регистрация / вход

Розвиток дитячого балету

Тенденції розвитку у балетному мистецтві. Досягнення хореографії. Розвиток балетного театру для дітей. Молодь та її бачення на створення спектаклів для дітей. Підготовка фахівців з хореографії. Вклад молодого покоління у розвиток балетного театру.

Зміст

Вступ. 2

І. Ідейно-естетичні тенденції розвитку у балетному мистецтві. 3

1.1. Збагачені досягнення хореографії. 3

ІІ. Розвиток балетного театру для дітей. 10

2.1. Творчі пошуки хореографів. 10

2.2. Молодь та її бачення на створення спектаклів для дітей. 19

ІІІ. Сьогодення та підготовка фахівців з хореографії 22

3.1. Коли на сцені і в залі діти. 24

3.2. Вклад молодого покоління у розвиток та становлення балетного театру. 28

Висновок. 33

Використовувана література. 35


Вступ

Україна з давніх-давен славилася неповторними перлинами музичного, пісенного і танцювального фольклору, але ще не існувало свого національного оперно-балетного театру. Початок творчого шляху українського балету збігається з організацією першого національного оперно-балетного театру, урочисто відкритого у 1925 року в Харкові. Ця подія знамена, тому що відкриття української опери не тільки початок народження ще однієї куль­турної установи - це доба - першої української опери та балету, яка повинна стати цент­ром, колом якого збиратимуться співаки, музиканти, композитори, ху­дожники, танцюристи[1] .

І ця нова доба в історії розвитку українського музично-театрального і, зокрема, хореографічного мистецтва справді розпочалася.

Балет­ний театр - складова і невід'ємна частина єдиної багатонаціональної, глибокої за своїм змістом музично-сценічної культури нової історичної спільності людей. Щедрий розквіт і сміливі творчі пошуки всіх балетних колективів, значні ідейно-художні здобутки українських композиторів, диригентів, балет­мейстерів і артистів у створенні сучасного репертуару і втіленні класич­ної спадщини промовисто віддзеркалюють видатні досягнення мистецтва, майстри якого вносять сьогодні все вагоміший вклад до скарбниці світової хореографії, животворно впливаючи на її роз­виток.

Протягом останніх років в балеті відбу­лося чимало знаменних подій, серед яких урочисто відзначені музичною громадськістю світу ювілеї уславлених колективів, вшанування яких перетворилися на справжні свята всієї прогресивної художньої культури сучасності. Серед цих дат слід назвати ювілей Національного балетного театру України. За цей історично досить невеликий відрізок часу український балет створив величезний і різноманітний репертуар, утвердив власні мистецькі тради­ції, дістав міжнародне визнання й досяг таких художніх вершин, для завоювання яких в інших умовах потрібно було б кілька століть.

За останні десятиліття балет України впевнено вийшов на світову театральну арену, ряд його талановитих майстрів визнано "зір­ками першої величини", а обдарована молодь ставала переможцями найскладніших міжнародних конкурсів класичного танцю та найавтори­тетніших балетних фестивалів. На всіх континентах земної кулі сьогодні успішно гастролюють кращі артисти балетних колективів, гід­но репрезентуючи видатні досягнення сучасної культури.

Сучасний балет України щедро вплітає свої яскраві квіти міжнарод­ного визнання і захопленняубарвистий вінок світової слави багатонаціонального танцювального мистецтва. Видатні ідейно-художні досягнення й оригінальні відкриття його обдарованих балетмейстерів і акторів, композиторів і диригентів, лібреттистів і сценографистів зумовле­ні грандіозними перемогами.


І. Ідейно-естетичні тенденції розвитку у балетному мистецтві.

1.1. Збагачені досягнення хореографії.

Пошуки і відкриття видатних балетмейстерів та провідних майстрів балету не могли не позначитися на формуванні й утвердженні якісно нових тенденцій в українському балетному театрі, вся історія європейської художньої культури доводить, що на теоретичному рівні подібний вплив не обов'язково мусить бути безпосереднім. Культурно-історичні та соціально-політичні зрушення, для яких відкрилися маршрути, до утвердження нових ідей і тенденцій художньої творчості й активізації шукань балетмейстерів. Причому досить часто спочатку нові тенденції й художні течії народжувалися в роботах хореографів-практиків, котрі, переборюючи трафарети й заскнілі канони побутово-ілюстративної хореографами, йшли крутими, нелегкими дорогами сміливих експериментів, а вже потім з'являлися теоретичні обґрунтування та декларації новітніх естетичних принципів.

Ось чому по-різному підходили балетмейстери до втілення балетів: у роботах одних пантоміма органічно зливалася з тан­цем, а в елементи класичної хореографії природно впліталося фольклорне мереживо, в постановках інших - танець "сперечався" з пантомімою, що намагалася витіснити його з підмостків або перетворити на вставний дивертисмент. У творчості окремих хореографів з'явилася тенденція до ігнорування стильових особливостей балетної класики, бажання перетво­рити романтичні й фантастичні балети на суто реалістичні, драматизовані, іноді навіть побутово-достовірні спектаклі.

Проблема уважного і водночас творчого ставлення до вітчизняної хореографічної класичної спадщини стала актуальною і дуже гострою. Як здійснювати класичні балетні вистави казково-фантастичного жанру в період широкого утвердження реалістич­ної хореографічної драми? Що залишати в старих балетах від минулих балетмейстерських рішень, а що оновлювати, переробляти, створювати наново?

Якщо у виставах кінця 20-х років часто-густо пантоміма і танець існували розрізнено, то в оригінальних балетмейстерських роботах П.Вірського і М.Болотова вони почали гармонійно поєднувалися. Зокрема, пантоміма набуває у них якісно нових рис: побутово-натуралістичний жест замінюється узагальне­ним, а кожний крок стає ритмічно організованим і пластично виразним. Сміливо розширюючи танцювальні форми, молоді українські балетмей­стери не лише органічно поєднували танець і пантоміму, а й сплітали в один візерунок елементи класичної та народної хореографії. Саме тому у створеному навесні 1937р. Державному ансамблі українського народного танцю, керівниками якого стали П.Вірський та М.Болотов розпочали широке систематичне збирання й театралізацію національних та фольклорних зразків. Любовно відшліфовуючи їх, балетмейстери сміливо збагачували лексику українського танцю віртуозними елементами класичної хореографії. Саме тому в колоритних сюжетних картинах створених колективом новонародженого ансамблю, звичній рухи народного танцю набували нового емоційного змісту, а канонічні композиції щедро розцвічувалися оригінальними хореографічними візерунками.

Що­правда, утверджуючи принципи драматизації танцювальної дії, осмисленості й логічної стрункості розгортання подій талановиті балетмейстери не лише ґрунтовно переробляли лібрето, а іноді й перемонтовували пар­титуру балету. Завдяки цьому концертні номери стали своєрідними українськими балетами, які звучали свіжо й сучасно[2] .

Свідчить це про те, як справжнє новаторство здібних хорео­графів, які створили у багатобарвній виставі виразні пластичні лейттеми, яскраві танцювальні характеристики персонажів, драмати­зували і певною мірою динамізували сценічну дію, прагнули утвердити в масових композиціях хореографічний симфонізм, спираючись на кращі традиції класичного балету.

Нелегким був шлях П. Вірського і М. Болотова до мистецьких перемог, але вони наполегливо працювали, сміливо переосмислюючи багатства класичної спадщини і народного танцю, найновіші досягнення всього радян­ського. і, зокрема, українського балетного театру. Для них, добре знайо­мих з творчістю МХАТу, з постановками К Станіславського й В. Немиро­вича-Данченка і виконавськими традиціями Великого теат­ру, в центрі вистави завжди був актор - носій та інтерпретатор найсмі­ливіших балетмейстерських задумів.

