Відношення Горація до Плавта і Луцілія пояснюється іншими часами і іншими естетичними вимогами. Політичні сатири Луцілія були спрямовані проти вищих прошарків суспільства. Луцілій, за власним визнанням, писав їх «для народу». Плавту і Луцілію було далеке прагнення Горація догодити смаку «досвідчених друзів» [6, с.388].
Бажаючи знайти в Августі союзника в боротьбі з архаїстами, Горацій вказує, що преклоніння перед старовиною є особлива форма легального протесту проти всього сучасного.
Визнаючи за поезією божественне походження, Горацій говорить про міфічний доісторичний час, коли Орфей, поет тлумачив волю богів, змусив людей припинити вбивства і змінити спосіб життя. В історичний час на формування поезії вплинула філософія.
Питання взаємин таланту і мистецтва (уміння) хвилював не одного Горація. Аристотель затверджував, що «поезія складає частину чи дуже обдарованого природою, чи схильної до божевілля людини. Перші здатні перевтілюватися, другі приходити в екстаз» [6, с.389].
Горацій не є прихильником цієї теорії, що ставить поета на одну ступінь із провісником, якому в стані екзальтації дається божественне вселяння. Карикатура на такого поета дана наприкінці послання. Одного таланту недостатньо. Його потрібно доповнити майстерністю й умінням.
Потрібно вміти за силою вибрати матеріал з міфології, історії,— при цьому виключається сліпе наслідування. Кратність змісту у поєднанні з ясністю — одне з найважливіших вимог Горація. Засуджуючи недоречне вплітання епізодів, поет відстоює необхідність краси, пов'язаної з добірністю форми і стрункістю композиції. Вчитися цьому треба у грецьких поетів.
Без серйозної роботи над формою твору в мистецтві не можна домогтися досконалості. Вислів Горація «Нехай на дев'ятий рік (твір) буде видано» [6, с.389] стало крилатим. Необхідна завзята праця, ретельна обробка твору, щоб почувалася в ньому найменша неточність. Горацій метафорично уподібнює поета скульптору, що прибирає зі статуї всяку шорсткість, яку можна відчути проведеним по мармурі пальцем.
Говорячи про відживаючі і слова, що знову з’являються, порівнюючи їх з умираючою природою і людським життям, Горацій попереджає, що введення нових слів потребує обережності, ретельного відбору.
Дуже важлива думка авторитетного судді-критика, що безстрасно проаналізує твір з точки зору стилю, мови та недосконалі за формою твори поверне автору для виправлення. Незалежний від автора критик, що сміливо вказує на недоліки, — щирий, непідкупний друг.
Задача поета — радувати, наставляти і хвилювати — повинна виявлятися у всіх жанрах, але з особливою силою в трагедії. Говорячи про кожен жанр окремо, Горацій більше всього зупиняється на трагедії, обурюється зіпсованими смаками публіки, що цікавиться тільки видовищами, і піднімає голос у захист класичної трагедії. У її відродженні він бачить можливість відродження древніх вдач.
Горація більше приваблюють міфологічні сюжети зі збереженням традиційної характеристики героїв. Характер героя повинен бути незмінним від початку трагедії до кінця. Поведінка і мова персонажів варіюється в залежності від віку, походження, соціального стану, занять. Хор є охоронцем справедливості, світу, порядку, помірності. Крім хору, можуть брати участь тільки три актори. Дія розвивається в п'ятьох актах і закінчується розв'язкою без участі бога.
Горацій порушує питання про причини недосконалості трагедій і дає короткий огляд історії драми. Він стосується також і сатировської драми, мова якої повинна бути веселою і разом з тим пристойною. Погляди Горація, безсумнівно, є результатом узагальнення його творчої діяльності.
З "Послання до Пізонів"
30. ...Силам своїм відповідну беріть, письменники,
тему.
Зважуйте довго, чи втримають, чи не відмовляться
плечі [7, с.27]
40. Нести тягар цей. Хто обере посильне завдання.
Той ні плавності мови, ні ладу ясного не втратить.
Сила й краса толо ладу — хіба таки я помиляюсь? —
Те говорити завжди, що й треба було говорити,
І дослідивши усе, завчасно й відкинути дещо [7, с.27].
45. Право поета — що повикреслювать, що відібрати.
Тонко й ретельно сплітаючи слів нерозривну тканину.
