Настрої, які були спонукальним мотивом виникнення дадаїзму, сприяли появі сюрреалізму (франц. - надреалізм) - течії, що посідає одне з найпомітніших місць у складній культурній палітрі XXст. Перше ядро сюрреалістів утворювали молоді паризькі поети та письменники - Андре Бретон (1896-1966 рр.), Луї Арагон (1897-1982 рр.), Поль Елюар (1895-1953 рр.), Жак Превер (1900-1977 рр.), та ін., які групувались навколо журналу "Література", що почав виходити з 1919 р. Пізніше в угрупування влились художники М.Ернст, А.Массон, Х.Міро, М.Дюшан, С.Далі, Р.Магрітт. Творча та теоретична платформа сюрреалізму вперше була визначена у 1924 р. Як випливало зі змісту першого та наступних маніфестів та декларацій нової течії, її представники вирішили замінити реальний, наочний світ містичним світом підсвідомого. Сновидіння, галюцинації та божевілля визнавались єдиним джерелом натхнення.
Розквіт сюрреалізму припадає на 1924-1938 рр. Найяскравішим представником сюрреалізму по праву вважається відомий іспанський художник Сальвадор Далі (нар. 1904 р.). Його картини являють собою ірраціональні комбінації суто реальних предметів, які мають натуральний вигляд, або парадоксальним способом деформовані. Це може бути людська фігура з картотечними шухлядами в животі ("Антропоморфна шафа", 1936 р.), годин-ник-серветка, що звисає зі столу ("Збереження пам'яті", 1931 р.), слони на довгих павучих ніжках ("Спокуса Св. Антонія", 1946 р.) тощо.
Наприкінці 40-х - початку 50-х років, усі школи західного мистецтва, зокрема сюрреалізм, були відсунуті на задній план абстракціонізмом (від лат. - далекий від дійсності). Найвідоміше визначення абстракціонізму належить апологету цього напряму, французькому мистецтвознавцю та художнику М.Сефору. Він називав абстрактним будь-яке мистецтво, яке не містить у собі жодного нагадування про дійсність, жодного відгуку цієї дійсності. Це - "безпредметне" мистецтво. Дійсно, на полотнах абстракціоністів важко знайти що-небудь, що нагадувало б звичайний світ, що оточує людину.
Розквіт абстракціонізму припадає на другу половину XXст. Проте його витоки слід шукати на початку століття, коли були створені перші абстрактні композиції та здійснені спроби розробити відповідні теоретичні засади. Першим художником та теоретиком абстракціонізму вважається Василь Кандінський. Його захоплення експресіонізмом було недовгим і вже в 1912р. в книзі "Про духовне в мистецтві" він висловлює кредо абстракціонізму.
Нове покоління абстракціоністів, яке прийшло в мистецтво після другої світової війни (Дж.Поллок, В. де Кунінг та ін.), продовжуючи пошуки абстракціоністів початку століття, розробили нові прийоми та засоби. Зокрема американський живописець Джексон Поллок (1912-1956 рр.) став засновником "абстрактного експресіонізму". Він зробив акцент на самому 112
процесі художньої творчості, який стає самоціллю. Звідси бере початок так званий живопис-дія. В процесі роботи художник хаотично, імпульсивне накладає фарби на полотно. Для цього використовуються не лише пензлі, але й палиці, ложки тощо. Все це відповідало принципу психологічного автоматизму, який застосовувався і в сюрреалізмі.
3. "Масова культура" та її роль у сучасному суспільстві.
"Масова культура" в її розвинутому вигляді вперше сформувалася у США. Її виникненню сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних журналів, радіо, грамзаписів, кінематографа. Все це - з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масової аудиторії, з іншого - зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу.