Тривала мистецька співдружба П. Вірського і М. Болото­ва, яка своєрідно доповнювалась один одним: якщо М. Болотов більше тяжів до режисури й оригінального мізансценування пантомімічної дії, то П. Вірський мислив яскравими танцювальними образами, легко ство­рював цікаві танці, пройняті відчуттям сучасних пластичних інтонацій.

Створюючи пластичні образи персонажів, балетмейстери прагнули перебороти, розкрити характери героїв не пантомімічними, а танцювальними засобами, підпорядкувати кожний танок, кожну мізансцену виявленню ідейно-емоційного змісту. Музикаль­ність, безперервний розвиток танцювально-пантомімічної дії, передача в хореографічному малюнку найтонших відтінків людських почуттів - ці риси були властиві як усій багатоплановій одеській виставі, так і розгорнутим партіям.

Вже перша постановка П. Вірського і М. Болотова засвідчила своєрідність творчих пошуків молодих балетмейстерів, які прагнули утвердити на сцені реалістичну хореографічну образність, органічно поєднати дійовий, емоційно і психологічно наснажений танець з ритмізованою пантомімою, розкрити в сучасній за своїми інтонаціями пластиці характери героїв.

Постановка відкрила П. Вірському і М. Болотову шлях до нових балетмейстерських шукань, що відзначалися цілеспрямованістю і творчою сміливістю (дитячий балет "Мурзилка і Мазилка", "Горбоконик").

Хочу відмітити також, що мистецькі відкриття і досвід П. Вірського, як майстра балетного театру, мусив використовувати опосеред­ковано, своєрідне переосмислення знахідок ансамблевих робіт з позицій естетики класичної хореографії.

Збагачений досягненнями хореографії П. Вірський у своїх різноманітних постановках доводив не лише художню своєрідність і могутню виражальну силу національного народно ­сценічного танцю, а й готовність його образно-виразових засобів розкри­вати ідеї, теми, динамічні ритми і настрої, що хвилювали сучасників. Розвиваючи лексику і розширюючи пластичні форми народно-сценічного танцю, балетмейстер наполегливо шукав сучасні засоби сценічної вираз­ності в щедрих розмаях української хореографії. Сміливі й якісно нові, глибоко сучасні за своїм образним ладом, сутністю, постановки П.Вірського народжувалися в стихії українського танцювального мистецтва, увібрали в себе кращі його риси і досвід.

Творчість П.Вірського синтезувала досягнення кількох поколінь українських хореографів у галузі сценічного перетворення народного танцю. У всіх своїх відкриттях він спирався на традиції. Але традиції розумі­лися ним широко і засвоювалися творчо, він звертався до художнього до­свіду не лише 40-х років, а й до здобутків балетмейстерів 20-х і 30-х років, до завоювань майстрів народно-сценічного танцю і національного балетного театру, до кращих танцювальних знахідок В. Верховинця, М. Соболя, В. Литвиненка і Г. Березової[3] .

Недарма кла­сика, зокрема балетів Чайковського і Глазунова, користувалися величез­ним успіхом у широкого глядача і посідали в діючому репертуарі українських театрів значне місце. Показово, що в цей період деякі балетмей­стери і теоретики балетного театру все активніше починають критикувати спадщину М.Петіпа, як ще кілька років тому гостро критикували П.Чайковського за "обмеженість" і "песимізм". Критика "обмеженості", "старомодної традиційності" спадщини М.Петіпа, який не зміг розкрити в своїх "розважальних" балетах глибокий зміст класичних партитур Чайковського і Глазу­нова. Вистави закликали театри сміливіше вводити в інтерпретації балетної класики виражаль­ні прийоми і постановочні принципи балетного мистецтва, своєрідну образність та виражальні засоби.

Об'єктом "покращання" й "осучаснення" став такий шедевр хореографічної класики, як "Спляча красуня".

Здійснюючи постановку "Сплячої красуні" (1938), Г. Березова пе­ренесла на українську сцену ленінградську інтерпретацію балету П.Чайковського, в якій панувала світла й життєствердна стихія російського хореографічного симфонізму. Разом з А.Вагановою балетмейстер не лише відтворила всі класичні танцювальні композиції (сольні варіації, дуетні ансамблі), що зберігалися в ленінградському спектаклі, відновленому Ф.Лопуховим, а й майстерно передала сам поетичний дух і стильові особливості хореографії М. Петіпа.

"Спляча красуня", ця справжня вершина балетного театру ХІХ ст., ожила на київській сцені в усій своїй чарівливості, натхненно оспівуючи красу людських почуттів. Вже у пролозі (чудові живописні декорації створив М.Ушин) в надзвичайно різноманітних варіаціях добрих фей розкрилась висока культура класичного танцю (О.Веселова, Л. Герасим­чук, З. Лур'є, Н. Скорульська, В. Шехтман-Павлова). Сонячною радістю, юністю світився танець А.Васильєвої, яка створила ніжний образ принцеси Аврори. Постановка "Сплячої красуні" стала творчою перемогою.

Над втіленням класичного балетного репертуару на українській сцені працювали й видатні майстри російської хореографії К.Голейзовський та Ф.Лопухов. Яскраво та майстерно здійснив цю класичну танцювальну перлину приналежністю "давноми­нулих часів" у харківському театрі навесні 1935 року балетмейстер К.Голейзовський, саме цей балет П. Чайковського (диригент А. Маргулян), поклав в основу своєї танцювальної інтерпретації "Сплячої красу­ні" хореографічне рішення М.Петіпа.

Завжди оригінальний і самостійний у своїх танцювальних інтерпретаціях К. Голейзовський, на відміну від одеського постановника "Спля­чої красуні" М. Мойсеєва, не наважився руйнувати художньо цілісну й масштабну класичну хореографічну редакцію М.Петіпа. Разом з видат­ним українським театральним художником А.Петрицьким, талановитий балетмейстер К.Голейзовський створив поетичну, монумен­тальну й яскраво мальовничу виставу, пройняту образно-емоційним зміс­том партитури П.Чайковського та постановки М. Петіпа. Серед казково ­пишних, витриманих у стилі старовинних французьких гобеленів і в м'я­кій колористичній гамі декорацій А. Петрицького щедро буяла й іскрилась промениста стихія класичного танцю, обарвленого найрізноманітнішими емоційними відтінками. Балетмейстер вдало використав для постановки, принцип неквапливого розгортання сценічних подій, обраний М. Петіпом й утверджений у партитурі П. Чайковського. Мальовничо-поетична, опо­вита романтикою і казковою чарівливістю дія кожного з чотирьох актів поступово розвивалася від пантомімно-жанрових епізодів до своєї емоційної вершини - розгорнуто­го й багатопланового ансамблю класичного танцю.

Зберігаючи цілісність задуму славетного балетмейстера-симфоніста К. Голейзовський прагнув, щоб кожний акт вистави розгортався як части­на єдиної хореографічної симфонії, де взаємодіють і переплітаються са­мостійні образно-пластичні теми, де за подіями знайомої казки вияскрав­люється філософський зміст балету П.Чайковського. Звичайно, К Го­лейзовський не був лише реставратором старого класичного спектаклю, він і у "Сплячій красуні" лишався сучасним хореографом, за плечима якого було багато оригінальних, сміливих і часом дуже суперечливих експериментів. Балетмейстер прагнув знайти для партії кожного персо­нажа цілу гаму найтонших психологічних і пластичних відтінків, погли­бити й ускладнити характери юної Аврори, принца Дезіре, доброї феї Ордони та злої феї Карабос. Він розширив танцювальну партію Дезіре, надавши їй героїко-романтичного забарвлення. Мабуть, вперше у "Спля­чій красуні" з'являвся такий відважний, поривчастий, мужній і готовий до подвигу в ім'я кохання принц, яким його задумав балетмейстер і від­творив О.Соболь. В партії Дезіре виступав на харківській сцені і соліст балету В.Цаплін, який брав активну участь у постановці спектаклю К. Голейзовського.

