Смекни!
smekni.com

Товарознавча характеристика забійних тварин (стр. 9 из 13)

У сільськогосподарському виробництві використовується в основному 12 видів птиці, найбільше значення серед яких мають кури, качки, гуси та індики.

1.7.1.КУРИ

Домашні породи курей походять від дикої банківської курки, що зустрічається і тепер в лісах Південно-Східної Азії. Одомашнення курей розпочалося більше 5 тис. років тому в Індії. Нині в світі нараховується понад 600 порід курей.

За напрямком використання прийнято поділяти усі породи курей на несучі, м'ясні та м'ясо-яєчні.

Спеціалізованими породами курей несучого напрямку продуктивності є білий леггорн, російська біла, андалузька голуба, мінорка та ін.

Білий леггорн. Порода виведена в США схрещуванням італійських порід курей з місцевими. Вона є основною несучою породою курей у всьому світі.

Забарвлення пір'я біле, воно щільно лежить на птахові. Дзьоб і ноги жовті, гребінь листоподібний. Маса курок 1,8-2,0 кг, півнів 2,3-2,7 кг. Несучість 240-270 яєць в рік, маса яєць 56-62 г. Порода скороспіла. Яйця кури не насиджують. Білий леггорн є основною вихідною породою для створення високопродуктивних яєчних ліній і гібридів.

Російська біла. Порода виведена на основі схрещування місцевих курей з породою білий леггорн. Пір'я біле, дзьоб і ноги жовті, гребінь листоподібний. Жива маса курок 2,1-2,4 кг, півнів 2,9-3,2 кг. Несучість 180-220 яєць з середньою масою 58-68 г.

В Україні значного поширення набули породи м'ясо-яєчного використання, такі як плімутрок, первомайська, полтавська глиниста, прикарпатська зеленоніжка, українська вушанка, українська чубата, загорська, ювілейна, юрловська голосиста, род-айленд та ін.

Плімутрок. Кури цієї породи виведені в США на основі домініканських курей, порід кохінхіни і брама. За забарвленням існують різні різновидності породи: біла, чорна, глиниста, полосата ін. В Україні зустрічається в основному полосата і біла різновидності. Маса курок 2,8-3,0 кг, півнів 3,8-4,0 кг. Несучість 160-180 яєць в рік. Маса яєць 60 г. Порода використовується, як основна материнська порода для схрещування з м'ясними породами курей під час отримання м'ясних курчат-бройлерів.

Первомайська. Порода виведена в Україні на Миколаївщині схрещуванням порід род-айленд, віандот і юрловської. Забарвлення пір'я сріблясто-біле з чорними пір'їнками на шиї і хвості. Гребінь трояндоподібний. Жива маса курок 2,7-3,0 кг, півнів 3,2-3,5 кг. Несучість 150-180 яєць масою 57 г.

Полтавська глиниста. Виведена в Полтавській області на основі місцевих курей. Основна різновидність полтавських курей має глинисте забарвлення (коричнево-жовте). Кінці махового пір'я чорні, хвіст коричнево-чорний. Інші різновидності полтавських курей за забарвленням оперення - чорні і зозулясті. Екстер'єрні ознаки: голова середньої величини, гребінь в основному трояндоподібний, ноги середньої величини, дзьоб середній або короткий, жовтого кольору. Очі жовто-червоні. Для полтавських глинистих курей характерний такий рівень продуктивності: жива маса курок 2,2, півнів 3,0 кг; в першій рік несучості кількість яєць 200 штук; маса яєць 56 г, забарвлення коричневе. З порід м'ясного напрямку продуктивності відомі такі породи, як корніш, брама, кохінхіни, лангшан, фавероль та ін.

Корніш. Порода створена в Англії на основі місцевих бійцевих, малайських і породи азіль курей. Основне забарвлення пір'я біле. Голова велика з стручко- і листоподібним гребенем. Жива маса курок 3,0-3,5, півнів 3,5-4,0 кг. Молодняк росте швидко і в 50-56 діб досягає маси 1,5-2,0 кг. Несучість 130-150 яєць, масою 56- 60 г. Порода складає основну батьківську форму для розвитку м'ясного промислового птахівництва.

Найбільше значення для промислового птахівництва мають три породи курей - корніш, леггорн і плімутрок.

1.7.2.КАЧКИ

Більшість домашніх порід качок виведені з одомашненої качки-крижня. В Україні найбільше значення має пекінська і українська біла породи качок.

Пекінська - порода м'ясного напрямку продуктивності. Оперення біле з кремовим відтінком. Дзьоб і ноги оранжевого забарвлення. Качки важать 3,0-3,5, крижні - 3,8 кг. Несучість 100-130 яєць масою 85-90 г.

