И вспоминает час он незабвенный,
Когда, вечерним светом залита
(Казалось ей, то сон или мечта),
Предстала женщина в красе нетленной [с. 304]
У сонеті є згадка про весілля в Кані Галілейській та вино:
Он вспоминает, как давно –
На шумной свадьбе в Кане Галилейской
В сосудах пело белое вино [с. 364]
Мотив перетворення води у вино присутній і у сонеті "Голгофа":
Все это не было лишь тяжким сном,
И уксус, десна кислым омывая,
Не стал, как в Кане влага ключевая,
Во рту его запекшимся вином [с. 366]
У сумну хвилину свого земного життя у спогадах Христа виникають дивні і, здавалося б, недоречні картини веселощів, весілля, на якому було створено перше чудо Ісуса – перетворення води у вино. І. Дмитрів інтерпретує цей аспект таким чином: "Розповідь євангеліста Івана про присутність Христа на весіллі в Кані Галілейській своїм простим стилем представляє глибокий богословський зміст, оскільки окреслює програму спасительного завдання Ісуса Христа: воно в Кані починається, а на Голгофі – сягає вершин. Отож, подія в Кані має глибоке христологічне значення. Христос дає вино, яке є символом месіанського дару – вічне життя. Коли Христос каже: "Ще не прийшла моя година", то тим вказує, що та година сповниться під час страждань. Тому ми можемо казати про антиномії у наведених сонетах Юрія Клена: Кана Галілейська – Голгофа, весілля – похорон, початок – кінець (проповіді). [30:75]
У сонеті "Голгофа" Юрій Клен поетично відтворює сцену розп’яття Ісуса Христа. Ця трагедія в інтерпретації поета набуває масштабів космічної катастрофи:
Когда ж на миг Он возникал крестом,
От проходящих солнце закрывая,
Он там, где даль текла, вся золотая,
Казался только выцветшим пятном
Когда же тьма дохнула вдруг ветрами,
И даже занавесу в пыльном храме
Передался неровный ритм земли [с. 366]
Така інтерпретація пов’язана з усвідомленням трагічних подій в Україні 20-х років саме як космічної катастрофи. Голгофа у Юрія Клена, як і інших неокласиків, не має чітко визначеної, конкретної просторової "прописки" – вона всюди. Отже, у Клена образ Голгофи має українську інтерпретацію. Порівняймо, як у вірші М. Рильського "Крізь бурю і сніг" біблійний образ має співзвучне потрактування:
Кому і що твоя скорбота
І сніг твоєї самоти?
Хіба твій біль дрібний – Голгота?
Хіба слова твої – хрести? [56:228]
Драматичний образ Голгофи звучить трагічною нашою вірші М. Драй-Хмари "Я полюбив тебе на п’яту":
І знов горбатіла Голгота
Там, де всміхалися лани,
Вилазив ворог на ворота,
Кричав: розпни її, розпни. [31:46]
Вірш написаний у 1924 році коли більшовики уже не приховували геноцид проти українського народу. З трагічними картинами пост революційного буття країни пов’язані біблійні символи та образи поезії "Потоп" Юрія Клена. Диптих створює своєрідну паралель – біблійний потоп – сучасність. Перший вірш – переспів легенди про всесвітній потоп:
Коли Господнім гнівом вщерть налита,
Перекипала чаша, яку мав
Пролити ангел крови, наказав
Бог Ноєві ковчега спорудити [с. 380]
Поетичні рядки, наповненні біблійними образами і символами, створюють почуття тривоги і неминучості вселенської трагедії: Господній гнів, чаша, ангел кари. Ноїв ковчег – символ спасіння, надії на нове життя:
А корабель у тріскоті грішниць
Спокійно плив, зберігши від негоди
В осмоленім нутрі звірів і птиць,
Що мали, стрівши в дні нової вроди
Відродження благословенну мить,
Життям безсмертним землю запліднить. [с. 360]
Друга частина диптиху – картини реального життя, які асоціюються у свідомості поета із всесвітнім потопом і також сповнені трагічних тривожних барв:
Так ми над мертвими просторами років
Пливем. Затоплені міста під нами
Із замками, воротами, церквами,
Багряний вечір їхній догорів. [с. 360]
"Спадщину віків", "скарби забуті" у ковчезі буде збережено і принесено нащадкам "крізь добу страшних, великих кар". Диптих закінчується утвердженням філософії пан естетизму: все підпорядковано ідеї краси, яка осмислюється як вічна сила творення:
Дар невмирущої краси: всі чуті
І нами бачені дива століть,
Щоб людську думку вдруге запліднить. [с. 360]
Подібно до Кленової інтерпретації всесвітнього потопу як символу революційних і післяреволюційних подій давню біблійну легенду осмислює інший поет-неокласик М. Драй-Хмара.
