Смекни!
smekni.com

Основні техніки художнього оформлення Петриківським розписом (стр. 4 из 5)

Хоча майстриня працює на чисто білому папері, ніколи його не тонуючи, білий колір, як нейтральне спокійне тло для розгортання квіткових чи сюжетних композицій, тепер зникає зовсім. Усе тло її малюнків, усі зображення набувають зовсім незвичної, небувалої динамічності, руху, трепетного життя.

Завдяки характеру свого письма, де кожен рух і дотик пензля, а з ним і слід його — мазок на папері є результатом свідомого, продуманого відбору, Білокінь досягає несподіваних і невідомих раніше для петриківського розпису ефектів. Наприклад, ритмічними групами мазків вона не лише малює тіло пташки,, а й передає відчуття польоту, рух її крил, а також і повітря навколо неї. Художниця не любить важких, щільних або великих локальних колірних плям. Вона їх просто уникає. У роботах її, створених в останні роки, з найбільшою силою виявився унікальний живописний дар майстрині. її радісна, життєствердна творчість, яка своїм корінням виростає з мистецтва народних петриківських розписів, ще і ще раз свідчить про невичерпність традицій народного мистецтва. Надія Білокінь — майстер одного покоління із славетною Тетяною Патою, хоч і молодша за неї на десять років. Вони обидві з бідняцьких сімей, обидві починали з простих мальовок, призначених для продажу, і їм обом Великий Жовтень відкрив шлях до творчості, що розвиває і збагачує не лише традиції їхньої рідної Петриківки, а й усього українського радянського народного мистецтва. Творам Тетяни Пати, яка викладала у передвоєнні роки в Петриківській художній школі і залишила після себе багато учнів і послідовників, притаманна на диво співуча лінія, майстриня любить зображувати реальні (але не натуралістичні) рослини, квіти і плоди, передані соковитими, інтенсивними фарбами. Для неї характерне, особливо у післявоєнні роки, тяжіння до збагачення кольору за допомогою тональних переходів, розтяжок і такого ущільнення квіткових композицій, що окремі їх елементи вже починають напливати, накладатись один на одного, створюючи ілюзію певної об'ємності.

Таким чином, ці дві найвидатніші майстрині Петриківки, кожна у свій спосіб розвиваючи традиції місцевого декоративного розпису, показують майстрам молодшого покоління, які глибини, які можливості для творчого пошуку криються у народному мистецтві.


РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. МАЛЮВАННЯ КАРТИНИ НА ДОЩЕЧЦІ

2.1 Вибір матеріалів та інструментів

Для того, щоб намалювати картину на дощечці потрібні такі матеріали та інструменти: фарби, декілька пензликів, клей ПВА, склянка для води, палітра, м'який олівець та циновка.

Гуаш - це фарба, яка легко розводиться з водою, швидко висихає на повітрі, добре лягає на папір, картон і з допомогою - на циновку.

Головний робочий інструмент для малювання - пензлики, плоскі та круглі з білячого хвоста, або кішки. Деякі художники користуються саморобними пензликами з білячого хвоста. Ці пензлики невеликого розміру (.N1:1-4).

Треба дотримуватись зазначених правил розміщення інструментів на робочому столі. Робоча ділянка повинна бути вільна. Тут розташовують матеріал, на якому будуть малювати, а також палітру та пензлики. Перед собою ставлять склянку або кладуть пластикову пластинку - палітру. З лівої сторони кладуть ганчірку для витирання пензликів. В правому куті стола розміщують фарби, підставку для пензликів. Усі предмети повніші знаходитись у межах витягнутої руки, щоб можна було легко дістати, не підіймаючись.

2.2 Складання композиції твору

Найцікавіший момент у даному творчому процесі — компонування деталей. І великі форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизн були суворо підпорядковані суто декоративним принципам. Кущ, вазон наче розпрямлялися на площині стіни (або аркуша паперу, коли композиція виконувалась як панно), деталі не затуляли одна одну, всі елементи гармонізувалися — найчастіше за принципом симетрії.

Найпоширеніша схема композиції у петриківських розписах — еліпс. Тому здаля така композиція нагадує писанку. Цьому сприяє ще й те, що в самому центрі розміщувалась найбільша квітка, дві квітки або два грона ягід. Виділення центрального композиційного елемента надавало еліпсові вигнутої назовні форми, посилюючи враження округлості розмальованого яйця. Це наштовхує на думку, що петриківський розпис бере свій початок від мистецтва українського писанкарства, яке виникло ще на ранньому етапі культури слов'ян Придніпров'я. Цікаво, що і писанка, і такий розпис символізують зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння, достигання плодів. У розписах такої натуралістичної школи, як петриківська, постійно розроблялися певні теми, а саме теми уславлення життя.

Змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, майстри-петриківці вибирають найзручніше положення, при якому глядачеві можна показати багато гарних і дрібненьких деталей. Найчастіше це була квітка, повернута голівкою до глядача, або напівпрофільні (злегка нахилені до переднього краю) чи цілком профільні зображення. Характерне сполучення елементів у петриківських розписах — розгорнені до глядача листочки і профільне розташування квітки. Композиція декоративно увиразнює букет, кущ, вазон. Півпрофільний чи профільний малюнок дозволяв підкреслити тужаві, гарно вигнуті лінії, особливо контурні. Прорисовуючи стебельця, чашечки, майстри за допомогою різнобарвних ліній чітко окреслюють форму квітки, вирізняють на білому тлі навіть такі незначні деталі, як пушок на поверхні чашечки, зигзаги й зазубринки на кінчиках пелюсток тощо. Обвідні лінії роблять малюнок петриківців, може, надмір чітким. Традиційно розписи виконувалися густими фарбами, і кожний мазок відтінявся від сусіднього. Отож обвідні лінії посилюють контрастність і пружність форми.

Звичайно, у цьому загостренні форми, у чистоті кольорів, у надмір чітких лініях відбилося прагнення до точності, абсолютної визначеності. У петриківських розписах відсутні складні напластування і переплетення. У них все гранично й до кінця виражене через форму, лінію, колір. Всі елементи укладені в певному ритмі, один біля одного, а не один за одним. Жоден листок не затуляє сусідній або квітку, хіба що самий її краєчок. Така впорядкованість, делікатність співвідношень частин і цілого йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускалося зайвого нагромадження, перенасичення.

Композиція - організація площини, при якій встановлюються закономірні, злагоджені відносини між площиною картини та зображенням.

У нашій роботі використано головний закон - закон цілісності. Цілісність - це якісний показник художнього твору, що синтезує його частини в єдине ціле. В кожному творі мистецтва є композиційний центр. Він вирізняється формою, кольором та збільшеним розміром в порівнянні з іншими елементами. Це те, на що звертається увага в першу чергу.

Так у нашій роботі центром композиції є зображення козака й козачки, котрі виділяється як формою так і кольором, і також вони зміщені в центрі кожної дощечки. У роботі є чіткий порядок в розташуванні та поєднанні елементів, немає певної асиметричності.

Лінії плавні, пластичні, чіткі. Це дає можливість підкреслити яскравість виробу. На картині намальовані трава і небо. Ракурс їх зображення говорить про динамічний рух на передній план. Завдяки іншим елементам, намальованим на картині, вона набуває повної своєї цілісності.