Отак твориться суд над власною долею, як він переконався, пов’язана з долею власного народу, і те, що судилося народові, неминуче судилося і йому. Знав, усвідомлював, що не вдасться побороти польську шляхту, яка не хотіла, втратити свої маєтності й привілеї, вона зуміє знайти підтримку серед сильних світу сього. Та розважливо обдумував, розумів, що повстання придушать, не пригашує болі в душі, мук совісті. Тому Гонта робить свій вибір остаточний: очолює і згуртовує повстання разом із Максимом Залізняком, за його переконанням, великої правди чоловіком, і йде до кінця – до мужньої поразки і страшної смерті. Тому що людина не може йти на перекір своїм переконанням, і не може відцуратися від голосу своїх пращурів, від своєї історії, і національного ототожнення.
Гонта дуже переживав, як зустріне його Максим Залізняк, що буде йому казати, не знав Іван на, що сподіватись. Але коли побачив Залізняка, зразу зрозумів, що вчинив правильно, приєднавшись до гайдамаків. «Було в Залізняку щось особливе, він ніби притягував, вабив до себе. Чи погляд був такий, чи слова, чи просто його щирість і проникливість. Цього Гонта не міг зрозуміти. Одне знав, відчував душею-великої правди чоловік. Вірно зробив він приєднавшись до Залізняка» [39, 345].
Залізняк прислухався до Гонтиних порад що до війська. Гонта довіряв Залізняку, навіть розповів йому про своє дитинство. Залізняку було ніяково перед Гонтою, тому що не вмів Максим читати. Попросив Гонту щоб навчив його грамоті. Гонта погодився.
Жодного разу не пожалкував Гонта що обрав цей шлях. Мужність і стійкість його визнали навіть вороги. Коли катували Гонту, він ще й підбадьорював гайдамаків. «Хлопці не бійтесь, смійтесь з них, плюйте їм у вічі» [39, 364]. Не могли зрозуміти кати, зламати Гонту було важко, навіть смерті він не боявся. Не знали кати, що смерть зробить Гонту вільним. Так поводить себе людина, яка любить свою батьківщину, свій народ. Іван Гонта постає справжнім патріотом, якому навіть смерть не страшна
Реальні події стають художніми тоді, коли стосуються особистості в процесі її розкриття в сюжеті. У сюжеті епічного твору, як правило, не одна подія й не один герой. У великому творі епосу виникають більші сюжетні "материки", у центрі яких стоять значні індивіди [14, 177].
Одним з цікавих характерів у романі є Роман. “Роман був вродливий, густий чорний чуб, підстрижений під макітру, великі сині очі дивились безжурно, і здавалось трохи хитрувато; вони безперестанно сміялися, сміялись навіть тоді коли потрібно було бути серьойзним” [39, 8]. За його нескінченими жартами і розповідями ховалась – чиста і ніжна душа, що розкривається у несміливому першому коханні. Дуже сподобалась йому Галя, він купив їй у подарунок хустку, хотів з нею одружитися, бо не було ні кого на світі гарніше ніж вона.
«Романа звинуватили у крадіжці на Січі. Роман був чесний, ніколи нічого чужого не брав, навіть у такій ситуації не припиняв жартувати. Але не витримавши розплакався, як дитина «Не брав я тих грошей, не злодій я» [35, 54].
Приїхавши до дому, він пішов у гайдуки до пана Калиновського, люди казали що добрий пан. І Романові теж так здавалося, бо їв на полюванні з ними, тай ставився до них не так, як інші пани.
Роман був сміливим, рятуючи діда Стодурка від канчуків, занапастив себе. «Романе, зупинись, що ти робиш?– заговорив дід Стодурок» [35, 144]. Тільки потім Роман отямився, і зрозумів, що накоїв. З одного боку врятував діда, а з другого боку занапастив себе. Та не залишить цьог, буде мстити йому. Нічого не залишається йому, як приєднатися до гайдамаків.
Роман хоч був веселим, але завжди був чесним, ніколи не брав чужого. Хотів Максимові подарувати часи, так на це Залізняк відповів, що в Романові ганжд. «В цьому «Ех ти» чувся такий осуд, такий докір, що Роман поморщився, мов від болю. Переосмисливши свій вчинок, він просить пробачення. Суворо глянув Максим Романові у вічі. Немов у душу заглянув через них, повірив, що Роман більше так не буде» [35, 200].
Ще важче переживає Роман, коли знов його звинувачують у крадіжці грошей. «Семен Неживий не повірив, що Роман не брав грошей. Роман глянув йому у вічі і з жахом побачив, що Семен не вірить»[35, 275]. Важко було для Романа і те, що навіть Хрін не повірив йому. «Весь день Роман не виходив на вулицю, важко було йому, соромно дивитись людям в очі. Знав, Максим повірив би йому, бо бачить людей наскрізь. Сильно стискалося серце, і вперше в житті промайнула думка «Навіщо жити?» [35, 200]. Намагався Роман накласти на себе руки, але його врятував Василь Озеров. Василь бачив хто взяв гроші, але не став виправдовувати Романа. Подобалась йому Галя, а вона кохала Романа. Тож Василь хотів щоб Галя відвернулася від Романа. Але не сподівався Василь, що все так обернеться, думав минеться, всі забудуть про крадіжку. От тільки Роман не міг витримати цього, мав чисту совість. Тай Василь не зміг би взяти на себе такий гріх, смерть невинної людини.