Українська біла. Місцева українська порода. Забарвлення біле. Жива маса качок 3,0-4,0, крижнів 3,5-4,5 кг. Несучість 110-120 яєць. Каченята до 3-х місячного віку досягають маси 2,0-2,5 кг.

В Україні також розводять глинисті, сірі та інші породи качок, а також мускусні качки.

Мускусні качки походять з Південної і Центральної Америки, одержали свою назву через те, що в період розмноження крижні мають різкий мускусний запах.

Цей вид набув поширення через кращі м'ясні якості порівняно з домашніми породами качок. Мускусним качкам характерний чітко виражений статевий диморфізм - самці майже в два рази більші від самок. У виробництві для одержання м'яса і жирної печінки використовують як власне мускусних качок, так і їх гібриди з домашніми качками (мілардів). Період вирощування мускусних качок до 12 тижнів.

1.7.3.ГУСИ

Порід та породних груп гусей в Україні нараховується близько двадцяти. Домашні гуси походять від диких сірих гусей. Розводять гусей, як і качок, в основному для отримання м'яса.

Велика сіра. Порода виведена в Україні схрещуванням роменських і тулузьких гусей. Оперення сіре, а на животі - біле. Жива маса гусок 5,0-5,5 кг, гусаків 6,0-7,0 кг. Несучість 27 яєць, масою 164 г. Гусенята до 80-денного віку досягають маси 3,8-3,9 кг.

Роменська. Місцева українська порода, що виведена в Сумської області. Зверху оперення сіре, тулуб білий. Ознаки продуктивності: жива маса гусок близько 5,0, гусаків 5,5 кг; несучість 29 яєць, масою 160 г.

Холмогорська. Оперення біле або сіре. Голова велика з "шишкою" на лобі, шия довга з великою висячою складкою ("гаманцем") у верхній частині. Жива маса гусей 5,0-5,6 кг. Несучість 20-40 яєць, масою 160-180 г.

Кращими породами в Україні є також оброшинські, горьківські, кубанські та завезенні із-за кордону рейнські, італійські, ландшські породи гусей.

1.7.4.ІНДИКИ

Індики походять від диких предків, що зустрічаються в Мексиці і США. Що, власне, засвідчує й сама назва - індик. Одомашнено цього неповторного птаха ще до появи тут європейських колонізаторів, і він відразу ж впав їм в око і невдовзі був вивезений на наш континент. Дикі предки сучасних одомашнених індиків, що й дотепер зрідка зустрічаються на своїй первісній батьківщині, звичайно гніздяться просто на землі, влаштовуючи. Самка, як правило, відкладає навесні до 20 яєць, проте іноді виводить потомство й восени. Ясна річ, за продуктивністю до сучасних порід і кросів індиків їх далекі предки навіть наблизитися не можуть. Самки культурних порід, що зазвичай починають нестися в середньому з 8-місячного віку, інтенсивно відкладають яйця п’ять-шість місяців, загалом - нерідко сто і більше штук. Якщо зважити на те, що показник виведення молодняку з яєць цього виду птиці варіює в межах 65-70 відсотків, то неважко підрахувати, що від однієї індички протягом сезону за вирощування молодняку протягом 120 днів цілком можна одержати близько 200 кілограмів м’яса в живій масі. При цьому питома вага їстівних частин тушки цієї птиці сягає нерідко майже 70 відсотків. До того ж продукцію цю можна одержати за досить помірної затрати кормів: 3-4 кілограми - на кілограм приросту. Одне слово, розведення індиків - справа досить-таки вигідна, якщо, звичайно, вести її вміло.
Якщо попередня інформація виявилася для вас переконливою, перше, що спаде вам на думку - яку породу найкраще розводити? Одразу застережемо: рішення це має бути добре обдуманим і всебічно виваженим. З огляду як на місцеві умови, так і власні можливості.
На сьогодні найпоширенішими породами індиків є білі та бронзові широкогруді, північнокавказькі та московські білі й бронзові, деякі інші. Окрім того, населення повсюдно розводить чимало місцевих порід та різновидів індиків. Вибрати, отже, є з чого.


