ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Поняття візуального в культурі
1.1. Образи, та їх роль у візуалізації культури
1.2 Візуальна репрезентація в культурі та її онтологічна модель
1.3 Формотворчі складові сучасного візуального образу в контексті еволюції образної системи культури
Розділ 2. Візуальні елементи культури у контексті культурно-історичного підходу
2.1 Візуальний вимір культури глобалізації
2.2 Прояви масового візуального у культурі
Висновки
Список використаної літератури
Актуальність дослідження. Однією зі складових загальної культури, що тенденціями свого розвитку визначає духовний стан людини, є візуальність культури. В епоху глобальної трансформації комунікації візуальні засоби подання інформації визнаються як найкращі. Їх перевагою є компактність і чуттєва переконливість. «Книжну цивілізацію» Гутенберга, безпосередньо пов’язану з логічним, абстрактним мисленням, заміщає «цивілізація бачення». Візуалізацію культури, як процес подвоєння культурного середовища, без перебільшення можна визначити як істотну зміну соціального буття, пізнавальних стратегій і особистісного Універсуму людини.
Проблематика візуалізації сучасної культури широко розглянута в роботах П. Вірільо [7], що розглядав візуальний аспект соціальної еволюції; А. Геніса [9], [10] що досліджував проблему візуального з погляду аналізу причин домінування образного сприйняття над вербальним; І. Полуехтової [25], що приділяла особливу увагувпливу візуальної культури, а, насамперед, кінематографа, на формування особистості сучасних підлітків; В. Розіна [31], що основний акцент робив на специфіку філософського осмислення візуальної культури; А. Усманової [34], [35], що аналізувала візуальність із позиції гендерних досліджень; а також ряду інших дослідників. Специфіку сприйняття візуального розглядали Р. Арнхейм [1], [2] і Ю. М. Лотман[21], [22] (на прикладі впливу кінематографа на глядача); А. Боленков [3] (у ключі розвитку медіа-арта); А. Ю. Дроздов [11], Ж. Лакан [20] і Н. Соколов [32], які проводили соціально-психологічний аналіз впливу телебачення. Дані дослідження проблеми візуального виконані здебільшого у філолофсько-культурологічному ключі.
Об’єкт дослідження – форми візуального в культурі в єдності їх внутрішніх і зовнішніх аспектів.
Предмет дослідження – види візуалізації в культурі, їх розвиток та еволюція.
Мета курсового дослідження полягає у культурологічному аналізі явища візуальної репрезентації культури, визначенні та вивченні елементів культури, які відносяться до її візуальної ланки.
Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:
Методи дослідження. При визначенні принципів і методів культурологічного дослідження був використаний комплексний науковий підхід. Відповідно до поставлених завдань у курсовій роботі було застосовано спеціально-історичні, культурологічні і мистецтвознавчі підходи та методи вивчення культурно-історичного процесу, а саме: хронологічний аналіз і синтез; системний метод – для аналізу культурологічних аспектів еволюції візуальних елементів у культурі; історичний – у реконструкції трансформаційних процесів в українській культурі ХХ – початку ХХІ ст.; мистецтвознавчий – для вивчення художніх напрямів і шкіл та окремих художніх творів.
Наукова новизна полягає у цілісному і системному аналізі феномену візуальної репрезентації культури, що дозволяє визначити особливості динаміки її історичних форм у сучасних візуальних парадигмах і характер зв’язку із класичним візуальним дискурсом.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в поглибленні та розширенні уявлень про візуальні компоненти культури. Знання особливостей динаміки історичних форм візуального в культурі може слугувати певною мірою моделлю для проектувань тенденцій розвитку процесів візуалізації в сучасній культурі.
Матеріали курсового дослідження доцільно використовувати в розробці курсів та спецкурсів з культурології, теорії та історії культури, у подальших дослідженнях феномену візуального в культурі.
Структура курсової роборти визначається метою і завданнями дослідження, логікою викладу наукового матеріалу. Робота складається зі вступу, двох розділів (п’ять підрозділів), висновків та списку використаних джерел (37 найменувань).
Роздл 1. Поняття візуального в культурі
Термін «візуальна культура» далеко не однозначний. Насамперед, тому, що це часткова область поняття «культура». Слово «культура» багатогранне. Розуміння культури як поетапного розвитку мистецтв і наук, як художньо-естетичної освіченості особистості, як області соціальних взаємодій, а також інші численні осмислення «культури як системи» дають нам право уточнити кут зору на культуру «візуальну».
