Внутрішні регіональні відмінності характеризуються тим, що за міжнародною класифікацією лише Закарпатська область належить до середньозабезпечених місцевим стоком (619 тис. м3 на одну людину); низька вона в Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях (2,0-2,6 тис.м3); в інших областях - дуже низька і надзвичайно низька (0,11-1,95 тис.м3 на одну людину).
Питання водозабезпечення населення і галузей економіки в Україні вирішується шляхом регулювання стоку і перерозподілу його протягом року і навіть ряду років.
Для усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальним об’ємом майже 55 км3), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км; пропускною здатністю 1000 куб. м/с), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони.
Більша частина зарегульованого стоку в Україні приходиться на дніпровський каскад водосховищ – загальним об’ємом 43,8 км3 і корисним об’ємом – 18,5 км3. Всі шість водосховищ дніпровського каскаду мають комплексне призначення. До складу водогосподарського комплексу дніпровського каскаду входять: гідроенергетика і енергетика, зрошення і обводнення, водопостачання міст, промислових підприємств і сільських населених пунктів, водний транспорт, рибне господарство і рекреація.
Важливим засобом в справі раціонального і економного використання водних ресурсів є заходи по створенню централізованого управління водогосподарським комплексом басейну Дніпра.
З 1986 року в басейні Дніпра функціонує автоматизована система управління басейном Дніпра (АСУБ-Дніпро) [8, ст. 101].
Експлуатація системи дозволяє проводити, виходячи з економічних показників, перерозподіл води не тільки в басейні Дніпра, але і за його межами – в Криму, Криворізькому і Донецькому басейнах, а також в водогосподарській системі Дніпро-Донбас.
У 2000 році в Україні забрано 18282 млн. м3 води з природних джерел, у тому числі: 14479 – з річок, озер, водоймищ; 2987 – з підземних джерел, 817 –безпосередньо з морів.
На потреби комунального господарства з водних джерел забрано 3339 (18%), промисловості – 8439 (46%), сільського господарства – 6425 (35%).
Процент економії свіжої води внаслідок втілення систем оборотного і повторно-послідовного водопостачання у цілому по Україні становив 84%. Тут найкращі показники мають Рівненська область (98%), Полтавська (94%), Харківська (94%), Хмельницька (96%), Івано-Франківська (95%), Миколаївська (97%).
У 2000 році в поверхневі водні об’єкти скинуто 10517 млн. м3 стічних, шахтних і колекторно-дренажних вод.
Всього із цими стоками до водойм потрапило 3313 млн. м3 забруднених вод.
У 2000 році найбільше забруднених стоків скинули підприємства комунального господарства – 1371 млн. м3. Іншим великим забруднювачем є промисловість – 1829 млн. м3. 52% загального забруднення в галузі припадає на металургію – 956 млн. м3, 31% на вугільну промисловість – 560 млн. м3, 5,9% –на хімічну та нафтохімічну промисловість – 107 млн. м3.
У сільському господарстві скиди забруднених стічних вод становили 98,6 млн. м3.
Разом із забрудненими водами у водойми України надійшло 842,5 т нафтопродуктів, 1326 тис. т сульфатів, 1421 тис. т хлоридів, 13,6 тис. т азоту амонійного, 72,33 тис. т нітратів, 1330 т заліза, 30 т міді, 47,2 т цинку, 23,1 т нікелю, 14,8 т хрому та інші речовини.
Найгостріша екологічна обстановка склалась в басейні Дніпра, де сконцентровані найбільш водоємні промислові та сільськогосподарські виробництва, розміщені великі міста, об’єкти атомної енергетики. Гідрографічна мережа басейну є основним джерелом водопостачання більшості областей України [12, ст. 32].
Суттєвий вплив на якість водних ресурсів Дніпра мають відпрацьовані стоки, що забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів, синтетичними поверхнево-активними речовинами.
Протягом минулого року в басейні Дніпра було скинуто 420 т нафтопродуктів, 345 тис. т сульфатів, 326 тис. т хлоридів, 740 т заліза тощо.
