Основний пошук художників у 90ті роки здійснювався в царині позараціонального суб'єктивного. Інтуїції, "духовному зору" надавалися привілеї. Це характерно як для творчих груп "Седнів І", "Седнів II", так і для кола "Паризька комуна" (ідеолог О. Соловйов), а також для одеситів, які на III Міжнародному артфестивалі (1998 р.) представили проект "Тихий карнавал підсвідомості" (Л. Нестеренко, В, Овсейко, Р. Гарасюта, В. Харченко). З підсвідомості художника — на полотно, з полотна — через очі і свідомість .— у підсвідомість глядача. Це одвічний шлях мистецтва — тихий карнавал підсвідомості. Творчість іншої групи одеситів (В. Гончара, В. Гончарової. Р. Іллічової, Е. Кульчик, О. Станкова), яка також була представлена на ІІІ артфестивалі, об'єднує психологічний напрям творчості. В їхніх роботах переплітаються, взаємодоповнюючи один одного, світ реальний і ідеальний, свідомості і підсвідомості. Спільним є прагнення до пізнання світу в його цілісності, чуттєвого і надчуттєвого, відчутного та, тонкого.
Живопис останнього десятиріччя XX ст. демонструє величезне розмаїття образних систем. Вибір пластичної мови відповідає лише індивідуальним вимогам.
У мистецтві 90х років нема спокою, утихомирення, але водночас; нема й критиканського негативізму. У мистецтво ввійшло нове покоління молоді, достатньо мудрої, яка знає ціну щохвилинної правди. Ці митці говорять сучасною інтернаціональною художньою мовою,, їхні рухи специфічні, породжені внутрішнім культурним контекстом;' без якого вони не можуть бути до кінця розкритими і почутими. У цілому ж факт комунікації вітчизняного та зарубіжного мистецтва видається симптомом нормалізації художньої ситуації.