Немає мистецтва гіршого чи кращого. Воно або є, або його нема. Воно є, якщо має вічне життя i вічну цінність. Цінності мистецтва неповторні, бо неповторна індивідуальність. Індивідуальна ж творчість тільки тоді самобутня, коли вона не обтяжена минулими досвідами (творчість С. Далі, І. Босха). Справжня творчість повинна звільнитись від досвіду. Це не означає категоричну відмову від нього (адже це цінність людської практики). Йдеться про відкидання зумовленості досвідом, бо зумовленість полереджує консерватизм, а консерватизм, навіть найтонший, перекриває переживання i творення нового. Творчість індивідуальності - безпосередня, щира, багатогранна, нова. Мистецтво індивідуальності не повторює відомого.
Мистецтво нічого не аргументує - цим займається наука; нічого не пояснює - цим займається філософія. Воно не збирає фактів - це амплуа історії. Мистецтво не агітує - цим займаться політика. Мистецтво розширює Всесвіт, бо творить нову його реальність.
Мистецька творчість є процес між проявленим i не проявленим. Проявлення Абсолютного це нерукотворна творчість, свобода якої реалізуеться як безмежність потоку проміжного (відносного). Безмежне проявлене, нерукотворне - це рух постійних перемін, що виникає у Всесвіті як еманація Абсолютного, його самоцінності, самодостатності. Свобода втілення у творах мистецтва нових возз‘єднань нерукотворного i визначає принципові відмінності у творчості художників. У нових возз'єднаннях, що трансформують, межі відомого, відкриваючи інше, відносне, але невідоме, відроджується рух індивідуальної свідомості художника (твори Ганни Собачко, Марка Шагала та інші). Мистецтво - це суб'єктивна реальність, яку творить художник аналогічно до закономірностей трансформацій індивідуальноі свідомості. Засобами мистецтва створюються нові моделі світу рукотворного, що в нерукотворному не існують. Тим самим мистецтво відкриває зовсім нову реальність відносного. Мистецтво - самодостатня цінність, унікальна «третя» повноцінна реальність, тому що, створюючи новий світ відносного, воно разом з тим засвідчує в цьому відчуття реальності Абсолютного. Діяльність художника аналогічна діяльності Бога, де Бог творить нерутворне, але рукотворне проявляє через свого провідника - художника.
Мистецтво завжди реалізуються у нових формах, залишаючись невичерпним, i існує постійно, бо його постійна сутнісгь - самодостатність, яка відтворюється нескінченно у все нових творах мистецтва. Тому мистецтво - еквівалент цілісного буття. Самодостатність - єдність всього, де «все» - єдність цінностей, а це є самоцінність, тому сутність мистецтва можна визначити як самодостню самоцінність, модель якої говорить індивідуальність художника у повноцінному мистецькому творі. Самодостатньо-самоцінний твір засвідчує таємничу глибинність безмежного спокою Абсолюту i розгорнутість його в образах нового відносного, його багатомірних еволюційних трансформацій, як разом Все, як Єдине.
Отже, мистецтво є унікальним, узагальнюючи конкретним способом об'єктивації Єдиного. А оскільки Єдине - возз'єднані рівні свідомості, то сенс мистецтва, його дії - саме у возз'єднані рівнів індивідуальної свідомості, об'єктивації їх реальності, їх цінностей, рух цих рівнів у еволюційному розширенні, тобто рух до Вищої безмежної Єдності.
Монументальне мистецтво, як найвище узагальнення образу Єдиного, максимально поліфонічно об'єктивуе його i цим створює багатомірну дію величезної духовно-енергетичної, еволюційної сили, яка возз'єднує індивідуальну свідомість у самій собі, в ії безмежній повноті, що є Вищою Єдністю Буття.
Якщо зосередитися на семантиці самого поняття «монументальне мистецтво», то побачимо, що слово «монументальне» складаеться з двох - «мону» - від «моно» - єдиний (лат.) - та «ментальне» - від «ментал», що можна вивести з латинського «менс» - розум, дух (як єдине поняття). Крім того, східна тра- диція, особливо буддійська, споріднює з цим таке поняття, як «інтуїтивна ментальність» (бодхі - із санскриту) - спонтанне осяяння свідомості, а в культурі дзен сполох свідомості «саторі», тобто духовний сполох, осяяне з санскритським «манас», що означає нижчий i розум людини, який реалізуеться в синтезі абсолютної свідомості Брахми. «Ментал» - світ еманації вищих духовних ідей (з термінології окультних наук). Тому «монумент» - єдине вище розуміння містерій Єдиного, єдність Вищого розуму. Отже, «монументальне» - означає єдність свідомості Розуму Дука, Вищого Розуму, Бога.
