У 1922 році на братській могилі полеглих бійців і партизан встановлено лабрадоритовий обеліск (вис. - 3,2 м) з написом "Вечная слава героям гражданской войны, погибшим в борьбе за завоевание Советской власти в 1918-1920 гг." (Автор невідомий).
Могила В.І.Дідюка (кладовище по вул. Одеській)
Василь Іванович Дідюк, комісар "Золотого ешелону", народився в 1897 році в с.Накрижки Мінської губернії. Учасник Першої світової війни, з 1918 р. – в Червоній Армії.
У 1920 р. був комісаром ешелону, який доставляв з Іркутська в Казань вивезений Колчаком золотий запас Росії, що складав 21 тис. 442 пуди золотих зливків і монет. В наступні роки працював на різних посадах в системі залізничного транспорту, в тому числі і в Черкасах.
Помер в 1970 р. в Черкасах.
У 1971 р. на могилі В.I.Дідюка встановлена гранітна плита з написом "Дидюк Василий Иванович. 31.01.1897-27.11.1970".
Братська могила воїнів-визволителів і пам’ятний знак на честь полеглих воїнів-земляків
Братська могила розташована біля Будинку культури в мікрорайоні "Дахнівка". Тут поховані 228 радянських воїнів із підрозділів 936-го полку 254-ї стрілецької дивізії та 1239-го і 1235-го полків 373-ї стрілецької дивізії, які загинули 17-19 листопада 1943 року, визволяючи село Дахнівку від німецько-фашистських загарбників. Відомі прізвища 131 воїна. Серед них – Герой Радянського Союзу М.В.Волков.
Микола Васильович Волков (1914-1943) - сержант, командир кулеметної обслуги 936-го полку 254-ї стрілецької дивізії. Народився в с. Новотроїцьке Маріїнського району Кемеровської області, росіянин. В діючій армії – з 1941 року.
В ніч на 2 жовтня 1943 року кулеметна обслуга М.В.Волкова, переправившись через Дніпро, забезпечувала форсування ріки підрозділами полку і закріплення на здобутому плацдармі. 8 жовтня поранений сержант Волков, залишившись наодинці з ворогом, відбив дві атаки, знищивши майже звод гітлерівців.
17 листопада М.В.Волков поліг смертю героя в боях за Дахнівку. 22 лютого 1944 р. йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У 1954 р. на могилі встановлено пам'ятний знак, який в 1981 р. був реконструйований і складається нині із обкованої міддю залізобетонної скульптури воїна (вис. - 2,4 м), встановленої на обкладеному гранітними плитами постаменті. На передньому плані - меморіальна плита (0,9 х 0,8 м). З трьох сторін могили - стела (28,5 х 0,6 м) із 30 гранітних плит, на яких висічено прізвища похованих та прізвища 128 воїнів-земляків, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Написи на постаменті - "Вечная слава героям", на плиті - "Герой Советского Союза Волков Николай Васильевич", на стелі - "Имена воинов, погибших в боях за освобождение села Дахновки от немецко-фашистских захватчиков в 1943 г.", "Жители с.Дахновки, погибшие в борьбе с немецко-фашистскими захватчиками".
Могила Леся Гомона (кладовище по вулиці Одеській)
Лесь Гомін (Королевич Олександр Дмитрович), український письменник, народився в 1900 році в Черкасах, де закінчив гімназію. На початку 20-х років служив У Червоній Армії, працював інструктором Київського відділу всеобучу. Після закінчення у 1924 році Київського інституту народної освіти працював у редакціях журналу "Металеві дні", черкаської окружної газети "Радянська думка". В 1935 році був репресований. З 1939 року і в повоєнний час викладав українську літературу в Ніжинському педінституті. У роки Великої Вітчизняної війни працював у школах Узбекистану.
Лесь Гомін - автор наукових праць "Визвольна війна 1648-1654 рр. у народні пісенній творчості", "Українські народні думи і історичні пісні ХVI-ХVІІ ст.", "Соціально-естетична природа новели". З-під його пера вийшли збірник оповідань " Контрольні цифри" (1931), повість "Велетень з хворим серцем" (1932), п'єса "Маска" (1933), романи, вперше видані лише після смерті письменника, - "Голгофа"(у 1959) і "Люди"(у 1971).
Помер в Черкасах. В 1958 р. на могилі встановлено стелу з написом "Український радянський письменник Лесь Гомін (Королевич Олександр Дмитрович). 30.III.1900-16.I.1958. Ти вічно живий у наших серцях. Дружина, син, донька".
Могила В.А.Симоненка (кладовище по вулиці Одеській)
Василь Андрійович Симоненко, видатний український поет, народився в 1935 році в с.Біївці Лубенського району на Полтавщині. Його життя і творчість тісно пов'язані з Черкасами, куди він приїхав у 1959 р. після закінчення факультету журналістики Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка.
Працював в обласних газетах "Молодь Черкащини", "Черкаська правда", кореспондентом "Робітничої газети". Брав активну участь в роботі обласного літературного об'єднання. З Черкас направив у видавництво свою першу книжку віршів "Тиша і грім" (1962). В наступні роки, вже по смерті поета, побачили світ його книги "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963), "Подорож у країну Навпаки" (1964), "Вино з троянд" (1965), "Земне тяжіння" (1964), "Поезії" (1965), "Избранная лирика" (1968), "Лебеді материнства" (1981), "Поезії" (1984) та інші.
