Розглянемо надзвичайно поширену, згадувану вище, усмішку «Як варити і їсти суп із дикої качки». Ми бачимо тут лаконічну експозицію, яка відразу полонить та насторожує читача. Виявляється, що на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень один славнозвісний орнітолог довів, що «дикі качки, крім базару водяться ще на лугових озерцях та по очеретах...» [28].
Так, скаже допитливий читач, це давно всім відомо, що дикі качки водяться по озерах і по очеретах, а вже потім на базарі. Але для гумориста потрібен саме такий алогічний хід. Він інтригує, наводить його на добрий, лагідний гумор.
У аналогічному плані, з поясненням усім зрозумілого йде дальший розвиток сюжету. Виявляється, що для полювання потрібно взяти рушницю, а це така штука, наче ненароком, у дужках пояснює автор, що стріляє, треба взяти набої та інший мисливський реманент. Тут і далі Остап Вишня звертається до сільськогосподарської і побутової термінології, словом, надає іншого значення, несподіваного, алогічного змісту. Мисливський реманент, без якого не можна правильно націлитись, це: рюкзак, буханка, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць, стопка. «Навіщо ж стопка?» - запитує зразу читач. Гуморист не гається з відповіддю: «...щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...» [29].
Як бачимо, про все це Остап Вишня говорить в серйозному тоні. Так створюється невідповідність між ствердженням і суттю явища. А вже вона, ота невідповідність, викликає сміх.
Наведений приклад не поодинокий. Тут пояснення “горлушка”, яке за мисливською термінологією означає те, що на морських суднах «просто руля», і твердження, що «качка, як відомо, птах. Вона літає», і порада: «цільтесь обов'язково в око. І бахкайте». Та «старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар» [30].
Коли б твір тримався тільки на одних оповідях про неймовірне і вигадане, він не мав би художньої цінності. Остап Вишня, як видатний майстер гумору, добре це розуміє. В композицію твору він щоразу вводить все нові й нові елементи. Слідом за поясненням, що таке «горлушко», подано в такому ж іронічно-гумористичному плані пейзажну картинку. «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнулося з вечірнього пругу, минуло кривавобагряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спати...» [31].
Далі йдуть перенесення побутово-технічної лексики на пташиний світ: «качки повиключали мотори, почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спати...» [32].
От такі авторські чи ліричні відступи підсилюють емоційну наснагу і естетичний вплив твору на читача. Подібний прийом знаходимо в усмішці «Бенгальський тигр», «Ведмідь», «Дикий кабан». Здається, зовсім неймовірною є розповідь про порошок, який допомагає заполювати бенгальського тигра, і про матеріал для того порошка – кігті, і про дикт, яким мисливець повинен захиститись і потім легенько загинати молоточком кігті, і про лоскоти тигра в ямі-схованці. Те ж саме в усмішці «Ведмідь». Виявляється, щоб заполювати ведмедя, потрібно на дикті великими літерами написати математичну формулу «2 х 2 = 5». Ведмідь, побачивши таке вирішення задачі, «хватається лапами за голову й починає ту голову ламати». Він ламає до того часу, аж поки не успокоїться. А «ви, - дає гуморист пораду, біжіть по підводу, під'їздіть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везіть додому».
У «Мисливських усмішках» Остап Вишня досягнув високого рівня побудови своїх творів. Він надзвичайно винахідливий у розгортанні експозиції та сюжету, у використанні народнопоетичної творчості, у завершенні кожної композиційної частини.
Отже, слід наголосити, що визначальними особливостями гумору Остапа Вишні є багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо-неповторні діалоги – один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.
Образ оповідача у творах Остапа Вишні
Вище ми вже стосувалися розкриттям образу оповідача у творах, тому до сказаного залишилося додати зовсім небагато. Він, - оповідач, - присутній майже у кожному творі: мудрий і дотепний, усміхнений та іронічний, життєлюбний оптиміст, який уособлює позицію Остапа Вишні, підкреслює єдність автора з його героями, та передає ставлення автора до всього, про що розповідається у творах.
Оповідач неабиякий філософ, начитана людина, адже знає творчість Антуана де Сент-Екзюпері, читавши «Маленького принца». З любов'ю і захопленням він малює серпневий зорепад і нічне небо: «Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги...»
До живої природи оповідач ставиться особливо трепетно, персоніфікує її: «До озерця ви підходите вже тоді, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням, і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать...».
Ласкавими, пестливими словами розповідає автор про красу природи в «Мисливських усмішках», ніжно називає птахів та звірів: перепілочка, веприк, лисичка, дає їм яскраві і точні характеристики. Про те ми вже казали, але вважаемо, що про це потрібно казати знову, настільки це важливо.
