Реферат
на тему:
Загальні відомості про музику
Зміст музики. Музика як один з видів мистецтва відображає дійсність і є засобом пізнання життя. Вона відображає дійсність своєрідно, через художній, в даному випадку музичний, образ, сила якого в його узагальненні і глибокому емоціональному змісті.
Кожний музичний твір має певний зміст, виражає певні ідеї, почуття, настрої людини.
Зміст музики різноманітний: музика може виражати героїчні почуття, радість, смуток, тривогу, піднесення, мрійність, зосередженість, роздуми, гумор і т. ін. Музика завжди відображає дійсність через сприйняття її композитором і ставлення його до тих чи інших явищ життя. Так, наприклад, ідеї французької революції 1789 року надихали Бетховена, наповнивши більшість його творів героїчним, драматичним змістом з позначенням на них характерної творчої індивідуальності композитора. Наші російські класики завжди відображали в своїх творах передові ідеї і настрої епохи. Наприклад, громадські піднесення 60-х років в Росії викликали велике піднесення і в мистецтві, зокрема в музиці, визначивши основні риси в її змісті — народність і реалізм.
Після Великої Жовтневої революції мистецтво в нашій країні набуває нового змісту, воно відображає ентузіазм радянських людей, героїку боротьби трудящих за краще майбутнє, за щастя вільних народів, їх творчу працю, боротьбу за мир. Величезна більшість подібних творів має оптимістичний характер. Високого ступеня розвитку досягла і пісенна творчість. " ,
У музичному творі можна відобразити різноманітні явища життя, можна розкрити будь-який літературний сюжет. Прикладом цього може бути симфонічна поема Чайковського «Ромео і Джульєтта», увертюра Бетховена «Егмонт» і т. д. Такі твори називаються програмними. Але поняття програмності слід розуміти значно ширше: кожний музичний твір, виражаючи певний ідейний, емоціональний зміст, є в цьому розумінні програмним, як, наприклад, симфонії Чайковського, Бетховена, Бородіна і т. п.
Музика може відображати і картини або явища природи, як, наприклад, «Океан — море синєє» — вступ до опери «Садко» .Римського-Корсакова, «Жайворонок», «Мій садочок» Чайковського, «Весною» Гріга і т. п. Але кожний композитор відображає природу по-своєму. .. В багатьох музичних творах, особливо програмних, є елементи образотворчості (наприклад, «Море» і «Три чуда» у «Казці про царя Салтана» Римського-Корсакоза), а іноді і звуконаслідування (згадаємо дзвони у вступі до другої картини пролога опери Мусоргського «Борис Годунов», політ Джмеля в опері Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана»).
Немало музичних творів пов'язано з танцювальними рухами. Твори, змістом яких е танці, походи, марші, звичайно об'єднуються загальною назвою — танцювальна музика.
Засоби музичної виразності. Музична мова складається з музичних звуків, основними властивостями яких є висота, тривалість, сила і тембр. Музичні звуки, оформлені в найрізноманітніших сполученнях в мелодії, гармонії, різному розмірі, ритмі і темпі, створюють необмежені можливості у музиці і є тими засобами виразності, якими передається той чи інший зміст музичного твору.
Найважливішим елементом музики, що становить її основу, є мелодія. Почуття, переживання, настрої людини — те, що е основним змістом музики, передається здебільшого мелодією. Виражальні засоби мелодії — її інтонації, лад, ритм, регістр, темп тощо — і визначають в основному той чи інший її характер. Так, наприклад, в романсі Антоніди «Не за тим журюсь, подруженьки» з опери Глінки «Іван Сусанін» смуток і туга виражені протяжною, плавною мелодією з жалібними інтонаціями. Це почуття наростає, і мелодія розширяється, стає більш насиченою, набуває напруженого характеру.
Візьмемо інший приклад — арію Людмили з опери Глінки «Руслан і Людмила». Звернення до Фарлафа «Не гнівайсь, знатний гостю» — жартівливе, завзяте, виражене легкою, жвавою, граціозною мелодією, що виконується staccato (уривчасто).
У пісні «Від краю і до краю» з опери Дзержинського «Тихий Дон» революційний бойовий закличний характер виражений широкою мелодією в чіткому, пунктирному ритмі.
Велике виражальне значення у музиці мають регістри, тембр, гармонічний супровід. Наприклад, щоб передати характер суворої півночі, Римський-Корсаков доручає партію варязького гостя в опері «Садко» низькому голосові — басу. Сувора мелодія дається в поєднанні з оркестровим супроводом, що зображає рокіт хвиль. Бажаючи створити образ томного, мрійного індійського гостя, який немовби манить у свою казкову країну, Римський-Корсаков доручає цю партію високому голосу — тенорові. Або, наприклад, партію царівни-лебеді в опері Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана» співає колоратурне сопрано. Рухливість цього голосу дала змогу композиторові створити чарівний образ казкової царівни-птиці. Він міг використати в арії царівни-лебеді незвичайні інтонації, гнучкі, химерні переливи голосу, які надають образу царівни фантастичного характеру.
Велике значення у музиці має і темп. Наприклад, музичні твори, що виражають роздуми, скорботу, смуток і т. ін., пишуться звичайно у повільному, спокійному, розміреному русі. Твори, які виражають веселощі, бадьорість, схвильованість, поривчастість, вимагають швидкого руху і пишуться у швидкому темпі.
