Так як кращим засобом дії на специфічні групи м’язів є самі технічні дії, одним з окремих методичних прийомів у підготовці висококваліфікованих спортсменів є спеціалізована вправа (технічна дія), яка виконується на тестові кидки манекену.
Для розвитку та удосконалення спеціальних швидкісно-силових якостей важливі технічні дії (прийоми) партерної боротьби, так як увесь різновид технічних дій у боротьбі закінчується досить часто прийомами партерної боротьби (переворотами, уходячи з небезпечного положення, утримання). Тим не менш елементи партерної боротьби недостатньо широко використовуються для підвищення технічної майстерності спортсменів та вирішення задач спеціальної швидкісно-силової підготовки борців. Засоби партерної боротьби необхідно більше використовувати при роботі зі спортсменами різної кваліфікації на усіх етапах підготовки.
Для удосконалення швидкісних та швидкісно-силових якостей необхідно використовувати різні методи підготовки (повторний, перемінний, прогресуючого навантаження, а також ударні методи навантаження).
2.4 Витривалість та методика її виховання
Відомо, що високій рівень фізичного розвитку - одна із головних передумов, визначаючих спортивну майстерність борців. Витривалість є найбільш важливою якістю, від розвитку якого залежить результативність як тренувального, так і змагального процесу. Виховання витривалості борців - це складний педагогічний процес. Основна складність його полягає у необхідності розвивати в оптимальному поєднанні анаеробні та аеробні компоненти витривалості. Заняття спортивною боротьбою сприяють підвищенню анаеробних можливостей спортсменів, аеробна ж виробничість, як правило, є «слабкою ланкою» витривалості борців. А тому підвищенню їх аеробних можливостей необхідно приділяти особливу увагу.Багаторічну підготовку прийнято планувати за чотирирічними циклами. У річному циклі повинен бути забезпечений гармонійний розвиток як аеробного, так і анаеробного компоненту витривалості. Разом з тим доцільно, аби в окремі роки чотирирічного циклу переважно удосконалювався один вид витривалості.У перший рік підготовки рекомендується приділяти увагу розвитку аеробних можливостей борців, щоб закласти основу для засвоєння великих тренувальних навантажень.На другий рік доцільно побудувати підготовку таким чином, щоби підвищити максимум анаеробної виробничості. Це дасть можливість засвоїти підвищені (у порівнянні з минулим циклом) спеціалізовані навантаження.Третій рік слід присвятити вирішенню задачі підвищення максимальної аеробної виробничості на новому, більш високому функціональному рівні. Разом з тим потрібно приділити велику увагу удосконаленню анаеробного компонента витривалості[4, c. 56].У завершальному році Олімпійського циклу вирішується задача досягнення функціонального надлишку, тобто такого рівню витривалості, який забезпечує надійне виконання основних задач чотирирічної програми.Планування річної підготовки у певній мірі залежить від розкладу змагань. Протягом року доцільно виділяти не більше двох-трьох основних змагань і, виходячи з строків їх проведення, планувати учбово-тренувальний процес[6, c. 134].У теорії спортивного тренування і снують поняття: “мікроцикл”, “мезоцикл” та “макроцикл”. Ці цикли характеризуються за структурою і спрямованістю. Мікроцикл охоплює декілька днів. У спортивній боротьбі структура мікроциклів буває різною - 5:2, 4:1, 3:1, 2:1 (співвідношення днів тренувань та відпочинку). За спрямованістю мікроцикли поділяються на розвиваючий, ударний, втягуючий, підтримуючий, розвантажуваний, адапта-ційний, реакліматизаційний, спеціалізований, контрастний, регулюючий, основний і т.д. Мезоцикл охоплює декілька тижнів, а макроциклами називають більш подовжені цикли тренування (рік і т. інше). У макроциклі прийнято виділяти підготовчий, змагальний та перехідний періоди. Кожний з цих періодів вимагає особливих форм підходу до виховання витривалості. У першу чергу витривалість необхідно розвивати специфічними засобами, у тісному зв’язку з вирішенням техніко-тактичних задач. Загалом методи удосконалення витривалості у боротьбі можна класифікувати за трьома ознаками: методи, основною ознакою яких є інтенсивність виконуваних вправ. Рівномірний метод характеризується постійною, як правило, не дуже високою інтенсивністю вправи. У перемінних методів інтенсивність не постійна. Якщо у першу чергу треба розвиту аеробну виробничість, то рекомендується надати перевагу довгій перемінній роботі. Тривалість навантаження у порівнянні зі специфічно змагальними вимогами потрібно збільшити, а середню інтенсивність, у залежності від стану тренованості, більш або менш зменшити. Не потрібно все ж надміру відхилятися відзмагальних вимог. У тренуванні специфічно змагальної