Смекни!
smekni.com

Товарознавча характеристика забійних тварин (стр. 6 из 13)

Лінкольнська

Напівтонкорунна. М’ясо-вовняного напряму продуктивності. Виведена в XVIII-XIX ст. у Англії шляхом схрещування місцевих вівець з лейстерськими баранами. Тварини найбільші серед англійських м’ясо-вовняних порід. Маса тіла: баранів — 130 — 140 кг, маток — 80 — 90 кг Вовна однорідна, крупнозавиткова, з хорошим блиском, 36 — 44 якості, завдовжки 20 — 30 см.. Настриг вовни: у баранів 9,0 — 10,0 кг, маток — 6,0 — 6,5 кг Вихід чистої вовни — 55 — 65%. Плодючість — 115 — 120%. Вівці вимогливі до умов змісту і годування. Помісі, отримані від схрещування лінкольнів з мериносами, відрізняються високою вовняністю і м'ясною продуктивністю, дають вовну кросбредного типу.

Прекос

Порода скоростиглих тонкорунних вівець м’ясо-вовняного напряму продуктивності, провідна в країні. Отримана в результаті чистопорідного розведення прекосів, завезених в 20-30-х роках з Німеччини, і поглинання ними місцевих грубововняних вівець. Характеризується добрими м'ясними якостями, скороспілістю, безскладчастістю, комолістю. Маса тіла баранів — 90 — 100 кг, маток — 50 — 60 кг Настриг вовни у баранів — 8,0 — 10,0 кг, маток — 3,5 — 4,5 кг Вихід митої вовни — 45 — 50%. Довжина вовни у баранів — 8 — 10 см, маток — 7 — 9 см. Тонина шерсті — 60 і 64 якості. Плодючість — 125 — 135%. Використовується при виведенні нових порід.

Цигайська

Найчисленніша зі всіх напівтонкорунних порід. Вівці характеризуються міцною конституцією, витривалістю, хорошою плодючістю і молочністю. Вовна у них володіє хорошою пружністю, міцністю і малою валкоздатністю. У породі розрізняють три типи: вовняно-м'ясний, вовняно-молочний і м’ясо-вовняний. Маса тіла баранів — 90 — 100 кг, маток — 50 — 55 кг Настриг вовни у баранів — 7,5 — 9,5 кг, маток — 3,8 — 4,5 кг Довжина вовни у баранів — 10 — 11 см, маток — 9 — 10 см. Вихід митої вовни — 55 — 60%. Плодючість — до 145%.

Кавказька

Виведена в радгоспі "Більшовик" Ставропольського краю в 1923-1936 рр. Робота почата відомими бонитерами Я. В. Сладкевичем и В. П. Айма, потім продовжена і завершена Д. Д. Філянським. Початковим матеріалом для створення породи були новокавказькі мериноси з найкращими м'ясними і вовняними якостями і барани американського рамбул’є. На останніх етапах використовували баранів асканійської породи. Вівці кавказької породи характеризуються високою вовнянистіст'ю і м'ясною продуктивністю. Маса тіла баранів — до 125 кг, маток — 50 — 60 кг Настриг вовни у баранів — 12 — 14 кг, маток — 6,0 — 6,5 кг Вихід митої вовни — 40 — 42%. Довжина вовни у баранів — 8 — 9 см, маток — 7 — 8 см. Плодючість — 130 — 140%.

Естонська темноголова

Напівтонкорунна. М’ясо-вовняного напряму продуктивності. Виведена в 1930-1960 рр. в Естонії шляхом схрещування місцевих грубововняних вівець з баранами англійських м'ясних короткововняних порід (в основному з шропширами). Маса тіла: баранів — 70 — 90 кг, маток — 55 — 60 кг. Вовна, в основному, 50 — 56 якостей, завдовжки 10 — 11 см, однорідна, криючий волос на голові темний. Настриг вовни у баранів — 4,5 — 6,0 кг, маток — 3,5 — 4,0 кг Вихід чистої вовни — близько 60%. Тварини скоростиглі. Маса тушок ягнят в 6 — 9 міс. — 20 кг Забійний вихід — 53 — 54%. Плодючість — 120 — 137%.

