Ономасіологічний напрям у вітчизняній науці був, без сумніву, однією з ранніх версій когнітивізму. Суттєвою його ознакою були тут, на відміну від зарубіжних версій тієї ж парадигми наукового знання, його менша скутість рамками вузького когнитивізму а, отже, більш широкий підхід до явищ номінації, згідно якого до складу аналізу номінативної діяльності входив і емоційно-експресивний аспект, і прагматика і національні особливості картин світу її культурологічний аспект тощо [14:42].
Функціональний аспект ономасіологічної організації тексту є найбільш значущим у текстово-комунікативному напряму ономасіології. Цей напрям формує два підходи до аналізу: розгляд тексту/дискурсу як макрознака,
неподільного сигналу, імені (Г.В. Колшанський, Н.Д. Арутюнова, Ю.М. Лотман, О.П. Воробйова, А. Нойберт ) та опис взаємодії номінативної організації макрознака з іншими текстовими аспектами і категоріями (Т. ван Дейк, В. Кінч, Д.У. Ашурова, 0.0. Селіванова) [11:5-6].
Під номінацією розуміють називання предметів і ситуацій за допомогою мовних засобів, закріплення за певним референтом того чи іншого спеціального знака. Номінація є комплексним мовленнєво-мисленнєвим процесом, який має як логіко-гносеологічні, біологічні, соціальні, фізіологічні, так і власне мовні основи [13:6].
Г.В. Колшанський вказує, що "суть номінації не в тому ,що мовний знак позначає річ, а в тому, що він репрезентує деяку абстракцію як результат пізнавальної діяльності людини" [9:12].
В.Г. Гак підкреслюючи важливість аналізу номінативного аспекту тексту назвав одиницю семантичної організації тексту - номінатему.
Дослідник виділив у акті номінації три чинники: ім'я, предикат, та суб'єкт зробивши тим самим крок до наукового обґрунтування важливості суб'єкта-номінатора у мовленнєвій діяльності.
Номінативні одиниці у мовній системі є первинними, у мовленні вторинними, тому знаки-номінатеми диференціюються на часткові та повні (В.Г. Гак), найменування та повідомлення (Г.В. Булигіна), знаки та семи (Є. Б'юссене). Залежно від структурного статусу номінативних одиниць розрізняють лексичну номінацію (просте слово, композит, словосполучення), препозитивну (речення), та дискурсивну (текст) - Г.В. Колшанський, Н.Д. Арутюнова, Б.О.Абрамов, В.Г. Гак, 0.1. Москальська та інші. Ю.І. Сватко підкреслює, що при співвідношенні тексту з базисним поняттям "смисл" у нього виявляються деякі іменні риси (здатність відображати певну референтну ситуацію, одночасно ідентифікуючи та характеризуючи її як самостійний цілісний об'єкт; цілісність правильного у граматичному та смисловому відношенні тексту; незводимість смислу тексту до смислу його складових, наявність у нього своєрідної "внутрішньої форми") [21:83].
У зв'язку з дослідженням тексту-імені з'явився погляд на текст як на макрознак - "максимально узагальнене холістичне утворення, знаковий аспект якого визначається тим, що текст може розглядатися як неподільний сигнал" [16:67]. З цієї точки зору текст є глобальним неподільним номінативним цілим, "результатом конденсації тексту" [4:30].
Функціоналістська теорія сприяла поглибленню уявлення про породження номінатеми у тексті, мовленні, переходу ономасіології на рівень її взаємодії з прагматикою, теорією картини світу, комунікативною лінгвістикою; повороту досліджень номінації до людського чинника (антропоцентризм).
Багатоплановість тексту як об'єкту призводить до того, що дослідники виділяють різні аспекти тексту. Наприклад, З.Я. Тураєва розрізняє п'ять основних аспектів поняття текст: 1) онотологічний; 2) гносеологічний; 3) лінгвістичний; 4) психологічний; 5) прагматичний [28:20]. М.І.Откупщикова розглядає 6 основних аспектів тексту: 1) комунікативний; 2) модальний; 3) структурний; 4) прагматичний; 5) референційний; 6) номінативний [18].
В.Г. Гак зазначає: "найважливішим, якщо не основним аспектом тексту є його номінативна сторона, співвіднесеність мовних елементів з позначеними ними немовними об'єктами, реально існуючими або розумовими. Власне кажучи, всі елементи тексту беруть участь в номінативній функції" [5:6]. Різні аспекти тексту в різних класифікаціях певною мірою перекривають один одного , оскільки між ними існує взаємозв'язок [10:31].
Взаємодія номінативного аспекту тексту/дискурсу з семантичним виявляється в наявності у номінативних одиниць семантичних перетворень у тексті, в участі номінатем у семантичному узгодженні. Смисловий (когнітивний) аспект надає номінативним одиницям та їхній організації концептуалізуючої функції на підставі підпорядкованості макрознака авторському задуму, інтенції, когнітивній карті тексту (інформаційному масиву, закладеному в твір). Зв'язок номінативного аспекту з граматичним у
тексті/дискурсі зумовлено участю номінативних одиниць у синтаксичних відношеннях та морфологічному структуруванні текстових одиниць. Структурний аспект шляхом номінативного організовує текстову членованість різних типів: архітектонічну, синтаксичну, смислову, тема-рематичну. Прагматично-комунікативний аспект за допомогою номінативних одиниць оптимізує ефективність тексту/дискурсу через вплив на свідомість адресата шляхом реалізації авторських інтенцій [10:61].