Мальовниче, пройняте оптимізмом і світлою лірикою масштабне танцювальне рішення "Сплячої красуні" було одним з принципових досягнень балетмейстера, в якому примхливо й оригінально поєдналися експериментальні тенденції з повагою до класичної спадщини, яку К.Голейзовський глибоко розумів. Харківська постановка "Сплячої кра­суні", в якій багатобарвне оформлення А. Петрицького органічно злилося з чарівними танцювальними "мереживами" К. Голейзовського - М. Пе­тіпа й інтерпретацією А. Маргуляна, стала значною мистецькою подією в житті українського балетного театру для дітей театру.

Звичайно, всі важливі процеси розвитку балетного театру проходили нелегко, викликаючи гострі дискусії настирливих і упертих тих, хто не бажав відмовлятися від застарілого, архаїчного в ім'я сміли­вого оновлення й збагачення сценічної образності, новаторського переос­мислення й розвитку музично-театральних традицій.

Творчий підхід від­кривав перед усіма видами й жанрами сценічного мистецтва широкі обрії сміливих шукань, висував спільні ідейно-художні завдання, до успішного розв'язання яких майстри опери, драми, балету й оперети йшли різними шляхами, спираючись на власні традиції, виражальні можливості й не­повторні особливості кожного з театральних жанрів. Животворний подих сучасності надихав досвідчених майстрів й обдаровану творчу молодь, які сміливо йшли крутими дорогами мистецького новаторства[4] .


ІІ. Розвиток балетного театру для дітей

2.1. Творчі пошуки хореографів.

Як же балетний театр і його майстри засвоювали ідейно-естетичні тенденції розвитку сучасного сценічного мистецтва? Адже в самій природі балетної вистави для дітей, це - реалізм узагальнень, натхненної танцювальної образності.

Практика багатьох балетних колективів переконливо довела, що балетові чужий прямолінійний побутовизм, однозначність. Починаючи з середини 30-х років балетний театр вчився у театру драматичного, що принесло багато користі і балетмейстерам, і артистам балету, сприяючи утвердженню на балетній сцені постановочні досягнення й виражальні прийоми, які у перше все частіше починали забувати власну специфіку, насамперед танцювальну образність, за законами якої живе балетна ви­става для дітей.

Щоправда, нові танцювальні форми нелегко пробивали собі шлях на сцени більшості балетних колекти­вів. Та з середини 50-х років танцювальний струмінь по­ступово руйнував численні перешкоди і кожна етапна вистава засвідчувала неухильний поступ українського балетного театру.

Тобто середина 50-х років поклала початок надзвичайно цікавому, плідному, насиченому пошуками, з витягами, а разом з тим і численними складностями, суперечностями періоду. Саме цей період по-своєму син­тезував, розвинув і збагатив художній досвід кількох поколінь майстрів українського балету, по-новому й дуже сміливо поставив і певною мірою розв'язав такі актуальні проблеми балетної практики і теорії, як нова­торство і традиції, танцювальна творча взаємодія балетмейстера і виконавця, співвідношенні виражального і зображального в хореографічному мистецтві.

Всі ці важливі художні проблеми розв'язувалися поступово, під впли­вом новаторських пошуків і відкриттів провідних майстрів російського балету і насамперед балетмейстерських досягнень, в кра­щих постановках якого кінця 50-х - 60-х років по-новому розвивалися й утверджувалися принципи балетного театру для дітей, збагачувалися досягнення найвидатніших хореографів різних поколінь та мистецьких почерків.

Активні пошуки балетмейстерів і артистів різних поколінь принесли багато видатних ідейно-художніх досягнень, пов'язаних з естетичним збагаченням театральної культури реалізму і розширенням виражальної палітри балетного театру для дітей.

Хочу розглянути художню тенденцію балетного театру для дітей на прикладі постановки В.Вронського, яка засвідчила народження тісно пов'язану з кращими традиціями балету, і водно­час спрямовану в майбутнє, тим самим виявилася прагненням до поглиблення балетної вистави, до розширення кола балетмейстерських традицій, на які орієнтувався постановник, до своєрідного синтезу художніх здобутків усіх по­передніх десятиліть розвитку балетного театру.

Робота В. Вронського відзначалася в кращих епізодах вистави якісно новими рисами, що виявлялися навіть не у збільшенні кількості танцювальних сцен. Постановки С. Сергєєва[5] майже завжди вабили своєю щед­рою танцювальністю, але попередник В. Вронського не був гарячим прибічни­ком пантоміми, віддаючи перевагу танцю. Проте широко застосовуючи танцювальні форми, прагнучи замінити ілюстративну пантоміму танцем, що ілюстрував події, С. Сергєєв не зміг зробити танець провідним вира­зовим засобом сценічної дії. Досить показовим щодо цього був його спек­такль "Попелюшка" С. Прокоф'єва, де при всій щедрості й розмаїтті тан­цювальних епізодів, вони залишалися своєрідною прикрасою дії, її бар­вистою ілюстрацією. У переважній більшості сцен вистави винахідливо створений танець ілюстрував події, а не розкривав їх образний зміст, підтіняючи пантоміму. За всіма танцями персонажів стояла конкретність сюжетно-дра­матичних мотивувань, логічна виправданість життєвих положень і ситуа­цій. Узагальнено-філософський зміст партитури С. Прокоф'єва далеко не завжди оживав у постановці С.Сергєєва, незважаючи на її багатобарвну танцювальність.

Головні героївистави - Попелюшка (її у чергу з досвід­ченою балериною А. Васильєвою прекрасно танцювали лірико-побутова танцівниця Є. Єршова і натхненно-романтична В. Потапова) і Принц (А.Бєлов і юний Ф.Баклан) - переконливо і схвильовано "розмовляли" поетично-класичною танцювальною мовою.

Щодо поетично-казкової вистави С. Сергєєва, яка відзначалася в кращих епізодах вистави якісно новими рисами, що виявлялися навіть не у збільшенні кількості танцю­вальних сцен. Постановки майже завжди вабили своєю щед­рою танцювальністю. Проте широко застосовуючи танцювальні форми, прагнучи замінити ілюстративну пантоміму танцем, що ілюстрував події, С.Сергєєв не зміг зробити танець провідним вира­зовим засобом сценічної дії. Досить показовим щодо цього був його спек­такль "Попелюшка" С.Прокоф'єва, де при всій щедрості й розмаїтті тан­цювальних епізодів, вони залишалися своєрідною прикрасою дії, її бар­вистою ілюстрацією. У переважній більшості сцен вистави винахідливо створений танець ілюстрував події, а не розкривав їх образний зміст, підтіняючи пантоміму. С.Сергєєв щедро "обтанцьовував" побутово-достовір­ні мізансцени, цікаво будував дивертисментні танці, з властивою йому музикальністю розцвічував дію оригінальними танцювальними візерунками.

Комплексне вивчення досягнень окремих балетмейстерів у контексті поступу балетного і сценічного хореографічного мистецтва, художніми вершинами яких були новаторські постановки П. Вірського, В. Вронського й А. Шекери в балетних колективах України, засвідчує послідовний розвиток національного балетмейстерського мистецтва як феномена музично-театральної культури. Дослідження культурно-історичного контексту розвитку й оновлення балетмейстерської творчості доводить, що балетний театр активно вбирав, синтезував, узагальнював і перетворював досвід суміжних мистецтв, зокрема нової симфонічної музики, кіно, образотворчого мистецтва, літератури і драматургії та музично-драматичної сцени, а також відкритий для опанування багатоманітного досвіду і здобутків провідних хореографів.

Активні пошуки композиторів і балетмейстерів у сфері створення нових оригінальних спектаклів, послідовне продовження кращих традицій видатних хореографів і виконавців - підстава подальших досягнень сьогоднішніх балетних спектаклів для дітей, головна умова постійного збагачення діючих репертуарів й розширення виразних засобів своєрідної творчої палітри.

