Смекни!
smekni.com

Літературна династія як наукова проблема (стр. 3 из 4)

Однак на цьому рівні дослідження виникає питання, як передаються від покоління до покоління такі "сліди пам'яті", або, іншими словами, чи мають наукову вагу слова Олени Пчілки про "існування родової зав'язки, природженої кебети письменницької" у нащадків цієї видатної династії.

Генетична складова. Сучасні дослідження "на стику" психології і генетики виявили явище трансгенераційної передачі зафіксованих у несвідомому індивіда зразків морально-етичної та емоційно-почуттєвої поведінки через посередництво дуальної єдності "мати-дитина" (А. Шутценбергер, Ф. Дольто, Е. Берн). Відкриття генетичного переємства чуттєвого спадку французький дитячий психолог Ф. Дольто порівняла за значенням із відкриттям вродженого характеру деяких захворювань і ввела для означення цього феномену поняття "генетична солідарність": "...події, які сталися в сім'ї людини, навіть до її народження, коли вона була плодом у материнському лоні, - якщо її мати страждала від них ..., - здатні викликати у ще не народженого немовляти невроз. Ця дитина своїм тілом буде виказувати страждання, яке затамувала в собі її мати". Дослідниця доводить об'єктивне існування "солідарності" поколінь під згубною дією травм і стресів та під живильним випромінюванням успіхів, глибоких і радісних почуттів, стверджуючи, що від матері до дитини переходить і страждання, і вітальна наснага.

Дуже важливими для емоційного та інтелектуального розвитку людини є також перші дні її життя, коли, за даними нейрофізіології, формується чуттєво-раціональний поріг особистості - відповідно до успадкованих фізичних і психічних особливостей. Початкові етапи онтогенезу - це той критичний період, коли вплив оточення має принципове значення для формування механізмів поведінки, в основі яких лежить генетичний матеріал, створюючи "сценарну матрицю" (Е. Берн), що наповнюється індивідуальним змістом упродовж усього життєвого шляху людини, визначаючи риси не тільки її фізичного, а й духовного обличчя. Отже, слова Олени Пчілки в листі до О.Огоновського: "В дітей мені хотілося перелити всю душу й думки - і з певністю можу сказати, що мені се удалося" [5, 22], - мають під собою подвійний підмурівок: і психологічний, і генетичний, Авторитет її серед дітей був величезним, "наше мало не божество", писала у "Хронології..." О. Косач-Кривинюк. "Леся і брат Михайло любили її і були під її впливом чи не найбільше за всіх нас", - пояснювала вона ж у спогадах про Олену Пчілку. Проте успадкувала Лариса Косач від матері небагато: "здатність до мов" була, на думку О. Косач-Кривинюк, можливо, єдина "драгоманівська", а не "косачівська" Лесина риса. Лариса Косач "вдалася" в батька і зовнішністю, і характером: "...в Лесі такі самі риси обличчя, барва очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, така ж постать, така сама тендітність. Вдачею ж вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно, однаково обоє бували здатні скипіти страшенно, коли їх дійняти чимось особливо для них дошкульним. Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Обоє були бездоганно принципові люди", - це безцінне свідчення Ольги освітлює духовну - не ідеологічну - постать Лесі Українки під новим кутом зору, який чомусь, за слушною заувагою О.Забужко, дослідниками ігнорується. Тим часом вона послідовно ідентифікувала себе як жінку "косачівського віття", акцентуючи роль Олени та Олександри (сестер батька) у своєму вихованні: "Коли ти можеш, то се вже досить для жінки з косачівського роду (згадай, що нам часом на сю тему тітки говорили)". Леся народилася, коли її батькові було 30 років, народження Михайла відзначило 20-річчя матері: первісток Косачів був схожий на Ольгу Драгоманову (Косач) і користувався особливо ніжним ставленням до себе з боку матері, Петро Косач своїх дітей любив однаково, проте Лесю підтримував завжди і найбільше. Ще один промовистий факт: батько Лесі Українки був схожий на свою матір - Марію Степанівну Чернявську, "дуже лагідну, добру жінку, розумну і, як на той час, гарно освічену". Вона майстерно вишивала, була тендітна і часто хворіла. Померла ця бабуся Лесі Українки рано "не то від сухот, не то від крайнього виснаження й тяжкої анемії". Зважаючи на важливість генетико-психологічних детермінант для становлення особистості та на твердження Е. Берна, що "сценарні вказівки, які мати дає своїй дитині, вона сама отримала від свого батька - це означає, що джерелом сценарію чоловіка може бути його дідусь за лінією матері; вказівки, які батько дає доньці, сам він отримав від своєї матері - це означає, що джерелом жіночого сценарію найчастіше є бабуся за лінією батька", залишається тільки шкодувати про генеалогічну "білу пляму" в родоводі Косачів, за якою ховається невідома нам постать Марії Чернявської (чи Черняхівської), яка передала своїй великій онуці постать, вдачу і глибоку любов до рукоділля (О. Косач-Кривинюк неодноразово згадувала у "Хронології..." про Лесину майстерність у вишиванні, а також про її намір вступити до жіночої школи мистецьких ремесел у Варшаві. Не можемо оминути ще й те, що саме батькові та його сестрі Олександрі ("тьоті Саші") Лариса-Леся Косач завдячує життям, бо вони, по суті, вирвали її з рук смерті, коли вона захворіла ще немовлям, а мати, тяжко недужа після пологів, не могла її доглянути (можливо, звідси, з перших місяців, бере свій початок "тінь смерті", що вгадується у глибинних пластах текстів Лесі Українки як модифікована "родовим несвідомим" лицарська туга за героїчним завершенням життя (нескореним, на полі бою), та оточений авторською любов'ю і розумінням образ батька ("Адвокат Мартіан", "Руфін і Прісцілла", "Лісова пісня" (Лісовик), "Бояриня").

