Реферат на тему:
Літні звичаї та обряди
ПЛАН
1.Особливості літніх світ: Івана Богослова, Теодора
2.Зелені свята, Івана Купала, Петра і Павла
3.Жнивські звичаї та обряди, день пророка Іллі
1. Особливості літніх світ: Івана Богослова, Теодора
Найрізноманітнішим є літній обрядовий цикл, котрий тривав від русалій (кінець травня) аж до Головосіки (29 серпня). Він включає такі свята: русалії, Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла), Маковія, Ілліч день, Пантелеймона Цілителя, Спаса, а також нині призабуті свята — богів Лада (з 25 травня по 15 червня), Ярила (3 червня), Громові свята та ін.
21 травня – свято Іоанна Богослова.
Коли св. Іоанн Богослов дожив до столітнього віку, багато потрудившись у благовісті Христовому, він разом зі своїми рідними та учнями вийшов з міста Ефеса і наказав їм викопати для нього хрестоподібну могилу, у яку він ліг і приготувався вмерти.
Християні, що жили в м. Ефесі, після смерті апостола розкопали його могилу, однак не; знайшли тіла апостола; оплакавши його чесну кончину, вони повернулися в місто і потім часто приходили на могилу і там підносили старанні молитви до Бога, призиваючи собі на допомогу і клопотання перед Богом св. Іоанна Богослова. Притім щорічно в цей день і місяць від труни його виходив як би деякий тонкий порох, який давав зцілення. Віруючі збирали цей порох і лікували ним різні недуги і хвороби.
От тому й узвичаїлося серед віруючих у цей день догоджати і вихваляти виспівуванням пісень улюбленого Богом більш всіх інших святих наперсника Христова св. Євангеліста Іоанна, іменуючи його і Богословом і начальником Богослов'я, улюбленцем і наперсником Христовим, дівичем, глядачем не виречених одкровень і сказателем невиречених Божих таємниць.
На Іоанна Богослова орали під пшеницю і саджали її, дивлячись по погоді. Пекли обітні пироги. Їх покладалося роздавати старим і жебракам на перехресті - лихо, якщо такий пиріг залишиться. Їсти його не можна було ні в якому разі. Можна було лише скормити птахам. Чомусь Іоанна Богослова почитали як батька святого Миколи Чудотворця.
Св. Іван був одним з найулюбленіших учнів у Ісуса Христа, можливо його любляче серце, за його світлий і чистий розум, за те, що він виявився здатним побачити у своєму вчителі Слово життя. Тільки любляче серце змусило юного Івана негайно ж залишити рибальську сітку, безліч риб, батька свого і піти за Христом, як тільки він почув на берегах Галілейського озера слова Його: "йди за Мною". Хоча в цей час він був зовсім юним, але його чиста незаймана душа уже вся була обійнята полум'ям віри в Месію, який з'явився, і виконана любові до цього Небесного Посланника. Любов Івана скрізь і усюди слідувала за Господом і ніде не залишала Його.
21 лютого – великомученика Теодора Стратилата
Великомученик Теодор походив із міста Євхаїти. Господь наділив його багатьма талантами, хоробрістю і неабиякою вродою. Був хоробрим воїном, і за відвагу його призначили воєначальником (стратилатом) в місті Гераклії, де він поєднував військову службу з проповідуванням Євангелія язичникам, що були йому підпорядковані. Невдовзі майже вся Гераклія прийняла християнство. Та саме в цей час імператор Лікіній (307-324 рр.) почав гоніння на християн. Святий Теодор сам запросив Лікінія в Гераклію, пообіцявши йому принести жертву язичницьким богам. Для здійснення цієї пишної церемонії він побажав зібрати у своєму домі всі золоті й срібні статуї богів, які були в місті. Лікіній повірив словам святого. Та його сподівання не здійснилися: святий Теодор, заволодівши статуями, розбив їх на друзки і роздав жебракам. 319 року святий помер мученицькою смертю. Ідучи на страту, він одним словом відчиняв темничні двері, відпускаючи на волю християн-в’язнів, а люди, що торкалися його риз, миттєво зцілювалися від недуг.
2. Зелені свята, Івана Купала, Петра і Павла
Ключовими в літньому обрядовому циклі були два поняття: вода і рослини. Саме довкола них вибудовувалися обрядові й магічні дії, пов'язані з шануванням сонця, рослинності, предків і покликані забезпечити врожай. На це спрямовувалися і русалії — перший обрядовий тиждень перед Зеленими святами. У народі він сприймався як Навський Великдень, коли русалки виходили гуляти, водили хороводи і заманювали парубків і дівчат.