Зробиш чудово, в майстернім сполученні слово
відоме
Давши немовби нове. Коли ж доконче потрібно
В висловах свіжих явити речі, незнані раніше [7, с.27]
50. Можна і винайти слово, якого й не чули Цетеги[1],
Туго підтягнуті, — скромну цю буде пробачено
вольність,
І новокуті слова довір 'я здобудуть, як злегка
Змінені, з грецьких джерел вони ллються.
Якщо дозволяв це
Римлянин давній Плавту[2] й Цецілію[3], чи заборонить [7, с.27]
55. Варію[4] він та Вергілію?[5]Дещо і я запровадив —
Чи докоряти ж за це, коли і раніше — Катона[6]
Й Еннія[7] мова, речам нові надавши імення,
Мову батьків збагатила? Вільно й було це і буде —
Слово впровадити, вжитком сучасним його
позначивши [7, с.27].
60. Як відмінюється листя в лісах із зміною року
І опадає, так і слова, відцвітаючи, гинуть.
А новотвори, немов юнаки, і міцніють і квітнуть.
Ми і все наше — дань смерті [7, с.27].
70. ...Віршем трагедії твори комічні складать
не годиться [7, с.27],
90. Не подобае і стилем буденним, лише для
жартливих
Сокків[8] придатним, співати про щедру Фіестову учту, —
Кожній-бо речі своє призначено місце пристойне.
Правда, й комедія часом свій тон повсякденний підносить,
І роздратований Хрем[9]пишномовним лається словом [7, с.27].
95. Але ж і трагіки часто в висловах простих
сумують —
Так от і Телеф з Палеєм, убогі вигнанці обидва.
Речень, ліктів на два, уникають величних та пишних.
Жалем гірким глядачеві пройняти бажаючи серце.
Ні, не досить поемі краси, — питвом найсолодшим [7, с.27]
100. Хай вона буде, щоб дух слухача вести, куди
схоче.
Сміхом на усміх, слізьми на ридання завжди
відгукнеться
Людське обличчя. Хочеш, щоб плакав я — треба
самому
Смутком пройнятись, тоді лиш твоє нас горе
зворушить,
Телеф або Пелей: а погано роль проведеш ти – [7, с.27]
105. Спати або й сміятись я буду. Смутку а обличчі
Мова сумна потребує, погрозного вислову — гнівна,
Жартів — весела, речень суворих — мова поважна [7, с.28].
110. ...Річне однакова — бог чи герой промовляє
славетний [7, с.28]
115. В розквіті сил кипучих юнак чи старець похилий,
Горда й поважна матрона чи мамка дбайлива і скромна,
Всюди бувалий купець чи ратай зеленого поля,
Ассірієць чи Колх[10], Фіванець чи син Арголіди, —
Зваж на їх славу, поете, чи сам вигадуй доладно [7, с.28]
120. То ж, як схотів би Ахілла преславного ти
відтворити,
Хай невблаганний, палкий, невтомний і гострий він
буде,
Хай відкидає закони, все підкоряючи зброї [7, с.28].
155. Слухали, поки співець їм скаже: "Плещіть у
долоні!"[11]-
Знай, ти звичай відбити кожного віку повинен,
Всю ту красу, що дарують нам роки скороминущі.
Щоб юнакові [7, с.28]
175. Ролі старого не дати, а хлопчику — партії мужа,
Завжди дотримують прикмет, і постаті й віку
властивих.
Дію — на сцені виводять або розмовляють про неї [7, с.28].
185. Перед народом нехай дітей не вбиває Медея,
І нечестивий Атрей хай нутрощів людських не варить;
Прокну—у пташку і Кадма — у змія не слід обертати, —
Хоч і покажеш таке — не повірю тобі й одвернуся.
Дій не менше п'яти і не більше бути повинно [7, с.28].
190. В драмі, щоб знову глядач зажадав на неї дивитись;
Хай не з'являється бог, якщо вузол такої розв'язки
Не потребує; четвертий нехай не встрявав в розмову;
Місце актора і роль належну хай хор заступає,
Але нічого співати між діями він не повинен [7, с.28],
195. Щодо прямої мети не веде й не пов'язане
змістом.
Добрим нехай він сприяє і дружні дає їм поради,
Хай втихомирює гнаних, а тихим любов вділяє,
Скромність у їжі хай хвалить, святу справедливість
шанує
Й давні закони, і міста мирно відчинені брами [7, с.28].
200. Хай таємниці ховає і молить богів і благає,
Щоб до нещасних доля вернулась, а гордих минала.
[…]
...Співів трагічних Камени рід невідомий, як кажуть.
Винайшов Феспіс[12], який на колесах вивозив театр