1.2. Українське гутництво 60-80-х років. Народні традиції гутництва мають визначальне місце в промисловості радянської доби.
Протягом другої половини XIX століття під тиском конкуренції капіталістичної промисловості відбувався процес поступового згасання гутного виробництва скла як явища соціально-економічного та мистецького. На початку XX століття майже все скло випускалося склоробними заводами, їх продукцію становили вироби, позбавлені художніх якостей — тарне та віконне скло, господарський посуд.
Здавалося, що гутництво назавжди припинило своє існування. Але промисел не був забутий у народі. Збереглася спадковість поколінь. У родинах склодувів професійні навички передавалися від батька до сина. Незримі зв'язки глибоких традицій виявилися досить міцними.
У радянський час відновилося напівзабуте мистецтво ! гутного виробництва скла. Для творчої роботи майстрів були створені необхідні умови. І вже сьогодні можна розглядати українське гутництво як своєрідний літопис творчих індивідуальностей.
Відродження й піднесення українського гутництва пов'язано з Львівщиною.
60-і роки відзначаються підвищенням художнього рівня львівського гутництва. Збільшилася кількість майстрів, що постійно виступають на всесоюзних художніх виставках. Склодуви беруть участь і в міжнародних показах. [12;15]
Майстри самі пропонують зразки для масового випуску. Понад 4000 еталонів для випуску скляних виробів створено гутниками за роки існування цеху. Невеликий тираж кожної серії, різноманітність асортименту, до якого входять кухлі, вази, набори для води, карафки, свічники, посуд у вигляді тварин, дрібна скульптура тощо обумовлюють специфіку підприємства й передбачають активну роботу майстрів. [12;19]
Гутне скло, яким користувались народні маси, менш піддавалось впливам, зберігало стабільність художніх форм, колективно вироблених в процесі довготривалого практичного досвіду, доцільність і декоративну виразність конкретних предметів. Звичайно, і в народному мистецтві відбивалися нові віяння, але засвоювались вони у відповідності з місцевими фольклорними традиціями. Саме тому народна творчість, яка завжди виражала естетичні ідеали найширших трудових мас, у післяреволюційний період стала фундаментом, на якому виросло національне українське радянське декоративно-прикладне мистецтво і зокрема художнє скло. [10;3]
У перше повоєнне десятиліття українське художнє скло, як і все радянське декоративно-прикладне мистецтво, було позначене рисами прикрашальництва. Щире прагнення художників-прикладників та майстрів відбити у своїх творах героїчні звершення радянського народу не завжди давало бажані результати. При виконанні тематичних речей, як правило, використовувались зображальні засоби станкових видів мистецтва, що нерідко вело до втрати виробами декоративних якостей, художньої специфіки. В галузі склоробства виготовлялися переважно великі за розміром виставочні й подарункові вази, надмірно прикрашені різнохарактерним декором. Розробкою нових форм побутового скла художники, по суті, не займались. Заводи випускали утилітарний посуд вузького й одноманітного асортименту (склянки, графини, чарки, банки тощо).
Якісно новий етап у розвитку радянського художнього скла, декоративно-прикладного мистецтва в цілому починається з кінця 50-х років. На цей час сталися принципові зміни в галузі архітектури і будівництва, в художній промисловості, інших сферах народного господарства.
Майстри освоїли і вміло використовують різноманітні техніки обробки скла й технологічні прийоми. Застосовуються, зокрема, такі види оздоблення, як гранування, гравірування, хімічне травлення, золочення, розпис прозорими фарбами тощо. Широко виготовляються вироби з акварельно забарвленого в певний колірний відтінок прозорого скла, а також з сульфідно-цинкового скла. По-новому декоруються пресовані скляні та кришталеві вироби, що виготовляються індустріальним способом і становлять найбільшу частину скляної художньої продукції. Чимало майстрів досконало володіє й охоче користується способом вільного формування виробів з розплавленої скляної маси безпосередньо біля скловарної печі. Такий спосіб за традицією називають способом гутної обробки скла, а виготовлені з його застосуванням вироби — гутними або гутним склом. Використовується цей спосіб, як правило, для виконання підкреслено декоративних, нерідко унікальних художніх творів зі скла й кришталю. [10;5]
Гутним склом називають вироби, виготовлені зі скла безпосередньо біля скловарної печі майстром-склодувом вручну, в гарячому стані, шляхом вільного видування або за допомогою форм, а також оздоблені відповідною технікою. Гутне склоробництво вже кілька тисячоліть є найголовнішою технологією виготовлення скла і дає змогу використати специфічні його властивості: пластичність, податливість видуванню та іншим прийомам формування. Кожний виріб, створений у гуті ручною працею майстра, індивідуальний і неповторний. Гутне скло наділене кольором, прозорістю, полиском і чарівною здатністю передавати заломлення, гру світла, що може викликати у глядача найрізноманітніші поетичні асоціації. [15;85]
Виразними рисами новизни й характерної своєрідності позначені численні скляні та кришталеві вироби таких, наприклад, київських авторів, як І. Зарицький, О. Гущин, Л. Митяєва та ін. Львівські ж майстри у своїх творчих пошуках найчастіше по-сучасному переосмислюють класичні форми скляних виробів і створюють, як правило, по-особливому витончені, пластично незвичайні речі. Такими є вироби Л. Вихарєвої, Є. Мері (Додаток №2). Богуславського, Л. Нагорного, Р. Шаха та інших.