витривалості потрібно, у першу чергу, застосовувати методи інтервальної вправи. При цьому у боротьбі повинні домінувати інтервальні методи з середніми та короткими фазами навантаження. Загальна тривалість навантаження може при цьому дещо перевищувати змагальний час, середня ж інтенсивність досягати специфічно змагальної або бути трохи вище (замість 5 хвилин - 6 чи 7 хвилин); методи з одноразовим або багаторазовим виконанням тренувальних вправ. До перших можна віднести безперервний рівномірний метод, безперервний перемінний метод; до других-повторний метод (інтервали відпочинку між вправами забезпечують досить повне поновлення працездатності), інтервальний метод (інтервали відпочинку «жорсткі», тобто поновлення працездатності не повне)[15, c. 17]. методи в яких відображені особливості організації занять або умови виконання вправ. Наприклад, змагальний метод, метод тренування по колу, ігровий метод.У багатьох випадках ефективним та зручним методом виховання витривалості є круговий метод. Суть його полягає в тому, що вправи виконуються поточно декількома серіями. Основною перевагою кругового методу тренування є те, що за допомогою відносно простих вправ можно домогтися бажаного навантаження на організм спортсмена, оскільки дозування вправ, їх кількість характер легко регулюється. Особливо слід відмітити метод пов’язаних впливів, використовуючи який можна одночасно вирішити задачу по підвищенню спеціальної витривалості та удосконаленню техніко-тактичної майстерності борців.2.5 Методика виховання гнучкості
Гнучкість належить не до причинних факторів руху, а до морфо-функціональних властивостей опорно-рухового апарату, які зумовлюють ступінь рухливості його ланок відносно одна одної. Гнучкість виражається зовнішньо у розмаху (амплітуді) згибання-розгибання та інших рухів, що допускаються будовою суглобів. ЇЇ і вимірюють за максимальною амплітудою рухів (у кутових градусах або лінійних величинах) за допомогою гоніометра або інших пристосувань. Відомо, що розмах рухів обмежується перш за все напруженням м’я-зів-антогоністів. В силу цього показники гнучкості залежать від здатності поєднувати розслаблення ростягуваних м’язів з напруженням м’язів, відтворюючих рух. Основні задачі по вихованню гнучкості у спортсменів в процесі багаторічного тренування полягають в тому, щоб забезпечити її удосконалення стосовно вимог спортивної боротьби і для збереження зберегти її показник на досягнутому оптимальному рівні[11, c. 145].Вирішуючи ці задачі не потрібно постійно прагнути до збільшення показників гнучкості. Збільшувати їх доцільно для формування високої техніки та максимально результативного використання рухових можливостей у боротьбі.Основними засобами розвитку гнучкості є загально-підготовчі та спеціально-підготовчі вправи. Всі вони характеризуються граничним збільшенням амплітуди рухів по ходу серійного виконання вправи. Їх розподіляють на активні, пасивні та комбіновані. Більшість вправ на розтягування виконуються у динамічному режимі у вигляді відносно плавних рухів або махово у поєднанні з «ривками». Загально-підготовчі вправи на розтягування добираються з основної та спортивно-прикладної гімнастики.Спеціально-підготовчі вправи на розтягування формуються на основі елементів змагальних дій, вимагаючи найбільш значної рухливості будь-яких ланок опорно-рухового апарату (стосовно видів спеціалізації боротьби). Вправи на гнучкість доцільно проводити у підготовчий або наприкінці основної частини занять. Їм повинні передувати всебічні розігрівання. Серед фізичних здібностей спритність займає особливе положення. Вона має найрізноманітніші зв’язки з іншими фізичними якостями, тісно пов’язана з руховими навиками і тому носить найбільш комплексний характер. Під спритністю розуміють здатність оволодівати складними технічними діями, швидко навчитися спортивним рухам і удосконалювати їх, доцільно застосовувати навики у відповідності з вимогами змагальної обстановки швидко і раціонально перебудовувати їх[10, c. 45].У спортивній боротьбі, для якої характерна швидка зміна умов та велика змінність дій спортсмена у процесі змагань, інтерес також має час між сигналом до виконання прийому та початком виконання. У швидко змінюючійся обстановці необхідна велика спритність для того, щоб реагувати швидко, доцільно та послідовно. Тут мерилом спритності може служити мінімальний час з моменту зміни обстановки до початку руху у відповідь.РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПІДГОТОВКИ БОРЦІВ
3.1 Сучасні підходи удосконалення фізичної підготовки борців
Для досягнення вищих показників у спортивній боротьбі намічається курс на ранню спеціалізацію. Зараз у секціях можна зустріти борців 11-12-ти і навіть 9-10 річного віку.