Смекни!
smekni.com

Формування економiчної ефективностi виробництва зерна в господарствi (ТОВ Великоглибочецьке) (стр. 3 из 20)

Порівняно з 1997 р. кількість зернозбиральних комбайнів у господарствах України зменшилась з 110 тис. до 80 тис., кукурудзозбиральних – з 14 тис. до 10 тис., а їх технічний стан – на рівні повного спрацювання: недостатня кількість зернозбиральної техніки зумовлює не тільки великі втрати зерна, але й погіршення його якості.

Концепція стійкого розвитку зернового господарства має будуватися на засадах удосконалення його структури, усунення втрат і збалансування попиту з урахуванням природного потенціалу земель, які можуть використовуватися у господарствах товарного землеробства без порушення агротехніки від збільшення посівів зернобобових культур.

Охарактеризуємо за допомогою таблиці 1 урожайність зернових культур.

З даних таблиці можна зробити висновок, що у 1999 вона знизилася на 20 % порівняно з 1990 р. Надзвичайно знизилась за останні роки урожайність озимого жита, озимого ячменю, кукурудзи на зерно (26 ц/га). Дальше підвищення врожайності по групі зернових у цілому можна досягти завдяки удосконаленню структури їх посівних площ, зокрема збільшенню питомої ваги площ високоврожайних і зменшенню низьковрожайних культур. При цьому слід враховувати потреби країни в необхідній кількості зерна різного господарського призначення – хлібного, круп’яного, технічного і фуражного.

Важливим показником рівня виробництва зерна є валовий збір, який наведений у таблиці 2 . Питома вага валового виробництва пшениці в останні роки становить близько 50 % від загальної кількості виробленого зерна в Україні. Як показано у таблиці з кожним роком в Україні зменшуються валові збори зернових, особливо озимої пшениці, проса, вівса, кукурудзи на зерно. Поряд із збільшенням виробництва зерна особливе значення має підвищення його якості. Для того, щоб збільшити валові збори зерна при високій його якості необхідно перш за все впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типу і вирощувати їх з урахуванням фізіологічних особливостей. Необхідно вирощувати зернові культури по найкращих попередниках на основі прийнятих сівозмін, перехід від окремих заходів боротьби з шкідниками, хворобами і бур’янами до інтегрованих систем боротьби з ними і інші заходи. Важливим показником рівня виробництва зерна є кількість його на душу населення. В Україні цей показник різко зменшується з кожним роком. Так, як у 1990 р. виробництво зернових і зернобобових культур на душу населення становило 490 кілограмів.

Охарактеризуємо за допомогою таблиці 3 виробництво зерна по категоріях господарств України.

Таблиця 3

Виробництво зерна по категоріях господарств

1990 1991 1995 1996 1997 1999
Всі категорії господарств 45009 40674 33930 24571 28472 24662
У тому числі: - с/г підприємства 43564 39228 30675 21721 24419 21451
Особисті підсобні г-ва населення вкл. орендарів - громадян 1445 1436 2747 2521 3368 2711
Фермерські господарства 0 10 508 329 685 500

З таблиці видно, що найбільша частка виробництва зерна припадає на с/г підприємства і особисті підсобні господарства населення, включаючи орендарів-громадян. Також, з даних таблиці свідчить те, що в Україні, починаючи з 1991 р. частка виробництва зерна фермерськими господарствами поступово зростає і у 1999 р. вона становить 500 тис. тонн.

Ці всі дані можна відобразити і у динаміці виробництва зерна по категоріях господарств (діаграма 1).

Щоб охарактеризувати стан зернового господарства України, то необхідно проаналізувати товарну пропорцію зерна за каналами реалізації.

Зміни, що відбулися за останні 5-6 років у реалізації зерна і впроваджені маркетингу, свідчать про поступовий перехід від адміністративної економіки до ринкової. Вважаючи державні закупівлі зерна основою політичної і соціально-економічної стабільності в країні, держава тривалий час контролювала процес реалізації цього виду продукції, диктувала селянину умови збуту через державне замовлення і держконтракт, одночасно намагаючись заінтересувати товаровиробника авансуванням (безпроцентним кредитом), матеріально-технічним забезпеченням, стимулюванням обсягів продажу зерна понад рівень держзамовлення, компенсацією транспортних витрат по доставці на елеватори, рівнем орієнтованої закупівельної ціни, що вважалась нижньою межею при закупівлях підприємствами хлібопродуктів. Динаміка обсягів товарної пропозиції в Україні, зміни в структурі каналів розподілу зерна у господарств суспільного сектора наведена в таблиці 4

Таблиця 4

Реалізація зерна по різних каналах в 1990-99 рр. господарствами суспільного сектора