Адже балетний театр для дітей на сьогодні стає на особистий ентузіазм, побудований на відкритій і самовідданій любові до танцю, музиці й, звичайно, до дітей.

Варто сказати, що спектаклі для дітей ставилися у всіх балетних театрах України. Згадаємо балети "Мурзілка й Мазілка" (балетмейстери Болотов і Вірський, Одеський оперний театр, 1926р.), "Аладін і чарівна лампа" (балетмейстери С.Павлов і З.Васильєва, ДОТОБ, 1958 р.), "Весняна казка" (балетмейстер В.Нікітін, ХАТОБ, 1953р.), "Кіт у чоботах" (балетмейстер М.Єфремов, Донецький оперний театр, 1961р. пізніше Київський оперний), безсмертні "Спляча красуня", "Горбоконик", "Лускунчик", "Попелюшка", "Чіпполіно" (Г.Майорова).

За мотивами казки братів Грим і кінофільму знаменитого художника мультиплікатора Уолта Діснея Генріх Майоров поставив "Білосніжку та сім гномів" (муз. польського композитора Б.Павловського, лібрето С.Петровського й В.Борковського). Реалістична образність у діючому танці, режисерські знахідки, прекрасна хореографія з різноманітною лексикою. Прагнення чітко передати сюжет розкрити його дії - все це робило балет "Білосніжка та сім гномів" художньо значним і вражаючим. На основі мелодійної, танцювальної, але чисто ілюстративної, позбавленої драматургічної стрункості і яркою образності музики, майже безпомічного лібрето, у якому сім гномів ніяк не рухає дія й не впливає на долю героїв, Генріх Майоров створив іскрометний комедійний балетний спектакль. У його багатій балетмейстерській палітрі найшлися переконливі виразно-образотворчі засоби для втілення кожного казкового персонажа, правдивого зображення сценічної дії. Невипадково виконавці всіх хореографічних партій зуміли створити цікаві сценічні образи, розкривши нові грані свого акторського таланту.

Випускник Гітіса, соліст київського балету Віктор Федотов очолив молодіжну балетну трупу Державного дитячого музичного театру, що був відкритий у Києві в лютому 1985 року. Першою прем'єрою театру став героїко-романтичний балет українського композитора Н.Сильванського "Мальчиш-Кібальчиш" лібрето І.Якимової за мотивами відомої казки А.Гайдара. Це трохи ілюстративний, але в кращих епізодах перейнятий героїчним пафосом спектакль - перша самостійна робота хореографа, лауреата Всесоюзного й Республіканського конкурсів балетмейстерів. Схвильовано й романтично зумів постановник розкрити в яскравих танцювальних образах поетичний мир гайдарівської казки про мужність, стійкість, військову таємницю й непохитну вірність Батьківщині й народу.

З пошуками українських митців безпосередньо пов'язані особисті досягнення Г. Майорова.

По-своєму перетворюючи виражальні засоби, молодий (на той час) україн­ський балетмейстер створив сучасну за своїм образно-танцювальним рі­шенням, тонко обарвлену національним колоритом і світлим життєстверд­ним настроєм балетну виставу, в якій відчутні тенденції до виявлення нових художніх можливостей класичного танцю за рахунок його власних виражальних ресурсів.

Вихованець балетмейстерського відділення Ленінградської консерваторії, учень Ф. Лопухова, П. Гусєва й І.Бєльського, вдумливий постанов­ник Г.Майоров своєрідно синтезує першій самостійній виставі найно­віші досягнення російського й українського балету.

Адже Г. Майоров - справжній про­фесіонал, безперечно, обдарований митець, який цікаво мислить, прагне до глибоко типових узагальнень і сучасного інтонаційного ладу пластики. Він відмінно володіє класикою, добре знає народну і сучасну побутову хореографію і вміє усе це використовувати в органічному сплаві, де мож­на побачити і хороший смак, і вміння підібрати для розкриття теми й змісту найбільш виразні і точні рухи, і хорошу стихійну танцюваль­ність.

Ці позитивні якості балетмейстерського обдарування Г.Майорова виявились і в постановці дитячого балету К Хачатуряна "Чіпполіно", винахідливо створеній Г.Майоровим восени 1974 року, де цікаво поєднувались тенденції до ви­користання внутрішніх і зовнішніх джерел збагачення класичного танцю, виражальних і зображальних елементів хореографічної образності, не­сподівано розкриваються нові художні можливості синтезу віртуозного класичного танцю і сучасної побутової пластики, поєднання щедрої комедійності, соковитої характерності, гострого гротеску й задушевного ліризму.

Розвиваючи одну з основоположних традицій балетного і театру, пов'язану з сміливим творчим переосмисленням літературного пер­шоджерела для розкриття специфічними, притаманними саме хореогра­фічному мистецтву засобами ідейно-художнього змісту повісті, п'єси, ро­ману, Г.Майоров, який, до речі, написав разом з Г. Рикловим лібрето"Чіпполіно", майстерно передав у багатобарвних танцювальних образах своєрідний поетичний світ сучасної казки італійського письменника Джа­ні Родарі.

Утверджуючи власний балетмейстерський почерк, оригінально використовуючи здобутки драматичної й музичної режисури та прийоми кіне­матографічного монтажу, талановитий український хореограф разом з композитором К.Хачатуряном і диригентом К.Єременком створив щед­ро танцювальну, мальовничу, справді сучасну за своєю образною системою і хореографічною лексикою виставу, що спричинила збагаченню мистецької палітри українського балетного театру й розширенню діапазону його жан­рових можливостей.

Для кожного казкового героя балетмейстер знайшов виразну хореографічну лейттему, свій танцювальний малюнок, що допомагав виконав­цям головних і численних епізодичних ролей створювати колоритні IIJI8­стичні характери персонажів популярної казки. Г.Майоров продемонстрував тонке відчуття індивідуальності кожного артиста, уміння розкри­ти його виконавські можливості. Він об'єднав у сміливому творчому пошуку визнаних майстрів київського колективу Т. Таякіну, А. Лагоду, Л.Сморгачову, Р. Хілько, В. Ковтуна, В. Литвинова, С. Лукіна і обда­ровану молодь - Н. Березіну, Т. Качалову, Т. Литвинову, Є. Кіреєва, С.Мірочника, В.Лебедя, С. Приходько, створивши злагоджений актор­ський ансамбль, зумів досягти справжньої гармонії всіх художніх компо­нентів спектаклю.

Особливо яскраво був "виліплений" обарвлений теплим гумором і доброю усмішкою привабливий образ відважного, задерикуватого і веселого Чіпполіно. Г. Майоров і виконавець головної партії Є. Косменко не тільки майстерно відтворили зовнішній бік сценічних колізій, а й переда­ли внутрішній емоційний та психологічний стан сміливого героя.

За створення цього сонячно-життєрадісного балетного спектаклю восени 1976 року одержали високе звання лауреатів Державної премії Союзу РСР. Г.Майорова незабаром було запрошено здійснити постановку балету "Чіпполіно" на сцені Великого театру СРСР. Вона стала своєрід­ним варіантом київського спектаклю з певними змінами, зумовленими новою сценографією художника В.Левенталя та виконавськими індиві­дуальностями артистичного колективу уславленого театру.

Новаторські пошуки хореографічного рішення сучасної балетної каз­ки Г.Майоров і київський колектив продовжили в роботі над виставою "Білосніжка і сім гномів" польського композитора Б.Павловського на лібрето С.Петровського та В.Борковського за мотивами казки братів Гріммі кінофільму славетного художника-мультиплікатора та режисера У.Діс­нея.

У "Білосніжці" є все: реалістична образність у дійово­му танці, режисерські знахідки, прекрасна хореографія з різноманітні прагнення чітко передати сюжет і розкрити його дію, що зробило балет "Білосніжка і сім гномів" художньо значним і вражаю­чим"[6] .

