Наголосивши на новаторському характері творчості, що виявився «не тільки в формі, в літературній манері», а й у «відносинах до фактів життя», вказав на нові риси творчого методу письменника-реаліста, революціонера.
Реферат М. Коцюбинського про Івана Франка пройнятий ідеєю боротьби за дійову, соціально спрямовану реалістичну літературу, за активну роль літератури і письменника її житті.
Велике значення для М. Коцюбинського мало знайомство а Буревісником революції Максимом Горьким, яке з часом переросло у щиру, гарячу дружбу, що ґрунтувалася на спорідненості ідеалів, світоглядів. Ця дружба скрашувала останні роки життя М. Коцюбинського і благотворно позначилася на його творчості. В радянському літературознавстві широко висвітлені творчі зв'язки цих двох письменників.
Михайло Михайлович знав і любив твори російського письменника ще задовго до першої зустрічі з ним на о. Капрі влітку 1909 року. У 1903 році він надіслав у подарунок Олексію Максимовичу збірку оповідань з дарчим написом. Коцюбинський стежив за новими творами Горького, відчував свою духовну близькість з великим пролетарським письменником і потребу спілкуватися з ним. Особливо ця потреба стала необхідною в роки чорносотенних погромів і розправ, коли йому, за його ж визнанням, бракувало людей, що живуть однаковими з ним інтересами. Тому він, не без труднощів роздобувши кошти, вирушив на о. Капрі, де перебував у еміграції, після виходу з ув'язнення у Петропавловській фортеці, Максим Горький.
Великий пролетарський письменник писав пізніше про М. Коцюбинського: «Він був одним із тих незвичайних людей, що при першій же зустрічі з ними викликають благосне почуття задоволення; саме цю людину ти давно ждав, саме для неї у тебе є якісь особливі думки!
В світі ідей краси і добра він «своя людина», рідна людина, і з першої зустрічі він будить жадобу бачити його якнайчастіше, говорити з ним більше».
В особі Максима Горького український письменник побачив не лише свого щирого друга, порадника та однодумця, але й друга українського народу, захисника його культури.
Твори Максима Горького захоплювали М. Коцюбинського оптимізмом, революційним гуманізмом,глибоким знанням життя і майстерним його відображенням. У листах до Максима Горького він відгукнувся на ряд його нових творів («Літо», «Містечко Окуров», «Васса Желєзнова», «Життя Матвія Кожем’якіна»,«Казки про Італію»та ін.)
Деякі з цих листів нагадують влучні рецензії-мініатюри. В них він виявив глибоко розуміння горьківського, багатогранного таланту.
Твори свого великого друга М. Коцюбинський назвав «школою для російських белетристів» і оцінював їх як найвище досягнення реалістичного мистецтва Він цінував Максима Горького як великого художника, який своєю творчістю протистояв літературному розкладові, боровся з реакцією і занепадництвом.
Максим Горький всіляко підтримував українського письменника, високо цінуючи його талант. Саме з ініціативи Олексія Максимовича у 1910 — 1913 рр. в Росії було здійснено перше видання творів М. Коцюбинського в трьох томах у перекладі на російську мову. Твори його стали доступними російському читачеві, а в журналі «Современник» з'явилися рецензії з високою їх оцінкою.
Після виходу першого тому (1910) великий пролетарський письменник повідомляв свого українського друга: «Книжку вашу прочитав з великою насолодою, з душевною радістю». Таке визнання підбадьорювало, додавало сили та праці. «Якщо Вам подобається книжка — значить варто писати»,— відповідав М. Коцюбинський.
Критика зауважила тематичну та ідейну близькість їх творів. В рецензії на твори М. Коцюбинського, вміщеній у журналі «Современник» (1911), вказувалося на співзвучність ряду мотивів у обох письменників, на оригінальність художнього вирішення тем.
На о. Капрі М. Коцюбинський написав новелу «Коні не винні» (1912), яка тематично перегукується з шостою російською казкою Максима Горького. У ній він викрив лібералізм українського поміщика як небезпечне для народу явище. Новела — неперевершений зразок майстерності: у ній немає нічого зайвого, кожний образ, кожна художня деталь несуть певне ідейно-художнє навантаження служать розкриттю письменницького задуму.