Дуже важливе значення для музики має динаміка, тобто відтінки сили звука. Наприклад, музика урочиста, що виражає радість, веселощі, силу, міць, звичайно звучить голосно (наприклад, «Гімн Радянського Союзу», увертюра до опери Глінки «Руслан і Людмила»), а твори, що виражають споглядальність, мрійність, ніжність, смуток, звучать тихо або помірно тихо (наприклад, колискові пісні, «Жайворонок» Глінки). Поступове наближення і віддалення або наростання настрою чи почуття дуже добре передаються поступовим посиленням і затиханням («Эй, ухнем!»).
У музичному творі поєднуються різні засоби виражальності, але якісь із них є немовби ведучими, переважаючими. Наприклад, у «Пташці» Гріга або «Жайворонку» Чайковського ведучим є поєднання трелей, високого регістру і легкого, уривчастого звучання коротких фраз. У п'єсі Мусоргського «Бидло» ведучими є одночасно кілька засобів виражальності: важкий, рипучий рух воза передається важкими акордами в низькому регістрі, пісня селянина виражена журливою, широкою мелодією. Наближення і віддалення голосу передається поступовим посиленням звучності і розширенням діапазону звучання, а потім звуженням його і загальним затиханням.
Одним з найважливіших засобів виразності в музичному творі є л а д. У класичній музиці найчастіше зустрічаються мажорний і мінорний лади. У творах, що виражають смуток, скорботу, здебільшого використовується мінорний лад у поєднанні з повільним темпом, з тихим звучанням (ваіриклад, «В неволі скатований люто»). Однак у поєднанні з швидким темпом і певним ритмічним рисунком мінорний лад може дати і зовсім інший характер; наприклад, перша частина «Турецького рондо» Моцарга або народна пісня «Во поле береза стояла» звучать бадьоро і зовсім нежурливо, незважаючи на мінорний лад. Для вираження емоції радості, веселощів, тріумфування типовий мажорний лад. Але й він у поєднанні з іншими певними засобами, наприклад, повільним темпом, піано і т. ін., може прозвучати мрійно, з відтінком смутку, роздуму і т. п.
Будова музичного твору. ІУІузична форма. Кожний музичний твір має певну будову, тобто форму. Вивчаючи будову музичних творів, ми бачимо, що музична форма грунтується на двох основних принципах—контрастності і повторності.
Якщо в музичному творі виражена якась одна думка або переважає один настрій, то в музиці зберігається більш або менш єдиний характер. Такий твір являє собою одночастинну форму, лаконічно викладену музичну думку, наприклад, прелюдія Шопена № 7 і 20 або російська народна пісня «Ты, река ль моя». Якщо в творі відбуваються зміни характеру музики, то виходить велика кількість частин — двочастинна, тричастинна, рондо, варіації і т. д.
Іноді форму музичного твору визначає зміна ладу тональності і способу викладу. Так, наприклад, у білоруському танці «Бульба» при єдиному загальному характері ритму змінюється мелодичний рисунок і тональність і виходить двочастинна форма. Позначення двочастинної форми — АВ (A-f-B). Двочастинна форма здебільшого зустрічається у танцювальній, а також у вокальній музиці — в пісні, що складається з заспіву і приспіву.
У тричастинній формі перша частина знову повторюється після другої (середньої) частини. Друга частина створює контраст і вносить різноманітність у твір. Вона буває побудована або на новому музичному матеріалі, або ж у ній основна тема початку набуває розвитку нового забарвлення. Повторення першої частини і третя частина дається іноді точно, як результат розвитку музичної теми, іноді із змінами. У творах танцювальних або зображальних повторення буває точне, а в ліричних п'єсах третя частина повторює першу здебільшого із змінами (наприклад, «Весна» Гріга). Позначення тричастинної форми — ABA (A+B+A).
Прикладами тричастинної форми в інструментальній музиці можуть бути «Норвезький танець» Гріга (ля-мінор), «Ноктюрн» (до-мінор) Чайковського, у вокальній музиці — «Травичка зеленіє» Чайковського, «Повітряна» Старокадомськ >го.
Рондо являє собою музичну форму, в якій основна (перша) частина повторюється не менше трьох раз, а проміжні частини є різні. Постійне повернення до основної частини є характерною рисою рондо. Буквене позначення найпростішого рондо— ABACA (A-f-B-f-A-f-C-4-A). Більш складний тип рондо має будову АВАСАВА (A-f-B+A-fC-f-A+B-j-A), 3 повторенням проміжної частини В перед кінцем. У формі рондо написані «Рондо Фарлафа» з опери Глінки «Руслан і Людмила», «Турецьке рондо» («Турецький марш») Моцарта та інші.
Варіаційна форма (варіації) полягають у тому, що тема, ви-ЙІалена просто і стисло у закінченій простій двочастинній або аричастинній формі, пізніше видозмінюється, тобто за нею йде ряд варіацій у будь-якій кількості. Кожна варіація найчастіше відповідає темі за своєю будовою; спосіб же викладу, засоби виразності і характер музики змінюються. Отже, кожна варіація чимсь відрізняється від попередньої. В цій формі здійснюється і контрастність, і повторність, тому що кожна варіація дає якесь повторення елементів теми і в той же час створює контраст і до теми, і до інших варіацій. Ближче до теми стоять перші й останні варіації, середні — більш віддаляються від неї.