Аналіз фільму О. Довженка \"Арсенал\"
Кіностудія: ВУФКУ (Одеса)
Рік: 1929 Режисер: Олександр Довженко Сценарист: Олександр Довженко Оператор: Данило Демуцький Художники: Вадим Меллер, Йосип Шпінель Композитор: Ігор Белза Композитор відновлення: В\'ячеслав Овчінніков Актори: Семен Свашенко - Тимош Амвросій Бучма – німецький солдат, якого вбито звеселяючим газом Дмітрій Ердман – німецький офіцер, Сєрґєй Пєтров – німецький солдат Микола Надемський, Микола Кучинський Георгій Хорьков – солдат Червоної Армії М. Міхайловський - націоналіст А. Євдаков - цар Микола ІІ О. Мерлатті Лучано Альбертіні - Рафаель Петро Масоха Т.Вагнер Борис Загорський
Вступ.
«Ця картина, як музика чи поезія, засвідчує своє значення повільно, поступово, дедалі красномовніше щоразу, коли її дивишся» Дж. Ш. Гамільтон [3; 40] «Арсенал – це, на мою думку, фільм високого класу кінематографічної продукції… Це – великий фільм» А. Барбюс [3; 30]
«Арсенал» є третім повнометражним фільмом Олександра Довженка. Це революційна епопея, кінопоема, в основі сюжету якої лежить трагедія національної поразки і робітниче повстання на київському заводі «Арсенал» проти Центральної Ради та військ УНР в січні 1918 року. В 1925 році на Одеській кіностудії Лесем Курбасом був поставлений фільм «Арсенальці». Через два роки О. Довженко створив свій фільм на ту ж тему на основі сценарію, наданого ВУФКУ учасником подій М. Патлахом під заголовком «Січневе повстання у Києві 1918 року» (сценарій пізніше був драматургічно перероблений Довженком).
У трактовці подій фільм виявився неоднозначним. Одні вважали його поступкою владі, яка не припиняла звинувачувати Довженка в націоналізмі, особливо після виходу фільму «Звенигора». Інші вважали картину непрямим закидом націоналістам у тому, що вони втратили Україну, адже сам Довженко був свідком боїв за взяття столиці різними військами, як рядовий Української національної армії. Про події він розповідає з великою достовірністю та щирістю, від чого цей стовідсотково більшовицькій твір не втрачає відчуття щеми автора за втраченим [6; 21-25].
Юрій Лавриненко в своїй книзі «Розстріляне Відродження» про цю роботу Довженка пише так:
«Щоб уможливити собі дальшу працю в кіно, Довженко мусив зробити у другому своєму фільмі «Арсенал» (1929) політичну концесію Москві, змалювавши повстання проти Центральної Ради, яку Довженко сам же і захищав у 1917-18 роках. Ця концесія, як видно це і з натяку в його «Автобіографії», завдала йому «великого болю». А проте Довженко показав красномовними експресіоністичними засобами красу і силу української людини, що невмируще стоїть в осередді самої смерті».
«Арсенал» вважають одним з найвидатніших експресіоністських фільмів українського кіно. Серед усіх картин режисера він—найбагатший на кінематографічні знахідки: пряме авторське втручання у події, провокація глядача, психологічні паузи. Такою ж знахідкою була й праця з запрошеними неакторами. Режисер спілкується особисто з кожним, він провокує і робить так, що неактор забуває про камеру, і не грає, а діє. На роль головного героя Тимоша, червоного робітника заводу, Довженко запрошує Семена Свашенка, який грав раніше у «Арсенальцях» Леся Курбаса. Кінцевою сценою, де обстріляний і, напевне, загиблий герой наступає на ворогів далі й далі, Тимош нагадував Олексу Довбуша, від якого відскакували кулі. Саме цей кадр спонукав до внесення героїчного робітника до списку більшовицьких невмирущих ідолів та спровокував думку, нібито Довженко є найбільш комуністичним з усіх радянських режисерів [6; 19-20].
Фільм вийшов на екрани Києва 25 лютого 1929 року, на московські — 26 березня того ж року. Під час Тижня української культури у Москві Довженко заявить, що це його перебування у Москві він «сприймає як нагоду перевірити свою мистецьку працю на відповідність діючим методам», маючи на увазі, звичайно, диктат комуністичної партії, яка намагається відібрати в українського кіно будь-яку національну складову. Але вже у 1935 р. О.Довженко заявить, що знімаючи фільми «він ставив собі мету громити український шовінізм і прославляти робочий клас». [2; 140]
«Арсенал» викликав схвальні відгуки у США та був запущений у невеликій кількості до західноєвропейського кінопрокату, але у скороченій на 150 метрів версії (Прага та Берлін).
Сюжет та композиція.
«Арсенал», як і «Звенигора», має форму епосу. Він складається з п`яти частин або пісень. Деякі з них вмотивовано розгорнути, інші прості, монодичні. Кожна пісня по сюжету і змісту цілісна і закінчена. Отже, розглянемо коротко кожну з цих пісень.
