Роздають корми мобільними роздавачами (тракторними, електрифікованими) і стаціонарними (скребковими чи стрічковими). При використанні стаціонарних роздавачів не потрібно робити кормові проїзди у приміщенні, в ньому знаходиться більша кількість худоби, однак будь-яка поломка утруднює роздавання кормів, тому що замінити роздавачі не можна. При безприв'язному утриманні на глибокій підстилці соковиті й грубі корми згодовують на вигульних майданчиках через обмежувальні решітки. Концентровані ж, як правило, роздають перед доїнням з візків.
Для раціонального використання кормів у пасовищний період важливе значення має правильна організація випасання худоби. Існують два способи спасування зеленої маси на пасовищі:
· безсистемне (вільне) випасання, коли худоба пасеться щодня на всій площі протягом пасовищного періоду, в такому разі тварини поїдають передусім траву кращих рослин, а багато інших затоптується, що знижує врожайність;
· загінне випасання, коли пасовище поділяють на ділянки (загони), які й спасуються, одна за одною, кожний загін повинен бути вільним від худоби протягом 20-40 днів, щоб трава встигла відрости. Цей спосіб ефективніший.
Видалення гною з приміщень також потребує значних затрат праці й коштів. При прив'язному утриманні худоби найбільш поширене видалення гною за допомогою транспортерів ТСН-30Б, ТСН-20Б тощо та дельта-скреперів. Однак із стійл на транспортер гній навантажують у ручну, поперечним транспортером подають у транспортні засоби, які перевозять його в гноєсховище або на поле. Для цього використовують також пневмотрубопроводи.
При безприв’язному утриманні на глибокій підстилці гній із приміщень і вигульних майданчиків видаляють 1-2 рази на рік бульдозером, а потім транспортують у гноєсховище чи на поле. Якщо худобу утримують на щілинній підлозі, гній провалюється в канали, звідки видаляється транспортерами або самопливом. Іноді під підлогою обладнують траншею чи гноєсховище, де гній зберігається і видаляється один раз на рік. Такий спосіб найдешевший. Гноївку з гноєсховищ викачують за допомогою гноївкорозкидачів АНЖ-2 чи РЖ-1,7. Комплексна механізація й промислова технологія молочного тваринництва дають змогу виконувати майже всі виробничі процеси (доїння та обробка молока, підготовка й роздавання кормів, видалення гною і його обробка) потоково, для чого створюють потокові лінії.
Дорощування та відгодівля молодняку. При виробництві яловичини виділяють такі виробничі групи молодняку: до 4-6-місячного віку, від 4-6 до 12-14 міс і відгодівля від 12-14 до 16-18 міс. Для вирощування молодняку до 12- 14-місячного віку створюють спеціалізовані ферми (на підприємствах із замкнутим оборотом стада) або підприємства, в які телят переводять у віці 10-20 днів. Відгодівлю здійснюють на окремих фермах, на спеціалізованих або міжгосподарських (спільних) підприємствах, що досягають високих показників виробництва продукції.
При вирощуванні молочних телят (до 4-6-місячного віку) утримують у станках по 10-20 голів. Молоко та його замінники дають із відер або випоюють за допомогою установки УВТ-20. По закінченні молочного періоду телят передають на дорощування до 12-14-місячного віку, після чого їх при живій масі 280-320 кг переводять на відгодівлю. Якщо вона здійснюється інтенсивним методом, то молодняк реалізують на м'ясо живою масою 400-500 кг (залежно від тривалості відгодівлі).
Ефективною є організація відгодівлі на відходах харчової промисловості (жом, барда тощо). Основні виробничі процеси на дорощуванні й відгодівлі такі ж самі, як і при обслуговуванні молочного стада, аналогічними є й способи утримання тварин.
На підприємствах південних районів із м'яким кліматом відгодівлю організовують на відгодівельних майданчиках, розрахованих на кілька тисяч місць і молодняк реалізовують, на м'ясо живою масою 400-450 кг. Високу ефективність має виробництво яловичини на державних комплексах, що реалізують по 10 тис. тварин на рік. На такі комплекси кожні 13 днів завозять 360 телят віком 10-20 днів. У першій фазі (молочний період) їх утримують,
65 днів (середньодобовий приріст живої маси 600 г), другій - 50 (880 г) і в третій-276 днів (1162г). Отже, молодняк реалізують через 392 дні живою масою 450 кг. Тварин утримують на щілинній підлозі безприв’язно-боксовим способом.
Такі комплекси по виробництву яловичини мають високу економічну ефективність порівняно з традиційною технологією. У них на 1 ц приросту живої маси витрачається близько 6 ц к. од. проти 10-12 ц на колективних сільськогосподарських підприємствах, прямі затрати праці -до 5 люд.-год, а загальні - близько 10 люд-год або в чотири рази менше. На них для вирощування і відгодівлі худоби застосовують концентратний тип годівлі (концкорми становлять близько 70 відсотків раціону).
