Історичний роман «Чорна рада», що виразив моральні і філософські запити часу і так яскраво зримо воскресив стару Україну, доказав, що він гідний порівняння з романами В.Скотта, але є глибоко оригінальним твором, а не наслідуванням В.Скотта – хибний висновок окремих дослідників, культивований і понині.
В світі такої думки, особливу цінність представляє собою монографія Є. Нахліка присвячена ґрунтовному дослідженню творчих та духовних надбань П. Куліша. Монографія створена без колишніх упереджень і нинішнього недомислу, показує насамперед великі заслуги Пантелеймона Куліша в розвитку української та слов’янської культури й духовності. Наукова праця висвітлює цілісність світогляду, філософських, зокрема історіософських, та релігійних поглядів письменника, а також ідеологію, естетику П. Куліша, його унікальний внесок у розвиток української прози, поезії, драматургії, художнього перекладу, літературознавства, мовознавства, наукової й літературної мови, педагогіки, політико-філософської думки, публіцистики.
Ґрунтовне дослідження Є. Нахліка творчої спадщини П. Куліша доводить, що роман П.Куліша настільки перейнятий місцевим, українським ґрунтом, настільки своєрідний, що вважати його простим наслідуванням, запозиченням шотландського вчителя безпідставно.
П.Куліш – романіст, що перейняв у В.Скотта вміння «історично зачарувати» та воскрешати давнину українську заради своїх особливих завдань і своїм особливим, історично неповторним методом.
В історії українського історичного роману «Чорна рада» явище виняткове: не тільки тому, що він був першим і що дав нову художню інтерпретацію чорної ради 1663 року – події на той час маловивченої істориками.
«Чорна рада. Хроніка 1663 року» знищує опис, властивий жанрові «Хроніка» В ньому більшою мірою здійснюється тенденція максимального наближення до драми – і в концепції конфліктної дії, і в методі моделювання картин, і у використанні діалогу.
Автор першого українського історичного роману створив якісно відмінний тип особистості художнього історизму, подолав норми художнього «універсалізму», канони раціоналістичної естетики, сприйняв і розвив європейську філософсько-естетичну думку, особливо ті положення, що стосувалися теорії роману.
Намагаючись відтворити стан суспільства на окремому етапі історичного розвитку, П.Куліш зробив чимало для того, щоб пов'язати характери героїв з конкретним соціальним й історичним середовищем. У цьому сенсі роман є предтечею критичного реалізму в українській літературі.
«Чорна рада» П.Куліша відповідає всім ознакам історичного роману і своєрідністю композиції, в якій поєднані історичні події з приватним життям, що є дзеркалом життя історичного і приватного, твір П.Куліша являє собою своєрідний синтез, в якому історія як наука зливається з мистецтвом, реалізмом, зв'язком з дійсністю. Але все ж такі, не дивлячись на риси реалізму в романі, «Чорна рада» все ж таки твір пронизаний романтичним світосприйняттям письменника.
Проблема реалізму історичного твору невіддільна від проблеми його історизму, як художня правда невіддільна від правди життя. Проблема історизму є основоположною для розгляду реалізму історичного роману, як проблема відношення твору до життя, як проблема типовості обставин і типовості характерів, зрештою, як проблема творчого методу автора.
Типовістю обставин в «Чорній раді» є правдивість відображення часу і місця дії, окремих історичних осіб, правда епохи, правда відображення тих умов і обставин, які спричиняються саме до таких, а не інших дій героїв; типовістю характерів – історична правдивість їх психології, їх індивідуальної пристрасті, історична правдоподібність їх почуттів, думок, вчинків.
Насамперед у романі порушено історичні державницькі національні проблеми України – це такі як, роль державного діяча (образи Сомка і Брюховецького), патріотизм і незалежність держави (образ старого Шрама), ставлення влади до народу (образи кобзаря, Шрама, Сомка, Пугача);
Але не можна говорити тільки про історичні та національні проблеми порушені в романі, тому що «Чорна рада» – багатопроблемний роман. Поряд з історичними порушено автором ряд загальнолюдських проблем, таких як, батьки і діти, чесність і зрада, сімейні відносини, кохання, лицарство і честь.
