Смекни!
smekni.com

Молочне скотарство, перспективи розвтитку галузi (стр. 6 из 17)

На Україні в 70-80-х роках було проведено спеціалізацію у тваринництві, виділені типи спеціалізованих господарств, обґрунтовано розміри молочних ферм і “непильних” господарств для різних природно-економічних зон. Значна частина спеціалізованих господарств на вирощувані молочного поголів’я і виробництва молока досягла порівняно високих економічних результатів. Найвищих успіхів у виробництві молока його промисловій переробці було досягнуто в 1986-1990рр.

Однак у 90-х роках агропромислове виробництво зазнало значного занепаду що характеризується такими особливостями.

Відбувся, на жаль, непродуманий, стихійний, занепад наявних підприємств з нагромадженими за кілька десятиліть досвідом роботи. Провелося непродумане широке розкрупнення великих колгоспів і радгоспів, що спричинило збільшення кількості господарств, але водночас господарства залишились без потрібних основних фондів, а найбільше без машин і механізмів, що забезпечують ефективне виробництво сільськогосподарської продукції.

Цей процес пройшов більш спокійніше в Закарпатській області і в Іршавському районі зокрема. Якщо подивитись в табл. 2.1, то видно, що середній розмір колективного господарства в всіх областях крім Закарпатської зменшився майже вдвічі, а середній розмір форм господарства Закарпатської області майже не змінився, становив 825 га в 1990 і 810 га в 2000р. Найсуттєвіші зменшення розміру господарства за площею сільськогосподарських угідь відбулося у Львівській області – в 2,3, Івано-Франківській - 1,9 та Тернопільській – 1,6 рази. Разом з тим господарства цих областей, як видно з таблиці, допустили найбільше зменшення поголів’я ВРХ відповідно в 4,3-3 та корів у 3,6 – 2,4 рази.

Таблиця 2.1

Середній розмір колективних господарств Західної України[56,с.123]

Області Припадає на одиницю господарств
1990р. 2000р.
с/г угідь, га ВРХ, чол. корів, чол. с/г угідь, га ВРХ, чол. корів, чол.
Волинська 2028 1565 410 1538 642 210
Закарпатська 825 510 136 810 204 66
Івано-Франківська 1031 943 219 555 223 68
Львівська 1945 1185 318 848 278 88
Евенська 1910 1481 373 1304 599 189
Тернопільська 1691 1124 219 1553 369 120
Чернівецька 1710 1345 332 1103 471 139
По Україні 2830 1523 450 2116 560 210

Така суттєва відмінність між Закарпатською областю і суміжними областями, на мою думку, настала тому, що жителі області не так прагнули до самостійного господарювання, в зв’язку з тим, що кількість землі є обмеженою, а більш-менш родючої зовсім небагато. Для успішного тобто ефективного господарювання в таких особливих агро кліматичних умовах потрібно достатня кількість сільськогосподарської техніки, правильний обробіток, достатню кількість добрив, знання вирощування тих, культур, які найоптимальніше пристосовані до цих ґрунтів. Люди усвідомили, що більш-менш великі господарства будуть краще і ефективніше функціонувати. Ці твердження є моєю точкою зору і з ними можна не погодитись як і з усіма точками зору видатних людей.

Роздрібнення господарств супроводжувалось необґрунтованим поділом тваринницьких приміщень, поголів’я худоби, засобів механізації виробничих процесів, обладнання та устаткування. У результаті значна частина ферм, особливо молочних блоків господарства залишилась без необхідних засобів механізації, устаткування та обладнання. Матеріально-технічна база господарств перебуває у критичному стані, вона старіє як фізично та морально.

Характерною особливістю аграрного сектора середини 90-х років є те, що проведено реструктуризацію колективних господарств, закладено підвалини для багатоукладної економіки сільського господарства, зросла кількість фермерських (селянських) господарств. Загальна кількість їх у західному регіоні, станом на 1 січня 2000 році, становила 5337, з них найбільше у Закарпатській області – 1400, Львівській – 1149, Тернопільській – 686 та івано-Франківській – 378. На жаль, більшість з фермерських господарство не займається молочним скотарством.