На основі мелодійної, танцювальної, але суто ілюстративної, фрагментарної, позбавленої драматургічної стрункості й яскравої образності му­зики, майже безпорадного лібрето, в якому "чудова семірка" гномів ні­як не рухає дію і не впливає на долю героїв, Г. Майоров створив іскристу комедійну балетну виставу. В його багатобарвній балетмейстерській палітрі знайшлися переконливі виражально-зображальні засоби для втілен­ня кожного казкового персонажа, правдивого змалювання сценічних по­дій. Невипадково виконавці всіх хореографічних партій зуміли створити цікаві сценічні образи, розкривши нові грані свого акторського обдаро­вання.

Адже хочу відмітити, що Майоров, як сучасний балетмейстер, знав, що таке хореографічна драматургія, тематизм, розвиток і зіткнення хореографічних тем, вміло виділяв головне в танці, найбільш виразні прийоми, пластичні інтонації сучасного по­бутового танцю. Органічно поєднував їх з класичною хорео­графією, не порушуючи стилістики та образної цілісності.

Кожна постановка Г. Майорова відкривала нову грань розвитку балетного театру для дітей. Розуміння плідної традиції взаємодії і синтезу хореографічного фольклору і класичного танцю. В роботі балетмейстера приваблювали відчуття образно і природи ук­раїнського танцювального фольклору, художніх досягнень в галузі театралізації танцю, уміння синтезувати творчий до­свід своїх попередників й органічно поєднати в якісно нових за структу­рою і лексикою композиціях різні пластичні стихії, підпорядкувавши їх розкриттю образів, а також дає підставу стверджувати, що "Г.Майоров – справжній професіонал, безперечно, обдарований митець, який цікаво мислить, прагне до глибоко типових узагальнень і сучасного інтонаційного ладу пластики. Він відмінно володіє класикою, добре знає народну і сучасну побутову хореографію і вміє усе це використовувати в органічному сплаві, де можна побачити і хороший смак і вміння підібрати для розкриття теми й змісту найбільш виразні і точні рухи, і хорошу стихійну танцювальність"[7] .

Слід згадати ще одну вдалу постановку для дітей. Випускник ДІТМу імені А. Луначарського, соліст київського балету В. Федотов очолив молодіжну балетну трупу Державного дитячого му­зичного театру, який було відкрито у Києві в лютому 1985 року. Першою прем'єрою театру став героїко-романтичний балет українського компози­тора М.Сільванського "Мальчиш-Кибальчиш" на лібрето І. Якимової за мотивами відомої казки А. Гайдара. Ця дещо плакатна, іноді ілюстратив­на, але в кращих епізодах пройнята героїчним пафосом вистава – перша велика самостійна робота хореографа, лауреата Всесоюзного та Респуб­ліканського конкурсів балетмейстерів.

В. Федотов знайшов переконливе втілення музичних тем відчайдушного Мальчиша та Червонозоряного вершника, в яких звучали інтонації революційних пісень. Натхненний образ юного героя Мальчи­ша-Кибальчиша створив В. Кучерук. В ролі відважної дівчини з успіхом дебютувала В.Костильова.

Потворну постать жорстокого й підступного Головного Буржуїна виразно змалював С. Бондур, який продемонстрував не тільки високу технічну вправність, а й прекрасні акторські здібності. Героїчний образ Червонозоряного вершника з великою внутрішньою експресією і танцювальною майстерністю створив артист В. Лебідь[8] .

Схвильовано і романтично зумів постановник розкрити в яскравих танцювальних образах поетичний світ гайдарівської казки про мужність, стійкість, про військову таємницю і непохитну відданість Батьківщині й народові.

Тобто пошуки хореографів на цьому, звичайно, не закінчуються. Скарби класичної спадщини, багатогранна творчість український композиторів і досягнення музичних культур інших країн – ось три головні джерела збагачення всіх балетних колективів сучасної України. Сучасний театр для дітей, "використовуючи здобутки всього музично-театрального мистецтва і світової хореографії, переживає період піднесення, активізації композиторський, балетмейстерський і виконавських пошуків, розширення тематичних, жанрово-стильових обріїв та зображально-виразової палітри"[9] .

2.2. Молодь та її бачення на створення спектаклів для дітей.

Молодь активно працювала та працює з авторами над створенням спектаклів для дітей, намагаючись розширити проблемно-тематичні обрії й образно виразні засоби балетного театру, знайти свіжі хореографічні фарби, використовуючи досягнення не тільки класичного, а й сучасного естрадного, спортивного танцю, художньої гімнастики, акробатики, цирку. В 1982 році на одеській сцені вперше побачив світло дитячий спектакль "Чарівні туфельки", створена композитором Т.Малюковою-Сидоренко й молодим балетмейстером, солістом театру А.Думановим, який і написав лібрето цього балету. Нова балетна партитура І.Ковача "Північна казка" (лібрето В.Гудименка й М.Гольдріна за мотивами повісті-казки шведської письменниці Сельми Лагерльоф "Чарівна подорож Нільса з дикими гусаками") ще в 1977 році одержала цікаве хореографічне трактування на харківській сцені, ставши балетмейстерським дебютом В.Гудименка й В.Попова.

Пригодницький дитячий балет І.Ковача "Бембі", лібрето М.Казневського й Е.Яворського в інтерпретації молодого хореографа О.Якубова в 1983 році прикрасив репертуар Харківського театру музичної комедії, а в 1985 році його оригінальну постановку здійснив головний балетмейстер Одеського театру музичної комедії В.Наваєва, виявивши нові виконавські можливості молодіжного балетного колективу.

На прем'єрі казкового балету "Сніжна королева" Ж.Колобуд (лібрето О. Стельмашенка по однойменній казці Г.-Х.Андерсена), що відбулася у 1985 році в Донецькому оперному театрі, яскраво розкрилися самобутні дарування молодих солістів і винахідливість досвідченого постановника В.Шумейкіна. Мелодійна-щедра, по-справжньому танцювальними, насиченими яскравими ритмами й естрадно-пісенними інтонаціями симфонічна партитура (диригент Т.Микитка) ожила у блакитно-сріблистій колористичній гамі декорацій художника Б.Купенка й поетичних хореографічних образах персонажів.

Постать гордовитої холодної красуні, володарки загадкового крижаного королівства Сніжної королеви створила юна балерина І.Дорофеєва. Хвилюючою, ніжною й мужньою дівчинкою, що самовіддано переборює численні труднощі, розшукуючи любого брата, була Герда в трактуванні О.Огурцової. Яскравий акторський талант продемонстрував В.Писарєв. Скільки тонких психологічних нюансів знайшли балетмейстер і юний артист, щоб переконливо розкрити складні переживання хлопчика, серце якого заморозила Сніжна королева, показати його повернення до улюбленої сестрички-рятівниці. У спектаклі багато цікавих картин і епізодів, де класичний танець майстерно пофарбований фольклорними або сучасними пластичними інтонаціями, безліч колоритних гостро характерних персонажів, зокрема підступний Троль, що намагається всіляко перешкодити Гердові розшукати Кая (О.Бойцов), потішна Принцеса (О.3ельдіна). В рецензії на донецьку прем'єру М.Загайкевич справедливо відзначив: "Сполучення ліричного настою й доброї посмішки надає особливу привабливість спектаклю, створює теплу атмосферу, таку близьку поетичним інтонаціям датського казкаря"[10] .

Активні пошуки композиторів і балетмейстерів у галузі створення но­вих оригінальних вистав, послідовне продовження кращих традицій ви­датних хореографів та виконавців - запорука дальших ідейно-художніх звитяг сьогоднішнього українського балетного театру, головна умова по­стійного збагачення його діючого репертуару та розширення виразових засобів його своєрідної мистецької палітри.

