План
1. Вступ
2. Будівництво церкви князем Володимиром
3. Святині, реліквії і поховання Десятинної церкви
4. Загибель Десятинної церкви
5. Відродження храму Петром Могилою
6. Друге відродження Десятинної
7.Руйнація церкви у 1936 році
8. Полеміка про відбудову Десятинної
8.1. Аргументи «проти»
8.2 Аргументи «за»
8.3 Ймовірність вирішення питання без громадського обговорення
9. Висновки
10. Список використаної літератури
1. Вступ ( у якому обґрунтовується актуальність дослідження про історію Десятинної церкви та її ймовірну відбудову)
Нині на фундаментах Десятинної церкви, які знаходяться на вулиці Володимирській, можна побачити фантасмагоричну картину. За великим зеленим парканом біля фундаментів, на яких тривають археологічні дослідження, служать молебень вірні Української православної церкви Київського Патріархату. З іншого боку паркану височіє добротна каплиця з кам’яним підмурком, архітектурний стиль якої не піддається ідентифікації. У ній моляться вірні УПЦ МП. Час від часу між православними виникають сутички і конфлікти. Представники обох церков вимагають відбудови Десятинної церкви.
Що ж це за церква, навколо якої вирують такі політично-релігійні пристрасті?Яким є її місце в історії Києва? Яку роль відіграла вона у розвитку українського літописання? Як вплинула на формування архітектурного стилю давньоруського зодчества? Відповідь на ці запитання допоможе нам не просто краще зрозуміти історію, а й відповісти на питання щодо можливої відбудови Десятинної. Якою їй бути? У чиїй церковній юрисдикції – Києва чи Москви будуть її майбутні прихожани? Якою мовою – українською чи церковнослов’янською лунатиме молитва до Бога? І чи будуть в цій молитві слова «…нам Україну храні»?
2. Будівництво церкви князем Володимиром. Походження назви «Десятинна». Прокляття Володимира
Літописні повідомлення про Десятинний храм досить чітко подають час його заснування. Так, у «Повісті минулих літ», що вміщена в Іпатіївському списку, читаємо під 991 роком: «Потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці, і, пославши (послів), привів майстрів із греків, (і) почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові-корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні, - ікони, і начиння церковне, і хрести». [1] У Енциклопедичному довідникові «Визначні пам’ятки Києва» (під редакцією Ю.О. Храмова) сказано, що для спорудження церкви було запрошено майстрів з Константинополя. Вони принесли з собою класичну візантійську техніку будівництва з плінфи на цем’янковому розчині і традиційну для середньо-візантійської доби (VIII-XIIIст.) схему хрестово-банного храму, яка від часу побудови Десятинної церкви стає канонічною для давньоруської архітектури. [2]
Про причини побудови князем Володимиром Десятинного храму читаємо в історика церкви Є. Голубинського: «Насаджена на Русі Церква Християнська вимагала зовнішнього представництва, йде тут мова про споруду, яка була б церквою всієї Русі і матір’ю всіх церков руських». [3]
На утримання церкви князь Володимир поклав десятину від усіх своїх доходів. «Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину». І, написавши, положив він присягу в церкві сій, (і) сказав: «Якщо ж це одмінить хто, - хай буде проклят». [4] Звідси пішла назва – Десятинна.
Церкву освячував другий Київський митрополит Леонтій, а настоятелем було поставлено Анастасія Корсунянина, як називає його Нестор літописець.
Цей перший у Київській Русі мурований храм викликав благоговійний подив серед тодішніх киян та численних відвідувачів міста. Сучасники порівнювали його з небесами. Захоплювали вже самі розміри храму – 31 на 42 метри. [5] Воскресенський літопис, на який посилається архієпископ Чернігівський Філарет Гумілевський в своїй «Історії Русской Церкви», стверджує, що Богородична Десятинна церква в Києві була з 13-ма куполами.[6] У «Списке городов руських дальних и ближних» кінця XIV ст. повідомляється, що церква мала 25 верхів. [7]Десятинна церква будувалася як головний кафедральний собор держави, котра щойно прийняла християнство й призначалася для богослужіння для великої кількості людей, а також для церковних церемоній. Хори призначалися для князя, де він перебував під час літургії (між Богом і людьми), і церковного керівництва, крім того, вони виконували ще одну, - представницьку функцію. Це був палац у храмі. Літопис не випадково називає їх «полаті», тобто палац, оскільки саме тут князь приймав послів і радився з боярами.
Матеріали численних розкопок (у 1826 році їх здійснив М.Є. Єфімов, у 1908-1914 рр. – Д.В. Мілєєв, у 1938-39 і в 1948 р. – М.К. Каргер) дають можливість тільки в найзагальніших рисах реконструювати план і уявити первісний вигляд храму. В зв’язку зі складністю його структури та поганим зберіганням решток церкви архітектори пропонують значну кількість графічних гіпотетичних реконструкцій. Центральне ядро церкви – тринефна шестистопна будівля з трьома апсидами. З трьох боків до неї прилягали галереї, західна частина яких була незвично розширена та ускладнена, імовірно, що тут розміщувалися хрещальня та сходова башта. Можливо, як стверджують автори Енциклопедичного довідника «Визначні пам’ятки Києва», деякі частини цього комплексу було споруджено (або перебудовано) в XI столітті. На їхню думку, основне ядро храму мало довжину 27,2 м та ширину 18,2 м. Фундаменти Десятинної складено з великого дикого каменю (кварцит, пісковик, морені валуни) на цем’янковому розчині. Причому породи каміння не перемішувалися, а були різними на різних ділянках.
