Живопис Галичини насамперед представляли художники І. Труш, О. Новаківський, П. Холодний, О. Курилас, Л. Гец, А. Монастирський, О. Кульчицька, Я. Музика, М. Бутович та ін. [21.c-16].
Успішно розвивалася графіка; популярними стають офорт, гравюра на дереві, ліногравюра та літографія. Досягає нових вершин мистецтво оформлення книги, що було викликано збільшенням обсягу книгопродукції України. Крім І. Їжакевича, О. Сластьона, які раніше працювали в цьому напрямку, великих успіхів досягли митці школи Г. Нарбута – Л. Лозовський, М. Кирнарський, Л. Хижинський, М. Алексєєва. Виконувані ними ілюстрації та обкладинки досить повно розкривали зміст і стилістику літературного твору [21, c.14].
Буквально з перших днів революції скульптори включилися до реалізації плану монументальної пропаганди, проголошеної в декреті від 14 квітня 1918 року „Про зняття пам’ятників, споруджених на честь царів та їх слуг і вироблення проектів пам’ятників Російської соціалістичної революції”. У списку, доданому до декрету, було зазначено осіб, яким передбачалося встановити пам’ятники першочергово; серед них були прізвища двох геніїв українського народу – Т. Г. Шевченка та Г, с. Сковороди. Ці пам’ятники були встановлені в Москві – за проектом С. Волнухіна, у Ленінграді – за проектом латвійського скульптора Т. Тільберга [16, c.48]. В Україні також починається реалізація монументальної пропаганди – встановлюється погруддя Т. Шевченка у Києві і Ромнах. Пізніше споруджуються стаціонарні пам’ятники Кобзареві в Києві(1939), Каневі (1939), Харкові (1935). Б.Кратко виконав погруддя Г. Сковороди, встановлене у с. Сковородинівці. О, сокол – автор монументу „Розкутий Прометей”, встановленого у Дніпродзержинську [16, c.42].
Трагічною сторінкою української історії у 1930 роки стала суцільна колективізація села, метою якої були ліквідація приватної власності на землю і створення колективних господарств. Людей насильно відправляли в колгоспи, відбирали землю усуспільнювали худобу. Як наслідок було підірвано сільськогосподарське виробництво, ліквідовано економічну самостійність селянства, знищено талановитого і працьовитого господаря, якого визнано головним ворогом соціалістичного будівництва. Зникла матеріальна зацікавленість у результатах праці, атрофувалось почуття хазяїна. Така політика більшовиків щодо селян значною мірою сприяла виникнення голоду 1932-1933 рр. в Україні.
В ці роки в образотворчому мистецтві Постановою ЦК ВКП(б) „Про перебудову літературно-художніх організацій” ліквідовано численні мистецькі угрупування і на їх місці створено єдину Спілку радянських художників України. Наприкінці 1938 р. відбувся Перший з’їзд художників України. На ньому було проголошено підсумки „боротьби” за ідейну чистоту мистецтва, виховання нових кадрів, ліквідації формалізму в мистецтві [61,c.50].
В українське мистецтво приходять молоді митці, завойовує популярність тематична картина, героями якої були сучасники і події сьогодення. Найпомітнішими стали полотна „Переможці Врангеля” Ф.Кричевський, „Кадри Дніпробуду” К. Трохименко, „Дорога в колгосп” М. Бурячека, „Щорс в бою під Черніговом” М, самокиша та інші [61, c.53].
Чорною хмарою прокотилось фашистське лихоліття через Україну в 1940р. Колонізатори масово знищували цивільне населення, примусово вивозили на каторжну працю сотні тисяч людей. Колосальнивтрат зазнали наукові культурно-освітні, медичні установи, вузи, школи.
Нечуваний утиск жителів міст і сіл викликали масовий опір окупантам, мільйони з них піднялися на боротьбу з ворогом. Із перших днів війни десятки тисяч студентів, викладачів, письменників, представників творчої наукової інтелігенції стали захисниками Батьківщини. В Галичині було заборонено всі українські організації, встановлено ретельний контроль за діяльністю засобів масової інформації, нагляд за діячами культури і мистецтва.
Величезних розмірів набуло пограбування окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу, великих втрат зазнали історичні та краєзнавчі музеї, бібліотеки, картинні галереї.
Повоєнні роки позначились якісним зростанням образотворчого мистецтва. Важливою подією стали з’їзди архітекторів і художників, де розглядалися питання відбудови та нового бачення образу міст і сіл. Відбудовчі роботи почалися відразу після визволення території України від фашистів.