Узагальнюючи шляхи розвитку сучасного балету і підводячи підсумки можна зробити висновок, що успіх досягається тільки тоді, коли є опора на традицію - класичну та національну, коли пластичне рішення містить у собі глибокий зміст, адже є у всіх пойменованих балетмейстерів багатюща художня спадщина не тільки класичних традицій, а й новаторських принципів. Продовжити і розвивати започатковане корифеями хореографії Ф.Лопуховим, П.Вірським, К.Голейзовським, В.Вронський, Г.Майоровим та іншими прекрасними ба­летмейстерами старшого покоління - ось завдання, гідні нашої сучасної мо­лоді.

Постійна і все більш активна робота колективів України над втіленням шедеврів класики і балетів різних країн "висуває перед майстрами й обдарованою молоддю якісно нові творчі завдання, пов'язані з поглибленим синтезом власних постановочних і виконавський традицій та досягнень"[11] , стимулює пошуки свіжих виражально-зображальних форм і засобів, допомагає успішно розв'язувати складні ідейно-художні проблеми в розвитку балетного театру для дітей.

І нове покоління українських артистів та хореографів, засвоюючи досягнення класичного балету, спираючись на величезний досвід славних корифеїв, прагне самовіддано працювати, щоб збагатити й оно­вити здобутки видатних майстрів, адже вони тепер можуть сказати своє вагоме слово в мистецьких пошуках.

ІІІ. Сьогодення та підготовка фахівців з хореографії

Завдання сучасності зумовлено гострою потребою і необхідністю підготовки висококваліфікованих фахівців різних напрямків танцювального мистецтва для забезпечення професійних колективів безпосередньо універсальними артистами, спроможними виконувати як класичні, так і сучасні форми танцю. Це особливо потрібно сьогодні, оскільки в репертуарі всі ширше утверджуються поряд з класичними балетами вистави, побудовані на формах неокласики та сучасної пластики. Саме таких артистів дуже не вистачає балетним трупам оперних, музичних та музично-драматичних театрів України, а також колективам сучасної пластики, які всі більш активно створюються в нашій державі. На сьогодні ми маємо те, що на перше місце вийшла освітня діяльність в галузі хореографії.

Українську академію танцю було засновано в 1994 році при Національній опері України видатними діячами української культури та хореографічного мистецтва, серед яких А. Авдієвський, М. Вантух, В. Калиновська, Є.Станкович, А. Шекера, В. Потапова, А. Кальченко. Основним завданням Академії спочатку була широка культурно-просвітницька діяльність – проведення різноманітних балетних конкурсів, фестивалів, концертів, міжнародних проектів та обмінів.

Сьогодні Академія є муніципальним вищим навчальним закладом І рівня акредитації, який підпорядкований Головному управлінню культури і мистецтв м. Києва і працює під патронатом Київського міського голови. Отже, проблема підготовки кадрів набула особливої злободенності. Це розуміли майстри хореографічної культури, всіляко стимулюючи створення в Україні системи підготовки фахівців, яка б відповідала основним педагогічним принципам - безперервності й наступності навчального процесу. Вперше в Україні в співпраці з вищими навчальними заставами СНД та Європи Академія розробила та втілює програму безперервного хореографічного навчання, яка включає в собі підготовчу, початкову, середню та вищу фахову освіту. Очолює Академію провідний дослідник балетного театру та хореографічного мистецтва, засновник науки про вітчизняний балет і музичний театр, доктор мистецтвознавства, професор, академік, заслужений діяч мистецтв України Юрій Олександрович Станішевський.

Засновники Академії поставили перед собою за позначку не створення, у першу чергу, навчального закладу за аналогією з іншими подібними структурами, а стрункої системи виховання балетного артиста, що спирається на педагогічні ідеї видатного педагога А. Я. Ваганової, і має ряд переваг, основною з яких є навчання дітей більш раннього віку.

3.1. Коли на сцені і в залі діти.

Балет. Де, як ні в балеті образність сприйняття життя гармонійно співіснує з повсякденністю, де сама поезія оживає під звуки чарівної музики, наділяючись у театральні костюми, і починає своє нове життя, у русі й музиці.

Ми ніколи не забуваємо, що танок стає зовнішнім проявом всіх прагнень душі. У ньому сконцентрована величезна енергія, здатна торкнути кожного, хто хоче осягти це велике мистецтво, де воєдино сплітаються танець, музика й людина. Виражаючи свої внутрішні пориви, що нагромадився біль, розпач, радість, захват або подив, вона створює нескінченну галерею образів, які зливаються з реальністю.

Балетмейстер і хореограф є для глядача невидимою тінню, слідом за якою спрямовуються тіла танцівників. Вони вторять і імпровізують, уподібнюються й повстають. Так починається робота, напружена, важка спільна праця душі й тіла, що поглинає ціле життя. Так з'являються сценічні образи, так виникають спектаклі, так народжується балетний театр, балетний театр саме для дітей.

А ось ідея створити дійсний дитячий балетний театр для дітей різного віку, включаючи самих маленьких, здається мені дуже важливої, особливо на теперішній час.

Балет виявляється таємничою подорожжю, яке захоплює глядача. Відразу ж треба відзначити: не тільки танці, які виконують діти, але всі ансамблі, де беруть участь і професіонали з таким тактом і розумінням, що вам не доводиться звертати увагу на різницю між маленькими й дорослими танцівниками: хореографія розрахована на вік і професійну підготовку учнів. Постановники і педагоги школи зуміли звернути нашу увагу на достоїнства маленьких артистів. Хочу відмітити, що досвід провідних балетних шкіл свідчить про те, що на сучасному етапі розвиток анатомо-фізіологічних особливостей дітей молодшого віку дозволяє за умови вірно побудованої системи вправ навіть при мінімальних здібностях досягти ступеню професійної придатності.

Коли в театрах України на оперних сценах виступають артисти балету 45 - 50 років (тобто пенсійного віку для цієї професії), коли молоді талановиті танцівники, не маючи можливості регулярно виходити на сцену, їдуть за рубіж, волею-неволею народжується смутна думка, що наш прославлений у світі балет вмирає. І навіть Національна опера, що зібрала кращі сили, переживає глибоку кризу. "Донецьк, Одеса, Львів, Дніпропетровськ - міста, де є оперні театри, під час відсутності гастрольної практики вже кілька років не бачили щирої краси цього мистецтва музики, танцю й молодості"[12] .

Виключенням є тільки Харків, де от уже більше десяти років працює унікальний у своєму роді Дитячий балетний театр. Тут артистами виступають діти 6 - 17 років, кращі вихованці хореографічної школи й училища. Спектаклі й концертні програми театру завжди проходять у заповненому залі й сприймаються як ковток свіжого повітря, наповненого молодою енергією юних виконавців.

Репертуар Дитячого балетного театру сьогодні складається із двох повноцінних спектаклів і концертних номерів класичної спадщини, сучасної хореографії й народних танців. Балет П.Чайковського "Лускунчик" займає центральне місце в репертуарі (редакція В. Вайнонена, постановка Б. Бланкова, художнє оформлення І. Кущовий). За кілька років від дня прем'єри спектакль із незмінним успіхом пройшов більше тридцяти разів, у тому числі й на сцені Національної опери. Оркестром Харківської філармонії в "Лускунчику" диригують заслужені артисти України Алин Власенко й Вікторія Жадько. "Белосніжка та сім гномів" на музику Б. Павловського в новій редакції, здійсненої викладачами Харківської хореографічної школи під керівництвом Наталії Ржевської. Наступна творча робота - постановка балету А. Хачатуряна "Чипполіно" на основі хореографічної редакції Г. Майорова.

Найважливішою віхою творчої біографії Н.А.Ржевскої була реалізація ідеї створення Дитячого балетного театру - єдиного в Україні професійного балетного колективу. Він був створений в 1984 р. за підтримкою ХАТОБу ім.М.В.Лисенко й дав більше 500 спектаклів.