В умовах духовного дискомфорту його ліричний герой почуває себе самотнім і, немов біблійний Ной, очікує закінчення цього "червоного потопу":
Вітер, вітер з хмарних кубків...
Став ковчег посеред гір,
І, як Ной, я жду голубки:
Хочу вийти на простір! [31:42]
Біблійні образи не тільки моделюють ситуацію дійсності, але й драматизують її, емоційно насичують, передаючи тривогу й відчай ліричного героя у вирі життєвих катаклізмів в умовах тоталітарного режиму. Образ України в поезії Юрія Клена невіддільний від "образів Бога, Ісуса Христа, Матері Божої, святих християнської і перш за все української церкви та від християнства взагалі"[16:157] упродовж усього творчого шляху поета. Вірш "Божа Матір" оспівує образ Богоматері, яка шукає по дорогах України свого "синьоокого Христа":
Чи не стрівся вам десь по дорогах
Синьоокий Христос?
Волосся у Нього
Золоте, як осінній покос...
На усіх перехрестях Його розп'яли
І помер твій веселий Ісус... [с. 85]
У примітках до книги Юрій Клен. Вибране (1991р.), де використано авторські коментарі, вказується, що образ Божої Матері "навіяний ранніми віршами Тичини про Мадонну".
Твір Клена пронизаний глибоким болем і невимовною розпукою і тугою матері за втраченим сином, які наштовхуються на байдужість, а, можливо, страх людей:
Люди мовчки сахалися вбік
(Лиш поважно дивилися в слід ті корови,
Пес безхатній за нею до царини біг). [с. 85]
Трагедія Божої Матері співзвучна до трагедії земних матерів, які втратили своїх дітей у безжалісних лещатах тоталітарного режиму. Тому зрозумілим є страх людей, їх сахання від чужого горя, адже саме страх народної маси став символом цілої епохи режиму. Показовим є те, що ніхто не говорить Матері про долю її сина, і тільки корявий дідусь відкриває їй правду. Одразу на думку приходять асоціації з долею багатьох матерів, які навіть не могли довго взнати, де "розіп’яли" і як померли їх діти.
Саме тому заключна частина першого вірша і другий вірш диптиха сповнені мотиву віддалення Богоматері від цього жорстокого і кривавого світу. Проте на землі залишилося багато слідів "скорботної Матері": "синя птаха лісів", "синій пояс", що "річкою в’ється", "колосся" землі, над яким "курличуть журавлі". Образ Богоматері в останньому вірші диптиха є символом безсмертя:
Заставши останній вогонь,
Так тихесенько б’ється
В ніжнім теплі твоїх долонь
Під дощами твого волосся
Бідне серце землі.
І росте з нього буйне колосся.
І курличуть над ним журавлі. [с. 86]
Образ "буйного колосся" асоціюється з біблійним мотивом зерна, з якого проростають плоди.
Вітальність людського життя на землі символізує образ журавлів у небі, які, згідно язичницького світогляду, на своїх крилах приносять на землю оновлені в небесному чистилищі душі для немовлят. Хоча поезії Клена "Божа Матір" і П. Тичини "Скорбна мати" схожі за темою- пошук страченого (розп’ятого сина), проте у Тичини немає відтінку єднання Богоматері з природою у своїй тузі й своєму болі.
У багатьох творах Клена біблійні образи виконують емоційно-оцінну функцію, генерують всю його тональність. За Храпченком, "... художній образ не тільки має на собі відбиток домінуючого тону твору, але так чи інакше включений у систему реалізованих у ньому тональності. Саме він, втілюючи життєву, психологічну правду, виражає також і сприйняття її в конкретному емоційному втіленні" [64:72]
У поезії "Предтеча" образ Христа не є центральним, він виконує функцію емоційного фону, символічного тла твору. Тут розповідається про Йоана Хрестителя – останнього із пророків, який розчищає дорогу для Спасителя прикладом свого аскетичного життя:
Круг чересел верблюжа шерсть,
І прості з дерева сандалі.
Яку Тропу в далекі далі
Тобі вказав невхильний перст? [с. 40]
Наступні строфи є ремінісценцією Книги Йова про грім і блискавку: "Її гуркіт звіщає про неї, і прихід її відчуває й худоба" [Йов: 36:33].
Це ознаки Бога. " Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, - його Він пускає попід усім небом, а світло Своє – аж на кінці землі. За ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величності, і його Він не стримує, почувається голос Його.
Бог предивного гримить своїм голосом, вчиняє великі діла, яких не розуміємо ми" [Йов: 37:1-5]
Дух Божий і подуві вітрів.
Акриди, дикий мед, брусниці,
Вода з скелястої криниці
І ложе з моху й камінців. [с. 40]
Предтеча виконує роль рупора Божої волі:
Майбутнього страшний сурмач,
Ти трубиш іншому дорогу,
Яка вже стелиться під ноги