На діалектичний характер взаємозв'язку єдності і різноманіття культур накладають свій відбиток процеси космізації і екологізації, що охопили пізнання і практику другої половини XX ст. Космізація і екологізація стимулюють бурхливий розвиток фундаментальних і появу нових наукових дисциплін (космічна біологія і медицина, космічна хімія, космічна психологія, астрогеологія, хімічна екологія, космічна антропоекологія та ін.) сприяють розвитку інших сфер культури (мистецтва, права, філософії та ін.). Так, "космічна медицина" допомагає сьогоднішній земній у лікуванні деяких хвороб, а "космічний зв'язок" є одним з ефективних засобів, які сприяють взаємодії культур. Космізація пізнання відкриває неозору сферу знання про світобудову, про всесвіт: з космосу, з орбіти, залишивши за собою атмосферу, що заважає прямим спостереженням, космічні астрономи й астрофізики як на долоні бачать зоряні простори. Безодня космосу розкрита для "розсекречення" таємниць природи.
Космічне сьогодні і в ще більшій мірі космічне завтра висувають до людини якісно нові вимоги, а це означає необхідність підвищення рівня культури. Глибоке художнє дослідження, філософська розробка пов'язаних з космосом і космічною діяльністю людини проблем - актуальна проблема і світоглядного, і педагогічного, і психологічного характеру.
Прорив у космос, перші кроки за межами земного тяжіння - тільки початок, але і це, безперечно, одне з найбільших досягнень людського генія. У перспективі слід очікувати, що саме в безмежних просторах світобудови буде цілком розкритий творчий потенціал людської культури.
Слід підкреслити, що і космізація, і пов'язана з нею екологізація людської діяльності та пізнання привели до нових уявлень про природу і місце людини в ній. Це впливає на розвиток сучасної культури. З'явилося нове ставлення до природи - у нас зароджується нове почуття спільності людини й інших живих істот, усієї біосфери в цілому. От чому екологія висувається на передній план у системі наук; у світоглядному і методологічному аспектах значущість екології полягає в тому, що саме вона формує самосвідомість культури, складає вихідний пункт наукового ставлення людини до природи.
Сучасні екологічні дослідження можуть перебороти деякі труднощі, викликані фрагментарним і спеціалізованим вивченням природи, але не в змозі вирішити більш глибоких проблем, що стосуються людини. Це пов'язане з тим, що сама людина порушила екологічну рівновагу земної природи, ввівши в неї елементи небіологічного походження. Тому, на думку ряду мислителів, учених і теологів (Е. Фромм, А. Тойнбі, Б.А. Леві, У.Р. Джекобс, С. X. Наєр та ін.), для подолання глобальної екологічної кризи необхідно звернутися до стародавніх культур з їхніми ученнями про єдність людини і природи. Тим більше, що сучасна екологія тепер приходить до уявлень про навколишню природу як єдине ціле, про необхідність враховувати взаємодію людини з природою. Не випадково Міжнародною радою наукових союзів створена програма "Глобальні зміни. Геосфера - біосфера", а Японією запропонована програма "Межі людства", що націлені на встановлення широкого міжнародного співробітництва у виході з глобальної екологічної кризи. Висувається також пропозиція про спільне використання ресурсів Світового океану, космічного простору й інформації. Усе це прекрасно, проте не можна забувати про саму суть культури - про творчу моральну особистість. Усе більш актуальним стають положення етики благоговіння перед життям, викладені мислителем і лікарем, лауреатом Нобелівської премії А. Швейцером у його книзі "Культура і етика", а саме: "священне життя як таке; етика є безмежна відповідальність за усе, що живе; благоговіння перед життям наповнює мене таким занепокоєнням, якого світ не знає; етика благоговіння перед життям робить велику ставку на підвищення почуття відповідальності людини". Тільки людина, що освоїла всі досягнення світової культури й має високу моральність, може вирішити проблему екологічної кризи. Таким чином, процеси екологізації і космізації людської діяльності сприяють зближенню уявлень про зовнішній світ і внутрішній світ людини. Це у свою чергу приводить до розуміння цілісного характеру сучасної культури, до формування глобального погляду на світ.
У розвитку світового соціокультурного процесу істотну роль відіграє діалог культур Сходу і Заходу. Дійсно, Схід подарував людству безліч чудових творів літератури, мистецтва: філософію, науки, що зробили і продовжують робити вплив на художній і інтелектуальний розвиток людства. Багато праці додають учені, мислителі, діячі мистецтва для того, щоб глибше проникнути в духовний світ Сходу, у скарбницю його художніх і моральних цінностей, правильно оцінити той величезний внесок, який зробили народи Азії й Африки у світову культуру.
