Зміст
Вступ
1. Біографія та кар’єра Івана Котляревського
2. Знавець української культури. Нова українська література
3. Світоглядні позиції письменника
4. Особливості гумору у творах Котляревського
5. Історичне та художнє значення творів Котляревського. «Енеїда», «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник»
Висновок
Список літератури
Вступ
Творчість класика нової української літератури І.П. Котляревського належить до тих вічно живих явищ, про які, за словами В.Г. Бєлінського, кожна епоха складає своє судження, не вичерпуючи при цьому всього багатства і глибини їх змісту.
У вірші «На вічну пам'ять Котляревському» Т.Г. Шевченко, називаючи письменника «праведною душею», пророкував невмирущу славу його імені:
«Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.»
Близько 200 років минуло з часу появи поеми Котляревського «Енеїда» і понад 150 —з дня першої вистави його п'єси-опери «Наталка Полтавка», але й сьогодні ці твори є не тільки фактом історії літератури, а живим явищем сучасної культури, яке допомагає нам відчути безперервність буття в його Історичному розвитку, збагачує наші уявлення про світ у просторі й часі, примножує особистий досвід членів нашогосуспільства, дає їм естетичне задоволення, пробуджує І розвиває в них художників.
Пройнята любов'ю до народу, несучи в собі його життєствердну енергію, його глибоку віру в торжество добра над злом, творчість Котляревського дорога нам своїм гуманістичним пафосом, загальнолюдським змістом.
Котляревський жив і творив в епоху великих суспільно-історичних перетворень, головним змістом яких було визрівання гострої кризи феодального суспільства і перехід до нової, капіталістичної формації. Він був сучасником французької буржуазної революції, що знаменувала собою докорінні зміни в духовному розвитку людства, зокрема в мистецтві й літературі.
1. Біографія та кар’єра Івана Котляревського
Народився Іван Петрович Котляревський 9 вересня 1769 р. у Полтаві в родині канцеляриста міського магістрату, яку 1793 р. було внесено до списку дворян. Будинок Котляревських стояв в одному з наймальовничіших куточків Полтави, яка в ті часи нагадувала скоріше велике село. З високого пагорба відкривалася панорама далеких лісів і лук, серед яких сріблилася оспівана українськими поетами Ворскла. Тут у товаристві босоногих ровесників промайнуло дитинство майбутнього письменника. «Нерідко доводилося йому, — писав один з біографів Котляревського, — вдовольнятися... шматком хліба й ходити босим; але жива й весела вдача допомагала йому зносити домашні нестатки».
Діставши початкову освіту, як і водилося тоді, у місцевого дяка, Котляревський десятирічним хлопцем пішов учитися в Катеринославську (за назвою єпархії) семінарію Полтави. Навчання тут звичайно тривало 10 — 13 років і починалося з читання й письма та поступово включало російську І латинську мови й літературу, поетику, риторику, філософію й богослов'я. Вивчаючи поетику й риторику, семінаристи набували практичних навичок перекладання та наслідування творів Вергілія, Овідія, Горація російською мовою. На роки навчання Котляревського в семінарії припадає державна реформа шкільної освіти, внаслідок чого він дістав можливість вивчити ще й французьку мову, з якої потім вільно перекладав.
Перший біограф Котляревського С. Стеблін-Камінський зазначає: «Ще в юнацькі роки Котляревський мав пристрасть до віршів і вмів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні й вдалі, за що товариші його по семінарії прозвали «римачем». 1789 р. Котляревський, не довчившись, залишає семінарію і вступає на службу до Новоросійської канцелярії, яка містилася тоді в Полтаві. 1793 р. він стає учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині. «У цей період свого життя бував він на зборищах та іграх народних І сам... брав участь у них, дуже уважно вслухався в народну розмову, записував пісні й слова, вивчав мову, характер, звичаї, обряди, вірування, перекази українців, наче готуючи себе до майбутньої праці...»
Тоді ж, у 1794 р., письменник починає роботу над своєю бурлескно-травестійною поемою «Енеїда».
З 1796 по 1808 р. Котляревський перебуває на військовій службі у Сіверському карабінерному (пізніше драгунському) полку, сформованому на основі українських козацьких полків. Оскільки полк до 1806 р. був розквартирований на Полтавщині, Котляревський мав змогу братії участь у місцевому житті. Не припиняючи роботи над «Енеїдою», Котляревський у 1804 р. пише «Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну» (у 1802—1807 рр. Куракін був генерал-губернатором Полтавської і Чернігівської губерній).
1798 р. у Петербурзі заходом колезького асесора М.И. Парпури (за походженням заможний конотопський поміщик) виходять у світ перші три частини поеми: «Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским» .
1806 — 1807 рр. Котляревський у складі Сіверського полку бере участь в російсько-турецькій війні, зокрема у взятті фортець Бендери та Ізмаїл, а на початку 1808 р. в чині капітана виходить у відставку. В цей час з'являється друге видання поеми: «Энеида на малоросспиский язык перелицованная И. Котляревскнм. Издание второе, в Санкт-Петербурге, напечатано в типографии Йвана Глазунова, 1808 года» (перші три частини).