Згідно археологічним даним, зародження архаїчного мистецтва відбуваеться в епоху верхнього палеоліту (45-40 тис. років від сучасності). Це період формування виду НОМО SAPIENS - Людини Розумної. Очевидно, саме у цієї людини склались ті психічні здібності, які необхідні для художньої творчості: розвинута уява вміння втілювати мисленні образи в знакових структурах (артефактах), були вироблені естетичні цінності та ідеали. Виникнення мистецтва приховано від нас часом. Первісна людина, що жила непроглядно важким життям, зайнята боротьбою за своє існування, раптово почала розписувати стіни печер залишати на них гравіровані та намальовані фарбою лінії, ставити кам'яні i глиняні споруди - протоскульптури, наряжатися у звірячі шкіри, зображувати в театралізованій дії полювання, співати i танцювати, проголошувати ритмізовані заклинання. Як зрозуміти ці процеси? У чому причина i які наслідки їх виникнення?
Способом осягнення первісної культури i теоретичного осмислення проблеми походження мистецтва є: 1) вивчення археологічних даних i пам'яток первісноі: культури; 2) вивчення етнографії народів, що знаходяться на первісній стадії розвитку; 3) вивчення атавістичних форм сучасної культури (засобом залишків ритуально-магічних уявлень тощо); 4) осмислення даних стародавньої історії людства; 5) теоретична «екстраполяція» у минуле від відомих нам пізніх феноменів i форм художньої культури; б) теоретичне фантазувания, створення гіпотез на основі відомих фактів 3 послідовною перевіркою теоретичного передбачення новими фактами; 7) співставлення фактів i ідей, добутих вищеназваними способами.
Образотворче мистецтво розпочалось не з фігуративних зображень, а з тих, які ми сьогодні можемо сприймати як знаково-символічні i які в історичній ситуації стародавньої людини носили характер подвоєння світу. Це відбитки руки чи сліди «рану» на стіні, які постають як знаки людської спроможності цілеспрямовано впливати на світ у відповідності з соціальними потребами.
Праця (полювання) i магічний ритуал породили перше зображення - «рану». Цей знак насправді нічого не заміщав (справжній знак завжди щось заміщав) i для первісної людини носив характер реальної рани, мав функціональне значення: людина не тільки готувалася нанести удар тварині - об'єкту полювання, не тільки передбачала i проектувала цей удар, але i втілювала його у деякій випереджуючій формі, що визначала, за тодішніми уявленнями, майбутню рану, яка забезпечувала успіх у полюванні. Стародавня людина вважала, що удар, нанесений на зображення тварини, реально послаблює тварину, на яку завтра буде йти полювання. Це зміцнювало віру мисливця в успіх i перемогу. Магічне зображення носило світоглядний характер i було не стільки засобом пізнання світу, скільки засобом формування взаємовідношень з ним людського колективу, засо6ом магічної зміни дійсності, репетицією перед освоєнням світу працею.
Архаїчні зображення - це інобуття реальності, друга її іпостась. Це магічні реалії, яким властива зображувальна, пантомімічна, ітітаційно i вербально сугестивні форми. Аналізуючи синкретизм архаїчної культури, потрібно відмітити, що вербальна форма магії синкретично пов'язана з музикою i танцювальною обрядовою діяльністю. Магічні реалії докорінно відрізняються від художніх творів своїми завданнями. Мистецтво намагається вплинути на людину, магія безпосередньо через дійсність на людину.
Наскельні зображення, при всій їх фігуративності i натуральності, є не образ, відображаючий реальність, не знак її замінюючий, а спосіб подвоєння реальності, ії друге магічне обличчя та засіб оволодіння нею. Древня людина, запускаючи стріли й кидаючи каміння у зображення тварини, створювала магічну операцію «полювання». Коли художник палеоліту малював на скелі тварину, він малював реальну тварину. Для нього світ фантазії та мистецтва не був самостійною сферою, відокремленої від емпірично сприймаючої дійсності. він ще не протиставляв i не поділяв ці сфери, але бачив у одній пряме продовження іншої. Найпершою темою i проблемою в історії культури, розпочатою в архаїчних формах зображувальної діяльності людини була праця i кохання (мається на увазі дітонародження), тобто животворчі сили суспільства. Мистецтво виникає у первісному суспільстві як соціально обумовлена форма людської діяльності, з допомогою якої люди намагались вирішувати якісь практичні завдання свого життя. Оскільки ця гіпотеза причини появи мистецтва є найбільш обґрунтованою у сучасної науці, в подальшому ми будемо спиратися саме на неї.
Палеолітична i мезолітична графіка i пластика відрізнялись реалістичністю та експресивністю. В зображенні людей i тварин виділялись, головним чином, їх найбільш важливі, практично значимі риси (наприклад, у жіночих статуетках гіперболізувались ті частини тіла, що були пов'язані з репродуктивними функціями - груди, живіт, таз. В більш пізню епоху неоліту (Новокам'яний вік) спостерігається намагання до умовності, схематичності зображення тварин i людини. В декоративному оздобленні посуду i зброї, у наскельних петрогліфах, у розпису та вишивці одягу переважають геометричні фігури коло, спіраль, хрест, на півмісяць тощо). Вчені пов'язують таку зміну у стилі образотворчого мистецтва з розвитком абстрактного мислення, а також з тим, що під час переходу від мистецтва до землеробства стимули до зображення звірів стали послабшоватись, а стимули до художнього відбиття індивідуальності ще тільки народжувались.