Завдяки письменнику Максимові Горькому у 1910 році на о. Капрі відбулося знайомство М. Коцюбинського з В. І.Леніним.В. Бонч-Бруєвич згадував, що йому «нерідко доводилось чутипро Михайла Коцюбинського як про письменника близького до... більшовицького напряму» і що Володимир Ілліч особливо добре до нього ставився, покладав на нього великі надії як на письменника-художника».
У творах М.М. Коцюбинського останніх років, що були роками нового революційного піднесення в країні, звучить пристрасний заклик до змістовного, діяльного творчого життя і водночас рішучий протест проти обивательського спокою, міщанського самовдоволення - «Сон», «Тіні забутих предків»(1911), «Хвала життю» (1912). виступаючи проти гнітючих умовностей капіталістичного світу, великий гуманіст і сонцелюб висловлював гарячу віру в перемогу добра над злом, світла над темрявою, розкривав високу душевну красу революціонерів-борців, відданих інтересам трудового народу, справі революції.
В останньому, незакінченому творі «На острові», що складається з окремих картин-вражень, М. Коцюбинський намалював хвилюючий символічний образ агави, приреченої на смерть. Ось вона, гінка і висока, як сосна, своїм квітучим верхом перша зустрічає схід сонця, бачить так далеко зі своєї висоти, як раніше не бачила, і саме тепер гине, в пору розквіту. Талант великого Сонцепоклонника і життєлюба теж був у розквіті, коли хвороба підтяла його життя.
Як художник слова М. Коцюбинський досяг вершин майстерності і став поруч з визначними письменниками світу. Його твори несли в собі ідею дружби народів, сприяли згуртуванню трудящих усіх націй для боротьби за повалення самодержавно-капіталістичного устрою і встановлення справедливого соціалістичного ладу.
Твори М. Коцюбинського виходять мільйонними тиражами українською, російською та мовами багатьох інших країн, розповсюджуються за рубежем, особливо в країнах соціалістичного табору.
Михайло Коцюбинський — неперевершений майстер малої епічної форми. Його твори відзначаються лаконічністю, мелодико-інтонаційним багатством, тонким ліризмом, динамічністю портретної характеристики, глибиною розкриття внутрішнього світу героїв, чіткістю класових позицій. Хоч письменник не виписує детально портретів своїх персонажів, а подає тільки їх контури, штрихи, найважливіші деталі, проте читач легко їх сприймає, домислює. Твори великого майстра не обтяжені описом побуту, етнографічних подробиць, широкими розповідями про події і людей. В них — живі картини, сцени і образи, найхарактерніші деталі, які творять цільне художнє полотно.
Велика роль М. Коцюбинського і в тому, що він збагатив лексику української мови, вніс у переджовтневу українську прозу ті ідейно-художні особливості, які розвинулися в радянській літературі.
В останні роки життя М. Коцюбинський згуртував навколо себе творчу молодь Чернігова. На літературних "суботах" , що відбувалися в домі письменника, велись розмови про російську, українську і світову літературу. Обговорювались твори початківців. Михайло Михайлович давав поради молодим авторам, розвивав їх талант. Учасники цих «субот» — Павло Тичина, Василь Блакитний — стали заспівувачами нової української радянської літератури. Молоді люди, що гуртувалися навколо М. Коцюбинського і перебували під його впливом, у тому числі діти письменника, були активними учасниками Великої Жовтневої соціалістичної революції, полум'яними борцями за Радянську владу.
Михайло Коцюбинський відкрив нові шляхи в літературі для наступних поколінь письменників. Засвоюючи і розвиваючи його здобутки, українські радянські письменники — П. Тичина, А. Головко, Ю. Яновський, О. Довженко, О. Гончар, М. Стельмах досягли у своїй творчості високого ідейно-художнього рівня, збагатили нашу літературу творами, якими по праву пишається український народ.