Бордер-лейстер

Напівтонкорунні. Вовняно-м'ясного напряму продуктивності. Виведена і поширена в Шотландії, Англії, Австралії, Україні. Маса тіла баранів — 115 — 120 кг, маток — 60 — 70 кг Настриг вовни у баранів — 6 — 8 кг, маток — 4,5 кг Довжина вовни — 20 — 25 см. Тонина вовни — 48 — 50 якостей. Надої молока на добу — 2,8 — 3,4 кг Плодючість — 200 — 210%.

В Україні вівчарство традиційна галузь. Займаються ним в усіх регіонах, основна чисельність поголів’я овець зосереджена в зоні Степу та Криму. За породним складом тонкорунні вівці асканійської породи та прекос складають 34,6 %, напівтонкорунні цигайські 25,0% та українські м’ясо-вовнові з кросбредною вовною 2,5%, грубововняні 3,7%, каракульські та смушкові 5,7 %.

За останні п’ять років навіть в умовах кризового стану створено і апробовано таврійський тип асканійської тонкорунної породи з настригом чистої вовни 3,6-3,9 кг при виході чистого волокна 49-52%, два нових типи в породі прекос - харківський та закарпатський живою масою вівцематок 57-58 кг і настригом чистої вовни з 1 вівці 2,65-3,0 кг, нові типи м’ясо-вовняних вівець з кросбредною вовною - асканійські кросбреди та асканійські чорноголові з виходом м’яса з вівцематки 65-78 кг і настригом чистої вовни 4,0-5,6 кг, апробовано гірськокарпатську породу вівець з килимовою вовною.

Найцінніший генофонд вівець України зосереджений в 16 племзаводах. По асканійській тонкорунній 3 племзаводи ("Асканія Нова" та "Червоний чабан" Чаплинського району Херсонської області, "Атманай" Якимівсько району Запорізької області); породі прекос - 4 племзаводи ("Іллічівка", "Степок" Барвінківського району та "Чувиріне" Вовчанського районів Харківської області та "Прикордонник" Виноградівського району Закарпатської області). Ці племзаводи щорічно вирощують близько 5,0 тис. голів племінник баранів для реалізації.

По цигайській породі діє 5 племзаводів (ім. Р.Люксембург Новоазовського району Донецької області, "Славне", "Чорноморський" АР Крим, "Вікторія" Одеської, "Дружба народів" Чернівецької областей).

По українському типу м’ясо-вовняних овець 3 племзаводи ("Асканія Нова", "Маркеєво" Чаплинського Херсонської та ім. Щорса Куп’янського районів Харківської області. Чорноголові вівці цього типу не мають аналогів у світовій та вітчизняній практиці з настригом чистої вовни у вівцематок 5,1 кг, баранів - 8,3 кг, виробництвом м'яса на вівцематку 78 кг.

Сокільська порода овець представлена одним племзаводом "Сокільський" Полтавської області, асканійський багатоплідний каракуль розводять в племзаводі "Маркеєво" Херсонської області.

Наукове забезпечення галузі вівчарства здійснюється національним науковим селекційно-генетичним центром з вівчарства - інститутом тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова "Асканія Нова". Це нове формування по виробництву і використанню як цінного генофонду поголів’я, так і продукції вівчарства в умовах ринкової економіки.

На Львівщині ще вирощуються вівці гірськокарпатської породи.

українська гірськокарпатська
Племінна база
Племінні господарства, репродуктори, розплідники, тощо.
Українська гірськокарпатська порода овець, як нове селекційне досягнення у тваринництві, затверджена наказом Мінсільгосппродом України від 31 грудня 1993 р. № 363.

Розводять українських гірськокарпатських вівець у господарствах усіх форм власності передгірних та гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей. Загальна їх чисельність — 137,7 тис. голів.

Порода створена під керівництвом Інституту землеробства і тваринництва Західного регіону УААН за участю співробітників Закарпатського інституту агропромислового виробництва, Інституту фізіології і біохімії тварин, Українського національного агроуніверситету, Львівської академії ветеринарної медицини, Івано-Франківської та Чернівецької обласних сільськогосподарських дослідних станцій. Основні автори: Я. Ф. Судима, Д. К. Міхновський, М. М. Гульчій, В. І. Терек, І. А. Макар, Ф. Д. Височанський, С. І. Гайванович, М. А. Петришин.

