Класика. Залишків архітектурно-будівельних споруд класичного часу відкрито значно менше, ніж архаїчного або елліністичного. Проте вони більш різноманітні, ніж у архаїчний час. Це фортеці, житла, культові будівлі – храми та олтарі, поховальні споруди. Суто еллінського типу.
Приблизно з другої половини Vст. до н. е. у Північному Причорномор’ї поширився доричний ордер, хоча провідне місце все ще належало іонічному.
В цей час відбувався перехід від напівземлянкового до наземного будівництва. Будинки V – IVст. до н. е. невеликі за розмірами (приблизно 80 – 110 м2. ) Їх подвір’я розташовані з півдня і займають від 13 до 45% загальної площі забудови. Крім того відбувалося формування майданів, теменосів, чіткої квартальної структури та благоустрою міста. У цілому для значних міст була типовою тричленна топографічна схема розташування: верхнє місто, нижнє та з’єднуючі їх схили. У більшості північно-причорноморських міст акрополі були відсутні (місто не мало захисних мурів). Саме такими були Ольвія та Херсонес. На противагу їм Пантікапей, Мірмекій та Німфей мали добре укріплені акрополі.
За топографічними і планувальними характеристиками можна виділити три головні типи міст. Перший – Пантікапей з “класичним” акрополем, забудованим палацевими, культовими та оборонними спорудами, з нижнім містом, де розміщувались агора та порт. У цілому місто мало, ймовірно, нерегулярну радіально-кільцеву планувальну структуру. Містобудівною архітектурною домінантою був, безперечно, акрополь.
Розкопки на горі Мітрідат дають наступне уявлення силуету міста: на вершині – акрополь – центральне укріплення міста з міцними оборонними стінами і баштами. В середині – важливі храми і суспільні споруди. Донизу на схилах – квартали з одно- чи двоповерхових кам’яних споруд. Поряд з містом розташовувався некрополь – місто мертвих. Акрополь Пантікапея був найбільшим архітектурним комплексом на Боспорі. З фрагментів, що збереглись (бази, капітель, архітрав, під карнизні блоки та ін.) реконструювали шестиколонний фасад храму Аполлона (вершина архітектурного ансамблю). Висота колон – 6 – 6,2м. Перед храмом (не лише в Пантікапеї, а й в інших середземноморських святилищах) знаходились вотивні скульптури, присвячені богам написи, жертовники, олтарі різної форми. Монументальний іонічний периптер було видно з усіх точок міста і моря. Будинки, вкриті червоною черепицею, виділялись червоно-білими плямами.
Зовсім інший характер мав Херсонес, який складався з верхньої, терасної та нижньої частини, але акрополя у класичному розумінні цього слова не мав. Проте археологічні розкопки, розпочаті у 1827р. показали, що місто було добре укріплене. Масивні башти, фортеці, частини кам’яних стін збереглися майже на всій території держави, що свідчить про постійну військову небезпеку. В агорі суспільно-адміністративні, культові й торгівельні споруди розміщувалися вздовж головної вулиці верхнього міста, що замикалася культовою ділянкою з храмом. Місто мало єдиний регулярний прямокутний план. Житлові будинки були об’єднані в квартали, вулиці перетиналися під прямим кутом. У силуеті верхнього міста єдина чітка домінанта була відсутня. Від античних будов до наших днів дійшли основи стін, підвальні приміщення. Особливо цікавими є монетний двір, бані, руїни театру, що існував тут з lll ст. до н.е. по lV ст. н.е. Частково збереглися драбинні проходи, кам’яні лави для глядачів. Судячи з розмірів театр вміщував до 3 тис. глядачів.
Третій тип міста – Ольвія, що, як і Херсонес, складалася в топографічному відношенні з трьох частин і не мала акрополя. Місце, де було засновано Ольвію самою природою було поділено на дві частини: високу(на лісовому платі) та низьку(під береговим обривом понад лиманом), що відділена від високої частини крутими схилами. Планування міста було нерегулярним, з використанням елементів прямокутної системи лише в окремих районах або кварталах. На відміну від Херсонеса тут у верхньому місті існував центральний ансамбль, що складався з комплексів агори та теменосу Аполлона Дельфінія, що в архітектурному відношенні домінував над терасною та нижньою частинами міста. Ольвійська агора чотирикутної форми мала площу приблизно 0,35 га: з півночі до неї підходила головна поздовжня вулиця верхнього міста, що вела далі на південь. Вздовж східного боку агори розташовувався торговельний ряд. На південний бік виходили гімназій та будівлі магістратур. Західний бік утворювався житловим будинком, кількома крамницями та будівлею суду. З півночі на агору відкривалася велика стоя, що відокремлювала агору від теменосу, де розміщувались храми Зевса та Аполлона Дельфінія, олтарі, скарбниця.
