Два останні роки життя Катерина Василівна майже не працювала. Все гостріше, болючіше підступала страшна хвороба, полікуватися в лікарні не могла, бо хворіла мати, яку необхідно було доглядати.
Тяжко доживала свої останні місяці, тижні, дні на Землі геніальна особистість, одна з визначних постатей ХХ століття художниця Катерина Білокур [34, c.20]
Велика посмертна слава прийшла згодом. Прийшов час на пошанування: картини художниці експонуються в музеях України; постали три пам’ятники на її рідній землі; відкрито в Яготині Картинну галерею, де експонуються її роботи ї твори українських художників, присвячені її пам’яті; в Києві з’явилася вулиця Катерини Білокур; видано альбоми. Книги, мистецтвознавчі дослідження; створено науково-документальні та художні фільми; засновано премію імені Катерини Білокур.
Про естетичні достоїнства творів Катерини Білокур написано чимало. Зараз ні в кого не викликає сумнівів справжня художня цінність живопису Білокур. Хотілося спробувати розкрити світоглядну основу її чудового мистецтва.
На перший погляд картини Білокур – різновид натюрморту. Н.Шкаровська так і пише: „З декоративними християнськими битовими розписами творчість Білокур не повязана. Її оригінальний живопис розвивався в основному під впливом професійного мистецтва, творчески творчо приломаного фантазією художниці, про що світчать ті жанри – натюрморт, портрет, пейзаж, - які були чужі традиційному народному мистецтву». Н. Шкаровська має рацію, але лише частково. Дійсно, мистецтво професіоналів вплинуло на творчість селянської художниці, але це стосується кількісно найменшої та якісно не кращої частини її робіт (пейзажів, портретів). За власним визнанням Білокур, людей вона любила малювати куди менше, ніж квіти, а пейзажі, писані аквареллю на папері, перебувають на периферії її творчості, - їх варто визнати менш досконалими, ніж олійні полотна. У листах Білокур ремствує на те, що в неї закінчилася лляна олія „цілющий бальзам для живопису” – розріджувач олійних фарб [43.c-120]. Основну масу акварельних пейзажів Катерина Василівна написала досить пізно, у 50-х роках (найперші та слабкі її пейзажі не в рахунок). Вона писала їх під впливом професійного живопису, до якого відчувала винятковий пієтет, намагаючись самостійно опанувати „таємну науку про перспективу” (Дюкер) [43.c-121].
Улюблені об’єкти – квіти, фрукти, овочі; матеріали – полотно, олія. Чи справді картини Білокур є натюрмортами в тому сенсі, в якому ми звикли говорити про європейський натюрморт?
Натюрморт, як відома, перекладається з французької як мертва природа.
Як пише М. Бажан: якби Катерині Василівні сказали, що квіти можуть були мертвим об’єктом живопису, вона б, мабуть, простодушно здивувалася. В одному з листів Білокур розповідає: „А як прийде весна та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть!.. Ой Боже ж мій, як глянеш навкруги, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша! Та начебто аж схиляється до мене, та як не промовляють: „хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?” Квіти ж настільки живі, що майже розмовляють![56.c-172].
Катерина Василівна усе своє життя прожила в селі. Вона сама обробляла землю, вирощуючи най ній „об’єкти” для своїх „натюрмортів”. Рослини – невід’ємна частка її селянського побуту. Тому ставлення до них Білокур якесь абсолютно інтимне, любовне. Один з перших її дитячих спогадів: „Синя маленька квіточка. Вона така мені, малій, показалась прекрасна! Я перестала плакати – і аж затріпотіла в матері на руках, простягаючи руки до тієї квітки”[56.c-174].
Рослини у творах Білокур більш „одушевлені”, якщо можна так висловитися, ніж, наприклад, птахи. Вправно виписані синички, що сидять на гілках яблуні (картина „Богданівські яблука”) справляють враження швидше нерухомих опудал, а ніж живих птахів. Квітучі ж гілки яблуні, навпаки, - динамічно переплітаються, майже рухаються.
Кожна квіточка, гілочка, ягідка в рослинному світі художниці любовно, ретельно виписані, виділені, обведені світлим обідком. Зелене листя півоній на картині „Кавун, морква, квіти” виділені тонкою червоною лінією. У рослинних композиціях селянської художниці немає єдиного джерела світла; різні елементи освітлені неоднаково і кожний має так би мовити свою „точку зору”. Квіти на картинах Білокур належать різним порам року. Це знаходить пояснення в особливій манері майстрині писати з натури „вона брала кожну квіточку, кожну рослинку окремо, ставила її в склянку з водою і писала з натури”, - свідчить адресат художниці та дослідник її творчості Василь Нагай.
У рослинному світі Білокур кожна деталь добре диференційована, виписані навіть прожилки пелюсток, і, враховуючи численність об’єктів – квітів, овочів, фруктів – дивно, що композиція в цілому не розпадається, а тримається дуже добре, картина залишає враження завершеного, замкнутого в собі світу. Причому, жодна деталь не губиться, а виграє, демонструючи себе.