Отже, в особистості Лесі Українки зійшлися духовний (виховний) вплив матері та психічні (генетичні) властивості батька: інтелектуалізм Драгоманових і чуттєвість Косачів (не відмовляємо Косачам в ratio, а Драгомановим - в emotio, однак акцентуємо на превалюванні родових рис, які означені авто характеристиками членів родини). Можливо, саме тут у поєднанні з родовою пам'яттю про лицарство та особистісними зацікавленнями ховається джерело особливостей творчого синтезу Лесі Українки ("спонтанні" і "раціональні" твори) та її неоромантичних шукань. Зрештою, як стверджує А. Шутценбергер: "Ми всі - метиси. Ми походимо від перехрещення двох різних сімей: сім'ї нашої матері і нашого батька... Дуже часто ми успадковуємо одну культуру, а не дві...". Наважимося припустити, що органічно, іманентно Леся Українка належала культурі Косачів, і сама вона сходила до розуміння своїх духовних витоків все життя, а переломовим моментом, який спрямував її на цьому шляху, була й досі не осмислена, бо не піддавана ratio, трагічна ніч "Одержимої", однак це тема окремих досліджень.

У контексті "генетичного" пошуку перед дослідником закономірно постає проблема спадковості таланту. Від батьків дитині передаються фізичні і психічні особливості, поведінкові зразки та емоційна пам'ять, індивідуальні настанови й "родові архетипи" - чи передається їй у спадок обдарованість? Незважаючи на те, що поняття "обдарованості" імпліцитно утримує в собі ідею про певний вроджений дар, уже апріорі пов'язуючи видатні здібності зі спадковими задатками, наукові дані концепцію генетичного переємства таланту не підтверджують. Засновник психогенетики англійський дослідник Ф. Гальтон, який вивчав вплив генного матеріалу на виникнення високих можливостей людини в різних сферах діяльності на прикладі видатних династій Англії, категорично відкинув теорію "вродженості" таланту: "Обдарованість батька чи матері, чи навіть їх обох, зовсім не є гарантією обов'язкової обдарованості дитини, а тільки надає їй для цього більше шансів". Новітні дослідження в галузі психогенетики обґрунтовують цей висновок експериментально [1, 161], стверджуючи, що гену геніальності не існує, і пропонуючи натомість концепцію емергенезу - явища, при якому певні ознаки і властивості людини залежать від особливої конфігурації генів або від набору здатностей, кожна з яких зумовлена генетично. Підсумовуючи емпіричні дані, психогенетики припускають, що "здатність до творчості може бути емергенною рисою". Тобто талановитість дитини прямо залежить від того комплексу генів, які передали їй батьки, однак варіативність їх поєднання непередбачувана, тому будь-які прогностичні оцінки в цій сфері ефемерні. Проте в родині Косачів-Драгоманових літературні здібності простежуються протягом кількох поколінь, досягаючи вершинного рівня в особистості Лесі Українки. Очевидно, і рід Косачів, і рід Драгоманових володіли високими природними задатками (які, можливо, підбиралися і закріплювалися як результат асортативності шлюбів), що створили сприятливий генетичний фонд для індивідуального розвитку.