Смекни!
smekni.com

Художнє оформлення виробів за допомогою аплікації (стр. 5 из 5)

д) художньо-технологічні рецепти і прийоми виконання.

Закон цілісності. Різноманітні прояви цілісності зустрічаються в природі, суспільстві, мистецтві: М.Некрасова стверджує, що цілісність - не тільки творчість, а й людина, середовище, що її оточує. Особливості закону

цілісності в мистецтві випливає із суті композиції, її родової, головної ознаки. Тому його дія переростає у найважливішу дію для композиції на рівні загальнохудожнього закону. Цілісність - властивість і якісний показник художнього твору, що синтезує елементи, частини в єдине неподільне, ціле. Отже, основні риси цілісності - неподільність,підлеглість і групування елементів, частин композиційної структури твору. Вони виявляють свої властивості на різних рівнях.

Цілісність надструктур:

а) середовище, житло, інтер’єр;

б) побутовий посуд,начиння;

в) костюм, тканина та ін.

Цілісність структури:

а) елементи і частини форми;

б) елементи і мотиви орнаменту;

в) колорит, тональність тощо.

Для досягнення композиційної цілісності інколи вдаються до групування елементів, тобто об’єднання окремих деталей форми, мотивів орнаменту у більш частини форми або рапортні одиниці візерунку. Людина водночас може сприймати обмежену кількість елементів / не більше семи/. Якщо така кількість переходить цю межу, у свідомості миттєво, і переважно безконтрольно, проходять об’єднання їх у групи. З цього принципу, пов'язаного із нашим сприйняттям, випливає прийом групування.

Народ здавна виявив багато смаку, вміння і винахідливості у створенні цілісної художньої системи інтер’єру, житла, костюма, текстилю, що в кожному регіоні України мали локальні відмінності. Якщо цілісності композиції твору професійний художник досягав завдяки стрижневій конструктивній ідеї, то у творах народного мистецтва неподільність закладена у стійкій першооснові народного мистецтва - традиції. Закон цілісності допомагає розкрити співпідлеглість компонентів структури твору, єдність образу через складну систему зв’язків: форма твору в ансамблі і середовищі. Форма частини у загальній формі предмета і форма елементів у частині форми.

Закон тектоніки. Художнє осмислення функціональної і матеріально-конструктивної структури є засобом створення естетично виразної форми твору. Закон діє у народній і професійній творчості, однак з тією різнзницею, що в народній він закладений у традицію, тоді як художники користуються ним свідомо, вибірково застосовуючи той чи інший матеріал, техніку, конструкцію тощо.

Тектоніка - гармонійна взаємозалежність формотворення,-виражається загальною формулою: функція - матеріал -структура -конструкція - форма.

У композиції творів декоративно-прикладного мистецтва крім головних законів діють закони масштабу, пропорційності та контрасту. Порівняно з головними вони мають вужче застосування у системі мистецтв, однак у декоративно-прикладній композиції без них не обійтися.

Закон масштабу. Серед творів декоритивно-прикладного мистецтва трапляються такі, що мають однакову форму, але різну величину /внаслідок певних функціональних вимог/, наприклад, набір серветок, тканих доріжок, верет, розписних скатертин, шторів тощо. Зрозуміло, розміри, величини цих предметів мусить якість розумні межі - від дуже мініатюрних, через оптимальні до великих розмірів. Людині найзручніші в користуванні предмети оптимальної величини /звичайного масштабу/. Звідси, людина в композиції творів декоративно-прикладного мистецтва є своєрідним масштабнім еталоном, мірою всіх речей. Закон масштабу розкриває логічно і художньо мотивовані метричні співвідношення між людиною і твором, між оточуючим середовищем і твором, між його елементами та загальними габаритами форми.

Виявлення масштабності в композиції забезпечують закони пропорційності та контрасту, засоби ритмічної організації форми.

Закон пропорційності. Передбачає інтуїтивну або свідому організацію прийомів плоскісного та об'емно-просторового формотворення на основі кратних і простих співрозмірних величин. Таким чином, закон пропорційності - гармонійне поєднання частин, елементів у єдине ціле. Він дає змогу уточнити форму, знайдену на основі головних композиційних елементів і підпорядковуючись провідній конструктивно-художній ідеї.

Закон контрасту. Грунтується на філософському законі єдності і боротьби протилежностей, тому неможливо вичерпно окреслити всю широчінь його функціонування, роль і значення. Але у мистецтві художник вільний у виборі тотожностей, нюансу чи контрасту.

Тотожність. Виявляє найпростішу композиційну залежність повторення різних величин /І:І/ -метричних, ритмічних, пластичних, тональних, кольорових і т.ін. Тотожні повторення застосовують при виготовленні наборів /ансамблю/ однотипних речей: чашок, тарілок у порцеляновому сервізі, точених дерев’яних ємкостей, вишитих серветок, розписних хустин тощо. На тотожніх повтореннях грунтується рапортна сітка в орнаменті.