Зустріч квітів і пейзажу відбувається на полотні „Хата в Богданівні” (1955). Обидва світи, для передачі яких художниця використовує різні зображальні засоби, вже не в стані динамічного протистояння, а просто-напросто виключають один одного. Здається, що два різних полотна (на одному – пейзаж, на іншому – квіти) розрізали по діагоналі і, переплутавши половинки, склали. „Художній простір у творах Білокур” – цікава та складна тема, що вимагає спеціального мистецтвознавчого дослідження [17.c-21].
Ретельна прописаність і багатство деталей ускладнюють виявлення важливої властивості багатьох композицій селянської художниці – симетричності (причому вісь симетрії проходить іноді по діагоналі). Права частина не зовсім точно повторює ліву. Якби відтворення другої частини симетрії було дзеркально точним, зображення мало б механістичний характер (що спостерігається в картині „Тридцять років Жовтню”). Симетричні композиції картин: „Щастя” (1959), „Півонії” (1948), „Рожі” (1950), „Пшениця, квіти, виноград” (1954), „У Шрамківському ройові на черкаській землі” (1955-1956), „Квіти та калина” (1958), „Букет квітів” (1960), „Півонії” (1958). Полотна „Кітви на блакитному тлі” (1942-1943), „Півники” (1950), „Котики” (1950), „Жоржини” (1957) і деякі інші також тяжіють до симетрії, як у композиції в цілому, так і в окремих частинах.
Симетричність – характерна риса давнього, народного та прикладного мистецтва. Вона пов’язана з бінарністю архаїчного світогляду з системою протиставлень (наприклад, правий – лівий, щастя – нещастя, білий – чорний, верх – низ і т. д.). У натюрморті ж, як правило, ця риса відсутня.
Інша архаїчна риса творів Білокур – ієрархічність предметів. У центрі багатьох полотен на самому почесному місці з’являються хліб, зерно, пшениця. „Цар Колос” (так називається дві картини 1947-1949 років) дійсно царює у вінку з квітів, ягід, овочів, що його оточують. Хліб займає центральне місце в натюрморті „Снідання” (1950). На картинах „Пшениця, квіти, виноград” і „У Шрамківському районі на черкаській землі” в оточенні вінка з квітів знаходиться зерно. І на одному з найкрасивіших полотен „Польові квіти” (1941) знову, у середній частині композиції – два золотих колоски на тлі блакитного неба [17.c-38].
На олівцевому малюнку „Колгоспниця” фігурка селянки за розміром сягає хлібного колосся – найбільших деталей композиції. І тут панує хліб: у вигляді колосся – за своїми розмірами, у вигляді спеченого короваю – центральне місце розташування.
Мотив „царя-колоса” у творчості Катерини Білокур нав’язливий і, треба думати, невипадковий. Що ж таке „царюючий хліб”? Про цей дивний символ О. Фрейденберг пише: „Поряд з домашніми тваринами божество з’являється у вигляді хлібної страви, хліба. Його битовим архетипом служать трави, зелень і плоди дерев. На інших етапах розвитку загального краєвиду ці обєкти їжі стають священими; вони залишаються належністю вівтарів і жертвопринесення і тому здаються освяченими і придатні богослужінню” [33.c-4].
Катерина Василівна не була хлібопоклонницею (вона була православною). Поряд з мотивом хліба в картинах присутній і інший, не менш стійкий мотив вінка, що оточує хліб. У картині „Натюрморт із хлібом” (1960) вінок утворюють квітучі стебла барвінку та гілка сливи, що водночас цвіте та родить.
Образний світ Білокур має ієрархію, щаблі сходження: птахи – комахи – дерева – квіти – плоди – хліб. Рослинне царство одушевлене, активне. Колосся, квіти, фрукти, овочі не просто об’єкти зображення, а символи, рослинні лики світу. Багато композицій по-древньому симетричні.
Не можна не звернути увагу на те, що на багатьох полотнах квіти випромінюють світло, оточені ореолом. Художниця наче бачила це випромінювання. Вона зображувала рослини не в їхній повсякденності, швидкоплинності (зів’яла квітка, наприклад, була, стійко. Емблемою елегійної поезії), але в їхній райськів нетлінності, святості. І це не матафора. Отут нам допоможуть дані порівняльного мистецтва. „В основі слова святий - пише Володимир Топоров, - лежить словянський корінний елемент. Який являється загальним для іншого ряду мов” [ 24.c-17].
Декілька слів слід сказати і про символіку кольору. Улюбленими фарбами Білокур були ультрамарин і синій кобальт. Найвдаліші та чисельніші картини написані саме в синьому тлі. Синій, голубий та їхні відтінки – кольори Софії Премудрості Божої, іншими словами – обоженої творі, присутність Бога у світі. Софійна синява рослинного царства сприймалася Білокур безпосередньо, як даність. Цей дарунок бачити був відповідним даром природи своїй співчутливиці та співбесідниці.