Порода виведена методом відтворювального схрещування місцевих грубововняних маток типу цакель з баранами цигайської породи. Для розведення "в собі" добирали тварин напів-, 3/4 і 5/8-кровних за поліпшуючою породою, які мали високоякісну довгу неоднорідну вовну килимового типу і були добре пристосовані до специфічних умов вологого гірського клімату та відгінно-пасовищного утримання. Овець з відхиленням типу вовняного покриву у бік як утончіння, так і огрубіння, виключали з селекційного процесу. Перші з них відзначалися надзвичайно низькою пристосованістю до місцевих умов, характеризувалися низькими продуктивністю, відтворювальною здатністю та стійкістю до захворювань, що стало свідченням недоцільності розведення овець з однорідною вовною в Карпатах. Тварин з грубою вовною, які за типом відхилялися в бік місцевої вівці, повторно спаровували з цигайськими баранами. Порода комбінованого вовняно-молочно-м'ясного напряму продуктивності. Вівці невеликі: жива маса баранів-плідників становить 55—65 кг, вівцематок — 38—40 кг.

Вовна неоднорідна, довга, відзначається доброю вирівняністю як у руні, так і в косиці. Вміст пухових волокон у вовні українських гірськокарпатських вівець становить 45—50%, перехідного волосу 40—45%, ості — 8—10%. Сухих та мертвих волокон зустрічається небагато. Середня тонина вовни — 32— 36 мкм, що відповідає вимогам І і II сорту промислового стандарту. З дорослих баранів-плідників настригають у середньому 2,4—2,8 кг чистої вовни, вівцематок — 1,4—1,8 кг. Вихід чистого волокна — в межах 65—75%. Довжина косиці дорівнює 15—25 см, підшерстя — 10—15 см.

Гірськокарпатська вовна є цінною сировиною як для підприємств легкої промисловості, так і для народних промислів. Технологічні властивості цієї вовни дають змогу успішно використовувати її для виробництва гладких та ворсових килимів, високоякісного сукна, трикотажу, штучного хутра. Місцеве населення в Карпатах традиційно займається виготовленням гуцульських килимів та ліжників. Від гірськокарпатських маток після відлучення ягнят за два місяці лактації одержують 30—40 кг товарного молока, в кращих громадських господарствах та індивідуальному секторі — 50 і більше кілограмів. Молоко використовується для виробництва овечого сиру-бринзи, яка користується великим попитом у споживачів.
Показники м'ясної продуктивності залежать від рівня відгодівлі: після нагулу на природних гірських пасовищах 8—9-мі-сячні ягнята мають живу масу 28—30 кг, після інтенсивної стійлової відгодівлі — 36—38 кг. Забійний вихід — 42—45%, вихід м’яса з туші — 70—75%.
Після забою від українських гірськокарпатських овець одержують відмінної якості овчини, які використовуються для виготовлення хутряно-кожухових виробів.
Українські гірськокарпатські вівці мають міцну конституцію та тілобудову, характерну для більшості гірських порід: високі, міцні кінцівки, широкі та глибокі груди, довгий тулуб. Це сприяє добрій пристосованості до тривалих переходів по пересіченій місцевості, використання пасовищ на крутих схилах. Барани переважно рогаті, часто горбоносі, матки комолі. Оброслість рунною вовною на голові переважно досягає середини чола, покривний волос білого кольору, але можуть зустрічатися пігментовані плями. Передні кінцівки до середини передпліччя, а задні до скакового суглоба покриті криючим волосом.

Плодючість маток порівняно невисока — 100—110%, при добрій годівлі досягає 130%, однак життєздатність молодняку досить висока — збереженість ягнят до відлучення становить 95-99%.

У породі виділено два внутрішньопородних типи: закарпатський і передкарпатський, які дещо відрізняються один від одного за будовою тіла та якістю вовни. Вівці закарпатського типу характеризуються грубішою вовною і вищим виходом чистого волокна (понад 70%). У овець передкарпатського типу вовна тонша, ніж у закарпатського, переважно І і II сортів, відзначається відмінною вирівняністю за тониною, вихід чистого волокна у межах 65—68%.

1.4.КОЗИ