Як було вже сказано вище, що при характеристиці народної лірики Подніпров'я ми будемо опиратися на історичне минуле та козацьку добу. Отже при характеристиці усної народної творчості ми будемо описувати соціально-побутовий вид ліричної пісні, а саме особливу увагу буде приділено козацьким, солдатським, чумацьким та стрілецьким пісням та думам, які співалися та співаються населенням на даній території.
Найбільшого розквіту і самобутності на Подніпров’ї набула позаобрядова пісенна епіка і особливо лірика. Найяскравіше тут проявились риси подніпровського виконавського стилю, традиції протяжного пісенного стилю. Але останній притаманний лише частині репертуару народних співаків Дніпропетровщини. У цьому регіоні переплелися, історично нашарувалися різноманітні пісенні стилі, утворився багатий репертуар не тільки із суто місцевих фольклорних творів, але здебільшого із запозичених, які мають загальноукраїнське поширення, або побутують у сусідніх регіонах. Розглянемо найхарактерніші фольклорні твори, найбільш яскраво виражені побутуючі тут пісенні стилі, їхні основні характеристики.
Пісенна епіка Дніпропетровщини також може розглядатися як багатошарове, полістильове явище. З одного боку, тут поширені твори, типові для всього українського загалу або спільні подільсько-подніпровські, волинсько-подніпровські. До останніх належать найдавніші балади про кохання та родинні стосунки: парубка, який кохав одночасно двох або трьох дівчат, забито („Ой чиї то воли по горі ходили?”, „Ой у полі жито, копитами збито”); сестра отруює брата за намовою коханки („Сербин”); стрілець убиває голуба, голубка („Ой там, на горі, ой там, на крутій”) дівчина розшукує могилу загиблого милого („Калина-малина над яром стояла”); зустрівшись після тривалої розлуки, закохані похворіли („Як піду я не берегом, лугом”), дівчина колише позашлюбних дітей-близнят („Ой у лузі на калині”); вдовин син зводить дівчину („Тихо, тихо Дунай воду несе”); дівчина топить позашлюбне дитя („Ой ковалю, коваль, коваленку”); балади „Подолянка”, „Бондарівна”; вдова і двоє синів („Що то в лузі за верба?”); дівчина не дозволяє вбити нелюба („Ой у полі озеречко”); жінка знущається з чоловіка-недоростка („Ой оддала мене мати”); чоловік пускає за водою нелюбу жінку, а потім просить повернутися („Оженивсь молод”); чоловік п’є з кумою, за скаргою жінки його карають („Ой орав же мій миленький”); чоловік карає жінку за позашлюбну дитину („Тиха, тиха величенька тиха”); чоловік вбиває жінку за намовою коханки („Ой високо сонце сходить”), свекруха перетворює невістку в тополю („Ой жила удівонька та на роздоллі”); балади „Про чайку”, „Дочка-пташка”; син виганяє з хати свою стару матір („А в неділю рано-пораненьку”); козак полишає батька і топиться в річці („Усі гори зеленіють”); багатий брат і бідна сестра („Під білою березою”) тощо.
До суто подніпровських балад можна віднести такі, що мають обрядове коріння („Стріла” – „Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл” з наспівом весняного „кривого” танцю), версії сирітських балад: де батько з мачухою проганяють дітей („Ой по горі, по горі”); чи коли сирота шукає матір, але знаходить лише її могилу („Щось у лісі гукає?”); казкова версія балади про свекруху-обмовницю – змія обмовляє жінку донця („Ой ходив донець сім год по Дону”), а також новітні балади, що виникли на Подніпров’ї під впливом російської пісенності: жінка вбиває чоловіка, а потім шкодує за ним („Ой зима, зима, ти холодная”); матроси завозять сп’янілу та підмовлену дівчину на кораблі („Ой зацвіло синєє море”); під впливом міського жорстокого романсу: парубок застрелився, коли, повернувшись, застав померлу кохану („Любила хлопця з восьмого року”)
Порівняно невелика група пісень відбиває тематику та стильові особливості співу козацької доби: „Закувала зозуленька” де козаки просять у вдови дозволу подивитися на її дочку; „Як у саду, так і в лісі” в ній козак від’їжджає, заповідаючи дівчині рости; з маршовою мелодією; „Ой піду я понад лугом” тут чоловік нарікає на негарну жінку; „Ой дівчина сіни мила” в якій мати здогадується про кохання дівчини до козака, але не хоче нелюбого зятя ці пісні з танцювальними наспівами.
Пізніші нашарування у пісенній ліриці Дніпропетровщини у вигляді сільського романсу простежуються у секвенційних наспівах пісень „Ой у полі криниченька” де парубок залицяється до дівчини, яка несе відра з водою; „Ішли воли із діброви”, „В кінці греблі шумлять верби” тут козак покидає дівчину.