V – lV ст. до н.е. стали часом початку розвитку поховальних споруд – як їх підземних частин, так і наземних. Над могилами розташовувалися невеликі кам’яні олтарі. У першій половині V ст. до н.е. в районі Ольвії та на Боспорі з’являються перші курганні насипи. Враховуючи відсутність у Північному Причорномор’ї античних курганів архаїчного часу, їх генезис можна вести, насамперед, від скіфських та синдських племен. За архаїчного часу в Ольвії поховальна камера являла собою звичайну прямокутну яму(та звані грунтові поховання). З кінця VI ст. до н.е. тут з’являються та поширюються споруди у вигляді прямокутної вхідної ями з нішою у стіні,де, власне, і ховали небіжчика. У першій половині IV ст. до н.е. з’являються земляні склепи. Поховальна камера мала склепінчасте перекриття. У другій половині IV ст. до н.е. з’являються кам’яні склепи. Найвизначнішими пам’ятками з точки зору монументальності та досконалості конструкцій є Золотий, Царський та Мелек-Чесменський кургани.
Еллінізм. Елліністичний етап – це час найвищого розквіту архітектури й будівництва античних жител у Північному Причорномор’ї. Для цього часу поки що не відомі великі за розмірами храми. Розміри прямокутних у плані храмів коливались в межах 7,5 – 9,3 х 10,0 – 15,3м. Це були антові або перистильні будівлі з двоколонним (антові) або чотириколонним портиком по головному фасаду.
Деталі храмів робилися з досить крихкого вапняку. Мармур застосовувався рідко, а деталі з нього завозились у Північне Причорномор’я вже в готовому вигляді. Стіни храмів та інших ордерних споруд робились з вапняку, укладеному на глиняному розчині. Дах вкривавсь черепицею. Фасади храмів іонічного ордера прикрашались рельєфами у вигляді геометричних плетінок, меандрів тощо, іноді рослинною орнаментикою та ін.
Залишки жител розкопано практично у всіх античних містах та поселеннях, завдяки чому вони найкраще досліджені [11;С.28]. Усі типи будинків античних північно-причорноморських міст відповідали основним характеристикам грецького житла: наявність внутрішнього подвір’я, розміщення критих приміщень навколо двору з одного, двох, трьох або чотирьох боків, південна орієнтація житлових кімнат. Певна річ, що існували відхилення внаслідок господарських потреб або умов забудови кварталу. Житлова частина будинку могла поділятися на головну(андрон) та жіночу(гінекей). Будинки зазвичай були одноповерховими із житловими підвалами. Більша частина будинків була без ордерною, малої(100 – 200м2) та великої(200 – 400м2) площі. Завершуючи огляд житлових будівель, необхідно сказати про їх відміни від житлових будівель Середземномор’я. Насамперед це більша, ніж у Середземномор’ї, площа подвір’їв, наявність житлових підвалів і навіть цілих поверхів, вироблення нетипових для Греції господарсько- або виробничо-житлових планувальних типів, відсутність багатих садиб та скромніший декор.
Найвищий розвиток архітектурно-будівельної діяльності у північно причорноморських містах припадає переважно на кінець IV – III ст. до н.е., після чого настає поступовий занепад який триває майже до I ст. н.е., коли північно причорноморські міста потрапляють під сферу впливу Давнього Риму.
В цьому періоді між окремими етапами розвитку архітектури не простежуються значні відмінності, як це було у попередньому. Це може бути зумовлено недостатньою кількістю фактів стосовно перших століть нової ери. На першому етапі(друга половина I ст. до н.е. – I ст. н.е.) будівельна діяльність активізується: з’являються нові поселення, відбудовуються та перебудовуються старі центри(Танаїс, Ольвія), зводяться нові споруди культового та громадського призначення, а також фортечні споруди. На другому етапі (II – перша половина III ст. н.е.) спостерігається найвищий для перших сторіч нової ери розквіт будівельної діяльності; на третьому(від середини III по 70-ті роки IV ст. до н. е.) – будівництво поступово занепадає. Після 70-х років будівництво продовжується лише у Херсонесі та нижньому місті Пантікапея, але вже під Візантійським впливом. У галузі містобудування новою особливістю у перші сторіччя нашої ери стало будівництво цитаделей (наприклад у таких містах як Херсонес, Ольвія, Тіра). Судячи з Ольвії, міста мали господарські передмістя, де безсистемно розміщувалися складські будівлі, виноробні, гончарні печі, загони для худоби тощо [10;С.137]. Частина старих міст продовжує активно розвиватись, наприклад, Пантікапей, площа якого досягає 100м2; зросла й територія Херсонеса. Інші поступово занепадають: Калос Лімен, Керкінітіда, зменшується територія Ольвії. Відсутні дані щодо існування тут форумів і терм, багатоповерхових пишних будинків і садиб, великих храмів та мавзолеїв типових для римської архітектури. Нижчим стає також рівень благоустрою міст.