Білих широкогрудих індиків виведено в США. Птахи цієї породи досить життєздатні, швидко ростуть: середня жива маса самців - 14-16 самок - 7-9 кілограмів, несучість - 90-120 яєць. Розрізняють три різновиди цієї породи: важкі, середні й легкі. Різняться вони насамперед за м’ясною продуктивністю. Скажімо, жива маса дорослих самців важких ліній і кросів у середньому становить 22-25 кілограмів, самок - 10-11, середніх - 17-15 та 6-7 і легких - відповідно 8-9 і 4,5-5,5 кілограма. Молодняк важких кросів звичайно забивають у віці 20-25 тижнів, легких - у 8-9 тижнів. У віці 90-100 днів ріст цієї птиці практично припиняється. До речі, на основі породи білих широкогрудих індиків в Інституті птахівництва УААН створено вітчизняний крос - Харківський 56.
Бронзових широкогрудих індиків теж виведено в США.
Це справжні красені, про яких звичайно мріє кожна сільська господиня.
Пір'я у них темно-коричневе з білою облямівкою, груди, шия і спина - з ніжним бронзовим полиском.
Птиця досить велика й життєздатна. Жива маса дорослих самців варіює у межах 18-20 кілограмів, самок - 9-12. Рекордна жива маса самця - 35 кілограмів. Несучість самиць - 60-65 яєць за рік.
За належного утримання й годівлі молодняк досить швидко росте й набирає ваги. Середня маса його у віці до ста днів звичайно перевищує 4 кілограми, а 120 - 6 кілограмів. Оптимальний же вік забою самців до 170, а самок - до 160 днів. Як правило, жива маса самців до цього часу досягає 12-13, а самок - 7-7,5 кілограма. Зауважимо, за досить високої конверсії згодовуваного корму, що дає змогу в умовах домашнього господарства одержати досить дешеве м'ясо.
Щоправда, є у породи й досить істотна як для сільського двору вада: вона не пристосована до пасовищного утримання. Проте цілком компенсує цю ваду завдяки перевагам, про які йшлося вище.
Північнокавказькі бронзові індики добре пристосовані як до утримання в умовах спекотного, так і помірного клімату, оскільки їх одержано за схрещування місцевих бронзових із широкогрудими. У них чорне оперення з бронзовим полиском. Птахи мають трохи видовжене тіло на високих ногах, широкі груди з добре розвиненими м'язами, вони досить продуктивні: середня маса самців досягає 12-14 кілограмів, самок - 6-7 кілограмів. Несучість у них помітно вища, ніж у бронзових широкогрудих: 90-100 яєць за рік. Іноді трапляється й до 150 штук. Запліднюваність їх, як правило, досить висока - 90-95%. Приблизно на такому ж рівні за належного утримання й збереженість молодняку.
Птиця дуже рухлива, весь час у пошуку корму, що, погодьтеся, теж чимало важить для сільського двору.
Північнокавказькі білі індики поєднують у собі досить високі м’ясопродуктивні якості з витривалістю та невибагливістю. Породу одержано за схрещування самців білої широкогрудої породи із самицями північнокавказької бронзової. Самці звичайно досягають живої маси 13-15 кілограмів, самиці - 6-7 за несучості 90-120 яєць. Звичайно молодняк росте дуже швидко: у віці 120 днів жива маса їх становить у середньому 4,5 кілограма.
Московські бронзові індики виведені за схрещування місцевих бронзових широкогрудих з північнокавказькими. Пір'я чорне, з типовим бронзовим полиском. Це птиця з широкими опуклими грудьми й спиною, довгою, ледь вигнутою шиєю, в міру видовженою головою та сильно загнутим донизу дзьобом.
Досить велика. Жива маса дорослих самців досягає 11-13 кілограмів, самиць - 6-7 кілограмів. Птиця досить скоростигла: статева зрілість звичайно настає у віці 8-8,5 місяця, а деякі самиці починають нестися і в сім місяців. Маса молодих самців до цього часу досягає 6 кілограмів, самиць - 4-4,5 кілограма. Несучість - у межах 80-90 яєць із запліднюваністю на рівні 90%. При цьому вивід молодняку звичайно становить 70-80%.
Безсумнівною перевагою породи є її добра пристосованість до пасовищного утримання.
Московських білих індиків виведено шляхом схрещування місцевих білих з білими голландськими та балтсвілськими. За продуктивними показниками вони нічим не поступаються московським бронзовим, проте у них кращі м’ясні якості, а також вища несучість. Досить життєздатні, скоростиглі і пластичні птахи, що добре акліматизуються. Тому звичайно розводять їх повсюди.
Поряд із цим повсюдно в сільських дворах можна побачити й місцевих індиків - результат акліматизації та безсистемного розведення завезених свого часу різних порід. Жива маса цієї птиці звичайно не перевищує 6-7 кілограмів, несучість - 20-30 яєць, як виняток за добрих умов утримання - 50 штук. Проте вони, як правило, чудово пристосовані до місцевого клімату, невибагливі до умов утримання та годівлі і, отже, завдяки цьому користуються прихильністю селян.