в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;Частина перша статті 35 ЗК передбачає, що громадяни України із земель державної і комунальноївласності мають право набувати безоплатно у власність або наумовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального абоколективного садівництва.Земельні ділянки, призначені для садівництва, можутьвикористовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень,вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведеннянеобхідних будинків, господарських споруд тощо.Приватизація земельної ділянки громадянином - членомсадівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членівцього товариства г) для будівництва і обслуговування жилого будинку,господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - небільше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, вмістах - не більше 0,10 гектара;Стаття 40 ЗК передбачає, що за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених Земельним Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.Крім того, ч.2 ст. 42 вказує, що У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилогобудинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно увласність або надаватись у користування об'єднанню власників. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документаціїґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше0,01 гектара.
Для порівняння, за старим Земельним Кодексом земельні ділянки передавалися громадянам для:
- ведення особистого підсобного господарства площею до 0,6 га;
- будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка):
а) у сільських населених пунктах — 0,25 га;
б) у селищах міського типу — 0,15 га, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівниківрадгоспів не більше 0,25 га;
в) у містах - 0,1га;
- індивідуального дачного будівництва до 0,1 га;
- будівництва індивідуальних гаражів не більше 0,01 га.
Окрім того, статті 56 та 59 ЗК передбачають безоплатну або за плату передачу громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади у власність:- замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств;- замкнені природні водойми загальною площею до 3 га.Право власності наземельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та його державноїреєстрації.Приступати до використання земельної ділянки довстановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа,що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для вищезазначених цілей, посвідчується відповідноими Радами чи адміністраціями, про що робиться запис у земельно-обліковому документі - Книзі реєстрації громадян, яким безплатно передано земельні ділянки у приватну власність. Встановлення меж земельних ділянок у натурі (намісцевості) виконують землевпорядні органи за замовленням відповідних Рад чи адмністрацій.Після встановлення меж земельних ділянок, що передаються уприватну власність, громадяни одержують Державний акт на правоприватної власності на землю, який видається і реєструєтьсявідповідними Радамичи адміністраціями (Наказ Держкомзему від 15.02.93 р. „Про затвердження порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України”. Тут же, у Додатках, подаються зразки:- заяви громадян про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки;- книги реєстрації громадян, яким безоплатно передано земельні ділянки у приватну власність ).Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.Наразі діє Постанова ВРУ від 13.03.92 р. „Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею”, якою затверджується така форма.Спільним наказом міністерства внутрішніх справ і Держкомзему України від 12 липня 1993 року затверджено "Порядок відмічення в паспорті громадян України факту передачі безоплатно у приватну власність земельних ділянок". Відповідно до затвердженого порядку відмітка в паспорті громадянина про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки робиться на підставі рішення місцевої ради народних депутатів про передачу земельних ділянок у приватну власність.
Запис робиться на останній вільній сторінці паспорта чітко, чорнилом або тушшю і завіряється підписом голови місцевої ради народних депутатів і печаткою. Виправлення не допускаються. У випадку допущення помилки запис анулюється, що завіряється підписом голови місцевої ради народних депутатів і печаткою.
Тут же, в Додатку, подається зразок такої відмітки.
Висновок
Новий Земельний кодекс по-новому підійшов до вирішення питання приватизації, чим суттєво покращив даний процес земельної реформи. Але на даним момент вже можна вивести і деякі недоліки нової „земельної конституції”, в тому числі і в сфері приватизації. До таких як основні можна віднести:
- Іноземні фірми зможуть брати участь навіть у приватизації державних і комунальних земель. Але для цього інофірмі доведеться зареєструвати представництво в Україні і погодити придбання ділянки з Кабміном, що ставить її в дуже невигідні умови порівняно з українськими підприємцями. До того ж придбати комунальну чи державну землю під забудову можна буде лише з аукціону, який не зможе відбутися, якщо на ділянку є тільки один претендент.
- На практиці землевласників і охочих придбати землю поставлено в жорсткі рамки. Коло учасників приватизації сільськогосподарських земель, відповідно до раніше обраних напрямів аграрної реформи, обмежується членами фермерських господарств та колишніми колгоспниками. Останнім дозволено продавати свої земельні ділянки лише з 1 січня 2005 року, а до того — тільки обмінювати й успадковувати. Купувати в них землю дозволено виключно громадянам і юридичним особам України — фермерам, громадянам, що мають досвід роботи в сільському господарстві чи сільгосппідприємствам.
Земельна реформа є поняттям дуже суміжним з аграрною реформою, оскільки і та, і інша передбачають перетворення форми власності на землю в сільській місцевості та створення нового зацікавленого власника в даній сфері виробництва. Аграрна реформа, згідно з Стратегією економічного та соціального розвитку на 2000 – 2004 роки є одним з пріоритетних напрямків діяльності держави на період з 2000 по 2004 роки. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” створює вагомі передумови для істотного прискорення ринкових перетворень на селі, завершення реформування громадського сектора сільськогосподарського виробництва на основі приватної власності.