ВИСНОВКИ ДОДЕЙДОГО РОЗДІЛУ \/
На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки мову, ії категорії, рівні та одиниці можливо вивчати в двох аспектах: семасіологічному та ономасіологічному. Вагомий внесок у розвиток ономасіологічної теорії зробили А. Цаунер, Ф. де Соссюр, М.Я. Марр, О.М. Фрейденберг, Б.О. Серебренніков та інші.
На початку 80-х років остаточно сформувались два напрями розвитку ономасіології: семантико-структурний та функціональний. Перший напрям розглядає проблеми номінативного механізму, в той час як другий стосується питання про номінацію як первинну модель комунікації.
Оскільки лінгвістичний функціоналізм має два різновиди:
внутрішньо- та зовнішньо-функціональний, від функціонального напряму відмежовується третій - текстово-комунікативний. Метою даного напряму є вивчення номінативної організації мовлення та закінченого її продукту-тексту/дискурсу як макрознака.
Процес номінації досліджували О.С. Кубрякова, Г.В. Колшанський та інші. Підкреслючи важливість аналізу номінативного аспекту тексту відомий дослідник В.Г. Гак виділив номінатему, як одиницю семантичної організації тексту. Як багатоаспектне явище текст вміщає в себе різні аспекти, які певною мірою перекривають один одного, оскільки між ними існує взаємозв'язок.
РОЗДІЛ II
Ономасіологічна структура складного слова та художній текст 2.1. Номінативна специфіка композитів. Поняття ономасіологічної структури
Важливим щодо пізнання процесів найменування є поняття денотат, сигніфікат, референт, десигнат. Позитивістськи орієнтована логічна семантика спирається на семіотичний трикутник Огдена-Річардса (1923p.), що встановлює відношення знака, його значення та предметної сфери (денотата). Концептуальна розбіжність понять денотата, сигніфікату, референта пояснюється, по-перше, різною пізнавально-філософською орієнтацією (Г. Фреге, У. Куайн, М. Хайдегер, О.Ф. Лосєв), по-друге, конкретним ставленням до зв'язку речей та понять. Трикутник Огдена-Річардса є істинним лише для остенсіональних, предметне орієнтованих найменувань [22:29-31].
Семіотичний трикутник важко застосовувати і по відношенню до складних слів, оскільки об'єм денотата, що позначений композитом значно ширший завдяки наявності двох або більше ономасіологічних ознак.
Визначення місця та меж композита у ряді інших номінатем є однією з проблем номінації. На думку більшості лінгвістів, композити посідають проміжне місце між простими словами, похідними одиницями та ідіоматичними сполученнями. Л.Ф. Омельченко та М.М. Полюжин зазначають, що похідне слово (дериват) використовується як у широкому значенні (на противагу терміну "просте", "непохідне" слово), так і в більш вузькому - для ідентифікації словотворчої структури афіксальних похідних, а також складних та складнопохідних (складно-суфіксальних) вторинних одиниць номінації, утворень, що виникли внаслідок дії конверсії, телескопії, а також внаслідок лексикалізації синтаксичних конструкцій [19:6]. В.В. Виноградов визначав словоскладання як "своєрідний тип словотворення, синтактико-морфологічний. Питання про співвідношення
основ, про порядок їх зчеплення виводить цей тип словотворення за межі правил утворення простих похідних слів" [3:208]. Складне слово як об'єкт аналізу принципово відрізняється від інших об'єктів лінгвістичного аналізу, в тому числі і від похідних слів - афіксальних та конвертованих [17:15] Відсутність чіткої та стабільної межі між різними за статусом номінатемами мовного типу зумовлює існування маргінальних явищ з рухомими межами, що включають слова, які поєднують у собі якості маргінальних класів.
Підхід до словотворення з ономасіологічної точки зору означає, що "на перший план за своєю важливістю мають бути винесені номінативні ознаки". Щоб складне слово вважалося складним, "мовленнєвий вираз із декількох композитних слів або основ повинен бути цілісною одиницею номінації, в яку неможливо вклинити інші повнозначні одиниці, і яка моделюється для вираження певного словотворчого значення певним формальним засобом" [12:4].
Г.В. Арнольд пропонує чотири основних типи критеріїв композитності різних рівнів (фонологічні, морфологічні, синтаксичні, графічні), відмічаючи, що для виділення складного слова в загальну групу номінативних одиниць недостатньо критеріїв одного рівня або типу, лише врахування двох-трьох критеріїв у комплексі здатне всебічно характеризувати особливості композитів [10:46].
О.С. Кубрякова вважає, що "опис морфологічних структур складних слів повинен починатися із встановлення тих обмежень, які накладаються в мові, що вивчається на частиномовний характер слів, що ступають у сполучення" [10:7]. Вона також зазначає, що "утворення багатьох типів похідних можна представити як процес перетворення типових та стандартних суджень про предмет в однословні номінативні знаки" [15:292].