Свої думки Куліш уособлює в образах не тільки реально-історичних. А й у створених його уявою. Наприклад, божий чоловік, що має репрезентувати авторський погляд на добу, а в подіях 1663 року відіграє роль Червоного Хреста, полковник Сомко, Петро Шраменко, Леся Череванівна — постаті ідеальні. Сомко — уособлення лицарських чеснот, Петро й Олеся — ідилічні коханці, поставлені серед бурхливих подій кривавого віку.
Проте під кінець роману ідилія перемагає. Всі ідейні діячі доби, що мали горду ілюзію направити історію по-своєму, зійшли зі сцени. Гине Сомко, гине старий Шрам, але зостається Черевань, Хмарище, Леся, Петро. По бурхливих днях, відданих громадській справі, розгортається тиха картина особистого щастя, родинних гараздів.
У численному творчому доробку П. Куліша наскрізною є проблема національної і соціальної долі українського народу, його мови та культури. Куліш був одним із фундаторів національної самосвідомості українців, не байдужим і до соціальних потреб народу. У своєму романі Куліш прагне змалювати нам кращі риси українського менталітету, цей роман справжня енциклопедія української ментальності.
Зображуючи в образах героїв роману український менталітет письменник підкреслює його емоційно-почуттєвий характер, що відносно зменшує роль раціонально-вольового компоненту в проявах національного характеру. Українська душа не схильна до тривалого зречення будь-якої втіхи, насолоди життям. Українська нація відзначається релігійною формацію душі, але при цьому залишається життєлюбною і життєздатною з орієнтацією на сьогодення, а не на туманну далечінь. В українському менталітеті виявляється також і позитивне колективне несвідоме начало, довіра до доброї матері-природи. Воно спонукає до впевненої співпраці з нею, що є запорукою активності людини у світі. Звідси дивовижні працездатність і працелюбність українського народу. Найкращими рисами українського менталітету П. Куліш візначає чесність, відданість та патріотизм.
П. Куліш розкриває риси українського характеру через систему персонажів роману «Чорна рада». Багато суперечностей українського характеру можна повернути як на побудову, так і на руйнацію. Протилежності рухають динаміку світу: згадаймо гегелівські «тріади» (коли теза й антитеза дають третє — синтез), згадаймо біологічний принцип комплементарності — взаємодоповнення двох органічних складників. Український характер може стати побудовчою силою, коли доповнять одне одного начала східне й західне (романтизм — практицизм), елітарне і масове (видатний діяч — послідовники), індивідуальне і всенародне (робота для себе стає суспільно корисною). Ці суперечності можна поставити на службу українській державі, а можна — вигострити з них клинки, що, не дай Боже, роздеруть, розкривавлять тіло народу.
Вчинки й характери державних діячів, зокрема Сомка й Брюховецького, визначаються їхньою відданістю Україні. Сомко наділений характерними рисами українського полководця. Постійні народнопоетичні епітети й порівняння, деталі портрета підкреслюють у характері Сомка такі ідеальні риси народного героя, як лицарство, щирість, лагідність тощо. Принципи народної етики визначають його взаємини з побратимами, жіноцтвом, рядовими козаками.
Важливу роль у виявленні українського характеру відіграли і історичні події. В Україні історично склалося так, що розвиток найбільш істотної складової нації і національної психології – національної самосвідомості – гальмувався. Необхідність постійної боротьби за своє національну та релігійну самосвідомість примушувала напружуватися інтелектуальні сили нації і тому – виникла національна ідеологія, яка наповнила життєдайним змістом поняття Україна, Русь, Вітчизна – саме ці прояви українського характеру прагне донести до читача П. Куліш.
Пpоекція pоману на сучасність очевидна. Істоpія не pаз вчила укpаїнців об'єднуватися в здобутті незалежності, в захисті деpжавності, але вони завжди виявлялися поганими учнями і, на жаль, досі мало чого навчилися.
Пантелеймон Олександpович Куліш, пpи всіх його суперечностях світогляду, виношував у сеpці ідею деpжавності Укpаїни. І хай шляхи pеалізаціїї цієї ідеї були хибними, пpоте ненависть до цаpизму і кpіпацтва, бажання підняти свідомість і освіту наpодних мас, ідея єднання слов'ян - це те, що засвідчувало пpогpесивні позиції Куліша.
Художньо-дійова сила роману «Чорна рада», сила впливу на читача насамперед у тому, що його ідейний зміст, близький і хвилюючий для сучасників, виступає разом з тим у всій суворості свого історизму, в усій своїй відповідності історичній правді, правді життя, у всій досконалості свого художньо-образного втілення.