Інтродукція. На початку фільм відтворює кілька картин злиднів, голоду, яких в Україні посіяла війна. Після вступних кадрів сільської хати, в якій нерухомо стоїть жінка в чорному вбранні, трохи нахилена, немов готична мадонна, з`являється титр «Ой, було в матері три сини…». Після короткого рухливого монтажу, що відтворюють від`їзд солдатів на фронт і вибух війни, знову з`являється мати в хаті. Завдяки цьому виразному засобу ми переносимось ніби на декілька років вперед. Війна триває довго, і подальші кадри показують її наслідки в тилу. На сільській вулиці стоять три нерухомих жіночі постаті в чорному, очевидно, вдови чи матері загиблих на фронті. Між ними проходить ситий жандарм, поруч шкутильгає одноногий чоловік. Камера довго стежить за ним. Після повторного кадру з матір`ю напис «Нема в матері трьох синів..» [3; 37-38]
Пісня перша. Вітер жене отруйний газ знову у німецькі окопи. Солдат, усвідомлюючи парадоксальність ситуації, зриває протигаз і, захлинувшись звеселяючим газом, починає сміятись (солдата майстерно зіграв А. Бучма), що знімається крупним планом. Поки триває бій і сум`яття, солдат конвульсійно регоче. Побачивши мертву руку, що стирчить з піску і його обличчя на межі судоми і сміху, старий німецький солдат на момент кривиться від жаху, але все одно продовжує нечутно реготати під дією отруйного газу. Напис: «Де ворог?». [3; 38]
Пісня друга. Нова влада в Києві. Будучи змушеним описувати події в дусі свого часу, Довженко зображає членів нового уряду та їх прибічників в жорстко-сатиричній манері. Іде система синекдох, ланцюг крупних та середніх планів облич у карикатурному вигляді. Темп інколи пришвидшується, інколи сповільнюється.
Другу контрастну частину цієї пісні становить сцена аварії поїзда, майстерно скомпонована за рахунок монтажу коротких статичних і динамічних планів поїзда, рейок, облич людей, деталей мосту тощо. Епізод завершується крупним планом: гармошка, яку ми бачили у попередніх кадрах в руках у солдата, вилітає геть, падає на дах вагона і вигинається останній раз, ніби в судомі. Після цієї сцени слідує сцена засідання націоналістичної ради, Довженко знову виділяє тут сатиричну деталь: рада одержує телеграму від чорноморських моряків. Голова через самовпевненість зачитує її, сподіваючись на лояльність моряків. Проте моряки оголошують себе прихильниками революції. Голова: «Хто за те, щоб вважати це за помилку?». Крім одного чоловіка ніхто не зворухнувся. Голова: «Хто проти?». Всі здіймають руки. Потім іде вільний, притому надзвичайно енергійний і разючий монтаж сцен повстання, що виникають у різних місцях. [3; 30]
Пісня третя. Страйк. Його організатор Тиміш (С. Свашенко). Вибух революції передано статичними кадрами – спокоєм перед ударом грому. Напругу підсилює незвичайне освітлення персонажів: високий контраст, який розчленовує зміст кадру на інтенсивно яскраві та глибоко затінені грані – світло падає знизу або ззаду наперед. Простір з невиразним тлом разом з контрастним освітленням надає сцені узагальнюючого значення та тривожного звучання. Саме повстання в фільмі не показано. Фіксуються лише певні епізоди. Найчастіше це ситуаційно загострені наслідки бою, за якими можна пізнати його розвиток. Наприклад: Лист. Санітарка пише в лікарні «Арсеналу» листа, що диктує їй поранений боєць. Санітарка заклеює конверт і питає: «Адреса яка?» і не чує відповіді – поранений вже помер. [3; 41]
Пісня четверта. Революція. Ця частина починається епізодом, який коротко, кількома кадрами, передає жорстокість боїв: купи мертвих біля дороги, повз них біжать налякані коні без вершників.
Похорон. Вбито командира загону і він має бути похований з почестями. Але на похорон немає часу. Командира прив`язують товстою мотузкою до гарматного лафету, не турбуючись, що петля мотузки тягнеться через вуста та деформує їх. З похованням мусять поквапитись. Вся сцена – гіперболізовані перегони, виражені стрімким монтажем, в якому миготять великі плани боїв. Повстанці підбадьорюють коней: «Гей ви, коні наші бойові!.. Поспішайте ховати товариша нашого, славного бійця революції!».
Поєдинок. Революціонери підірвали броньовик націоналістів. Одного з них спіймали й цивільний з лав контрреволюціонерів мусив його розстріляти. Привівши робітника у порожній сарай, ніяк не може вистрілити в нього. В нього тремтить рука. Тоді арсеналець різко відвертається від стіни. Каже: «Не можеш? А чому я можу?», - робітник підходить і спокійно відбирає пістолет і стріляє йому в пенсне.
Пісня п`ята. Поразка. Націоналісти помщаються. Каральна команда розстрілює робітників «Арсеналу». Ми бачимо п`ять сцен розстрілу. До них входить кадр годинника, що відраховує час, і вражаючий ліричністю кадр красивої жінки, котра тихо плаче. Робітників підводять до стіни. Камера фіксує їх трохи знизу. Освітлені вони косо спереду єдиним інтенсивним джерелом світла з паралельними променями. Зображення є дуже контрастним. Тіла робітників відкидають чорні тіні на стіну. Вони нагадують величних та непохитних барокових титанів. Їх карателі зображені зовсім інакше – з верхньої точки, в чорному, нерозчленованому просторі. Вони освітлені точковим джерелом, площина зображення роздрібнена. Їх поведінка, сповнена некоординованих рухів, контрастує зі спокійною, економною в рухах поведінкою арсенальців. Сцена закінчується повтором кадру солдату, що сміється в хмарах отруйного газу на початку фільму. [3; 19]