Глибина фундаментів – 1,4 м. Стіни та склепіння храму були оздоблені фресковим розчином та мозаїкою. Чимало фрагментів цих розписів було виявлено під час розкопок. В оздобленні широко використовувалися різьблені мармурові деталі, привезені переважно з Херсонесу. Літописець називав цю церкву «мраморяною». Підлога її була схожа на різнобарвний килим, набраний з невеличких шматків мармуру, смальти, полив’яних плиток, кольорового каменю. Деякі плити підлоги виготовлено з рожевого овруцького шиферу й інструктовано смальтою.[8]
Церква відзначалася багатством внутрішніх форм, фресок, мозаїк і кам’яних деталей: мармурових колон, шиферних різьблених плиток, карнизів. Кияни вважали, що Десятинна церква мала особливу святість – адже була збудована на крові перших мучеників-християн Федора та Іоана. Їхній двір, на якому вони були замучені язичниками, знаходився саме на тому місці, де потім постала Володимирова церква.
Після завершення будівництва Десятинної церкви було опоряджено площу біля неї – Бабин торжок. На ній, за даними енциклопедичного довідника «Визначні пам’ятки Києва», була встановлена бронзова квадрига та дві бронзові античні статуї. Навколо церкви збудували кілька князівських палаців. Західний палац знаходився у сучасному Десятинному провулку, південний – в районі сучасної Володимирської вулиці.[9]
Можливо, комусь здасться завеликою кількість подробиць про вигляд, фундаменти та будову давньоруського храму, але я зумисне зупинилася на них детально, оскільки за українським та міжнародним законодавством пам’ятками старовини вважаються саме давні фундаменти, а не новотвори, споруджені на них. Отож церква своїм «воскресінням» може порушити з десяток хартій, зокрема: Венеціанську міжнародну хартію з консервації та реставрації пам’яток та визначних місць (1964 рік), Конвенцію ЮНЕСКО про захист світової культури та природної спадщини (1972 рік), Флорентійську хартію (1981 рік), Дрезденську декларацію (1982 рік), Лозаннську хартію з охорони та використання археологічної спадщини (1990 рік), Ризьку хартію з автентичності та реконструкції історичних об’єктів у контексті збереження культурної спадщини (2000 рік). [10]
Незважаючи на велику кількість гіпотетичних архітектурних проектів-реконструкцій, жодного достовірного архітектурного опису чи хоча б зображення древньої церкви не існує.
Втім, на думку дослідниці монументального комплексу Софії Київської Надії Никитенко, зображенням Десятинної можна вважати модель «Єрусалиму», який несе в руці князь Володимир на портреті-фресці XI століття. Дослідники відзначають подібність моделі («Єрусалиму») до реконструйованого археологами в XX столітті вигляду Десятинної церкви (п’ятибанна, відкриті галереї обабіч бокових фасадів). «Єрусалими», тобто спеціальні атрибути святого престолу в храмі символізують собою земну церкву, громаду. Тому модель, яку несе на вівтар Святої Софії Володимир, означає охрещену князем Русь. Імовірно, що першим київським «Єрусалимом» могла бути модель «матері церков руських» - Богородиці Десятинної. [11]
3. Святині, реліквії і поховання Десятинної церкви
СкарбиДесятинної церкви були вражаючими. Церква була трьохпрестольна: головний престол був освячений в честь Успіня Богородиці. У цьому престолі знаходився чудотворний образ Богородиці, який був найстародавнішою святинею Києва. Ікона була привезена з Корсуня дружиною князя Анною у вигляді приданого. На думку деяких дослідників, цю ікону вивіз у 1270 році князь Лев Данилович і помістив її в церкві міста Белза, а в 1382 році ікона потрапила до Ченстохова і стала головною святинею Польщі.[12] В одному з трьох престолів церкви знаходилася чудотворна ікона святителя Миколая, ймовірно, привезена Володимиром з Корсуня. На спомин про цю ікону в часи митрополита Петра Могили кияни називали відроджений з руїн храм «Микола Десятинний». [13]
Третій боковий престол було присвячено священномученику Клименту, оскільки там знаходилася глава святого Климента, також привезена з Корсуня. [14]Глава Климента, як велика київська святиня, згадується в Літописі Руському, де мова йде про поставлення митрополитом Київським Климента Смолятича без благословення Константинопольського патріарха. Із-за непорозуміння між єпископами сталося так, що: «Він же, Онофрій таки чернігівський, тяжко сердячись на них за це, сказав: «Я довідався, належить нам поставити, бо голова в нас є святого Климента. Адже ставлять греки рукою святого Іоанна». І тоді, обдумавши, єпископи головою святого Климента поставили його (Клима) митрополитом». [15]За переданням, глава святого Климента знаходиться нині серед мироточивих глав у Києво-Печерській лаврі.