У творі підкреслюється, що занепад духовності символізує перемогу руйнівних сил в Україні ( апокаліптичні передчуття Івана Богуна: заздрить померлим, бо світ заполонила німа пітьма духовної самотності ). Така дистрибуція образу розкрила рівновелике інтелектуальній, духовній силі, силі розуму протистояння злу красою й моральністю "природної" людини позиції пізньопросвітницького висунення на передній план її емоційної стихії. Мар'яна в романі – це характер активний, романтичний, тотожний внутрішньому світові особистості, Галина – характер синтементальний з його залежністю від впливів соціального середовища. "Галина скрикнула від жаху, відсахнулася, щоб перейняти, зупинити розлючену тварину, та Мазепа направив коня у ворота й понісся вітром у степ."1 Вона справжнє втілення української жінки, з яскраво вираженим ніжним, ліричним темпераментом, яскраво українською ментальністю. Для характеристики образу Галини Старицький використовує ніжні барви, змальовуючи її дуже чуйною, на відміну від Мар'яни, Галина більше переживає за долю народу, за історію, майбутнє.
Багато уваги приділено духовному світові персонажів ( Мазепа, Мар'яна, Галина ). Внутрішній стан героїв найчастіше розкривається в авторських психологічних характеристиках. Широко використовуються форми діалогу: " – Слухай, моя зіронько, - ти бачила, як покриває іноді весь степ тяжкий, не прозорий туман і своєю густою пеленою закриває і голубу далечінь і яскраве поле квітів і срібну річку ... І раптом із високого неба вдарить яскравий промінь сонця і ніби гострою стрілою протне його пелену: туман розірветься, захитається, підійметься легкими хвилями і попливе до неба білою хмаркою, а степ знову засяє під ласкавими променями сонця. Так, дитинко, і всі мої смутні думки від одного твого погляду розриваються й відпливають як холодний туман, і я знову щасливий та веселий і не хотів би відходити від тебе нікуди.
- Як хороше сказав ти про це, - прошепотіла Галина, зводячи на нього свої пройняті щасливою сльозою очі. – Боженьку, Боже мій, який ти розумний, хороший, а я ... – зітхнула вона й схилила низько-низько голову.
- А ти маєш таке чисте й ласкаве серце, якого немає ні в кого.
- Ти насміхаєшся?..
- Нехай мене грім поб'є небесний, якщо сміюсь."1 внутрішнього монологу, що динамізують думки. Драматизація тексту – відмінна ознака як романів "Молодість Мазепи" та "Руїна", так і прози М. Старицького, глибина психологічного аналізу часто підмінюється конструктивізмом мелодрами, що вело до повного спрощення психологічних станів.
Дилогія "Молодість Мазепи" та "Руїна" вирізняє глибоко особистісний емоційний повістувально-описовий монолог автора-оповідача. Задушевний ліризм оповіді об'єднав інтонаційну палітру авторського голосу: громадянський пафос, щирий патріотизм, м'який гумор, тонку іронію, гіркоту інвективи й біль реквієму. Таку думку підтримують багато літературознавців.2
У творі велика кількість дійових осіб, широка географія подій: Лівобережжя, Правобережжя, Хортиця, Запорізька Січ, Крим, Польща. Організовуючи складний подієвий матеріал, М. Старицький вміло поєднює громадянський пафос, задушевний ліризм сповіді з елементами сатири, гумору тонкою іронією. Персонажі твору яскраві, колоритні: будь-то гетьман, тямковитий козак-характерник чи спритний єврей, що завше тримав шинок при козацьких битих шляхах. Перипетії пригодницького роману ( стрімкий розвиток подій, викрадення і переслідування, таємниця і загадка ), романтична любовна інтрига є тлом для серйозної розмови про причини руїнництва, занепаду України.