Головна загальновизнана функція культури — «підтримувати єдність і цілісність суспільства, інтегрувати, зближувати, примиряти». Через трансляцію змісту культури людина входить у соціокультурний простір. Цінності культури в досвіді конкретної людини передаються, багато в чому, через зір. За різним даними, 70—90 % інформації надходить у мозок людини через візуальний канал. І тут важливе значення мають візуальні елементи культури людини, яка сприймає і творить. Живопис, графіка, архітектура, мистецтво книги, дизайн, — всі пластичні мистецтва вимагають від тих, хто осягає їхні основи, наявності певного рівня візуальної культури.
Під візуальною культурою в різних джерелах розуміється:
• культура грамотного візуального сприйняття;
• досвід розпізнавання візуальних кодів, навігація, досвід візуальних комунікацій;
• медіакультура й екранні мистецтва;
• розвиток емоційно-ціннісних відносин особистості при пізнанні пластичних мистецтв у цілому (живопису, графіки, скульптури, архітектури, поліграфії й графічного дизайну, ТБ і відео, комп'ютерного інтерфейсу й Інтернету, фото, моди, і ін.);
• комунікації з використанням візуального каналу, що стосуються «будь-яких аспектів культури». [31, 54]
Отже, результатом освоєння візуальної культури ми бачимо розвинену культуру сприйняття візуальних образів, уміння їх аналізувати, інтерпретувати, оцінювати, зіставляти, представляти, створювати на цій основі індивідуальні художні образи. Таке розуміння візуальної культури обумовлює високий рівень загальної культури людини, тобто «якість і ступінь виразності ціннісного змісту особистості».
На особливості процесу розвитку візуальної культури людини сьогодні звертають особливу увагу. Ідучи через лакановські («органи зору є навіть в устриць») і маклюенівські («око як вухо») прочитання процесу бачення, сучасні теоретики візуальності в мистецтві та культурі говорять про навчальну й розвиваючу силу візуальних образів: «…точність та візуальність, що робить бачення тим же самим що й мова». Дійсно, художник може передати думку без слів, одним лише зображенням або об'єктом, користуючись мовою свого мистецтва. Кожна мова базується на певних принципах, має унікальну будову системи й особливості.
При розгляданні твору мистецтва людське сприйняття будується багато в чому на внутрішній емоційній реакції. Через зір добуток вводиться в систему наявних цінностей, у процесі розглядання він багаторазово підсилюється асоціативними зв'язками. У підсумку виявляється, що «зображення самі по собі набагато менш сильні, ніж отримане враження від них». Таким чином, метою візуальної культури є збагачення внутрішнього світу людини візуальними образами, розкриття здатностей до створення власних зримих об'єктів.
Дослідження візуальних процесів у культурі ведуться у вузах і науково-дослідних центрах усього світу. Університет у Міддлсиці, США; «Higher Education Support Program» у Відкритому Соціальному Міжнародному університеті; Соціальний Університет в Окленді, Нова Зеландія; Вільнюський державний університет, Інститут філософії, культури й мистецтва, Литва; Лабораторія візуальних і культурних досліджень (філософський факультет, відділення культурологии ЕГУ), Білорусь й інші вузи. У процесі досліджень вони пропонують цікаві дидактичні стратегії розвитку візуальної культури. [30, 3]
У професійній діяльності художника й митця важлива основа, спрямована на розкриття, осмислення художніх образів. Вона містить у собі складання ціннісного відношення до якогось художнього образу, причому моделювання і власне уявлення, і відношення інших до цієї художньої ідеї. «…Чим би не представлялася нам візуальна культура, її об'єкт не може бути визначений або створений без якогось відношення до видимого... Візуальність — об'єкт візуальної культури — проголошена як діалектика між процесами автоматичними й довільними, рефлексивними й напрацьованими, запрограмованими й вільно змінюваними». [6, 127]
Завданням митця є, у першу чергу, навчити «мистецтву бачити». Оволодіння цим мистецтвом у процесі навчання спричиняє появу в людини власної візуальної культури як складової соціально-гуманітарного розвитку. Мистецтво розуміти художній образ, бачити красу, гармонію, відкриває людині можливість сприйняти, проаналізувати, надихнутися - і створити власні унікальні роботи, «вийти на надзадачу творчості». [6, 135]
Поряд з мовою, один з основних напрямків культурологічного дослідження задають образи. На початку цього інтересу стоїть питання «Що таке образ?». Відправна крапка — наявність образів усюди, у метафорах мови, у творах мистецтва, у нових медіа. Образи досягли своєї повсюдної присутності. Виникає нове розуміння: «образ як культурна конфігурація». [8, 194]