План
Вступ
1. Географічне положення
2. Природні умови
3. Клімат
4. Історія Туреччини
5. Анкара - столиця Туреччини
6. Населення Туреччини
7. Мова Туреччини
8. Релігія Туреччини
9. Національні турецькі особливості
10. Турецькі національні свята
11. Національна кухня Туреччини
12. Танці турецького народу
Список використаної літератури
Вступ
Туреччина – ісламська держава в Західній Азії і Європі. Площа країни – 781 тис. км. кв. Населення – 65 млн. чол. Столиця – Анкара. Форма правління – республіка. Форма територіального устрою – унітарна держава. Туреччина займає 3 місце в загальному списку найбільш відвідуваних країн. Щорічно на територію цієї країни з'їжджаються 46% від загального числа туристів усього світу, у тому числі з різних регіонів СНД – 12%. Крім покупок, ця країна залучає туристів з усього світу ще і тим, що Туреччина славитися високим комфортом готелів, відмінним сервісом, а саме головне, найдавнішими пам'ятниками історії й архітектури.
Туреччина розділена на 7 географічних регіонів:
1. Мармара (Мармара)
2. Егейський регіон (Ege)
3. Середземномор'я (Акдениз)
4. Південно-східний регіон (Гуней Догу)
5. Східний регіон (Догу)
6. Чорноморське узбережжя (Карадениз)
7. Центральна Анатолія (Анадолу)
Туреччина розташована на частині суші, яка називається Малою Азією або Анатолією, що простирається з Азії до Південно-Східної Європи. Мала Азія (Анатолія) омивається з півночі Чорним морем, із заходу — Егейським, з півдня — Середземним морем. Анатолію від Європи відокремлюють протоки Босфор і Дарданелли. У Європі Туреччина має границі невеликої довжини з Болгарією на півночі, Грецією на Заході, Грузією й Вірменією в Закавказзі, з Іраном і Іраком на Сході й із Сирією в межиріччі Тигру й Єфрату. Географічно турецьке узбережжя Середземного моря чітко розділено на два великі регіони. Західне узбережжя до Мармарису із численними бухтами й півостровами належить Егейському морю. Південне узбережжя починається від Анталії. "Турецька Рив'єра" — так називають цю місцевість через протяжні піщані пляжі. За пляжами простирається родюча рівнина, древня Памфілія. Зі сходу до неї примикає древня Килікія, представлена на відрізку між Аланією і Анамуром гірським ландшафтом, де гори Тавр піднімаються прямо з моря. На турецькому узбережжі можна зустріти всі види пляжів, починаючи від неосяжних піщаних пляжів до невеликих кам'янистих бухт.
Гори з півночі і Тавр із півдня, як стіни оточує Анатолійська височина. На сході знаходяться погаслі вулкани, а також витоки річок Тигр і Євфрат. Довжина берегової лінії Туреччини складає 8500 км.
Велика частина країни зайнята Малоазіатським і Вірменським нагір'ями, на півночі Понтійські гори, на півдні хребти Тавра. Основні ріки: Євфрат, Тигр, Кизил-Ірмак, Сакарья. Великі озера: Ван і Туз (солоні).
За характером рельєфу Туреччина — гірська країна: середня висота її над рівнем моря близько 1000 м. Майже вся територія зайнята Малоазіатським нагір'ям, у складі якого розрізняються окраїнні Гори (Понтійські і Тавр) і розташоване між ними Анатолийское плоскогір'я. Низинних рівнин у країні мало, вони належать до окремих ділянок морських узбереж і до усть рік.
Понтійські гори простягнулися паралельно берегу Чорного моря більш ніж на 1000км. На сході вони доходять до границі з Грузією і Вірменією, на заході — до рівнини в низов'ях р. Сакар’я. Понтійські гори не представляють безупинного ланцюга і розділяються глибокими міжгір’ями або долинами, ланцюжками улоговин на кілька гряд, що йдуть паралельно береговий лінії.
На півночі Понтійські гори круто спускаються до Чорного моря, залишаючи вузьку прибережну смужку шириною в 5 — 10 км. Лише в усті великих рік Кизил-Ірмак, Ешиль-Ірмак і Сакар’я прибережна рівнина розширюється до 60 —70 км.
Середня висота Понтійських гір близько 2500 м. У східній частині гірські хребти досягають найбільшої висоти (гора Качкар, 3931 м), дуже круті схили, альпійські гребені, відсутність наскрізних долин роблять ці гори важкопрохідними. До заходу Понтійські гори знижуються до 900 м, максимальна висота їх там не перевищує 2000 м.
На півдні Туреччини, уздовж Середземноморського узбережжя, простягнулася складна гірська система під загальною назвою Тавр (Торос). У силу великих внутрішніх розходжень її розділяють на три частини: Західний, Центральний і Східний Тавр.
Західний Тавр — гірська система, що охоплює затоку і Анталію. На заході і сході затоки гори далеко вдаються в море, займаючи Лікійський і Кілікійський півострова. Досить високі гірські хребти (Бедаг, 3086 м, Ельмалі, 3073 м) розділені глибокими долинами і порізані каньйонами. Між хребтами Західного Тавра, особливо на його півночі, розташовані групи озер і глибоких улоговин (прісні озера: Бейшехир, Егридир, Сугла, солоні: Аджигель, Акшехир, улоговина Іспарта й ін.), які дали назву цьому району — “турецька країна озер”. Трохи відокремлено розташовані хребти Султан (2581 м) і. Егрібурун, які мають незвичайне для Західного Тавра простягання з південно-сходу на північний захід.