Роман про Мазепу задум широкий "Молодість Мазепи", "Руїна", "Велика Руїна" – ці назви зберіг архів письменника. Події роману "Руїна" обмежені 1668 – 1673 роками, тобто це діяльність Мазепи як генерального писаря спочатку в гетьмана Дорошенка а потім у Самойловича. Слід зауважити, що у романі є певні відхилення від історичних фактів. Так, наприклад, у творі діє Іван Богун, хоч насправді він уже був страчений польською шляхтою в 1664 році. Присутність народного героя, лицаря України, який починав боротьбу за її визволення разом із Богданом Хмельницьким, у "Руїні" була зумовлена творчим задумом М. Старицького – підкреслити прагнення до волі, незалежності духу, любов до своєї вітчизни як визначальні для українців. То був період коли знесилену багаторічною боротьбою з іноземними загарбниками Україну роздирали гетьманські міжусобиці і запроданство, а народ опинився на межі фізичного винищення. Щодо Росії, під протекторатом якої була Лівобережна Україна, то вона насамперед дбала про своє зміцнення, всупереч інтересам України. Ці події та обставини і намагався правдиво розкрити М. Старицький у своїй дилогії "Молодість Мазепи" і "Руїна", що зумовило цензурні втручання в художню палітру творів та довгий їх шлях до читача.1
Що стосується образу Івана Мазепи, то він був висококультурною людиною свого часу. Він здобув блискучу освіту в навчальних закладах України, Польщі, Західної Європи. Блискуче володів поетикою – мистецтвом написання віршів – це відчувається навіть при розмові з ним, це тоді було обов'язково в усіх братських школах, а особливо в Києво-Могилянському колегіумі, де він, як вважається, розпочинає своє навчання. Пізніше саме за гетьманування І. Мазепи, Києво-Могилянський колегіум було переіменовано в академію, а коштами самого гетьмана було збудовано будинок для цього навчального закладу, що за рівнем навчання не поступався тодішнім західноєвропейським університетам. Від часів І. Мазепи з військового козацького скарбу на академію щорічно йшло 200 карбованців ( на той час дуже великі гроші ), гетьман збагатив бібліотеку академії рідкісними рукописами й книгами.
За свідченнями багатьох дослідників, зокрема автора "Історії Русів", Іван Мазепа "досконалий знавець військової справи", якого " ... за вченість і бувалість вельми поважали", проявив свою глибоку мудрість і в галузі літератури. Мало хто знає, що гетьман І. Мазепа був непересічним поетом та публіцистом. До нашого часу дійшло чотири вірші та 12 листів, адресованих Мотрі Кочубєївні.
Найперший вірш, своєрідні рядки "на пам'ять", написані І. Мазепою ще до обрання його гетьманом:
Г’ди будеш по сій книзі Благого благати,
не рач і мене, молю в ов час забувати.
Іван Мазепа, полковий осавул.
Поетичний твір Мазепи "Дума" має яскраво виражене історичне підґрунтя. У ньому автор розкриває тогочасну трагічну ситуацію на Україні – поступову втрату нею державності, вказуючи, що причина цього – в міжусобній боротьбі за гетьманську булаву:
Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден луж всі тягнуть!
Той направо, той наліво,
А всі браття, того диво!
Не маш любви, не маш згоди.
От Жовтої взявши Води,
През незгоду всі пропали,
Себе сами звоювали.
Ці думки гетьмана не нові ( згадаймо хоча б безсмертне "Слово о полку Ігоревім", автор якого, розкриваючи причини поразок русичів, вказував, що князі, осліплені боротьбою за владу, не думали про державу, про народ, розділяючи все за принципом "це моє, а це моє" ). І. Мазепа прагне звернути увагу своїх сучасників, до чого призводить розбрат " ... Не всім дано всеє знати і речами керувати ... Єден живе із погани, кличе: сюди отамани! Другий ляхам за грім служить, по Вкраїні і той тужить. Третій Москві аж голдує і їй вірно услугує", закликає до порозуміння між людьми: "На корабель поглядімо, багато люду нащитаєм: Однак стирник сам керує, весь корабель управує ... ". Засуджуючи міжусобну боротьбу автор закликає обєднатися воєдино:
Візьміться всі за руки,
Не допустіть гіркої муки
Матці своїй більш терпіти!
Нуте врагів, нуте бити!
І. Мазепа – чи не найвизначніша постать у новій українській та світовій культурі. Як відомо, Мазепа був предметом натхнення для багатьох письменників, митців і дослідників тієї доби.
Хоч М. Старицький обрав жанр пригодницького історичного роману ( дилогія витримана в найкращих традиціях цього жанру: романтична легенда, стрімкий розвиток сюжету, орабульний арсенал – підслуховування, перевдягання, лицарські вчинки, ув'язнення, викрадення й переслідування, таємниця; красива романтично-лббовна інтрига, мова та колорит епохи ), йому в цілому вдалося правдиво показати історичні події тих часів.
Історичним тлом дилогії М. Старицького є події середини 60-х – 80-х років XVII ст. Ці роки ввійшли в історію під назвою "Руїна": руїна тих політичних, соціальних, економічних, культурних здобутків, яких досяг український народ у попередні десятиліття, відстоюючи свою державність та незалежність.
М. Старицький розкрив внутрішні фактори, що привели до такого стану:
відсутність досвіду державного будівництва в еліти ( це ми бачимо в образах усіх керівників, за вийнятком П. Дорошенка ) та незавершеність процесу її становлення ( ця лінія проводиться письменником по всій дилогії);
слабкість центральної влади ( прояви цього ми теж бачимо на протязі всього розвитку подій дилогії, це і поява нових претендентів на булаву – Опари, Дрозденка, Суховієнка, Ханенка та ін. І часті переходи окремих полковників зі своїми військами на сторону сильнішого тощо );