Канали реалізації Роки
1991 1996 1997 1999 за 10 міс. 1999 до 91 %
Всього 17856 12606 10090 9636 53
В тому числі: заготівельним організаціям з урахуванням продажу по прямих зв’язках 11081 4490 4373 1183 10
Споживкооперації 89 21 16 5 5,6
Населенню, в рахунок оплати праці і через систему громадського харчування 4037 3259 4361 2911 72
Реалізовано на ринку, через власні магазини, ларки 1648 2522 3412 2315 1,40 р.
Реалізовано по обміну і за валюту 933 - - - -
Реалізовано по бартеру 67 2288 4915 3208 47р.
Продано зарубіжним країнам 1 16 11 13 13р.
Продано господарствам на біржах 2 10 - 0 -

Таблиця 5

Структура розподілу зерна по каналах реалізації за 90-99 рр. господарствами суспільного сектора

Канали реалізації Роки
1991 1996 1997 1999 за 10 міс.
1 2 3 4 5
Всього 100 100 100 100
В тому числі: заготівельним організаціям з урахуванням продажу по прямих зв’язках 62,1 35,6 25,5 12,3
Споживкооперації 0,5 0,2 0,1 0,1
Населенню, в рахунок оплати праці і через систему громадського харчування 22,6 25,9 25,5 30,2
Реалізовано на ринку, через власні магазини, ларки 9,2 20,0 20,0 24,0
Реалізовано по обміну і за валюту 5,1 - - -
Реалізовано по бартеру 0,4 18,2 28,8 33,3
Продано зарубіжним країнам - 0,1 0,1 0,1
Продано на біржах, аукціонах 0,1 0,0 0,0 0,0

Характеризуючи динаміку торгівлі, слід відзначити, що у 1990-92 рр. вона була досить стабільною. В урожайному 1993 р. її обсяги досягли максимуму – 20 млн. т., а в наступні 5 років зменшились, сягаючи лише 13 млн. т. Загальне зменшення продажу за 1991-1997 рр. становило майже 10 % і насамперед звузився внутрішній ринок зерна (від 17,8 до 10,1 млн. т.); а також нерозвиненість ринкової інфраструктури, яка не змогла вчасно компенсувати втрачені можливості гарантованого збуту.

Для товаровиробників, які мають великі партії продовольчого і фуражного зерна, більш привабливим є продаж зерна на біржах, де вони можуть скористатися перевагами поточної кон’юктури ринку, протягом п’яти днів отримати гроші. Реалізація зерна в рахунок держкомітету і продаж на біржах – це ті канали, які дозволили товаровиробнику виручити максимальну ціну за його продукцію у період мінімально низьких цін – зразу після збирання врожаю. У цей період реалізувалось до 90 % всього товарного зерна. Продаж підприємством споживкооперацій, населенню і видача в рахунок оплати праці, реалізація на ринку та через власні магазини, бартерна торгівля не забезпечили господарством значних доходів. Проте слід сказати, що продаж зерна населенню в останні роки збільшився від 4 млн. т. у 1991 р. майже до 44 млн. т. у 1997-1998 рр. У 1,5 рази виросла реалізація зерна на ринку, через власні магазини. І хоч тут ціни порівняно з цінами держконтракту нижчі більш як на третину, проте в умовах високої інфляції господарства вигравали на швидкості обігу грошей, які зразу ж спрямовувались на придбання матеріальних ресурсів.

Зерно є традиційним біржовим товаром, його ринок не вимагає інтеграційних процесів і зайвих посередників. Однак з огляду на велике стратегічне значення ринку зерна, роль і місце державного посередництва в ньому не викликають сумніву. Зерновому господарству і ринку зерна властиві регіональні проблеми, пов’язані з різницею між виробництвом і потребами, попитом і пропозицією на регіональних ринках.

Порівняння даних за 1991-1998, 99 рр. щодо потреби в зерні з його середньорічним виробництвом показує, що Україна забезпечує себе власним зерном лише на 70 %, зокрема, області Полісся – 64 %, Карпат – 23%, Лісостепу – на 86 % і Степу – на 73 %. Найбільший дефіцит зерна мають Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Донецька, Київська області. Виробляють зерна понад потреби Херсонська, Черкаська, Хмельницька, Тернопільська, Вінницька, Сумська, Полтавська і Чернігівська області.

У перспективі Україна повинна мати достатню кількість продовольчого і фуражного зерна для повного забезпечення своїх власних потреб, а також для його експорту на зовнішній ринок.

Розвиток приватного свинарства і птахівництва тісно пов’язується з розвитком ринку зернофуражних ресурсів. Якщо для повного забезпечення населення хлібопродуктами достатньо виробляти 110-120 кг борошна на одного жителя України (всього 6-7 млн. т.), то для розв’язання стратегічних питань сталого розвитку свинарства, птахівництва в експортно-орієнтованих моделях потреба у зернофуражних ресурсах може сягнути 38-40 млн. т. Цього рівня можна досягти через розширення та інтенсифікацію зернового господарства.

Серед важливих проблем розвитку зернового господарства необхідно врахувати можливості розвитку спиртової, лікеро-горілчаної та пивоварної галузей промисловості, а також можливості експорту озимої пшениці, особливо її цінних сортів і пивоварного ячменю.