Якби ми із неволі утікали,
то я тебе на плечах би поніс!
А ми ж не із неволі, ми - у смерть.
То ми й не хочем брать тебе з собою(Томиленко). [20]
Л. Костенко у драматичній поемі використовує численні, досить об’ємні цитати з «Думи про втечу трьох братів з города Азова»: це 86 рядків твору. В основному цитати функціонують у творі як пісня кобзаря, але й залучаються до діалогу Томиленка і Черняка, де осмислюються дійовими особами. За ремаркою автора лейтмотив звучить часом протягом усієї поеми. Мелодії дум є близькими до речитативу, урочистими, піднесеними, тому ця ремарка підкреслює важливість проблематики, непересічність події, що зображена у драматичній поемі. Цей лейтмотив нарешті увиразнюється в пісню, яку співає кобзар. Уривки з думи, які цитуються, є одним з композиційних центрів драматичної поеми: це цитати про вчинок братів-зрадників, який є антитезою до вчинку Сахна Черняка. Ці уривки є важливими і у їх сюжетному функціонуванні. Вони допомагають розкриттю образів, зокрема, образу Черняка: він виражає своє ставлення до вчинку старшого і середульшого братів з народної думи – жахається:«Ну, а вони, невже так і зробили?!», коли цитується уривок про прохання меншого брата вбити його, а не залишати на поталу звірям; дивується: «Невже таке було?», коли у пісні кобзаря йдеться про те, що брати покинули брата і питає: «І нащо про таке було складати думу?» і, нарешті, узагальнює: «Оце такі і Наливайка видали…» Цитати і співвіднесені з ними емоційні репліки дійової особи увиразнюють образ Сахна Черняка, допомагають акцентувати на його принциповості щодо зради, неприйнятності таких дій для нього особисто. Коли думу цитує Томиленко, він виражає своє емоційне ставлення до зображуваного, а саме гірке обурення вчинком:
А ще сказав падлюка, не повіриш:
"Як будуть батько-мати помирати,
Будем грунта-худобу на дві часті паювати.
Ніхто третій нам не буде мішати"(курсив наш – Є.Ж).[20]
Слава, звичайний прикінцевий композиційний елемент думи, віднесена поетесою вже до персонажів драматичної поеми:
«Це ось його - не вмре і не поляже
козацька слава. І твоя. Дарма,
що вас розбито і узято зрадою», - каже Сахно Черняк.
«Либонь, це слава з іншої десь думи
до цих братів азовських заблудилась» [20],
Це зауважує у «Думі про братів неазовських» Томиленко, хоча, кінцеве славослів’я наявне у деяких варіантах «Думи про братів, які тікали з города Азова». Але у контексті цієї поеми, де увагу акцентовано саме на опозиції вірності і зради, ніяке славослів’я у творі про такий вчинок для дійових осіб неможливе. Цим поетеса акцентує увагу на вірності ідеалам, моральному обов’язку як домінанті характерів дійових осіб. Втручаються елементи думи і у авторські ремарки, що стосуються місцевості, що розминається із возом: «(Їжачиться порубана тернина. Тріпоче шмат
червоної китайки. Ще далі шмат, і далі, й далі,
й далі...)»
Цей момент підкреслює «неказковість» думи, ніби ілюструє можливість такого випадку разом з реплікою Павлюка:
«Мабуть, таки було. Бо дума - це не казка.
Хтось бачив, хтось почув, а хтось і думу склав». [20]
У драматичній поемі «Дума про братів неазовських» символічним є образ кобзаря, схарактеризований такою ремаркою: «Може, він такий - як Перебендя пензля Їжакевича. Або живий, з капели бандуристів, котрий співає саме в цю хвилину. Чи кам'яний, що вже співає вічно». Тут Л. Костенко, по-перше, апелює до образу народного співця з картини «Перебендя» І. С. Їжакевича, кобзар зображений на схилі серед трав зі своїм інструментом (зоровий образ); по-друге, поетеса натякає на сучасність і вічність змістового наповнення, яке несе цей образ: кобзар - український народний співець і музика; кобзарі були творцями, хранителями і передавачами народної творчості у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва - лірники або бандуристи. Значення їх для українського народу можна порівняти зі значенням давньогрецьких поетів у давній Греції: саме вони, зберігали і передавали наступним поколінням найважливіші знання про минуле і світогляд їхніх предків, цінності і ідеали.[4] Л. Костенко акцентує увагу на вічності ідеалів, які несе цей образ і тим, що, коли співає кобзар, віз «наче перестає розминатись» з ним, цей момент не лише дозволяє дійовим особам «послухати» думу, а й каже про значне смислове навантаження образу кобзаря. Сахно Черняк слухає кобзаря, повернувшись до нього увесь – це ілюструє його відкритість до сприймання змісту, який несе дума, Томиленко – «утупившися в землю», ця поза може вказувати на настрій приреченості, а Павлюк – «обличчям вгору просто неба», що показує його налаштованість на високе.