В усі історичні епохи, і особливо в Новий час, видатні діячі культури і науки Заходу відкривали для себе неминущу ідейно-естетичну цінність культурної спадщини народів Сходу і з'єднували її з досягненнями культур народів Заходу. У той же час багато мислителів і художників Сходу, звертаючись до Заходу, збагачували свої національні культури, вносячи новий струмінь у суспільне і культурне життя своїх народів. Нерідко піддається сумніву правомірність опозиції Схід - Захід як традиційного протиставлення двох типів світової культури. Сумніви в правомірності поділу світової культури на культури Сходу і Заходу виникають насамперед у тих дослідників, які прагнуть знайти у світовій практиці в основному загальні закономірності, "наскрізні процеси", що нібито легко переборюють межі понять Захід-Схід-Захід. Тут, підкреслюючи загальне, недооцінюють особливе у світовому історико-культурному процесі.
Сьогодні діалог культур Сходу і Заходу набув воістину загальнолюдської значущості. У ньому не тільки зацікавленість індустріального Заходу, що намагається знизити конфронтацію з "третім світом", підключити його до світової економіки і політики (правда, далеко не завжди на рівних умовах), не тільки актуальний для Сходу пошук шляхів і засобів модернізації. У ньому єдиний спосіб знаходження виходу з кризової ситуації, яка загрожує життю планети в цілому. Необхідно розглядати діалог культур Сходу і Заходу як природний постійний процес, не зводячи його до синтезу якої-небудь єдиної ідеології. Від такого варіанта вчених і мислителів Сходу застерігає пам'ять про часи колоніалізму, християнського місіонерства, діячів культури Заходу - і не менш страшні спогади про наслідки тоталітарних ідеологій нацистського типу і т.д.
У кожній культурі, при всій її унікальності, є все-таки щось подібне з культурами інших народів: "Хоча греки відрізняються від протестантів, китайці - від тих і інших, проте при певній відкритості вони можуть побачити і щось спільне між собою, характерне для людського життя" (X. Патнем). Іншими словами, своєрідність кожної культури є відносною, її специфічність, унікальність виступає як прояв загального в розвитку людського суспільства, у протилежному випадку не можна пояснити емпіричний факт, який полягає в тому, що кожна культура в процесі взаємодії з іншими культурами сприймає й адаптує їхні досягнення. Взаємодія, контакти культур, ведуть, з іншого боку, до зміцнення і розмаїтості східних і західних культур, і, у висліді - до формування світової культури.
Необхідно звернути увагу на той факт, що археологічні відкриття і можливість подорожувати по всій земній кулі роблять діалог культур Сходу і Заходу цікавою художньою і світоглядною пригодою. Захопливість панорами культур народів світу, яка зненацька розширилася, підсилюється завдяки величезному числу публікацій, присвячених мистецтву Сходу, секретам золота інків, розшифруванню символів негритянських масок, тлумаченню таємничої посмішки Будди. У цьому великому діалозі культур європейці починають краще розуміти духовний світ і систему цінностей східних народів.
Діалог культур Сходу і Заходу необхідний не тільки заради розуміння іншого, але і більш глибокого усвідомлення самого себе. Він не може, не повинний мати кінця. Це - постійний процес, що дозволить людству уникнути "самогубства", зберігши життя в його різноманітті. Діалог культур Сходу і Заходу дозволить кожній людині "утішатися" тим духовним багатством, що створене протягом багатьох тисячоріч східними і західними народами. А це дозволить не тільки вирішити ряд глобальних проблем, що стоять нині перед людством, але й розкрити творчий потенціал індивіда, знайти йому сенс свого буття.
8. Шляхи подолання кризових явищ у культурі.
Сьогодні намічаються два протилежних шляхи вирішення цієї проблеми. Один - це надія розв’язати кризові явища культури на шляхах розуму, науки, освіти, за рахунок розумної організації життя, виробництва, свідомого підходу до усього, зміна орієнтирів розвитку науки і технології. Іншими словами, першорядне значення повинні мати цілі духовного і морального удосконалювання людини, а також поліпшення її матеріальних умов. Другий (т. зв. “альтернативний”) шлях розв’язання кризових явищ - повернення роду людського або до різних модифікацій релігійної культури, або до форм життя, більш "природних" для людини, і життя - з обмеженими здоровими потребами, відчуттям єдності з природою і космосом, форм буття людини, вільної від влади техніки.
Ці два підходи існують, але одночасно набирають силу і кризові явища. На жаль, зауважує Ф. Майор, "світ у багатьох відносинах продовжує рухатися в напрямку, що аж ніяк не веде до виправлення нинішніх недоліків. Більш того, суспільство перебуває в такому душевному стані, що його не хвилюють викриття, якими б обґрунтованими й аргументованими вони не були". Але, з іншого боку, зміцнюються і розширюються рухи окремих груп і громадян, рухи "зелених", що реалізують альтернативні форми життя: наприклад, ті, що практикують східний або західний езотермізм або часткову відмову від благ нашої цивілізації.