Серед побутових скляних виробів чи не найцікавіші в художньому відношенні речі, виконані гутним способом, тобто способом вільного формування безпосередньо біля скловарної печі. Це вже не масові вироби (чарки, бокали, фужери, склянки, графини тощо), які сходять з потокової автоматичної лінії великими тиражами, а до певної міри індивідуалізовані предмети, кожен з яких виготовляється не машиною, а руками майстра. Виконуються в такий спосіб вироби одного певного зразка (різного призначення вази, комплекти посуду, попільнички і т. п.) порівняно невеликими партіями. Тому кожен з них — якоюсь мірою неповторний, оригінальний твір. [10;6]
Початок відродження та розвитку в республіці виробництва художнього скла гутним способом припадає на повоєнний період і пов'язується насамперед з діяльністю митців Львівщини. Саме у Львові з кінця 40-х років на підприємствах по виробництву скла окремі майстри почали вдаватись до гутної техніки, виготовляючи, спочатку за старими зразками, різні вазочки, кошики-цукерниці, посуд у вигляді риби, ведмедів тощо. Потрапивши на художні виставки, ці речі одразу привернули увагу глядачів та спеціалістів. З 1953 року розпочинається плановий випуск гутних декоративно-ужиткових виробів склоцехом Львівської артілі «Різнопром». У 1956 році було організовано цех гутного скла в м. Самборі. Виготовлялось художнє скло способом вільного формування й на інших підприємствах Львівщини. 1963 року дав першу продукцію і згодом став одним з основних у республіці осередків по випуску вільноформованих скляних виробів цех гутного художнього скла Львівської кераміко-скульптурної фабрики.
Для успішного розвитку виробництва гутного скла багато зробив потомствений майстер-склодув М. Павловський. Понад двадцять років творчо працює« він на львівських підприємствах по виробництву художнього скляного посуду. (Додаток №3)
Розквіт українського художнього скла, зокрема гутного, в 1960—1970-х роках був зумовлений активною й винахідливою творчою діяльністю в республіці багатьох талановитих майстрів своєї справи, в тому числі львівських. Серед останніх слід згадати досвідченого майстра виготовлення скляних виробів гутним способом Й. Гулянського, чиї набори для напоїв позначені кращими рисами класичних зразків народного мистецтва; О. Геру з його естетично тонко осмисленими, по-новаторському викопаними скляними виробами; Б. Валька, твори якого відзначаються монументалізованою трактовкою форми; П. Думича — автора підкреслено декоративного посуду, тактовно збагаченого пластичним і кольоровим декором; М. Тарнавського з ного вмінням створювати художньо завершені в пропорціях і виразні за кольором речі (Додаток №4), та інших фахівців: Бачинського, Мацієвського, Черняка, Голяка (Додатки № 6-8).
Без сумніву, багато змінилося у львівському гутництві, але основне, його грунт, його сила залишаються стійкими. Це — традиція втілення задуму засобами, наявними в самому матеріалі. Звідси провідна засада у сучасному гутному склі — тенденція до округлості форм та гнучкості декору. Із багатого арсеналу прийомів художньої обробки зараз активно використовуються такі: введення повітряних пухирців у стінки посудини, «кракле», ріфлення і особливо різноманітні наліпи. Останнє — по-справжньому скляний вид декору, що нерідко допомагає виявити тектоніку й конструкцію предмета. У сучасному прикладному мистецтві наполегливо заявляє про себе підвищена декоративність. Вона знаходить вияв, зокрема, і в українському гутному склі. У кольоровій гамі сучасних склодувів переважають яскраві життєрадісні барви. [12;8]
Розгляд творчості майстрів-гутників дає підстави для деяких узагальнень щодо особливостей сучасного гутного скла. У радянський період гутництво пережило своє відродження. Як вже відзначалося в кінці 40-х на початку 80-х років мало місце досить спрощене трактування традицій у декоративному мистецтві, зокрема в гутництві. У творчій практиці, в художній критиці стверджувалася думка, що традицію слід розуміти як очевидний етнографізм. Важливо підкреслити, що традиція – це й здатність видозмінювати всі набуті цінності.