§ для виправлення помилок й удосконалення техніки виконання вправ. Наприклад, виконання колових вправ двома ногами на коні з ручками, коли в районі гомілкових суглобів розміщується відповідний вантаж або ноги взуті в кеди, кросівки, дає можливість збільшити амплітуду колових вправ, завдяки дії відцентрової сили.
6. Група прийомів, спрямованих на зниження негативної дії рефлексу самозахисту. Відомо, що в природі не існує людей, які би в тій чи іншій мірі не боялись. Страх – це один із факторів, який негативно впливає на хід розучування вправи. Тому з профілактичною ціллю і з метою виховання вольових якостей використовуються методичні прийоми, що приводять до зниження негативної дії рефлексу самозахисту. Такими прийомами, наприклад, можуть бути: посилене страхування і безпосередня фізична допомога, зміна висоти гімнастичного приладу, використання підвісних або ручних лонж (поясів) для виконання складних акробатичних вправ або зіскоків з приладу; покладений мат на коня при вивченні опорних стрибків, стрибки з двох містків, приземлення на гору поролонових матів або в поролонову яму; виконання вправ на приладах, розміщених в поролоновій ямі тощо.
7. Група прийомів самоаналізу своїх дій. Велике значення для усвідомленого засвоєння вправ має уміння аналізувати свої дії. Володіння прийомами самоаналізу своїх рухових дій допомагає визначити місце помилки, рівень відхилень від норм виконання вправи, а це дає можливість в наступному підході зробити відповідні поправки. Так, наприклад, щоб прослідкувати, чи розводить гімнаст ноги при розмахуванні або під час виконання махового елементу, пропонується стопами ніг утримувати листок паперу або зріз поролону: якщо в процесі виконання вправи він розводить ноги, то листок або поролон випаде; для того, щоб дізнатись, чи паралельно ставляться руки під час виконання перевороту вперед при виконанні опорного стрибка або в акробатиці, можна протерти долоні рук магнезією, а сліди, залишені на тілі коня або на килимі, дадуть відповідь на питання.
8. Група орієнтирів. Ця група методичних прийомів має широке застосування як в процесі розучування вправ, так і при їх удосконаленні. Гімнаст в процесі практичного виконання вправ повинен добре орієнтуватись в просторі і в часі. Для успішного розучування й удосконалення гімнастичних вправ широко використовуються зорові орієнтири. Наприклад, лінія на акробатичній доріжці, стрічка, підвішений м’яч, вікно, стеля, лампочка, гімнаст-партнер тощо. При цьому розрізняють орієнтири-стимули: щось дістати, до чогось доторкнутись і т.п. У практиці роботи з гімнастами часто користуються звуковими орієнтирами, які допомагають учневі вчасно виконати рухову дію, пов’язану з активною роботою м’язів. Наприклад, подача звукового сигналу для вчасного виконання розгину, активного поштовху руками, ривкових рухів тощо. Звуковий супровід допомагає в оволодінні ритмом виконання вправи. Наприклад, “і...оп”, “раз і…два” і т.п.
Умови успішного засвоєння гімнастичних вправ
Вибір найбільш раціональних методів і методичних прийомів при розучуванні конкретних гімнастичних елементів відіграє велику роль, але не слід забувати і про умови, які забезпечують успішне навчання. У процесі технічної підготовки гімнастів враховувати наступні умови навчання:
Перша умова – полягає в точній оцінці ступеня готовності учня до засвоєння вправи. Оцінка його потенційних можливостей проводиться за наступними параметрами:
§ рухова підготовка – тут враховуються типові труднощі при розучуванні вправи, наявність в арсеналі рухового досвіду подібних вправ з новим рухом, об’єм і характер засвоєних рухів;
§ фізична підготовка – передбачає рівень розвитку тих якостей, які мають вирішальне значення для оволодіння новими рухами;
§ розвиток психічних якостей – цей фактор має на увазі сміливість учня, його рішучість, реакцію на довгу нервову напругу й інші особисті якості.
Друга умова – передбачає засвоєння програми навчання на основі аналізу структури руху і знання індивідуальних особливостей. Вона складається в формі алгоритму, лінійної і розгалуженої програми, а її ефективність зростає в міру ускладнення техніки гімнастичної вправи.
Третя умова – полягає в умілому управлінні процесом засвоєння вправи, яке проводить викладач-тренер на основі аналізу дій учня і вибору корегуючих команд і контрольних завдань.
Четверта умова – передбачає наявність відповідних приміщень та засобів навчання. Це спортивні зали, які мають необхідні основні і допоміжні прилади, а також і наявність методичних засобів навчання (малюнки, схеми, кінограми, моделі тіла гімнаста, кіно і відеоапаратура, вимірні прилади тощо).