Оповідач усмішок Остапа Вишні – це людина з ніжним серцем, чий внутрішній світ розкривається завдяки численним ліричним відступам. З любов'ю до природи, з повагою до читачів виступає оповідач. Він вчить не полювати, а охороняти все живе, він примушує замислитися над нашим ставленням до навколишнього середовища, виховує почуття любові до рідної землі.
Тонкий гумові, любов до природи, до людей наскрізно проймають твори Остапа Вишні. Його сміх не ображає, а виліковує, виховує людину. І в цьому допомагає ніжність, душевність і поетичність оповідача усмішок.
Висновки
Гострі проблеми сучасності крізь призму сміху Остапа Вишні.
Остап Вишня прийшов у літературу цілком зрілою і сформованою людиною, коли йому було вже за тридцять. 1922 рік, як нам вже відомо, став роком його могутнього і стрімкого злету в українській гумористиці.
Багатющий творчий досвід світової сатири й гумористики переконливо засвідчує, що живучими, вічними стають лише ті твори, творці яких, окрім літературного таланту, вміють бачити, вміють помічати те, чого не бачать і не помічають інші.
Остап Вишня володів цим даром – він дивився глибоко, дивився далеко. Найхарактернішою його рисою як письменника було те, що він, за словами Рильського, органічно поєднував у своїй творчості «новий соціалістичний зміст з глибоким національним характером». Він прийняв Радянську владу і щиро сподівався, що на рідній йому землі, де люди стали господарями своєї долі, будівниками першого у світі соціалістичного суспільства, нарешті починається світле і чудесне життя.
У своїх дотепних і завжди розумних фейлетонах літератор-гуморист підносив важливі питання сучасного йому громадського і політичного життя, спрямовував вістря сміху проти організаторів і натхненників антирадянських походів і блоків.
Остап Вишня був завжди нещадний і непримиренний, коли бачив порушників порядків, законів, етики і моралі. Він суворо висміював і суворо засуджував все погане, що заважало будівництву світлого майбутнього його рідного народу. Мабуть, краще за все свою творчу програму окреслив письменник. Ф. Маківчук у своїй статті, присвяченій творчості Остапа Вишні, згадував, що в робочому кабінеті письменника біля письмового стола висів приколотий до стіни звичайною канцелярською кнопкою аркуш машинопису, який і став своєрідним живим маніфестом найбільшого гумориста України, його «святцями».
Як свідчить цей «маніфест», «заклятими друзями» видатного гумориста були «бюрократи, вельможі, перестраховщики, підлабузники, замасковані паразити, одверті мерзотники, сутяги і склочники, халтурники, пошляки, хами, здирщики, хабарники, спекулянти, окозамилювачі, хапуги, зажимщики критики, круглодобові патякали, дрімучі дурні, чваньки, браконьєри, грубіяни, задаваки...та інші... прохвости».
Звичайно, у той час сатирик не міг спрямувати своє гостре перо проти всього, що заважало народові будувати щасливе майбутнє, не міг сказати вголос усієї болючої правди, але він майстерно робив те, що дозволяли обставини. На сторінках його творів постала вся Україна тих років, яка мовби дивилась в дзеркало і всміхалася, пізнаючи себе.
Тематика творів Остапа Вишні завжди була пов'язана із злободенними проблемами українського народу. Другий період його творчості, на який прийшлися роки Великої Вітчизняної війни та роки післявоєнного оновлення, також був родючим і яскравим, наступальним і напруженим. Письменник весь час був у роботі, у творчих пошуках, у служінні своєму народові.
Письменник сміливо критикував недоліки в діяльності будьяких установ і організацій, дотепно, влучно висміював ледацюг, дармоїдів, халтурників, нещадно бічував бюрократів і хапуг, його називали сатириком «оперативної дії». Та всеж -таки значне місце у творчості Вишні завжди займала політична сатира.
У 1945 році вийшла збірка памфлетів і фейлетонів Остапа Вишні «Самостійна дірка», яка з'явилася внаслідок його поїздки в західні області України наприкінці війни, і в якій він розвінчував антинародну суть і мораль «холуїв золотого мішка». Він своїми очима побачив закатованих безвинно людей, спалені оселі, сум і горе матерів, - усе це дало письменникові великий заряд сатиричної люті, і до останнього свого дня він продовжував рішучий бій з паліями війни та їх поплічниками. Політичні памфлети і фейлетони видатного гумориста взагалі відзначаються могутнім викривальним характером, високим сатиричним пафосом, влучним словом, їдкою іронією і спопеляючим сміхом.