Юрій Мушкетик створює однакові умови, але зрізними значеннями, щоб поставити Романа у конфліктні ситуації й показує, як він їх переносить. Двічі Роман потрапляє у ситуацію, коли його звинувачують у крадіжці. Першого разу це було на Січі, йому ніхто не вірив, не так було боляче померти, ніж коли це трапилося вдруге, тому, що Романові не було байдуже, що подумають про нього люди, з якими він разом здобував волю. Біль не давав йому спокою коли про нього так думали. Зовнішні обставини призводять Романа до внутрішніх переживань, а разом з тим й до страшної думки накласти на себе руки. Ця ситуація призводить Романа до внутрішнього конфлікту.
Робітник у багача Зозулі, гончар Семен Неживий, випив до дна гірку чашу бідняцького життя. Семен терпів усі дорікання Зозулені, не звертаючи на нього велику увагу. Стримувався щоб не засміятись, коли Зозулиха питала що варити на сніданок, татарську юшечку, а в коморі у нього висять мішки з салом, висять доки й черва в ньому не заведеться.
Семен Неживий, як і Залізняк, повстав проти несправедливості, знущання над селянами. Семен був сміливою людиною, щирою, розумною, терплячою. Семен захистив Євку, від пана Грешка. «Дівчину, не смій кривдити, вона й так нещасна. Я один раз кажу, а як дізнаюсь, то лихо буде» [35, 101].
Коли його схопили він все одно намагався захистити своїх побратимів. Незрозумілим йому було й те що Мелхіседек хотів і віру захистити і панів не чіпати. Характери Залізняка і Неживого, Юрій Мушкетик зробив подібними: обидва постали проти панів, заради визволення народу від панщини, несправедливості.
Ще один побратим Залізняка – Микола, молодий, сильний. Микола мріє заробити грошей, купити шматок землі, щоб одружитися з коханою дівчиною.
Сильно переймається, коли не розуміє економ, що діду Тарасу вже скоро сімдесят років буде, що важко дідові працювати, але треба панщину відпрацьовувати. У його душі так і кипіла ненависть до панів. Хоча пана Загійного він захищав, бо казав, що у нього все не так, як у інших. Та коли Загійний не заплатив йому за роботу усієї суми, зрозумів Микола, що не такий Загійний простий, як здається.
«Привело Миколу у табір гайдамаків помста пану Думковському за вбивство коханої Орисі. На Орисеній могилі пообіцяв Миколи помститися за її смерть панам Думковським, та не тільки їм. Помста горіла в ньому вогником, а потім розгорілась у пожежу. У таборі гайдамаків шукає Микола помсти, немає іншого шляху у нього. Микола стримав свою обіцянку, але коли гайдаймацьке повстання придушили, він їде на Дон воювати, здобувати волю. Жага помсти потребує все нової крові, нових боїв.» [35, 215]. Це внутрішній конфлікт із самим собою, який потрібно подолати, бо інакше випалить всю душу. Й не залишиться у ній нічого заради чого хотілось жити далі. Мені здається, що помста Миколи засліпила у ньому всі добрі риси його душі, і вона скам'яніла для оточуваного середовища. Тільки потребувала нової крові й смерті, щоб хоч якось утамувати порожнечу, яка утворилась у ній.
Усі конфлікти, які змальовані у творі, Юрій Мушкетик намагався дуже добре розкрити, показати героїв у складних ситуаціях, які рішення вони приймали, на якому боці вони залишалися. Намагався описати найвищі душевні переживання, почуття, які охоплюють того, чи іншого персонажа. Навіть якщо автору в деяких випадках не вдалося досконало відтворити конфлікти, в цьому не має його провини. Тому що «Гайдамаки» був його другим художнім твором, йому ще не вистачало досвіду у такому романі. Нажаль, на сьогодні ми не можемо сказати, що конфлікти, які зображені у цьому творі, відображають людей тих епох. Але мені хочеться вірити, що саме такими, якими вони постають у творі «Гайдамаки», вони існували декілька століть тому.
Висновки
Історична основа роману «Гайдамаки» – це повстання, яке відбулося у 1768 році ХVIII столітті. Його очолив Максим Залізняк, а згодом до нього приєднався і Іван Гонта. Нажаль повстання було жорстоко придушене, але ця подія мала велике значення для України: відбулося возз'єднання більшої частини українських земель, які були довгий час розірваними штучними кордонами.
Помітним явищем в українській історичній прозі є роман Юрія Мушкетика «Гайдамаки». Він змальовує картини героїчного минулого українського народу. Цей роман розвиває основну лінію – яка присвячена одному з найважливіших етапів визвольної боротьби народу України проти гнобителів. Ю.Мушкетик сміливо взявся на розборку цієї дуже складної теми. Новаторське рішення автора полягало насамперед розкриттям справжньої ролі народу, що творить історію. Відтворюючи в складному переплетінні людських доль, індивідуальних характерів, хід історії, романіст–історик не може пройти повз тих двох таборів, двох світів. Втілення з точки зору народу особливостей боротьби є в історичному романі основою відтворення правди життя, у змалюванні людських характерів.
Автор історичного роману має поєднувати у своїй роботі сумісність уважного дослідника з художньою проникливістю. Однією з суттєвих ознак роману "Гайдамаки" є те, що гострота фабули у ньому підпорядковується ідеї розкриття характеру, в дії, із заглибленням в індивідуальну психологію героя. Автор ставить героїв у конфліктні ситуації, у яких найповніше розкриваються їх характерні риси. Автор показує, як очолене Залізняком і Гонтою повстання насправді переросло у національно-визвольну боротьбу. Ідейним підґрунтям якої стала національна ідея об’єднання України в єдину державу.