Центральний Тавр виділяється серед сусідніх відрізків Тавру найбільшою висотою й альпійським типом рельєфу. Висота багатьох хребтів тут перевищує 3000 м. На заході до південного-заходу Центральний Тавр близько підходить до Середземноморського узбережжя, круто обриваючись у море. Лише в деяких місцях на узбережжі є смужки алювіальних рівнин, як це можна спостерігати в районах Анамура, Аланії, Силифке і Фінікі. Північно-східне продовження Тавра, зайняте хребтами Бинбога і Тахтали, відомо ще за назвою Антитавра. Ці хребти простираються з південно-заходу на північний схід і, знижуючись, зливаються з плоскогір'ям Узуняйла.
Розташоване між окраїнними горами Анатолийське плоскогір'я прийняте розділяти на Внутрішню Анатолію і Східну Анатолію. Перша з них представляє більш знижену частину плоскогір'я. Вона складається з ряду улоговин, серед яких височіють на зразок островів і окремих ізольованих низькогірних кряжів. Висоти тут збільшуються з заходу на схід з 800—1200 м до 1500 м. На одному з таких плато, на висоті 850 м. розташована столиця Туреччини — Анкара. У південній частині плоскогір'я піднімається ряд древніх вулканів. У центрі і на півдні Внутрішньої Анатолії численні озера і болота, зазвичай солоні, часто з мінливими обрисами. У центрі плоскогір'я, на висоті близько 1000 м, знаходиться друге по величині в Туреччині (після озера Ван) озеро Туз, відоме винятковою солоністю вод. Влітку озеро висихає, і дно покривається кіркою солі.
Східна Анатолія розташована між Понтійськими горами на півночі і Східним Тавром на півдні. На заході її відокремлює від Внутрішньої Анатолії хребет Акдаг. Східна Анатолія зайнята високими горами, у середньому від 1500 до 20110 м. Тут високі нагір'я сполучаються з глибокими улоговинами.
Самі гори мають характер окремих масивів, а також довгих ланцюгів. Недалеко від границі з Вірменією піднімається масив Великий Арарат, потухшого вулкану, найвища точка Туреччини (5165 м). Його характерна риса — строго конусоподібна форма. Вершина конуса покрита могутньою сніжною шапкою. Поруч з Великим Араратом піднімається Малий Арарат (3925 м.)
У Східній Анатолії на висоті 1720 м мальовничо розкинулося оточене горами безстічне озеро Ван. Яскрава синь водяного дзеркала в сполученні зі сніжними шапками прилягаючих гір залишають незабутнє враження.
На заході Туреччини чітко виділяється гірський район Західної Анатолії, що включає прибережні частини Егейського і Мармурового морів. У Західній Анатолії гірські кряжі чергуються з глибокими, широко відкритими убік Егейського моря долинами річок. Перпендикулярно до морських узбереж простягання гірських хребтів викликало тут велику вирізаність берегів Мармурового й особливо Егейського морів.
Територія Туреччини знаходиться в межах субтропічного кліматичного поясу. Однак гірський, сильно розчленований рельєф і дуже складна циркуляція повітряних мас обумовили велику розмаїтість кліматичних районів.
Чорноморське узбережжя Туреччини відрізняється помірковано теплим кліматом, що характеризується великою вологістю, порівняно рівномірним розподілом опадів за сезонами року, жарою влітку і прохолодною зимою. Середня температура січня на узбережжі -1-5, +7°, липня +22, +24°. Високі Понтійські гори взимку захищають Чорноморське узбережжя від впливу холодних повітряних мас внутрішніх районів країни, а Чорне море зменшує вплив холодних північних вітрів. Крім того, східна частина Чорноморського узбережжя захищена від проникнення холодних вітрів високими Кавказькими горами.
Чорноморське узбережжя одержує найбільшу кількість опадів, чим воно також багато в чому зобов'язане високим Понтійським горам. У східній частині узбережжя випадає до 2500 мм опадів у рік. У західних районах узбережжя опадів менше—700—800 мм. Південні схили Понтійських гір відрізняються більшою сухістю, ніж північні навітряні схили. Рясні опади на північних схилах за всіх часів року викликані пануючими в країні північно-західними вітрами, що дують з Чорного моря, і зі середземноморськими циклонами.
Досить широка смуга узбережжя Егейського моря і зовсім вузьке Середземноморське узбережжя відрізняються типово середземноморським кліматом з характерними для нього жарким сухим летом і теплою дощовою зимою. Середня температура самого жаркого місяця (липень або серпень) в Адані досягає +28° і самого холодного (січень або лютий) +10°. У східних, більш гористих, районах літо прохолодне, взимку бувають заморозки.
Кількість опадів, що випадають, на узбережжя Егейського моря 500—800 мм у рік, 1000— 1500 мм — у західній частині Тавру (на навітряних схилах) і до 500 мм — у східній.
Північ Західної Анатолії, знаходиться під впливом теплого Мармурового моря (температура верхнього шару води влітку біля +25С, взимку біля +8) відрізняється сприятливими для сільського господарства кліматичними умовами. Береги й острови Мармурового моря — улюблене місце відпочинку жителів Стамбула й околишніх міст. Навесні, коли на Чорноморському узбережжі ще холодно, у Мармуровому морі вже можна купатися.