Композиційні відношення, що наближаються до повторення різних елементів, величин, властивостей площинно-просторової форми, називаються нюансами. У нюансах композиційних відношеннях подібність при повторюваності виступає сильніше, ніж різниця, а тому вони, як і тотожні, є засобом вираження цілісності й спокою у творах. Отже, нюанс - це відношення близьких за властивостями композиційних ознак предмета.

Збільшуючи нерівність у співвідношенні величин, характері властивостей предмета, ми водночас зменшуємо іх подібність, і переваги набуває розбіжність. Активно виражені відміни, нерівності та їхні протиставлення у структурі твору створюють контраст композиції. Орнаментальна композиція має свій спектр контрастів:

а) контраст конструктивної ідеї /домінанти/ мотиву, рапорту;

б) метричний контраст мотиву, рапорту: відкритий-закритий, трьох компонентний;

в) пластичний контраст мотиву, рапорту; динаміка -статика, ритіміка-аритмічність, центр-ацентричність, симетрія-асиметрія;

г) контраст матеріалу /фактура, тон, колір/: гладка-шорстка, світла-темна, монохромна-поліхромна;

д.) контраст засобів виразності: лінія-пляма, площинність-рельєфність, силует-ажурність.

Таким чином, за законом контрасту взаємодія відповідних пар /елементів/ посилює і загострює їхню контрастність, а взаємодія тотожних і нюансних елементів послаблює виразність сприйняття.

Композиційні прийоми. На відміну від законів належать до нестійких факультативних категорій, відіграють важливу роль у розробці конструктивних: ідей тектонічної структури та в посиленні пластичної й емоційної виразності композиції. Прийоми композиції розвивались і збагачувались у практичній діяльності багатьох поколінь народних майстрів, цехових ремісників та професійних майстрів.

До головних композиційних прийомів відносимо ритм, метричність, симетрію, асиметрію, статику і динаміку.

Ритм. Як композиційний прийом декоративно-прикладного мистецтва - це повторення елементів об’ємно-просторової і площинно-орнаментальної форми та інтервалів між ними, об’єднаних подібними ознаками /тотожними нюансами і контрастними співвідношеннями властивостей тощо/. Він буває простий і складний. Простий ритм - рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів в об’ємно-просторовій та орнаментальній структурі - називається метричним. Складний ритм грунтується на поєднанні /накладанні/ простих. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі.

Симетрія. Як композиційний прийом - це чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів, частин відповідної тектонічної структури творів декоративно-прикладного мистецтва. Симетрія вносить у твори ДПМ порядок, закінченість, цілісність, асоціюється з вольовою орга-нізацією форми і декору.

Асиметрія. Відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю "індивідуальна", тоді як в основі симетрії закладена певна технологічна спільність. У композиції декоративно-прикладного мистецтва симетрія і асиметрія є важливими прийомами організації цілісної форми.

Динаміка і її протилежність статика /урівноваженість/ діють на емоції, виражають характер сприйняття декоративно-прикладної форми предмета, його площинний декор. Контраст відношень створює динаміку як “зоровий рух” у напрямі переважаючої величини. Це однаково стосується об’ємних і площинно-орнаментальних форм. Слабка динаміка виражається нюансами відношеннями елементів. Тотожні відношення величин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру.

Композиційний прийом динаміки і статики грунтується не тільки на вимірних величинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей /ажурності, тону, кольору, фактури тощо/.

Засоби виразності.

Поряд з головними законами композиції та прийомами в декоративно-прикладному мистецтві важливе значення, емоційне навантаження несуть засоби виразності. Народні майстри й професійні художники в своїх творах вибірково застосовують різноманітні засоби емоційно-художньої виразності, а саме: фактуру, текстуру, колір, графічність, пластичність та ажурність. Всі перелічені засоби виразності творів ДПМ мають своє пояснення та застосування. Проте, взявши за об’єкт дослідження та висвітлення, такий вид мистецтва, як декоративний розпис тканин, в першу чергу необхідно про колір.

Колір, забарвлення - це здатність людського ока спрймати і якісно розрізняти видиму смугу електромагнітних хвиль.

У творах декоративно-прикладного мистецтва, зважаючи на їх широкі функціональні можливості /прикладні- декоративно-прикладні - декоративні/, колір застосовується неоднаково. Якщо в прикладних творах його роль другорядна і зводиться переважно до певного забарвлення матеріалу /природній колір дерева, каменю, металу та ін./, то в декоративних, здебільшого в орнаментальних тканинах, килимах, вишивках тощо, різноманітні колірні поєднання відіграють важливу роль у композиції, даючи певний емоційно-психологічний заряд. Зрозуміло, що знання об'єктивних закономірностей колірної гармонії, традицій, символіки, кольору та його суб’єктивних особливостей сприйняття допоможе оптимально розв’язати композиційні завдання.