свій,
Де виступали, обличчя дріжджами розмалювавши.
Згодом маски Есхіл запровадив і одяг пристойний,
Сцену на полях помірних умів намостить невелику [7, с.28].
280. Мови високої вчив і стрункої ходи на котурнах[13].
Далі старинна з'явилась комедія — не без значної
Слави, та в зле обернула свободу й накликала грізну
Силу закону на себе: діє закон — і ганебно
Хор замовкає, свою шкідливу втративши чемність [7, с.28].
285. Наші поети нічого без досліду не залишили,
Шану ж за те здобули, що звернутії з грецької
стежки
Зважились і прославляли наші домашні події,
Їх у поважну претексту чи в тогу звичайну
вдягнувши.
Доблестю й зброєю сильний, Лаціум[14] був би
не менше [7, с.28]
290. Мовою славен, коли б не боялись поети
напилком
Свій повільний труд шліфувати ретельно. Та знайте
Ви, о Помпілія кров[15], не варта уваги поема,
Що не зазнала ні плям, ні виправлень довгими
днями [7, с.28].
Перш за все виникає питання про порівняння теорії поезії в «Посланні до Пізонів» Горація й у «Поетиці» Аристотеля. Це порівняння може бути сформульоване з достатньою ясністю і простотою. Безсумнівно, Горацій відрізняється від Аристотеля, по-перше, своїм дидактизмом і, по-друге, деякого роду суб'єктивізмом. Аристотеля цікавлять форми поезії самі по собі. Горацій же, навпаки, входить у зміст творчого процесу. Крім чистих форм, його цікавить стан художньої свідомості. При цьому він не психолог, а дидактик-мораліст, він наполягає і дає поради. В той час як в Аристотеля тільки натяк на повчання тим, хто пише трагедію, Горацій присвячує цьому сотні віршів [8, с.237].
Необхідно також віддати собі повний звіт у класицизмі Горація й у його античній специфіці.
Серед основних естетичних принципів Горація характерних для класицизму, слід зазначити чітку єдність, простоту та злиття з цілим. Простота і єдність — основна форма твору мистецтва. Горацій всіляко висміює різнобій у стилі. Він представляє його у виді чудовиська з прекрасною жіночою голівкою, з кінською шиєю, з тілом, оздобленим строкатим пір’ям, і, нарешті, з риб'ячим хвостом. Це все рівно що дельфін у лісі чи кабан у водах, чи ніс на сторону при красивих очах і волоссі. Все повинно бути на місцях. Хто обрав предмет під силу, у того і мова поллється сама собою і лад її буде ясний, а вся головна сила і краса ладу в тому, щоб у відомий момент сказати тільки те, що в цей момент і повинне бути сказаним. Довго й переконливо Горацій радить не плутатися в подробицях і прямо виходити до мети.
За змістом поезія ґрунтується на придбаних здорових знаннях і на правдивому відображенні людських вдач. Горацій — шанувальник звичаю. Не те щоб він був обов'язково за старовину чи обов'язково за нововведення. Але зате йому властиве чисто естетичний консерватизм — дотримуватись точності і здоровому зображенню, і естетична воля — не заважати природному розвитку життя. Бути може, один образ з тих, які вжиті в «Поетиці», найбільш характерний для цієї сторони світосприйняття Горація. Він говорить про те, як ліс змінює листя з плином років, обпадають колишнє листя, як старіють і зникають слова і як, подібно юнакам, вони цвітуть і міцніють. Справи смертних гинуть, говорить Горацій, і тим більше не вічно живуть значення і приємність мов їх. Багато відродиться зі слів, які вже віджили; багато, якщо зажадає звичай, загине з тих, які нині в пошані. Цей образ прекрасно малює античний стиль загального світосприйняття і внутрішній спокій, як би байдужність античного естетичного сприйняття. Горацій анітрошки не проти нового. Однак він вимагає, щоб нове було витримане до кінця «таким, яким з'являється спочатку,— вірним собі» [8, с.238]. Погодженість в усьому — насамперед. Погодженими повинні бути слова героїв з їх особистістю і характерами, з їх віком і соціальним положенням. Погодженість повинна тим більше спостерігатися при зображенні традиційних типів.
Рухомий тим же настроєм, Горацій вимагає в усьому пристойності. Не можна давати на сцені потворні й огидні дії. Це нехай краще буде розказано вісниками. Стислість не повинна переходити в туманність, у пихате, обережність — у боягузтво. Усі ці риси горацієвої «Поетики» — навчання про єдність, простоту і цілісність, про здорову вірність собі і зображуваному предмету, про пристойність, про відсутність надмірності і крайностей — малюють поки тільки ще саме поетичний твір [9, с.120]. Та Горацій багато приділяє місця і самому поету– художнику. Він вимагає від поета великої ретельності в роботі. «До нігтя» треба виправляти свій вірш, змінюючи його «по десять разів» [10, с.310]. Дев'ять років нехай лежить воно під спудом, перш ніж буде опубліковане. Краще його знищити зовсім, ніж залишати невиправленим. Усяка зайва прикраса, усяка неясність у стилі і двозначність вираження повинні бути негайно виправлені. Поет — втілення розумності. Теми він бере тільки посильні, волю він допускає тільки «скромно». Горацій жорстоко висміював «вільного» поета, надаючи йому також волю і вмерти, коли він потрапить в яму. Усякий поет пов'язаний з темою, пов'язаний зі змістом своєї поезії, пов'язаний з правилами, і навчання його нітрохи не менше має значення, ніж природне дарування. Горацію належить знаменитий постулат про сполучення того й іншого [10, с. 311].