Окремо можна сказати про роль авторських ремарок у трансформуванні фольклорних мотивів. Саме вони виконують функцію в «Думі про братів неазовських» не лише описову, а й розширюють часопростір через згадування реалій різних часів, культур, акцентують увагу на певних моментах, дають психологічні характеристики: «(І проминає мати край дороги, сумна і чорна, теж, як та тополя. Услід їм дивиться і тихо проминає. Сахно Черняк похнюпився, мовчить)». Вони викладені поетично, органічно вплетені у тканину драматичної поеми, функція ремарок розширена майже до функції стороннього оповідача. Вони допомагають і зміні плану: введення образів програмістів і жінки, що конспектує літопис. У ремарці автора виникає і персоніфікований образ смерті:
«(Порожній хутір... Обгоріла хата... З віконця хати
виглянула смерть.
Все наче намальоване вуглиною з уже давно
схололих попелищ)» [20]
Образ смерті теж можна кваліфікувати як фольклорний мотив, що тут функціонує в символічному плані для зображення спустошеної чварами України. Те ж можна сказати і про наступну ремарку Л Костенко:
«(Капличка... Хрест... Рушник, уже аж сірий
і вицвілий, на вітрі лопотить)» [20]
У ній поетеса теж згадує національні символи, і їх зображення увиразнює картину руйнації і спустошення.
Висновки
У «Думі про братів неазовських» реалізація фольклорного мотиву дороги відбувається через антитезу напрямку цього шляху у фольклорній думі «смерть-життя» і у драматичній поемі «життя-смерть». Ця антитеза грає помітну роль у трансформації фольклорного мотиву і вирішенні проблеми вірності і зради, де вибір шляху «у смерть» означає справжнє життя у філософському сенсі. Розширений часопростір твору дає підстави стверджувати вихід за межі конкретики і історизму на філософський буттєвий план.
Вчинок Сахна Черняка слід трактувати крізь призму національного менталітету у таких його аспектах: прагнення свободи, кордоцентризм, засудження зради і раціоналізм і неприйняття безглуздих вчинків.
Наша курсова робота містить порівняння персонажів фольклорного твору до якого апелює авторка і дійових осіб драматичної поеми. Вчинки і характеристики через протиставлення реалізують центральну проблему твору – вірності і зради.
Цитати з думи про братів, що тікали з города Азова» є органічно вплетеними у твір, становлять собою один з композиційних центрів твору: вчинок братів-персонажів фольклорного твору протиставлений вчинку Сахна Черняка з драматичної поеми. Образ кобзаря функціонує у символічному плані як образ носія національних ідеалів. Окремі фольклорні образи символи – смерть, рушник – органічно вплетені в композиційну структуру, колористику «Думи про братів неазовських».
Авторські ремарки, крім описової функції, відіграють помітну роль у трансформуванні фольклорних мотивів через розширення часопростору в таких вимірах, як давнина – сучасність – майбутнє – вічність.
Список використаних джерел
1. Башкирова О.Діалог із фольклорною традицією у віршуванні Ліни Костенко //Слово і час. – 2004. – №11. – С.91-93.
2. Брюховецький В. С. Ліна Костенко. [Нарис творчості]/Брюховецький В.С. – К.:Дніпро,1990. – 262с.(Літ. портрет).
3. Гольберг. М. «Душа тисячоліть себе шукає в слові».Роздуми над книжкою Ліно Костенко «Сад нетанучих скульптур»/ГОльберг. М. //Жовтень. – 1988.-№5.- С.100-109.
4. Жаворонок В. Знаки української етнокультури [Словник-довідник]/Жаворонок В. – К.: Довіра, 2006. – с.294.
5. Жуковська Г. Історіософський часопростір у поемах Ліни Костенко/ Жуковська Г.//Сучасний погляд на літературу [Збірник наукових праць]. – Вип. 4. –К.: ІВУ Держкомстату України. – 2000. –с.145-155.