У культурі XVII-XVIII ст. знайшли відображення кращі риси українського національного характеру – прагнення до свободи, осудження зла, соціальної несправедливості, прагнення до розвитку в людині добрих початків. Гуманістична спрямованість української культури XVI-XVIII ст. свідчила про прихильність національних митців до формування і поширення загальнолюдських цінностей як ідеалу взаємовідносин між людьми.
Культура України XVI-XVIII ст. є складовою частиною історії українського народу, який у важкій боротьбі за свою свободу і незалежність зумів не тільки зберегти існуючі, а й створити нові національні культурні надбання. Цьому сприяли відхід від середньовічних канонів, поширення ідей просвітництва і водночас збереження традицій часів Київської Русі. Все це дало можливість українському народу зробити неоціненний внесок у процес подальшого розвитку національної культури майбутніх поколінь, у скарбницю світової культури.
Наприкінці XVIII ст. закінчилася бурхлива і багатогранна культурна епоха. В результаті завоювань Петра I Росія здобула на Балтійському морі жадане “вікно в Європу”, а потреба в ролі України як посередника культурних впливів відпала. Кордони Імперії обмежили контакти України із Заходом. Тепер плодами “європеїзації”, інтелектуальним потенціалом України користувалась Росія, завдяки чому вона стала в авангарді культурного розвитку. Водночас ізольована і схильна до традиціоналізму Україна скотилася до провінціалізму. Після втрати політичної автономії над нею нависла загроза втрати й культурної самобутності.