Тематика українського живопису повоєнних років присвячена подіям другої світової війни. На матеріалах фронтових спогадів створено велику кількість картин. Фронтові малюнки, особисті враження і переживання стали підґрунтям для написання полотен Д.Безуглик „Форсування Дніпра”, С.Отрощенком „Німецькі окупанти на Україні”, Л.Чичканов „Помстимося”. Трагічні події перших днів війни знайшли правдиве відбиття у творі Т. Яблонської „Ворог наближається”. Авторами полотен на тему війни переважно були художники-фронтовики, безпосередні учасники боїв, що безумовно, позначились на характері їх полотен [38, c.28].
Популярними були історичні теми: „Богдан Хмельницький залишає в заставу кримському ханові свого сина Тимора” В. Задорожнього, горельєф „Переяславська Рада” І.Гончара, скульптурна група „Перед боєм. Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун” А. Білостоцького та О, супруна [38, c.30].
Українські митці засвідчили зміцнення зв’язку українського мистецтва з життя народу, багатогранність пошуків, правдиво відбили героїчний шлях і натхненну працю, пов’язану з відбудовою України.
В Україні активно розвивається декоративно-ужиткове мистецтво. Приділяється велика увага пам`яткам фольклору і народного мистецтва. Народне мистецтво проходить різні етапи розвитку культурного та творчого життя народу. Широкого розвитку набирає українське народне малярство.
Народна художня творчість – широке містке поняття, в якому закладено органічний і тісний зв’язок з життям народу. Народна творчість є, по суті, основою культури кожного народу, її душею глибинним потенціалом, що живить своїми невичерпними творчими силами професійне мистецтво [55, c.155].
Форми вияву народної творчості на всіх етапах історії і в різному середовищі є різними в наслідок специфічних для даного часу й місця суспільних – класових і національних зв’язків. Водночас у народному мистецтві так чи інакше знаходять вираз світобачення і світогляд народних мас, творчий темперамент і геній народу, традиції попередніх поколінь, здатність органічно і творчо засвоювати нове та підійматися до вершин досконалості. Чимало таких граней досі ще не зовсім відкриті і не осмислені дослідниками українського народного мистецтва [55, c.157].
Потреба творчого самовираження і в образотворчих формах мусила виявлятися в міру природної обдарованості окремих творчих індивідуальностей, які згодом вливалися у професійне мистецтво. Тим часом риси примітиву і наївне осмислення навколишнього світу зберігалися у творах тих художників, які не мали змогу пройти школу професійного навчання або коли їхня освіта обмежувалася початковими стадіями засвоєння певних навичок, передусім технологічного порядку.
Саме в цей час поширюється народне декоративно-ужиткове мистецтво. Одним з найдавніших видів народного мистецтва є обробка кольорових металів. Види техніки обробки металів охоплюють лиття, кування, гравіювання, чернь, емаль, скань, кольчужне плетіння, зернь. Майстри які вміли працювати у цій галузі називалися ювелірами і відносились до ремісничої еліти.
Унікальними творами і художнім надбанням народу були і килими України. В них знайшли відображення найкращі здобутки майстрів у галузі декоративного ткацтва, висока культура технічного виконання, колористичне розмаїття композиції. Тут використовувалась орнаментика килимів улюбленими рослинно – квітковими мотивами. Складним видом ткацького мистецтва є виготовлення шпалерів та гобеленів, саме український гобелен розвивався на ґрунті національних традицій. Це сприяло урізноманітненню пластично – образної мови цього виду мистецтва.
Найбільш масовим, улюбленим видом народного мистецтва є вишивка. Її місце та роль у житті людини, в обрядово-ритуальній сфері освячені віковими традиціями, відгомін яких дійшов до наших днів. Вона завжди використовувалася, як оберіг від лиха, негараздів, хвороб, як побажання щастя й добра. Виняткової уваги заслуговували вишиті рушники та вишивка шовком.
Особливе місце в розвитку народного мистецтва України належить роботі з деревом, прикладом якої можуть бути численні вироби художньої галантереї. Техніки виконання дерев’яних виробів були досить різноманітними і мали різні функції в обробці матеріалу.
Ще одними яскравими пам’ятками декоративно-ужиткового мистецтва є керамічні вироби, що набули розквіту саме в Україні, бо в її надрах багато високоякісних червоних червоно – бурих і світло – сірих глин. Керамічні вироби поділяються на чотири групи: декоративний посуд, побутовий посуд, оздоблювальні плитки – кахлі, будівельні матеріали.