Адже становлення дитячого балетного театру можна прослідкувати не тільки в українських хореографічних школах – російська Сиктивкарська хореографічна школа достатньо привертає увагу до себе. Відкрилася вона ще в 1974 році, у Республіканському музичному театрі (Державний театр опери й балету). Першим директором школи став заслужений працівник культури Республіки Комі Геннадій Васильович Бурилов, а викладачами - провідні артисти балету театру: заслужені артистки Росії О. Коханчук, В. Летова, народна артистка І. Чуїстова, Є. Расоленко й Л. Сизова, нині заслужені працівники культури Республіки Комі. Всі вони займалися підготовкою артистів балету для театру, це була єдина в республіці школа, де діти одержували початкове хореографічне навчання. Саме завдяки цьому великої душі людині - всією душею люблячу свою роботу, чуйній, чуйному, небайдужому до всього навколишнього, - у школі з'явився дійсний Дитячий балетний театр.

В 1994 році в республіці з'явився перший балетний спектакль – "Чуккокала" по казках К. Чуйковського. Саме ця постановка поклала початок створенню при школі Дитячого балетного театру. На жаль, театр міститься у звичайному класі, і хоча немає залу для глядачів (доводиться переносити сидіння із класів), є сцена - сама дійсна, потрапляючи сюди - відчувається атмосфера тепла й затишку. Але не дивлячись ні на що, театр живе й розвивається, а разом з ним і його дитятами-артистами, і їхні викладачі. У дитячого балетного театру є свій репертуар, куди входять спектаклі "Чуккокала", "Русалочка", "Дюймовочка", "Муха-Цохотуха", "Каштанка", "Три порося", "Кіт у чоботах". Діти-артисти з радістю виступають у цих постановках і вже завоювали свого глядача - тих дітей і дорослих, які неодноразово приходять на спектаклі Дитячого балетного театру, чекають їх з нетерпінням. Адже кожний спектакль - це аншлаг! Театр гастролює не тільки по республіці, але й по містах Росії.

Навчання в школі здійснюють викладачі хореографії О. Рослякова, Н. Карпекина, Т. Турова, Т. Борисова, концертмейстери М. Кальман, С. Крутікова, Т. Литвинська й ін. Одному з них - викладачці народного танцю Народній артистці Тамарі Миколаївні Борисовій вже виповнилось 70 років, вона повна ентузіазму й з радістю навчає хлопців секретам танців.

Школа живе напруженим, цікавим і плідним життям, крім поточного навчання вона працює на різних сценічних майданчиках - у Театрі опери й балету, Республіканської філармонії, Будинку культури "Гаманців"; показує на своєї "малої" сцені спектаклі для дитячих садків і шкіл; виїжджає на гастролі, співробітничає з Національним музеєм і багато чого іншого. Школа не стоїть на місці, а увесь час розвивається, рухається вперед, знаходить нові ідеї й втілює їх у життя, а виходить, росте та духовна якість, що так необхідно сьогодні[13] .

Неабиякі здібності й любов до дітей, уміння виявляти в кожній дитині його особливий, ні на що не схожий світ, де кращі щиросердечні якості безперешкодно виходять на поверхню. Діти за допомогою талановитого педагога присвячуються в таємницю танцювального мистецтва, де звуки музики народжують рух, що розкриває духовний потенціал кожного, хто попадає в репетиційний зал до нього.

Єдиний у своєму роді дитячий театр збирає спілкування між учителем і учнями, що відбувається за допомогою складного, але дохідливої мови рухів, жестів і музики.

Хореографія - мистецтво, улюблене дітьми. Щорічно тисячі аматорів танцю приходять у хореографічні колективи, танцювальні ансамблі, студії. Багато дитячих танцювальних колективів придбали більшу популярність не тільки в нашій країні, але й за рубежем. Телебачення широко показує дитячу самодіяльність, знайомить із дитячими танцювальними колективами. Дивлячись, з якою легкістю й майстерністю танцюють діти на сцені, ми забуваємо, що за цим коштує щоденна праця їх самих і їхніх педагогів. Ще в самі древні часи танець був одним з перших мов, яким люди могли виразити свої почуття. Танець таїть у собі величезне багатство для успішного художнього й морального виховання, він сполучить у собі емоційну сторону мистецтва, приносить радість як виконавцеві, так і глядачеві - танець розкриває й ростить духовні сили, виховує художній смак і любов до прекрасного.

Ми дуже багато чого втратили в умовах економічного хаосу. Однак зараз на наших очах росте молоде, талановите, сильне покоління. Якщо його підтримати, допомогти встати на ноги, тоді не усе ще загублено. Це - надія балетного театру, майбутнє мистецтва й культури України. Це - шлях до відродження.

3.2. Вклад молодого покоління у розвиток та становлення балетного театру.

Сьогоднішні пошуки визнаних майстрів і обдарованої балетмейстерської молоді України, які проходять у загальному русі інтенсивного роз­витку традиції, намагаються розсунути кордони хореографічного мистецтва і перегортають ще одну сторінку.

Синтез досвіду минулих десятиліть і сьогоднішніх відкриттів, який цікаво й по-різному виявлявся у творчості майстрів балету, зокрема в постановках українських хореографівєплідною основою дальшого поступу балетного театру. В складних процесах утвердження цього синтезу розширювалися проблемно-тематичні й образно-виражальні обрії хореографічного спектаклю, викристалізову­валися принципи музично-пластичної драматургії та форми й засоби тан­цювально-пантомімічної дії, що дозволили балетмейстерам створювати та­кі значні сценічні полотна, які за своїми ідейно-художніми якостями, до­рівнювали досягненням інших мистецтв.

Кожний період розвитку балетного театру для дітей висуває перед композиторами, лібреттистами, балетмейстерами, диригентами, артистами і сцено­графами свої ідейно-художні завдання, свої мистецькі проблеми, пов'язані з постановочним і виконавським мистецтвом, стильовими особливо­стями, жанровими різновидами й виражальними засобами хореографічної вистави. Але завжди проблеми діалектичної взаємодії традицій і новаторства, національного й інтернаціонального залишаються в центрі уваги майстрів балетного театру. Кожне покоління українських митців, про­довжуючи і збагачуючи традиції народності і реалізму, вироблені творчою практикою попередників, намагається по-своєму розв'язувати ці актуаль­ні проблеми, знаходити нові й оригінальні музично-сценічні форми, спів­звучні сучасності.

Виконавські традиції в балетному театрі передаються в безпосеред­ньому творчому спілкуванні. Кожне нове покоління артистів приймає мистецьку естафету з рук майстрів до своїх попередників, спираючись на їхній досвід, прагнучи зберегти найцінніше з нього і йти далі, збагачуючий оновлюючи основоположні сценічні принципи, вдосконалюючи технічну й акторську майстерність.

Але, дозвольте тоді запитати, навіщо ж декларувати "дитячість" і його у розвиток театру для дітей? Дорослі, отямитеся! Хто буде ходити в драматичні театри років через десять? Вікові психологічні особливості юних нині, враховувати ніхто не збирається, бажання зберігати вірність казковим традиціям ні в кого не спостерігається... Глядача треба виховувати, а не шокувати або змушувати нудьгувати, гублячи почуття прекрасною помилковою естетикою!

Висока виконавська культура, віртуозне володіння досягненнями класичного танцю, артистизм й емоційна правдивість відзначають сьогодні мистецтво сучасних зірок української сцени і насамперед Олени Філіп'євої, Ірини Дворовенко, Ганни Кушнірової, Тетяни Боровик, Інни Дорофеєвої, Тетяни Білецької, Ірини Задаянної, Катерини Родіонової, Ганни Дорош, Олени Горбач, Тетяни Голякової, Яни Гладких, Миколи Прядченка, Вадима Писарєва, Віктора Єременка, Максима Моткова, Олександра Калібабчука, Євгена Кайгородова, Ігоря Мамонова, Максима Білоцерківського, Костянтина Костюкова та ін. Серед молодих артистів багато лауреатів престижних міжнародних конкурсів. І, мабуть, не випадково на Першому Міжнародному конкурсі балету імені Сержа Лифаря авторитетне журі найвищі нагороди присудило саме представникам молодого покоління українського балету.