Вся специфічність змісту ліричних пісень визначається перш за все характером ліричного героя. Ліричний герой в народних піснях нашого краю, як здебільшого і в інших – це завжди проста людина: селянин, селянка, бурлак, повстанець, козак, вояка. Саме їх відчуття, світогляд і думки складають основний зміст ліричної пісні.
Таким чином, пісенність Наддніпрянщини становить складний конгломерат різних пісенних стилів, сукупність різних загальнопоширених жанрів, серед яких не всі представлені на Дніпропетровщині в чистому виді. Але переважна більшість побутуючих тут фольклорних творів несе в собі стильові риси подніпровської традиції співу. Найдавніші пісенні зразки з архаїчною мелодикою співіснують тут з новітніми творами та пісенними стилями. За пісенним репертуаром та співочими стилями Наддніпрянщина становить перехідну зону між Поділлям і Поліссям, збагатившись фольклорними традиціями сусідніх регіонів та обдарувавши їх своїми надбаннями. Та головною „візитною карткою”, неповторним обличчям подніпровської пісенної лірики залишається відомий далеко за межами нашої області протяжний гуртовий спів.
Розділ 4. Значення українських народних ліричних пісень в
сучасній державі
Переходячи до характеристики української ліричної пісні в сучасній українській державі варто зробити акцент саме на ту культуру яка розвивається сьогодні і які види анти культури ми можемо спостерігати на території сучасної України, і як вона впливає на розвиток молодого підростаючого покоління, і чи зможе вивчення народної лірики в сучасній школі вплинути на подальше становлення школяра як особистості в суспільстві.
Поняття культури в сучасній Україні на стільки диференційоване, що кожна людина на питання «Що таке культура?» дасть власний варіант відповіді, який буде не схожий, а можливо навіть прямо протилежний попередньому варіантові. Можливо це так і потрібно, адже кожна людина – це особистість не схожа на іншу, але ж тоді самовільно виходить питання про те що поняття про культурний ідеал у кожного різний, що на нашу думку не є приємним для молодої держави. Адже культура є фактором організації суспільного життя, сукупність ідей, принципів, соціальних інститутів, що забезпечують колективну діяльність людини.
Звертаючись до соціології можна виділити наступні форми і різновиди сучасної культури українців:
1) елітарна культура (або культура еліти);ї
2) народна культура (або культура, що твориться народом, частіш за все без участі професійних творців – артистів, зодчих, письменників, музикантів, художників) - фольклор (міфи, легенди, казки, билини, пісні, танці);
3) масова культура, чи культура, що спрямована на задоволення недовгих у часі запитів народних мас (цирк, популярна музика);
4) субкультура, чи культура певної соціальної групи (наприклад, культура «дітей рок-н-ролу», культура панків, культура студентів);
5) контркультура, чи культура, цінності якої є протилежними щодо будь-якого зі згаданих вище видів культури; така культура не визнається іншими видами культури і вважається анти культурою;
6) суперкультура - це культура технократії (наприклад, культура університетів, культура автошляхів, культура висотних будівель, культура контролю за народжуваністю).
Чи не найцікавішим є той факт що на сьогодні в українському суспільстві існують всі ці форми культури.
Говорячи про теперішній розвиток музичної української культури, варто зазначити, що здебільшого нинішня культура розвивається під впливом західних понять про культуру та завдяки нашій теперішній молоді стає її складовою частиною.
Відслідкувавши таку тенденцію ми з усією ймовірністю можемо сказати що наша народна музика і пісня поступово відходить у молодого покоління на другий, третій, а можливо і останній план. Наша молодь є характерним представником масової культури яка виникає і з часом переходить в інше захоплення.
Характеризуючи значення народної пісні та лірики в сучасній держави можна сказати про те що люди поступово перестають співати пісні як це робили наші предки, вони перестають звертатися до пісні як до найкращого заспокійливого, як до можливості вилити всі свої страждання через пісню.
Народна ж пісня залишається надбанням людей старшого покоління, саме вони можуть розповісти нам історію створення тієї чи іншої пісні, розповісти про її героїв та заспівати її для нас.
Завдяки ж саме представникам старших поколінь ми зараз маємо найбільші в Європі, а, можливо, навіть у світі збірки народного фольклору, народних пісень, дум, балад, приспівок, байок та інших видів народної творчості, тільки завдяки їм та їх вкладу в розвиток народних пісень ми по праву вважаємося самим співучим народом в світі.
Що стосується вивчення народних пісень та інших видів фольклору в сучасній школі, то на нашу думку, це потрібно зробити на загальнодержавному рівні, ввівши етнологію та фольклористику українського народу окремим предметом в середній школі. Вивчаючи даний предмет потрібно в першу чергу педагогам звертати увагу на те, що це неоціненне надбання всього українського народу, що кожна пісня написана де сльозами, а де інколи навіть кров’ю, що це не просто пісня, яку співають наші бабусі – це історія нашого народу виспівана в пісні, а як відомо «без знання історії свого народу не можливо оцінити його сьогодення».