Кількість фермерських (селянських) господарств в Іршавському районі показано в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Господарств станом на 1 січня 2003року.[77,с.26]

Сільрада Кількість зареєс­трованих господарств., один Площа землі в користуванні, га Припадає в середньому на 1 господарство Довідково було на 1.01.02 року
С.г. угідь В т.ч. ріллі С.г. угідь В т.ч. ріллі господарств
Разом по району 49 251 200 5,1 4,1 47
Арданівська 2 14 6 8,0 3,0 2
Білківська 9 25 25 2,8 2,8 9
Бродська 3 9 7 3,0 2,3 3
Броньківська - - - - - -
В.Раковецька 2 26 21 13,0 10,5 2
Вільхівська 2 6 5 3,0 2,5 2
Греблянська - - - - -
Довжанська 4 8 6 2,0 1,5 4
Доробратівська 2 5 4 2,5 2,0 2
Дубрівська 1 4 2 4,0 2,0 1
Загатянська 5 9 8 1,8 1,6 3
Зарічанська 1 6 2 6,0 2,0 1
Ільницька 3 11 6 3,7 2,0 3
Імстичівська 2 55 46 27,5 23,0 2
Іршавська 4 10 6 2,5 1.5 4
Камянська 3 48 48 16,0 16,0 3
Кушницька - - - - - -
Лисичівська - - - - - -
М. Раковецька - - - - - -
Приборжавська - - - - - -
Ч.Потіцька - - - - - -
Російська І 2 1 2,0 1.0 1
Лозянська 1 2 1 2,0 1,0 1
Негрівська 3 7 4 2,3 1,3 3
Луківська - 1 - - - -
Сілезька 1 4 2 4,0 2,0 1

При трансформації агропромислового комплексу до ринкових умов та орієнтації економічного базису на приватну основу більше уваги приділялось процесам приватизації, формам господарювання, земельним відносинам, збуту продукції і менше – галузям тваринництва. Безумовно така недооцінка тваринництва позначилась на загальних економічних показниках промислового виробництва. Це наслідок, насамперед, ігнорування істини, яку сформулював вчений О.Т.Болотов ще в 1784 році “Дотримання належної пропорції між тваринництво і рослинництво є найголовнішим пунктом уваги сільського господарства. Ці дві речі так між собою пов’язані, що якщо одна буду упущена, то неминуче завдасть шкоди другій” [36;c.55].

В умовах ринкових відносин важливим чинником поєднання інтересів рослинництва і тваринництва, передусім у частині виробництва кормів та поголів’я худоби, є дотримання послідовності економічних перетворень. Це пов’язано з необхідністю поетапного забезпечення структурної перебудови діючої системи тваринництва та системи кормо виробництва, науково обґрунтованого нормування виробничого потенціалу зазначених галузей з одночасним кадровим та інформаційно-консультаційним забезпеченням, зі створенням умов поступової адаптації товаровиробників до ринкових умов господарювання. При цьому, на мій погляд, основним ринко утворюючим чинником розвитку кормової бази і відповідно тваринництва має бути місцева, регіональна і загальнодержавна потреба в продукції тваринництва, включаючи можливості її експорту. Кормова база як і поголів’я худоби в основному повинні формуватись під впливом ринку, який у свою чергу розвивається за законами попиту і пропозиції, а також цінової кон’юнктури і конкурентоспроможності, тобто на основі саморегулювання, але при постійній присутності держави, яка в масштабах країни регулює на підставі продовольчих балансів виробництво і реалізацію товарної продукції, при необхідності підтримує виробництво, доходи сільськогосподарських виробників за допомогою економічних важелів. Розвиток ринку тваринницької продукції має забезпечувати продовольчу безпеку не тільки країни, а й регіонів, районів, кожного населеного пункту.

На рівні ринку тваринницької продукції і продовольства перетинаються інтереси виробників кормів і тваринницької продукції, переробників сировини та виробників кінцевого продукту, споживачів.

Якщо в цьому ланцюзі якась ланка в економічному плані не задовольняється, а це насамперед є сфера кормів, то вся система несе втрати, які не можна компенсувати в наступних ланках виробництва; повинен бути міжгалузевий диспаритет цін. Ціни мають забезпечувати сільськогосподарських виробникам розширене відтворення, включаючи виплату процентів за кредити, а також стимулювати пропозиції на рівні масового попиту більшості населення певного регіону.

Для ефективної і стабільної всього тваринного комплексу потрібно насамперед зміцнювати кормову базу, виробництво кормів. Сільськогосподарські підприємства, які вирощують і виготовляють корми, не в змозі самостійно вирішити цю проблему. Тому, на даному етапі, за рахунок інших галузей, які переробляють тваринницьку продукцію в кінцевий товар, а також через макроекономічні важелі потрібно компенсувати витрати кормо виробникам. Тобто необхідно внести суттєві корективи в економічний механізм кормо виробництва і кормів, у форми організації та управління цієї справи.