Можливість і очікуваний результат провітрювання визначаються на основі аналізу співвідношення параметрів внутрішнього і зовнішнього повітря. На початку провітрювання необхідно визначити температуру, відносну вологість та вологовміст повітря у приміщенні та із зовнішнього боку приміщення. Температуру і відносну вологість повітря визначають за допомогою психрометра. Для визначення вологовмісту повітря користуються J-d – діаграмою або психрометричною таблицею (додатки №№ 39, 40, 41).
Провітрювання неопалюваних приміщень необхідно проводити в погожі дні, тоді, коли немає різкого розходження між зовнішньою температурою повітря і температурою всередині приміщення.
Підвищення і зниження температури повітря у приміщенні в процесі провітрювання не повинно бути більше ніж 20С.
Провітрювання неопалюваних приміщень весною передбачає поступове вирівнювання внутрішньої і зовнішньої температур. Провітрювання має проходити при постійному контролі вимірювальними приладами. Тривалі слабкі провітрювання краще зберігають стабільність режиму в залах, аніж короткі та інтенсивні.
Забороняється розташовувати поблизу вікон та кватирок відкриті музейні предмети з гігроскопічних матеріалів (олійний та темперний живопис, дерево, тканину, шкіру тощо).
4.2.2. Світловий режим
Однією з головних причин старіння матеріалів, з яких виготовлені музейні експонати, є вплив світла.
Шкідливість різних джерел світла за ступенем фотохімічного впливу на художні твори визначається величинами коефіцієнтів ушкодження (коефіцієнт відносної шкідливості КВШ):
• освітлення неба через віконне скло 11,4
• освітлення неба, покритого хмарами 5,0
• люмінесцентні лампи денного світла, на зразок ЛДЦ 4,3
• люмінесцентні лампи з подвійним шаром люмінофору 1,7
• лампа розжарювання 1,0
Найбільш шкідливим за фотохімічною дією є природне світло, характеристики якого істотно залежать від стану хмарного покриву, нахилу сонця над обрієм та ін. У зв’язку з цим необхідно обов’язково застосовувати різні світлозахисні пристрої.
Застосування люмінесцентних ламп, що мають високі складові ультрафіолетового випромінювання та потребують обов’язкової фільтрації короткохвильової частини спектра в музеях, картинних галереях, на виставках тощо не дозволяється, за винятком окремих випадків, погоджених з органами Державного пожежного нагляду.
Для широкого застосування в системах штучного освітлення музеїв рекомендовані лампи розжарювання загального призначення (типу В, Г, Б і БК ) та дзеркальні (типу ЗК, ЗС і ЗШ). Лампи можуть використовуватися тільки у світильниках закритого типу, що унеможливлює випадання частин лампи при її механічному руйнуванні в процесі експлуатації.
Для освітлення найбільш цінних з художнього боку експонатів варто використовувати джерела світла з підвищеними інактивними властивостями. Для цього рекомендується застосовувати низьковольтні галогенні лампи розжарювання з інтерференційними відбивачами, що пропускають інфрачервоні, але добре відбивають видимі випромінювання.
Особливо шкідлива дія світла в сукупності з вологою атмосферою, киснем та агресивними складовими повітря.
Музейні предмети за ступенем світлостійкості матеріалів, з яких вони зроблені, поділяються на три основні групи:
I група. Музейні предмети високої світлостійкості: скло, порцеляна, емаль, кераміка, мінерали, метали і їх сплави
II група. Музейні предмети помірної світлостійкості: олійний живопис, натуральна шкіра, дерево, слонова кістка, клейові фарби, лаки
III група. Музейні предмети низької світлостійкості: акварель, пастель, тканина, фарбована шкіра, деякі види стінного розпису, чучела, а також усі музейні предмети з паперу, особливо рукописи і фотографії.
Для забезпечення умов збереження музейних предметів в експозиційних виставкових залах, запасниках та ін. необхідно дотримуватися існуючих норм освітлення (додаток 42).
Для зниження руйнівної дії випромінювання систем музейного освітлення повинні запроваджуватися такі заходи:
• вибір і використання для штучного освітлювання найменш актинічних джерел світла
• обмеження і нормування освітлення експозиційних залів й запасників залежно від груп музейних предметів
• створення локалізованих систем освітлювання з урахуванням просторового розміщення зон експозицій у залах з використанням спеціалізованих приладів музейного освітлювання.
Контроль рівнів освітленості варто проводити люксметром. Переносні фотоелектричні люксметри призначені для виміру освітлення, що створюється лампами розжарювання й природним світлом.
У системах музейного освітлення обов'язковим є додаткова фільтрація світла для зниження його шкідливого впливу на музейні предмети.
У світильниках з лампами розжарювання необхідно використовувати як фільтр, що знижує інфрачервоне й ультрафіолетове випромінювання, скло поліроване теплопоглинальне ПШ, ТУ 21-23 (54)-б53-80 завтовшки 3 і 5 мм з тональними відтінками – бронзове, нейтральне, блакитне.