СТРУКТУРА ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ ГІМНАСТИЧНИХ ВПРАВ
Формування в учнів конкретних рухових навиків – одне з головних завдань навчання в гімнастиці. Процес навчання руховим діям можна умовно розділити на три етапи, які тісно пов’язані між собою:
1. Етап початкового розучування вправи.
2. Етап поглибленого розучування.
3. Етап закріплення та вдосконалення гімнастичних вправ.
Суть кожного етапу навчання можна коротко сформулювати так:
– на першому етапі відбувається початкове розучування рухової дії; тобто це – стадія, на якій виробляється вміння відтворювати техніку руху в загальній “грубій” формі. Характерними для цього етапу є постановка рухового завдання і допомога учневі в пошуку найраціональніших (ефективних) шляхів його вирішення;
– другий етап характеризується поглибленим, деталізованим розучуванням. У результаті на цьому етапі відбувається уточнення рухового вміння, яке частково переходить у навик;
– на третьому етапі забезпечується закріплення і вдосконалення рухової дії, в результаті чого формується стійкий навик, що придбав якості, котрі дозволяють цілеспрямовано використовувати його в різних умовах рухової діяльності.
Для того, щоби правильно побудувати навчальний процес і раціонально використовувати різноманітні методичні прийоми, важливо знати і широко застосовувати не тільки загальні закономірності формування рухових навиків, але й вікові особливості цього процесу.
Етап початкового розучування вправи
Основна мета цього етапу полягає у вивченні основ техніки рухової дії. Перед викладачем стоять декілька завдань:
– створити попередню уяву про вправу;
– правильно й доступно поставити перед учнем рухове завдання;
– допомогти учневі створити програму дій, тобто полегшити пошук основного варіанту вирішення завдання;
– навчити виконувати частини (фази, елементи) техніки основної дії, котрі не були засвоєні раніше;
– сформувати загальний ритм рухової дії;
– попередити або усунути непотрібні рухи і грубі викривлення (спотворення) техніки руху.
Вирішуючи завдання, що полягає в створенні попередньої уяви про вправу, слід враховувати, що уява відіграє програмну функцію. Перш за все учитель повинен назвати вправу згідно термінології. Це дасть можливість зосередити увагу учнів на матеріалі, який вивчається. Термінологічна назва вправи передує її показові, встановлює в пам’яті учня уяву, пов’язану з попереднім руховим досвідом, і готує його до зорового сприйняття елементу, який буде показаний. Назва вправи відображає істотну сторону техніки виконання вправи, її суть. Інформація, отримана від термінологічної назви, дає можливість учневі зрозуміти, як виконувати ту чи іншу вправу, дає перші уявлення про характер дій, які необхідно виконати.
Назва вправи і постановка доступного завдання несуть першу і необхідну інформацію для створення загального образу вправи в свідомості учня і встановлення ведучого рівня побудови руху, визначення рухового складу. Наприклад, учитель сповіщає учням, що сьогодні на брусах паралельних ми будемо вивчати: з розмахування в упорі на передпліччях підйом махом вперед. У цьому випадку до учнів надходить інформація про умови опори, про переміщення в просторі, спосіб виконання і напрям рухів, а це є передумовою для створення першої, поки що неповної, програми руху на основі початкових уявлень про характер дій, які необхідно виконати.
Наступним кроком учителя є демонстрація вправи. Назвавши вправу за термінологією, учитель пропонує подивитись, як вона виконується. Показ вправи в натуральному вигляді дає можливість у більшому об’ємі доповнити уявлення про просторово-часові параметри рухів. Під час показу за допомогою зорового аналізатора учні засвоюють конкретні дані про вправу. Тому, демонструючи вправу, треба враховувати таке:
§ показ має бути зразковим, а той, хто демонструє вправу, повинен володіти найновішою технікою. Це дасть можливість створити правильну уяву про вправу. При цьому повинні враховуватись підготовленість учнів, фактор заохочення (на певних етапах роботи з дітьми, поступово покращувати якість і збільшувати амплітуду виконання). Наприклад, на брусах паралельних, при вивченні з упору на передпліччях підйому махом назад, на початку розучування можна показати його так, що ноги і тулуб у кінцевому положенні будуть дещо вище горизонталі, а в міру оволодіння учнями вправи показ здійснювати зі збільшенням амплітуди і довести завершення підйому до положення майже в стійку, а за необхідності – і в стійку на руках;
§ показуючи, слід акцентувати увагу на важких і небезпечних моментах, але не можна залякувати учнів, вселяти в них страх і гальмувати рішення рухового завдання;
§ для кращого сприйняття вправи необхідно визначити точки й об’єкти огляду;