Сподіваючись знайти якусь цивільну службу, Котляревський їде до Петербурга, але через відсутність знайомств і зв'язків ці спроби виявилися марними. Одному з біографів письменника — О. Терещенку — поневіряння його в столиці бачаться так: «Тут він довго тинявся по передпокоях сильних світу, просив, але просив марно. Хоч «Енеїда» була видана ще в 1798 р., та не багато допомогла поетові: на нього дивилися як на кожного бідняка без допомоги й протекції». У час приїзду до Петербурга Котляревський здійснює перше авторське видання «Енеїди» (виправлене і доповнене четвертою частиною), що виходить під назвою: «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык преложенная И. Котляревским».
Після повернення до Полтави Котляревський у середині 1810 р. дістає посаду наглядача полтавського Будинку виховання дітей бідних дворян. Заснований 1805 р. князем О. Куракіним, цей заклад, до якого приймали І дітей різночинців, відзначався світським характером і давав знання з математики, географії, креслення, літератури, військової справи. Образ діяльного й гуманного педагога, яким зарекомендував себе Котляревський, змалював Т.Г. Шевченко у повісті «Близнецы».
Сумлінність й енергійність Котляревського була помічена тодішнім «малоросійським» генерал-губернатором Я. Лобановим-Ростовським, який з початком Вітчизняної війни 1812 р. доручає йому як колишньому військовому формування козацького полку. Сформувавши протягом 17 днів козацький полк, Котляревський (не залишаючи своєї посади наглядача Будинку виховання) у 1813 і 1814 рр. виконує окремі доручення губернатора і виїздить до Дрездена і Петербурга. В цей час він працює над п'ятою частиною «Епеїди» і в квітні 1817 р. робить російський переспів «Оди Сафо». Твір був опублікований у харківському альманасі «Молодик» на 1844 г.». Котляревського вважають також автором кантати «Малороссийских губерний общий хор», написаної, очевидно, в кінці 1814 — на початку 1815 р. з нагоди перемоги над Наполеоном .
У 1816 р. замість Я. Лобанова-Ростовського генерал-губернатором Полтавської І Чернігівської губерній було призначено М.Г. Рєпніна — рідного брата майбутнього декабриста С.Г. Волконського. Правителем його канцелярії стає М. М. Новиков — член таємного товариства декабристів «Союз порятунку», а пізніше — «Союзу благоденства». М. Новиков у 1818 р. засновує в Полтаві масонську ложу «Любов до істини», членом якої стає і Котляревський. Того ж, 1818 р. письменника обирають членом Харківського товариства аматорів красного письменства, а в 1821 р. — почесним членом петербурзького «Вільного товариства любителівросійської словесності», що перебувало під впливом декабристської ідеології. На засіданнях товариства у 1821 — 1823 рр. читали уривки з п'ятої частини «Енеїди»(в 1822 — 1823 рр. опубліковані в журналі товариства «Соревнователь просвещения и благотворения»).
Хоча Котляревський, ім'я якого значиться в «Алфавіті» декабристів, і підтримував тісні стосунки з М. Новиковим — автором першого республіканського проекту конституції і одним із діяльних учасників декабристського руху, вірогідних даних про близькість письменника до таємних політичних товариств немає. Склад полтавської масонської ложі «Любов до істини» соціально й ідеологічно був дуже неоднорідний (до неї, зокрема, належали полтавський губернський маршалок С.М. Кочубей та сепаратистськії настроєний переяславський маршалок В.Л. Лукашевич). «Масонство, — як слушно зазначає Д.І. Багалій, — не було ні революційною, ні навіть яскраво опозиційною течією, хоч виникло почасти також на ґрунті незадоволення серед суспільства, — це був вираз в колективній формі індивідуального самополіпшення людини». Слід додати, що в творчості Котляревського жодних впливів революційних Ідей декабристів не проявилося. Письменник виконував обов'язки вітії (промовця) в масонській ложі й одночасно був активним членом полтавського відділення Біблійного товариства.
Коли генерал-губернатором стаз Я. Лобанов-Ростовський, у Полтаві був збудований театр, в який 1818 р. новий губернатор М. Г. Рєпнін запросив частину харківської трупи І.Ф. Штейна. Одним з двох директорів полтавського театру в 1818 — 1821 рр., його душею був Котляревський. Він докладав багато зусиль до підготовки репертуару (нерідко сам переробляв тексти п'єс), бував на репетиціях і виставах, провадив значну організаційну роботу. Можна думати, що сама атмосфера театрального життя Полтави, критичне ставлення Котляревського до таких псевдонародних п'єс, як «Казак-стихотворец» О. Шаховського, дружба письменника з М.С. Щєпкіним,крім усього іншого, сприяли зверненню його до драматургії. Написані у 1818 — 1819 рр. «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» ще задовго до їх публікації дістали сценічне життя. О. Терещенко писав про театральні постановки творів Котляревського: «Вона («Наталка Полтавка» — М.Я.) була прийнята з гучним схваленням, а ім'я творця повторювалось з любов'ю не тільки в усій Малоросії, а й у багатьох містах Великоросі: та в обох столицях. Через деякий час на Полтавському ж театрі з'явився «Москаль-чарівник», теж прийнятий із загальним схваленням. Цей «Чарівник» примітний ще як п'єса, в якій блискуче виявився талант народного артиста М. С. Щепкіна... Розкриттям свого таланту у виконанні ролей з народного життя він зобов'язаний Котляревському, який розпізнав у ньому першокласного артиста; надії Його справдилися» .