Ахроматичні за видовими властивостями музейні предмети (рукописи, фотографії, графіка, друковані тексти на папері та ін.) варто експонувати під жовтим фільтром, що зрізує ультрафіолетову і синьо-блакитну області спектра випромінювань. Освітлення монохромних музейних предметів світлом того самого кольору різко підвищує якість зорового ефекту і підвищує стійкість до впливу світла приблизно в 10 разів.
Нормування рівнів освітлення різних груп музейних предметів і створення умов зорового комфорту повинно здійснюватися за рахунок використання в системах освітлення експозиційних залів, крім загального освітлення та систем місцевого підсвічування. Місцеве освітлення використовується для світлового виділення одного чи групи предметів особливого характеру, освітлення зон експозицій з однотипними за світлостійкістю предметами, висвітлення стендів, шаф тощо.
Освітлення музейних предметів, розташованих у вітринах, забезпечується світловими приладами, винесеними з корисного обсягу вітрини.
Обмеження та регулювання освітлення в експозиційних залах та сховищах через віконні отвори досягається за допомогою спеціалізованих конструкцій, які мають назву сонцезахисних пристроїв (далі – СЗП).
Закордонна практика відрізняється застосуванням широкої розмаїтості конструкцій світлозахисних пристроїв, механізмів їх керування, застосуванням сучасних матеріалів з високим технічним дизайном. Прикладом сучасних СЗП можуть бути:
• вертикальні поворотні ребра з металу і пластмас розміром в один або кілька поверхів, з механічним чи автоматичним регулюванням, наприклад, фірми “Йозеф”, Німеччина “Леммер”, США
• регульовані маркізи із синтетичного матеріалу з механічним чи регулюванням з електроприводом, наприклад, фірми “Йохан Міллер”, Німеччина “Перко”, Швеція
• зовнішні металеві штори-жалюзі з електроприводом, наприклад, фірми “Звірі”, Великобританія “Трессер”, Швейцарія
• міжскляні і внутрішні регульовані штори-жалюзі з алюмінію на електроприводі з фотоелементом, наприклад, фірми “Хар’яваллан Кхайдін”, Фінляндія тип жалюзі “Катве”
• вертикальні міжскляні штори з полімерних матеріалів з механічним регулюванням, наприклад, фірми “Крілланд”, Німеччина
• горизонтальні міжскляні і внутрішні штори з полімерних матеріалів з механічним регулюванням, наприклад, фірми “Марккіноінт Ківісаарі”, Фінляндія штори Хак-мана з плівок Солар Скрин і синтетичної тканини Верасол.
Вибір того або іншого типу СЗП залежить від цілого ряду факторів: кліматичної зони розташування музею, орієнтації світлових отворів, фізико-хімічних властивостей експонатів та ін.
Горизонтальні СЗП (козирки, маркізи, жалюзі) ефективні в першу чергу для вікон, орієнтованих південь, а також можуть застосовуватися з східного та західного боку. Вертикальні СЗП (ребра, жалюзі) доцільні для світлових отворів, орієнтованих на північний схід і північний захід.
Для приміщень з несвітлостійкими музейними предметами повинні вибиратися найбільш ефективні СЗП.
Для зниження дії ультрафіолета, тепло- та світлопостачання через світлові отвори рекомендується використовувати інші різноманітні конструкції: екрани з полімерних плівок, штори тощо.
При кінозйомках, телевізійних передачах та фотографуванні в музейних приміщеннях необхідно дотримуватися застережних заходів. Джерела світла повинні розміщуватися не ближче ніж 4 м від музейних предметів, а світло потрібно вмикати на мінімальний час (не більше ніж 3–5 хв.). Неприпустимим є підвищення температури, де проводиться зйомка, більше ніж на 20С.
Дозвіл на кіно-, фото-, телезйомки дається при обов‘язковій попередній згоді головного зберігача та згідно з порядком, установленим Міністерством культури і туризму України.
Зйомки ігрових фільмів у приміщеннях і на території музею та видача справжніх експонатів на кінозйомки категорично забороняється. Зйомки документальних фільмів дозволяються у виняткових випадках.
Дозвіл на подібні роботи для іноземних фірм і організацій дається Міністерством культури і мистецтв України.
Кіно- і телезйомки музейних предметів у незадовільному стані збереженості забороняються.
Теле- та кінозйомки проводяться без переміщення і розбирання експонатів.
При проведенні кінозйомок, телевізійних передачах і фотографуванні з метою збереження експонатів музеї зобов’язані забезпечити присутність електрика, зберігача і реставратора.
4.2.3. Забруднення повітря
Крім широковідомої дії змін температури і відносної вологості повітря, великий вплив на стан музейних предметів має газовий склад повітря.
Значну частину домішок повітря складають пил, дими різного походження, сажа. Пил з діаметром часток менше ніж 15 мк довгий час перебуває у зваженому стані і легко осідає на внутрішніх поверхнях, проникаючи крізь незначні щілини шаф і вітрин. Цей пил містить високий відсоток сажі і смол, що мають в результаті сорбції сірчистого ангідриду повітря кислу реакцію металів, що є каталізаторами процесів деструкції.