Щорічні конкурси театрального мистецтва для дітей засновуються з метою збереження й розвитку кращих традицій театрального мистецтва для дітей, а також для підтримки й стимулювання творчої діяльності, спрямованої на створення дитячих спектаклів. Тобто повинне стати значимим фактором загально театрального процесу, привернути увагу художніх керівників і директорів театрів, а також державних і суспільних структур до театру для дітей, сприяти підняттю престижу дитячого театру в суспільстві й залученню кращих режисерів, акторів, композиторів, драматургів, художників для створення дитячих балетів для дітей.

Стимулювання розвитку балетного дитячого театру впливає на формування глядацького середовища ХХІ століття, на всебічний розвиток нових поколінь, на формування не тільки культурних цінностей, але й у цілому духовного вигляду майбутніх громадян країни.

У спільній роботі Харківської хореографічної школи Наталії Ржевскої з енергійним керівником "Молодого балету України" Валерієм Парсеговим і талановитим диригентом, повної ідей і енергії Вікторією Жадько народилися нові плани, в основі яких - об'єднання молодих творчих сил України, залучення до активної гастрольної роботи талановитих дітей-лауреатів Міжнародних конкурсів "Кришталева туфелька", "Юність балету" і конкурсу імені Сержа Лифаря. Початок такій співдружності покладено в постановці "Лускунчика", де артисти "Молодого балету України" виступали в сольних партіях. Мова йде про проект акції в рамках програми "Діти України" - створення міжнародної антрепризи, що поєднує два самобутніх колективи: харківського Дитячого балетного театру і Юнацького симфонічного оркестру при Варшавській національній опері, з яким у цей час працює Вікторія Жадько[14] .

Зазначу, що в Україні не багато шкіл і училищ хореографічного профілю. І зовсім вже одиниці з них можуть фінансово й творчо подужати постановку повноцінного балетного спектаклю. Але ж без таких спектаклів неможливо підготувати сьогодні професійного артиста балету, зачарувати його магією театру.

От чому нещодавно знаменитий танцівник, народний артист України Вадим Писарєв прийняв мудре рішення: поряд з дорослим фестивалем "Зірки світового балету" провести в Донецьку й Всеукраїнський фестиваль "Гран Па" дитячих балетних спектаклів.

Учасники – дитячий балетний театр Харківської хореографічної школи (художній керівник-заслужений діяч мистецтв України Наталя Ржевська) і школа хореографічної майстерності Вадима Писарєва стали відомими глядачеві завдяки цьому фестивалю. А от балети у виконанні вихованців школи-студії класичного танцю під керівництвом заслуженої артистки України Світлани Антипової з Одеси й дитячо-юнацького театру танцю "Ритм планети" (художні керівники - заслужені працівники культури України Ірина та Василій Пак) з Миколаєва побачили вперше. На протязі чотирьох фестивальних днів юні глядачі побачили балети-казки "Білосніжка та сім гномів", "Червона шапочка", "Аліса в країні чудес", "Чарівник Гарі Потер", а також балет-феєрію "Чарівний сад моїх снів".

Все це знаходить підтвердження у високій виконавській культурі, віртуозному володінні досягненнями класичного танцю, артистизм й емоційна правдивість відзначають сьогодні мистецтво сучасних зірок української сцени.

Висновок.

Дослідження українського балетмейстерського мистецтва як складової національної хореографічної культури дає підстави стверджувати, що протягом означеного мною періоду відбувався складний процес утвердження, оновлення й збагачення виразової палітри провідних хореографів, зокрема П.Вірського, В.Вронського, М.Трегубова й майстра А.Шекери, які ставши лідерами покоління балетмейстерів-шестидесятників, відкрили на сценах оперних театрів України широкий шлях узагальнено-метафоричній танцювальній образності, сміливі постановочні форми і оновлену лексику.

Сьогоднішній балетний театр для дітей, успішно й інтенсивно розвивається, послідовно шукає шляхи до переконливого втілення в поетично-узагальнених танцювальних образах сучасності, постійно зміцнює зв'язки з композиторами, активно збагачує свій діючий репертуар і виражальну палітру.

Розв'язуючи важливі та складні ідейно-художні завдання, розширю­ючи коло сюжетів і тем, по-новому розв'язуючи проблеми стилю й жанру хореографічної вистави, майстри балету України все глибше опановують багатющий досвід музично-театрального мистецтва, спираються на глибоко сучасні сценічні тра­диції балетмейстерської й акторської творчості і досягнення суміжних мистецтв, сміливо переінтоновують, переосмислюють форми, виразові за­соби й прийоми, що приходять у балетний театр з літератури, музики, живопису, драми, кіно, телебачення.

Балет - мистецтво, синтетичне за своєю природою - не може існувати й успішно розвиватися поза тісними зв'язками з іншими мистецтвами, не спираючись на їх здобутки і відкриття. Саме цей органічний зв'язок завжди допомагав невпинному поступу балету, збагаченню його естетики й розширенню проблемно-тематичних обріїв.

Освоєння досвіду суміжних мистецтв і розвиток власних традицій балетного театру проходили нелегко, в боротьбі й гострій полеміці з негативними явищами й тенденціями, пов'язаними, з одного боку, з прямолінійним запозиченням прийомів драматичного театру, недооцінкою власних можливостей, а з другого - з надмірною переоцінкою танцю й однобіч­ною орієнтацією на суто музичні форми за рахунок ігнорування театраль­ної природи балету, його драматургічної дійовості[15] .

Ідейно-художня цілісність найкращих сучасних українських балетних вистав є результатом наполегливої боротьби з численними труднощами, сміливих і натхненних творчих пошуків, рівняння на вершинні досягнен­ня російської й усієї хореогра­фічної культури. В найбільш цікавих постановках, здійснених у театрах країни протягом останніх років, балетмейстери різних по­колінь виявили справжню майстерність і уміння органічно поєднувати, перетворювати і переплавляти знахідки, що йшли від інших мистецтв, у гармонійну, якісно нову художню цілісність, підпорядковану законам хореографії.

Використовувана література.

1. Габович М. Душой исполненный полет. – М., 1966.
2. Лопухов Ф. Шестьдесят лет в балете. – М., 1966.
3. Журнал "Музика", № 1, 1976.
4. Журнал "Музика", № 2, 1985.
5. Журнал "Нове мистецтво", № 1, 1925.
6. "Советская культура" від 5 лютого, 1972.
7. Станіславський К. Зб.тв.: у 8-ми т. – М., 1954, т.1.
8. Станішевський Ю. Балетний театр Радянської України, – К., "Музична Україна", 1986.

[1] Ю.Станішевський "Балетний театр Радянської України", с.4.

[2] Див.:Вісті ВУЦВК, 1937,26 серпня.

[3] Станішевський Ю. Балетний театр Радянської України, с.130.

[4] Станішевський Ю. Балетний театр Радянської України, с.118.

[5] Див.:Музыка советского балета, с.218.

[6] Музика, 1976, № 1, с.25.

[7] Сов.культура, 1972, 5 лютого.

[8] Стані шевський Ю. "Балетний театр Радянської України", с.171.

[9] Стані шевський Ю. "Балетний театр Радянської України", с.235.

[10] Музика, 1985, № 2, с.26.

[11] Стані шевський Ю. "Балетний театр Радянської України", с.236.

[12] З різних джерел.

[13] З різних джерел.

[14] З різних джерел.

[15] Ю.Станішевський "Балетний театр Радянської України", с.175

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 1.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий