Смекни!
smekni.com

Первісна культура (стр. 3 из 4)

Система ритуалів у значній мірі відтворює в модифі­кованій формі певною мовою систему поведінки. Ця етологічна система породжує систему міфу як певну універ­сальну систему, що визначає орієнтацію людини в при­роді та суспільстві. В системі міфу утверджується та обґрунтовується уявлення людини про навколишній світ, піднімається багато фундаментальних питань утворення світу. С. Токарєв та

В. Мелетинський пишуть у «Міфах народів світу»: «Нездатність визначити різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слаб­кий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний характер, метафоричність та емоційність—ці й інші особливості первісного мислення перетворили міф у до­сить своєрідну символічну (знакову) систему, в термінах якої відтворюється й описується весь світ».

В даний час виявляється великий інтерес до прадав­ньої міфології, магії та шаманізму. Не випадково у фоку­сі філософських досліджень Заходу сьогодні опинилися ненаукові форми знання й свідомості. Це пов'язано з рос­том негативного ставлення до сцієнтизму та пошуками альтернативних світоглядницьких орієнтацій. Епістемологи та релігіознавці піддають аналізу шаманізм та магію, причому перші звертаються до них, щоб надати науці «людського обличчя» шляхом відшукання в ній рис ненаукового мислення та слідів людських інтересів і цінностей, а другі розглядають магію як своєрідний тип раціональності. У новітній західній філософії виявляється релятивістська тенденція до зближення науки та нена­укових форм світогляду.

Так, у творі англійського вченого У. Разерфорда «Ша­манізм. Основи магії» описуються дії шамана, його ма­гічні танки, екстаз і транс. Члени племені, які зібралися навколо вогнища, «спостерігають», як душа шамана на­чебто покидає тіло й прямує в мандри у захмарну висоту. Цю картину, на думку автора, і нині можна побачити в окремих африканських та північних племенах. Магія полишила помітний слід у культурі месопотамської цивілізації, даосизму, зороастризму, в ісландських сагах, давньогрецьких міфах, полінезійських повір'ях на вели­чезному просторі від Арктики до Австралії.

«Мистецтво» шамана, його лікувальні зілля та й увесь досвід залежать від локальних етнічних та геогра­фічних умов. Етимологічне термін «шаман» походить від поняття «знання» в індоєвропейських мовах: шаман — «той, що знає». Антропологи підкреслюють, що шаман означає «володар духів», релігіознавці пов'язують шама­нізм з ідеєю надприродного, з анімізмом і тотемізмом.

Світогляд шамана, за У. Разерфордом, визначається органічним сприйняттям природи. «Він існує не як щось відокремлене, а як динамічна частина біосфери, що ста­виться до цілого так, як його власні органи ставляться до його тіла». Але з цього витікає метафоричне уявлення природи як людського тіла, живої істоти, функціонування якої походить від дії кожної його частини. Подібні ідеї можна прослідкувати в індуїстському та буддистському понятті дхарми, даосизмі, «космосі» стародавніх греків. Уявлення про Всесвіт як про космос є тією віссю, навколо якої побудовано весь світогляд шамана. Космос же як упорядковане й збалансоване ціле передбачає джерело організації — так виникає ідея «Великого духа», перший крок на шляху до монотеїзму. Для досягнення обителі «Великого духа» шаману необхідна ланка, яка з'єднує світ людей та небесну вишину. Такою ланкою й виступає священна гора (Синай, Олімп, месопотамські зиккурати, давньоєгипетські піраміди, ацтекські храми Сонця або світове дерево (Іггдразиль у скандінавів) та ін.).

Для розуміння структури магічного універсуму важли­ве значення мають магічні числа, наприклад «сім», неза­лежно від того, стосуються вони зірок чи смертних гріхів, небесних сфер або ж чудес світу. Магічна космологія обумовлювала й розподіл світу людей та потойбічного — цьому служила, як правило, ріка (наприклад, Стікс у древніх греків), через яку прокладено шлях, часто у вигляді вузького мосту, що скидався на лезо меча. Переправа таким мостом — випробування віри. І нареш­ті, співвідношення тіла, духу й душі, здатність до пере­втілення та переселення душ (метемпсихоз) характери­зує розуміння природи шаманізму.

Особливу роль у діяльності шамана відіграє методика магічного трансу. Традиційно цей психічний стан розу­міли як форму одержимості демоном, що підкорив шама­на своїй волі. Транс — це засіб «мандрів душі» шамана у потойбічному світі, і даремно, вважає У. Разерфорд, у ньому вбачали лише замасковану брехню й невігластво. Нині з'явилися свідчення, що дозволяють зрозуміти магічний транс як своєрідну форму людського існування. По-перше, учні М. Харнера, який організував у США школу шаманів, твердять, що під час трансу вони пере­живали логічні й яскраві картини «іншого світу», де начебто душа «вільно витала». По-друге, є повідомлення деяких людей про те, що вони переживали (під час хво­роби, під дією ліків, музики або танку) перехід до «інших станів свідомості». І, по-третє, є звіти дослідників так званих паранормальних феноменів, що свідчать про здіб­ність окремих людей до телепатії, ясновидства, біолока­ції тощо. Тут належить підкреслити, що шаман здатний до екстрасенсорного сприйняття, його здібності розвинуті до незвичайних меж.

Безпідставним є модне нині розуміння шамана як шизофреніка, в основі якого полягає феномен «шаман­ської хвороби», що являє собою посвячення обранця духів у шамани. В «шаманській хворобі» відбувається відтво­рення у видіннях (галюцинаціях) символічно або ж у реальних діях тотемічних обрядів ініціації — посвячен­ня юнака в чоловіка, повноправного члена племені. У даному обряді ініціації юнака посвячують у таємницю езотеричного знання, тобто відбувається його навчання. Цей момент тотемічного обряду посвячення характерний і для бачень, що являють собою зміст «шаманської хво­роби». Тут духи переносять звичайну людину в «інший світ», щоб перетворити в шамана, «пересотворити» її в процесі навчання: показують місця його майбутніх «мандрівок», знайомлять з духами й божествами, які наділяють її незвичайними знаннями й надприродними властивостями. Після такого навчання шаман набуваємістичного досвіду, який дозволяє йому здійснювати екс­татичні мандри з Землі на Небо або ж із Землі до Пекла. Йому відома таємниця прориву рівнів реальності, яка уявляється у архаїчній свідомості триповерховою —Небо, Земля, Пекло. Ці три космічні зони з'єднані між собою центральною віссю (її образами є Світовий Стовп, Небес­на Колона, Світове Дерево Міст, Сходи тощо). Тільки шаман може духовно «мандрувати» усіма цими косміч­ними зонами, вести боротьбу із злими духами й демонами у пеклі, передавати небесним богам прохання й жертви своїх одноплемінців.

Головне ж полягає в тому, що шаман освоює космо­логію, міфологію та магію свого племені, щоб використо­вувати їх для своєрідних карт містичної, екстатичної «мандрівки» всіма цими космічними зонами до «інших світів», результати якої знаходять практичне відобра­ження в життєдіяльності племені, дають можливість вирішувати різні реальні проблеми, що мають значення для існування племені. В науковій літературі є концеп­ція, згідно якої шаман ефективно вирішує ці проблеми не за допомогою оперування поняттями й словами, а без­посередньо маніпулюючи образами пам'яті. Наприклад, він повинен відповісти на питання, куди поділися стада диких оленів, на яких полює плем'я. На цей факт у дій­сності впливає множина факторів: стан трав на луках, напрямок та сила вітру, температура повітря та ін. Тут надто багато невідомих причин, щоб звичайна людина могла відповісти на питання. До того ж не всі «змінні» можна навіть зафіксувати, водночас всі вони містяться у підсвідомості як образи. Адепти містицизму вважають, що лише шаман може своєю «мандрівкою» до глибин підсвідомості осягнути ці образи. Під час камлання їх селекція, асоціація відбуваються моментально, адже це образна, а не вербальна пам'ять. У підсумку камлання шаман може зробити, скажімо, такий інтуїтивний висно­вок: «Бачу оленів у долині на сході».

Вищенаведене свідчить, що ототожнення шамана з психопатологічною особою (шизофреніком) виявляє­ться безпідставним. Якщо шаман, який був, звичайно, людиною нервового, істеричного складу, сприймає реаль­ність як певне ціле, то шизофренік страждає фрагментар­ністю, розривністю сприйняття, світ у його уяві хаотич­ний і нестабільний. Шаман у своїй ритуальній діяльності здійснює модель цільного світу, що сформовано в межах архаїчних культур, і дає можливість прадавнім колективам орієнтуватися в навколишньому світові й вирішуватисвої насущні проблеми. В цьому розумінні правий У. Разерфорд, який пише: «Саме шаман, як правило, визначає регулятивні механізми у формі племінних законів, пер­винним джерелом яких е тотем, з котрим тільки шаман уповноважений консультуватися. Поступово вишиковується сукупність прецедентів та інтерпретацій, які передаються усною традицією від одного покоління до іншо­го». Найчастіше шаман є охоронцем всієї народної пам'яті, тобто міфології та епосу, винахідником му­зичних інструментів, художником та співаком. Він же слідкує за календарем і фіксує перші астрономічні дані.

Особливий зв'язок існує між шаманізмом, культом вогню та обробкою металів, в якій здавна вбачали магіч­ні елементи. У межах діяльності шамана знаходиться й те, що одержало назву паранормальних феноменів. Не­рідко шаман—екстрасенс, який претендує не лише на своєрідний спосіб бачення світу, а й на здібність робитися невидимим, літати, досхочу змінювати свою зовнішність та фізичні параметри, існувати одночасно в двох місцях тощо. Всі ці здібності шамана забезпечують йому висо­кий авторитет, що дає можливість під час об'єднати вла­ду шамана й вождя.