Дипломна робота
"Філософські аспекти кохання, Часу і вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра"
З історичним періодом пізнього середньовіччя співпадає особливий період в історії європейського духовного життя та культури, який дістав назву доби Відродження, яку ще називають французьким словом Ренесанс. Ця доба належить до тих корінних зламів в історії людства, які обумовлюють рішучі зміни в усіх сферах життя. Доба Відродження виробила новий – гуманістичний, тобто людиноподібний світогляд, який вступив у боротьбу з феодалізмом та середньовічним геоцентричним світоглядом, тобто таким, у якому все було звернено до Бога, щоб зосередити всю насамперед на людині. Тому його називаємо антропоцентричним світоглядом. В середині ХІХ ст. добу Відродження, визначали як «відкриття світу та людини» [11; 2]. Ренесанс не тільки «відкривав» людину, але й звільнював її від численних пут середньовіччя та феодальної моралі. Він не тільки наново «відкрив» природу, але й дав її нове трактування та розкрив її гуманістичний, тобто тісно пов'язаний із людиною характер, він переглянув усю середньовічну систему поглядів на світ, Бога, природу, людину, суспільство, щоб в усьому утвердити гуманістичні ідеї, філософію гуманізму, сповнену любові до людини та захвату нею.
Ренесанс відроджує розуміння людини, її призначення, що закладене у Біблії, повертає до ідеї первісного християнства.
Гуманісти Ренесансу вірили у безмежні здібності людини, плекали ідеали її гармонійного і всебічного розвитку, відкривали її багатства духу, закликали людину до вдосконалення, людяності та добра, до творчої діяльності, слави, земного щастя. Проголосивши людину вільною, бо вільну волю їй дав сам Господь, гуманісти борються з усім тим, що цю волю обмежувало, за її політичне і духовне розкріпачення, за рівність людей у суспільстві. Вони проголошують право людини на вільне дослідження природи, щоб краще володіти нею, виконуючи заповіт Бога, право на земне щастя, кохання, на побудову розумного та справедливого суспільства.
Природа, довколишній світ для гуманістів – це не юдоль скорбот і місце страждань та випробувань Богом людини, як твердили середньовічні богослови, а місце, де людина, володіючи по волі Господа усім на землі, повинна працею створювати собі і ближнім рай на землі, працею заробляти собі на хліб щоденний, будуючи нове суспільство – справедливе, де всі рівні, якими їх створив Бог, де всі працюють на блага всіх, де нема грізної влади
тиранів [11; 4].
Чи не найінтенсивніше Ренесанс проявив себе у царині художньої літератури – вона стає засобом вироблення та пропаганди ренесансних ідеалів, утверджує нову людину, вільну від оков середньовічного аскетичного світогляду, долаючи тиранію феодальної моралі. Новий літературний герой має власні думки, часто дуже сміливі, кидаючи виклик загальноприйнятим нормам і законам моралі, свої почуття і переживання, які характеризують його як поборника добра. Він є неповторною особистістю з притаманним лише йому характером, пристрастями, поведінкою, вільною волею, активним борцем зі злом, йому властивий критичний склад розуму, він здатен вдосконалюватись до безмежності. Підприємлива та енергійна, ця людина може долати труднощі, знаходити вихід із складних ситуацій, добиватися успіху у практичних справах. Література доби Відродження є літературою нового типу: вона рішуче відходить від традиційних середньовічних канонів, звертається до народної творчості і теми народу, щоб стати демократичною, виробляє реалізм як художній метод доби, звільнюється від надміру символів та алегорій, стає ближчою до життя. Вона відгукується на запити часу, намагається розв’язати і розв’язує гострі актуальні проблеми життя, відображає його суперечності, мріє про перебудову суспільства і створює його утопічні ідеали. В цілому ця нова література стає вагомою та активною складовою частиною ренесансної культури і суттєво впливає на формування людини нового типу.
Актуальність дослідження
Творчість титана світової літератури Вільяма Шекспіра є вершинним досягненням не тільки англійської ренесансної літератури, а й літератури всього європейського Ренесансу. Більше того, вона є однією з
найбільших вершин світової літератури. Геній Шекспіра був
настільки могутнім та неповторним, що все, що він створив, за своїм
значенням вийшло далеко за межі доби письменника та його країни й
упродовж віків є надбанням усіх часів та народів, ніколи не втрачаючи своєї краси, значення і могутньої сили впливу на людей.
Глибокі почуття і думки героїв Шекспіра, їхні такі зрозумілі нам пристрасті, їх багате і таке благородне внутрішнє життя будуть близькими людям завжди, бо геній поета, розв’язуючи проблеми його часу, змальовуючи тогочасне життя й людей, зумів сягнути у майбутнє. Глибоко пізнаючи історичну правду, Шекспір поставив у своїх творах такі масштабні та важливі для суспільства питання, що вони переходять із доби в добу, від покоління до покоління, зберігаючи свою життєву сулу й безсмертя.