Розвиток "масової культури" в Європі та США ішов різними шляхами. В Європі "масова культура" (народні розваги, мистецтво жонглерів, мімів, гістріонів) завжди протистояла культурі офіційній, контрольованій державою та церквою. В США "масова культура" спершу пропагувала стереотипи й ідеї офіційної культури, основним регулятором якої стала реклама. "Масова культура" стала такою невід'ємною частиною культури американського суспільства, його культурної свідомості, що її вивчення переважає в системі американської вищої освіти. 56 % курсів США присвячені вивченню "популярних" видів культури (курси з телебачення, кіно, реклами, журналіcтики). В Англії до системи університетської освіти включаються спеціальні курси, що містять матеріали з культури кіно, музики, і навіть футболу. "Масова культура" справляє величезний вплив на всю культуру в цілому, їй властива тенденція до гомонізації, тобто прагнення надавати культурним явищам однорідності. На відміну від елітарної культури, тобто культури, орієнтованої на смаки обраних, масова культура свідомо орієнтує поширювані нею духовні цінності на середній рівень масового споживача, бажання надати всім елементам культурної системи однорідності та абсолютної схожості - суттєва змістова характеристика "масової культури".
Використання таких жанрів, як детективний роман, мюзикл, фільми жахів, дає змогу "масовій культурі" створювати світ міфологічних героїв (супермен, Кінг-Конг, вампір, Спайдермен - людина-павук, Бетмен - людина-кажан та ін.), нові виміри дійсності, нібито доступні всім. Однак прагнення до масового охоплення (термін "масова культура" містить у собі вказівку на масовість даного явища), грунтується не на змістовній, а на формальній кількісній ознаці. Масовість є не народність, а кількісний спосіб виробництва та споживання.
В результаті дифузії авангарду та кітчу виникає ще одне культурне явище - постмодернізм. Нині модернізм сприймається як норма, загальноприйнята система культурних цінностей, яку вивчають в університетах і художніх вузах. На зміну модернізмові приходить постмодернізм. У естетичному відношенні модернізм і постмодернізм єдині. Відмінність же виявляється в стилістиці. В малярстві - це монтажні "відео-ефекти, фотоарт", гіперреалізм, живопис "нових диких", який утверджує в мистецтві "нетряний стиль". У архітектурі це - "міжнародний стиль", поп-архітектура, декоровані гаражі. В музиці - панки і нова хвиля року. На відміну від модернізму постмодернізм уникає таких жанрів як, готичний роман, мелодрама або реклама, він менш елітарний, менш орієнтований на авангард, більш на комерцію.
Такими є деякі явища сучасної культури, культури суперечливої й досить багатоликої.
Висновок.
Отже, XIXстоліття - це вік напруженого пошуку людської думки в пізнанні світу, в намаганні удосконалити його. Для цього періоду характерні високі злети художньої культури і разом з тим входження в свідомість творців занепадницьких настроїв. XIXстоліття - це вік напруженої боротьби нового зі старим, вік, який започаткував багато процесів і проблем, що дістали свій розвиток в XXстолітті.
XXст. - теж особлива епоха, в якій простежується своя культуроформуюча ідея. Це ідея гуманізму, котра, у мистецтві і в літературі проявляється не тільки у глобальному інтересі до людської особистості, що розглядається у найрізноманітніших ракурсах, а й, хоч як це не парадоксально на перший погляд, у зникненні людини з поля зору митця. З одного боку, прагнення гуманізації людського буття і творчості, з іншого гіпертрофія форм, зростання ролі прийому у таких масштабах, коли прийом із засобу перетворюється на самоціль. На зміну органічному образу прийшов відвертий конструктивізм, геометрія стилю, яка витіснила із змісту людину.
Список літератури:
1. Культурологія. Учбова допомога для студентів вищих учбових закладів. М.: Фенікс. 1995. - 576 с.
2. Смезлер Н. Соціологія: пер. з англ. - М.: Фенікс. 1994.- 688 з.
3. "Цивілізації" під редакцією М.А.Барг 1 і 2 випуски.