Нарешті, звідси ж випливає і ціль поетичної творчості — приносити користь і тішити, говорити відразу і приємне і корисне для життя. Поет буде повчати недовго, не томливо, так, щоб можна було легко сприймати і запам'ятовувати його поради. Він буде говорити розумно і тільки про природне, відкидаючи все незвичайне, неможливе, важко сприймане. Тоді він і навчить людей і потішить їх.
Вдумуючись в усі ці поради Горація, неважко сформулювати і їх загальну тенденцію. Ясно, що вона полягає в навчанні про координовану роздільність і раціональну індивідуальність стилю, як у порівнянні з усім іншим, що не є стиль, так і всередині його самого. Усі ці наставляння про єдність, ясність, простоту, несуперечності, так само як і навчання про удосконалення поета,—зводяться саме до цього. Все повинно бути просто, роздільно, закінчено, раціонально оформлено — і в поетичному твору, і в самому поеті, тобто все повинно бути підлегле законам класицизму. Класицизм Горація, однак, не є грецький класицизм, він яскраво відрізняється від класицизму Аристотеля. Горація треба вважати представником саме римського, а не грецького класицизму. З останнім у нього споріднення (як і з всією античністю) — у безпристрасному милуванні об'єктивною даністю мистецтва. Але відразу і величезна розбіжність: як представник елінистично-римської культури він хоче не тільки сприймати дотиком, але і засвоювати внутрішню відчутність буття. І цей загальноантичний лад, упорядкованість, ясну самороздільність предмету він хоче бачити в самій свідомості художника, у внутрішньому змісті поетичного твору [11, с. 91].
Варто сказати також про зовнішню сторону послання Горація. Воно добірне і різноманітне, як і сам Горацій взагалі. Щоб ні говорити про внутрішній зміст цього твору, з зовні художньої точки зору воно і зараз доставляє особливого роду тонку насолоду, почуття добірності і разом з тим деякої внутрішньої обмеженості. Горацій — це класична добірність, де завжди мінімум вираження і максимум виразності [12, с. 248].
Загальновідомий прийом Горація вживати сентенції на початку і наприкінці окремих частин свого твору. На початку відділу вони звучать як ефектні вступні акорди, в середині і кінці — як витончені музичні заключні фрази. Наприклад, недостатньо, щоб поетичні твори були прекрасні, нехай вони будуть потішні,—вірш, поміщений у Горація на границі між міркуванням про введення зворушливих епізодів у трагедію і міркуванням про відповідність дикції настроям героя. Словами «Справи смертних загинуть» [12, с. 249] він закінчує відділ про неологізми. Добре звучить сентенція «Початку і джерело письменства — здоровий розум» [12, с. 249] на початку відділу про філософську освіту поета. Слова «Поети хочуть приносити користь чи тішити» [12, с. 249] чудово відкривають своєю простотою ціле міркування про потрібні і непотрібні якості письменника.
Звернемо увагу на інший прийом Горація — починати новий відділ без всякого переходу і зв'язку і тільки в його кінці показувати, з якою метою взяті ця нова тема і як вона пов'язана з попередньою. Так заговорив Горацій, наприклад, про сатирівську драму, про історію грецької драми після вказівки на недостатню увагу римських поетів до форми своїх творів. І тільки потім, коли він знову повертається до римських поетів, вже для їх похвали за оригінальні римські сюжети, стає ясним, навіщо йшла вся мова про греків [13, с. 176].
Горацій любить оживляти свою мову питаннями. То він у виді питання говорить про безглуздість протиприродних сполучень у поетичному образі; то він енергійно запитує, чи поет він, якщо він нічого не може і не знає; то він викликує з тоном питання про неможливість вимагати смаку від грубих сільських жителів; то він звертається до самого себе з питанням про поетичне свавілля і т. д.
У віршах же 326—330 Горацій дає цілу сценку уроку арифметики у кмітливого і розважливого хлопчиська [14, с. 131]. Дидактизм не перешкодив Горацію дати цікаву і різноманітну суміш різних порад, спостережень, узагальнень і сентенцій. Самий перехід від першої частини послання до другої, тобто від поезії до поета, являє собою живу іронічну картину поета, який заради своєї поезії не стриже нігтів, не ходить у баню. Тому в посланні Горація дотримані то римська жвавість, то поетична розмаїтість, що цілком анулюють нудьгу риторичного схематизму. Багато різних наставлянь дає Горацій, але це не заважає йому наприкінці намалювати поета, що потрапив в яму під впливом свого натхнення, і достатньо над ним познущатись. Якщо і дійсно Горацій використовував схему підручників риторики (він міг до того ж використовувати її приблизно, хоча б тільки як керівну нитку), то все-таки це не заважає «Поетиці» бути посланням, написаним вільно і добірно, невимушено, і разом з тим служити виразним зразком римського класицизму [14, с. 133].