З міфологізаціею русалок пов'язаний не тільки русалчин тиждень, а й усі Зелені свята: на русалії дівчата укладають з мавками тимчасовий посестринський союз, на Семик (сьомий четвер після Великодня) здійснюють обряди на честь як русалок, так і всіх залежних покійних. Причому поминки визначалися особливою веселістю й гучністю, аби відлякати нечисту силу. В українців прийнято було перед Трійцею розмальовувати яйця у жовтий колір і роздавати їх дітям у пам'ять померлих «наглою смертю» дітей.
Зелені Свята перш за все - це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа ніби святкує з людиною своє відродження.
Святкування починається з четверга. У цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки “на всі святки”. Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин як засіб від русалок. Використовували гілля різних дерев: клена, ясена, липи, осоки, але ні в якому разі не верби. Особливо шанована в Україні була тополя. Існував звичай ставити головне дерево перед воротами та дверима, щоб захистити себе від відьом. Для цього по кутках хліву встромлювали іноді осику. За допомогою цього ж дерева вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишалося зеленим - усі будуть здорові, якщо листя почорніє - хтось тяжко захворіє, а може, навіть вмре.
Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов’язково у ній була яєшня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). З Трійцею закінчувалася головна весняна календарна обрядовість.
Колись поширеним був звичай, що називався “водити тополю”. Для цього дівчата вибирали з-поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати “тополю”. Її рясно прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили селом і полями, де в той час уже колосились жита. Якщо зустрічалися люди, “тополя” їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. “Тополі” ж давали подарунки або гроші “на стрічки”. Водячи “тополю”, дівчата співали:
Стояла тополя край чистого поля;
Стій, тополенько, не розвивайся
Буйному вітрові не піддавайся…
Такий звичай ще мав назву “водити куща”. Обряд прикрашання дерев - це теж відгомін язичницької старовини. Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, - ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це тому, що на Зелені Свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів - час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням - померлі предки - це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїх нащадків. У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах або зник безвісти.
Пора Петрівок (наступний тиждень після Зелених свят) вносить кардинальні зміни в характер літніх свят: у них починають переважати купальські пісні й купальська містерія. Найяскравіше це проявлялося в головному літньому святі — Купала, яке включало декілька свят: починалося воно з Петрівок, а закінчувалося в день Петра (з 23 по 29 червня). Дохристиянське свято Купайла збіглося з пізнішим християнським святом Іоанна Хрестителя, об'єднавшись у єдине свято Івана Купала.
КУПАЙЛО - прадавнє, величне, світоглядне свято наших Предків, одне із найвеличніших щорічних дійств та найпоетичніших народних свят - день літнього сонцевороту, що припадає в нашій місцевості на 20-21 червня, коли приходить найкоротша Купальська ніч!. Це чарівна пора, коли рік ділиться навпіл, Сонце повертає з літа на зиму, а дні починають коротшати. В цей день наші Предки славили Бога земної радості, кохання і шлюбу - КУПАЙЛА. Чарівна вимріяна Квітка Щастя цвіте тільки в найкоротшу ніч – з 20 на 21 червня, коли б’є Перун. І ні в яку другу - така легенда!
Свято постало на зорі людської культури і продовж багатьох тисячоліть займає на території України одне з найпочесніших місць у святковому пантеоні наших Предків. Витоки обрядів КУПАЙЛА сягають глибини не віків, а тисячоліть і достовірно встановити час його виникнення навряд чи можливо. Прадавність виникнення, складність шляху становлення свята КУПАЙЛА засвідчують різні назви, під якими його знають у багатьох європейських країнах - СОБОТКА, СОНЦЕКРЕС, КУПАЛА, СЕМИЯРИЛА тощо. Вони іноді відрізняються днем та обрядовістю святкування, мають деякі відмінності за змістом та ідеологією тощо, але всі виокремлюють надзвичайну Велич та Значимість цього світоглядно-визначального Свята. Свідченням значимості свята є хоч би той факт, що, наприклад, у Франції купальське вогнище запалював сам король.
Після того, як християнська церква до цього прадавнього свята приурочила день Івана Хрестителя, свято Купайла з тих пір відомо в світі під новими назвами: “святого Яна” у західних слов’ян, “Івана Купала” у східних, “сан-Джовані” в Італії, “сан-Хуана” в Іспанії, “сен-Жана” у Франції тощо. Але спільним для всіх народів є дохристиянське походження свята, його головні прикмети та обряди, які ніякого відношення до Івана Предтечі не тільки не мали, але й не могли мати.