Помер В.А.Симоненко в 1963 р. в Черкасах.
Посмертно у 1989 р. удостоєний Республіканської комсомольської премії ім. М.Островського, а в 1995 р. - Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка.
У 1967 р. на могилі В.Симоненка встановлено пам'ятник у формі гранітної брили (2 х 1,3 х 2,3 м), У верхній частині якої висічено портрет поета з книгою в руках. На передній шліфованій частині пам'ятника напис: "1935-1963. Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину. Василь Симоненко".
Автори - скульптор С.Грабовський, архітектор М.Кириленко.
Могила Є.І.Кухарця (кладовище по вулиці Одеській)
Євген Іванович Кухарець, народний артист України, художній керівник і головний диригент Черкаського державного заслуженого українського народного хору. Народився в с.Велюнь Дубровицького району Рівненської області.
Після закінчення Одеської консерваторії з 1974 р. працював хормейстером, а згодом - художнім керівником і головним диригентом Черкаського хору. Відомий як композитор, автор музики до пісень "Земле моя", "Яблунька з Черкаської землі", "Над колискою сина" та інших. В 1981 р. колектив хору став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г.Шевченка.
В 1986 р. Є.І.Кухарець нагороджений орденом Дружби народів. Трагічно загинув у 1987 р.
У 1991 р. на могилі встановлено гранітний обеліск (вис. - 3 м) З бронзовим барельєфним зображенням Є.I.Кухарця. Біля обеліску на гранітній надмогильній плиті встановлена бронзова скульптура схиленої у журбі бандуристки у національному одязі (вис. - 1, 7м). На обеліску напис: "Кухарець Євген Іванович. Народний артист УРСР. 1945-1987 рр."
Могила Г.І.Байди (кладовище по вулиці Одеській)
Григорій Іванович Байда, двічі Герой Соціалістичної Праці, народився у 1902 р. в с.Леськи Черкаського району.
Працював наймитом, робітником на металургійних заводах Катеринослава, пізніше – трактористом, слюсарем, комбайнером в Дніпропетровській області. В роки Великої Вітчизняної війни - на фронті.
У повоєнні роки працював комбайнером на Дніпропетровщині. За високі показники у збиранні зернових та технічних культур, а також винахідницьку діяльність по удосконаленню сільськогосподарської техніки Г.І.Байда у 1950 р. удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, а у 1958 р. – вдруге удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. На батьківщині, у с.Леськи йому споруджено бронзовий бюст.
Помер в 1981 р. в Черкасах.
У тому ж році на його могилі встановлено обеліск, у верхній частині якого викарбовано дві зірки Героя Соціалістичної Праці і вмонтовано фотографічне зображення Г.І.Байди. В нижній частині - напис "дважды Герой Байда Григорий Иванович. 1902-1981. Помним. Скорбим. Родные".
Могила В.І.Крючкова (кладовище по вулиці Одеській)
Василь Іванович Крючков, підполковник, учасник Першої світової, громадянської та Великої Вітчизняної воїн.
Народився в с.Ліньківці Кельменецького району Чернівецької області.
Брав участь в Хотинському повстанні на Буковині, служив у бригаді Котовського, потім – в прикордонних військах. В роки Великої Вітчизняної війни при звільнені Києва підрозділ під його командуванням знищив 13 танків ворога. Ратні подвиги В.І.Крючкова відзначені 4-ма Георгієвськими хрестами, орденами Леніна, Червоного Прапора, Б.Хмельницького.
Помер в 1976 р. в Черкасах.
В 1992 р. на могилі В.І.Крючкова встановлено обеліск з лабрадориту (вис. – 2,4 м) з барельєфним зображення героя. На обеліску викарбовано напис "В.И.Крючков. 1888-1976. Жизнь его – легенда, бывшая былью".
Могила А.І.Хименка (кладовище по вул. Руставі)
Андрій Іванович Хименко (Химко), український письменник, народиввся в 1919 р. в С.Адамівці Чигиринського повіту.
У 1939 р. закінчив Черкаський медичний технікум і вступив на заочне відділення літературного факультету Дніпропетровського університету. Початок війни застав А.І.Хименка в Полтаві на лікуванні. За участь в підпільній роботі неодноразово заарештовувався гестапо. З уманської в'язниці у березні 1944 р. звільнений радянськими військами.
У серпні 1944 р. за сфабрикованим звинуваченням його було ув'язнено на 10 років з наступним п'ятирічним поселенням у віддалених районах. З 1964 р. проживав в Черкасах, де працював і займався літературною діяльністю. Схвальні відгуки отримала його трилогія про козацького ватажка Івана Сірка ("Засвіти", "Між орлами і півмісяцем,), "Під Савур-могилою"), автобіографічний твір "У пазурах вампіра", поема "Анти".
Помер у 1991 р.
У 1993 р. на могилі А.І.Хименка встановлено гранітний обеліск (вис. 0,8 м), на якому викарбовано напис "Хименко Андрій Іванович (Андрій Химко). 27.07.1919 - 18.12.1991". На гранітній надмогильній плиті - тризуб і напис:
"І гасла й стяг дідів
я ніс, як міг, роки,
і їхні звичаї мені святі,
що тризна!
Та чільними були завжди
лиш два таки:
мій люд на всій землі
і рідна материзна
( "Сповідь")"
На честь перебування Т.Г.Шевченка в Черкасах (вулиця Хрещатик, 219)