Деякі елементи світогляду, естетична система Шекспіра наближує його до Платона, неоплатоників і яскраво простежується в «Сонетах». По-перше, це ідея існування космічної гармонії. Кінцева мета розвитку людства – в досягненні цієї гармонії, а найвища мета людського життя – гармонізація власної душі, прагнення до істинно прекрасного. По-друге, Любов – сила, яка впорядковує Всесвіт, надає йому динаміки. Нарешті, Людина – це і Космос в мініатюрі і кінцева мета творіння, ланка, яка пов'язує матеріальні та духовні сили Всесвіту.
Нівелювання філософського аспекту «Сонетів» призводить до перекладів, дуже далеких від оригіналу, хоча з літературної точки зору ці переклади можуть виглядати досконалими.
Численні філософські та естетичні алюзії з творів великого поета у світовій літературі, англійській зокрема, примушують замислитись над причинами невмирущого інтересу до Шекспіра.
В сучасному світі, де ми постійно наштовхуємося на стіну, поставлену цивілізацією між людиною і Природою, пошук літературою шляхів повернення до філософсько-естетичної системи епохи Відродження, стародавніх систем Сходу і Греції стає зрозумілим і актуальним.
Підтверджується пророча думка довго гнаного з філософії М. Бердяєва: після того, як ми невдало «провалилися в соціальні та космічні колективності», тепер на шляхах «космічних ієрархій» шукаємо нових життєдайних джерел відродження духу людського [8; 122].
Слід відмітити, що проблема філософської традиції у творчості Шекспіра з того чи іншого боку зачеплена багатьма дослідниками. В першу чергу, це стосується праць Анікста О.А. присвячених Шекспіру. Розглядаючи філософський аспект «Сонетів», автор зауважує «шекспірівський герой, проходячи через великі душевні випробування, страждає, і з часом його дух загартовується: він приходить до розуміння життя і людей у всіх їхніх складностях та суперечностях. Йому доводиться помилятися, переживати падіння, але він завжди виявляє здатність піднятися на нову моральну
висоту [4; 327].
Філософській проблемі Часу в «Сонетах» В. Шекспіра приділяє увагу
Барт М.А. в своєму дослідженні «Шекспир и история» [9].
Питання любові і дружби на сторінках сонетарію аналізується в праці В.П. Комарова «Метафоры и аллегории в произведениях Шекспира» [36].
М. Габлевич у вступі до коментарів сонетів Шекспіра, перекладених Д. Павличком, докладно зупиняється на розгляді питання «Шекспірів Ерос життя і творчості».
Радянське літературознавство дотримувалося точки зору про найбільший вплив на Шекспіра Монтеня. Визнаючи вплив античної філософії на Шекспіра, ніхто із дослідників глибоко не простежив розвитку ідеї Платона й неоплатонізму. Лише Арсенюк О. в своїй розвідці «Платонічна любов та українські перекладачі» [8] торкнулася проблеми впливу естетичних традицій Платона на творчість В. Шекспіра.
На нашу думку, «Сонети» Шекспіра ще повністю не вивчені з філософської точки зору, і це питання потребує подальшого дослідження.
Мета і завдання дослідження
Спираючись на теоретичні здобуття сучасної науки, ми визначаємо метою роботи вивчення і осмислення ідейно-естетичних функцій філософських мотивів сонетів В. Шекспіра.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
- розглянути проблему генезису і особливості жанрової структури Шекспірових сонетів;
- дослідити вплив філософських традицій Платона на світогляд і творчість В. Шекспіра;
- з'ясувати в чому полягає новаторство Шекспіра як автора сонетів;
- охарактеризувати філософський сенс і художнє втілення проблеми Часу і Вічності, смерті і безсмертя в сонетарії;
Об’єктом дослідження слугують тексти сонетів Вільяма Шекспіра в перекладах Д. Павличка та Д. Паламарчука, а також праці дослідників творчості Шекспіра;
Предметом дослідження є філософські аспекти кохання, Часу і вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра;
Методологічну роботу дипломної роботи складають наукові принципи сучасної історії та теорії літератури, комбінація підходів до
вивчення проблемно-стильової своєрідності поетичних творів. В
роботі використані методи мотивного та порівняльного аналізу художніх текстів.
Активно використовувалися наукові здобутки шекспіріани: монографічні дослідження, статті, збірники. Стратегія дослідження розроблена з
урахуванням робіт О.А. Онікста, О. Арсенюк, М.А. Барга, М.І. Борецького, Б. Буяльського, М. Габлевич, Д.В. Затонського, С.Т. Колоріджа, В.П. Комарова, М. Морозова, Л.Пінського, М.В. Урнова та ін.
Наукова новизна
У ході реалізації методологічних засад ми зробили спробу сформулювати новий підхід до дослідження проблем вивчення «Сонетів» Шекспіра з філософської точки зору. Розробка цих ідей дозволила нам виявити вплив естетичних і філософських поглядів Платона і неоплатоників на творчість великого, поета, а також визначити основні ідейно-естетичні функції філософських мотивів в сонетах Шекспіра.