Важливим резервом збільшення виробництва яловичини є вирощування тварин спеціалізованих м'ясних порід, які характеризуються вищими смаковими якостями м'яса, ніж худоба молочних і молочно-м'ясних порід. Ці підприємства організовують виробництво на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. У їхньому складі можуть бути: ферми-репродуктори, де утримують корів й одержують приплід, який вирощують на підсосі до 6-^-місячного віку, ферми по вирощуванню ремонтного молодняку та нетелей, куди переводять теличок після відлучення від корів, ферми по вирощуванню і відгодівлі бичків та понадремонтних теличок, які також надходять після відлучення від корів.
Організація праці. У скотарстві основною формою організації праці г постійна виробнича спеціалізована бригада. Форми внутрішньобригадної організації праці залежать від кількості поголів'я, технології виробництва, способу утримання худоби, рівня механізації виробничих процесів та інших умов. У складі бригад формують ланки, зміни або групи працівників. На невеликих фермах бригада обслуговує окрему групу худоби.
На молочних фермах основною категорією працівників є доярки або оператори машинного доїння. Вони доять корів і виконують роботи, пов'язані з цим процесом. Скотарі (оператори по догляду за тваринами) прибирають годівниці, стійла, а також приміщення від гною, випасають худобу, виконують інші періодичні роботи. Роздавачі кормів (кормачі), кормачі-трактористи (оператори по годівлі тварин) готують і роздають корми тваринам. прибирають залишки кормів. Оператори по вирощуванню та відгодівлі молодняку виконують роботи відповідно до технології догляду за тваринами. Бригадири, крім керівництва бригадою, здійснюють облік надоїв і використання молока, осіменінь. отелень, надходження та витрати кормів, стежать за зберіганням інвентарю й обладнання.
Норми обслуговування залежать від технології виробництва, рівня механізації, продуктивності тварин та інших умов. Наприклад, при доїнні корів переносними апаратами у відра норма становить 20-30 голів, при доїнні у молокопровід - 50-100; у доїльних залах застосовують групову або ланкову форму організації праці.
При вирощуванні й відгодівлі молодняку норми навантаження на одного скотаря (оператора) за прив'язного утримання становлять 150-300 голів залежно від рівня механізації виробництва, на відгодівлі при безприв'язному утриманні - 500 голів і більше.
В умовах великих промислових комплексів потужністю 10 тисяч голів приміщення першої фази поділені на три секції по 20 станків у кожній, а в станку утримують 18 телят. Станки обладнанні клапанними автонапувалками і дев'ятьма установками для згодовування замінника незбираного молока. Комбікорм роздають автоматично по трубопровідній системі, сіно - за допомогою возиків. При цьому два оператори обслуговують одну секцію, тобто 360 голів. На третій фазі один оператор працює на дві секції, або доглядає 720 голів. У скотарстві застосовують одно-або двозмінний режим роботи. При обслуговуванні корів і нетелей найефективнішим вважають останній, але при дворазовому доїнні та дворазовій годівлі тварин. Двозмінний режим роботи мас великі переваги перед однозмінним - у першому випадну працівники зайняті на фермі протягом 8 год., тоді як при однозмінній роботі - від 5-6 год. ранку до 20 год. з двома великими перервами. Це дає змогу більше часу приділити, особистим потребам, що впливає на закріплення кадрів.
Упорядкуванню організації праці на молочній фермі сприяє також впровадження дворазового доїння корів, підвищується навантаження і на 20-25 відсотків знижуються затрати праці на 3 ц молока порівняно з триразовим доїнням.
Функціональні обов'язки в скотарстві кожний працівник повинен виконувати згідно з встановленим розпорядком дня, якого слід суворо дотримуватися. Його розробляють для кожної ферми окремо на стійловий і пасовищний періоди, передбачаючи при цьому однакові проміжки часу між згодовуванням кормів і по можливості - між доїнням корів.
Послідовність виконання виробничих процесів протягом робочого дня та їхню тривалість встановлюють із таким розрахунком, щоб забезпечити належний режим для тварин, створити найкращі умови для виробництва продукції й максимально ущільнити робочий день працівників, які доглядають худобу.
Виробничі типи і розміри свинарських підприємств. У виробництві свинини дедалі важливішого значення набувають фермерські та особисті господарства.
Свинарство інтенсивніше повинне розвиватися на високомеханізованих фермах, а також у підсобних господарствах промислових підприємств, установ тощо.
У цій галузі виділяють кілька типів ферм і підприємств:
· репродукторні ферми та підприємства, де утримують свиноматок, приплід від яких вирощують до 3-4-місячного віку з наступною реалізацією на відгодівельні ферми та підприємства;
· відгодівельні ферми і підприємства, на яких молодняк відгодовують на м'ясо до 7-9-місячного віку й реалізують живою масою 100-120 кг;
· підприємства і комплекси із закінченим оборотом стада, де утримують маточне поголів'я й здійснюють відгодівлю одержаного молодняку. У цьому разі на підприємствах організовують дві ферми або цехи (сектори) в межах внутрішньогосподарської спеціалізації;