Формування якості води Сіверського Дінця в значній мірі обумовлене впливом забруднюючих речовин, що надходять з промислових і комунальних підприємств Харківської, Донецької і Луганської областей.
Особливо незадовільний стан якості води склався в районі міст Лисичанськ, Луганськ, Артемівськ, Харків, Рубіжне, Кружилівка, Слов’янськ.
У 2000 році до басейну Сіверського Дінця разом зі стоками надійшло 211т нафтопродуктів, 261 тис. т сульфатів, 170 тис. т хлоридів, 177 т заліза, 10 т міді.
Основними водоспоживачами в басейні Західного Бугу є: промисловість, комунальне господарство, сільське господарство, а в посушливі роки також зрошення та зволоження осушених територій.
Санітарний режим річки Західний Буг майже на всій її протяжності незадовільний. Вона забруднена у верхів’ї водами притоків річки Злочівки (промстоки) і річки Полтви.
Досить значний об’єм скиду стічних вод пояснюється скидом шахтних вод, за рахунок чого цей об’єм перевищує водозабір.
Разом із зворотними водами в басейн р. Західний Буг у 2000 р. було скинуто 2,86 тис. т органічних забруднень, 2,34 тис. т механічних домішок (завислі речовини) , 156 тис. т розчинених солей, 0,28 тис. т азоту амонійного, 90 т заліза.
У річки басейну Південного Бугу скидаються забруднені стічні води підприємств харчової, хімічної промисловості, комунального господарства. Скидаються в річки синтетичні поверхнево-активні речовини, нафтопродукти, розчинені солі, хлориди, жири, масла та ін. Найбільш забруднені річкові води біля міст Хмельницький, Вінниця, Першотравенськ, Кіровоград.
Основними забруднювачами басейну Дністра є підприємства нафтохімічної, нафтовидобувної промисловості, комунального господарства, які здебільшого розміщені на притоках. 90% забруднень надходить у Дністер по притоках Тисмениця, Нічлава, Серет, Бистриця, Свіча.
Джерелами забруднення р. Дунай у межах Одеської області є Кілійський маслозавод, Ізмаїльський целюлозно-паперовий комбінат. На якісний стан його приток впливає надходження забруднених стоків м. Ужгород (р. Уж), м. Чопа (р. Тиса), Чернівецького ВУВКГ (р. Прут) [6, ст. 112].
Гідрохімічний режим річок Приазов’я формується під впливом забруднених промислових стоків Донбасу, надходження шахтних вод. Це обумовлює високу мінералізацію води, забруднення її сполуками азоту, нафтопродуктами, летючими фенолами, солями металів.
Найбільш високий рівень забруднення води характерний для річок Кальміус, Кальчик, Булавін, Молочна та ін.
Матеріали паспортизації малих річок свідчать, що близько половини річок є непридатними для водопостачання населення, риборозведення, зрошення. Вирішальний вплив на стан річок має надмірне антропогенне навантаження на них, негативні зміни на водозаборах.
За останні роки зросли масштаби та темпи освоєння заплав річок, без погодження з водогосподарськими організаціями, під дачне будівництво, садівництво і городництво.
Це також прискорює деградацію річок.
Внаслідок надмірного антропогенного навантаження на водозабори почастішали руйнівні паводки на річках, у тому числі на гірських річках (басейн Тиси, Дністра, Прута).
Новим водним законодавством вирішені основоположні принципи водного господарства, у тому числі і питання віднесення земель під прибережними захисними смугами уздовж річок і навколо водойм до категорії земель водного фонду. Прийняті відповідні нормативні документи.
Проте водоохоронні заходи на водозаборах виконуються у недостатніх обсягах, стабілізувати у повній мірі обстановку на річках не вдається.
Аналізуючи водогосподарську і, насамперед, паводкову обстановку, що склалась в Україні, звертає на себе увагу той факт, що порівняно з останніми роками водність майже всіх річок країни значно зросла.
За багаторічними дослідженнями науковців Держкомгідромету України це є наслідок періоду підвищеної водності, який прийшов на зміну низької водності.
Оцінюючи існуючий протипаводковий комплекс країни слід відзначити, що він є недостатнім і вимагає значної розбудови.