регистрация / вход

Проблеми взаємодії та взаємозв'язку ринку праці й ринку освітніх послуг

Залежність річних доходів від рівня освіти. Попит на знання та їхня пропозиція на ринку праці. Проблеми та способи вирішення взаємозв'язку ринку освітніх послуг і ринку праці. Функції відділу планування підготовки фахівців за новими спеціальностями.

З міст

Вступ

1. Зв'язок ринку знань із ринком праці в Україні

2. Попит на знання та їхня пропозиція на ринку праці

3. Проблеми та способи вирішення взаємозв'язку ринку освітніх послуг і ринку праці

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Актуальність теми. Проблема взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг є важливою та актуальною сьогодні. Без її вирішення неможливе формування якісно нової робочої сили, забезпечення кваліфікованими кадрами економіки країни. Однак перехідний період до ринкової економіки виявив таку проблему, як невідповідність параметрів функціонування ринку освітніх послуг потребам ринку праці. Незважаючи на те, що останнім часом намітилася позитивна тенденція розвитку ринку праці (збільшились обсяги зайнятості населення та знизився рівень безробіття), незайнятість випускників вищих навчальних закладів є значною. Отож змарновано кошти, зокрема державні, випускники не можуть реалізувати набуті професійні знання, а підприємства не одержують кваліфікованих фахівців. Так, за даними Волинського обласного управління статистики, потреба підприємств у працівниках у 2003–2005 р. зросла на 132,9 %, із них у керівниках – на 163 %; професіоналах – на 163 %; фахівцях – на 112,1 %; працівниках сфери обслуговування – на 147,3 %; кваліфікованих робітниках – на 104,2 % [9].

Потреба дослідження проблем взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг випливає із принципових засад формування обох ринків. Теоретичні положення функціонування ринку праці висвітлено в працях Г. Агабекяна, Г. Авагяна, Д. Богині, Т. Петрової та ін. [1; 3, 2; 8].

Мета роботи – з’ясувати проблеми взаємодії та взаємозв’язку ринку праці й ринку освітніх послуг та запропонувати способи їх вирішення. Задля досягнення мети слід розв’язати такі завдання:

1) проаналізувати причини дисбалансу на ринку праці;

2) з’ясувати дискримінаційні чинники на ринку праці стосовно випускників вищих навчальних закладів;

3) запропонувати основні напрями діяльності маркетингової служби вищого навчального закладу.


1. Зв'язок ринку знань із ринком праці

Основа ринкових відносин – це купівля – продаж товарів і послуг, котрим історично і логічно передує категорія «знання». Знання – це все те, що втілює в собі певну корисність (явище, предмет, продукт праці) та задовольняє певну людську потребу і відповідає інтересам, цілям і прагненням людей [4, с.45-54]. Товар, за визначенням Д. Богиня, – це все, що може задовольняти потребу та пропонується на ринку з метою привернути увагу, придбання, використання чи споживання [2, с. 3-8]. Товаром можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні блага, послуги.

В той же час, варто відмітити дуже змістовне зауваження відомого вченого в галузі маркетингового менеджменту Агабекяна, який стверджує, що «найважливіше завдання будь-якої компанії або фірми – створення своїх споживачів» [1, с.190]. У нашому випадку, це формування фірмою свого знаючого працівника – створення власного носія знань на фірмі.

Трудові прийоми і методи завжди відтворюються працівником як його власні здібності, як інноваційні компоненти, – своєрідні інформаційні «додавання»[6, с.5-10]. У цьому зв'язку викликає інтерес зауваження І.Едвінсона, висловлене ним у контексті аналізу так званого «локалізованого виробництва», коли групи робітників сконцентровані «у вузьких межах промислового міста або густонаселеного індустріального району». Говорячи про вигоди, що вилучають працівники «від близького сусідства один з одним», Петрова Т. зазначає: «...Достоїнства винаходів і удосконалень в машинному обладнанні та технологічних процесах і в загальній організації виробництва одразу ж піддаються обговоренню: якщо один запропонував нову ідею, її підхоплюють інші й доповнюють власними думками, і вона, таким чином, стає джерелом, що у свою чергу породжує нові ідеї» [8, с.582].

Варто віддати належне проникливості Р. Сміт, – він помітив головне у співробітництві та спілкуванні працівників – продукування «нових ідей» [10, с.463-469]. Зрозуміло, його цікавив суто ринковий ефект цих удосконалень і винаходів. Проте характерним є те, що він не виносить процес виникнення нових ідей «за дужки» спільної праці (у всякому разі – спілкування працівників споріднених професій) і не відносить інновації тільки на рахунок вчених, інженерів і підприємців. Можна сказати, що Р. Сміт знав про спільну працю більше своїх пізніших послідовників, зокрема, творців теорії прав власності, для яких підприємство (фірма) є всього лише «чорною скринькою», своєрідним центром витрат» [10, с.463-469].

У більшості західних підручників з економіки в розділах, присвячених теорії знань, є присутнім аналіз рівня заробітків працівників залежно від віку і рівня освіти. Зокрема, С. Фішер і Р. Дорнбуш у своїй праці «Економіка» демонструють таку залежність (рис.1). Кожна з кривих показує величину доходів осіб різних вікових груп з відповідним рівнем освіти в 2009 р.

Вік 1 : 18 – 21; 2 : 25 – 34; 3 : 35 – 44; 4 : 45 – 54; 5 : 55 – 64 6 : 65 і вище.

Рис.1. Криві залежностей річних доходів чоловіків від віку з різним рівнем освіти у США за 2009 рік (тис. дол. США).

Рис. 1 ілюструє два ключових фактори. По-перше, працівники заробляють у середньому настільки більше, наскільки вищий їх освітній рівень. По-друге, ступінь крутизни кривих найбільш висока для молодих людей, особливо на графіках, що відповідають вищому рівню освіти. З віком залежності набувають більш пологого вигляду, (що компенсується набутим досвідом), а деякі навіть зменшуються при наближенні до пенсійного віку.

Отже, знання – це вид інтелектуальної діяльності, за якої створення корисного ефекту збігається за часом із його споживанням.

Визнати, що товарною продукцією навчальних закладів є знання і вміння, а також фахівці – це значить визнати, що можна продати – купити знання і вміння, спеціалістів як робочу силу. Але ж відомо, що і знання і вміння не продаються і не купляються, вони є надбанням власної праці індивіда, як носія знань. Спеціалісти не продаються і не купуються ще з часів кріпацтва. Щодо робочої сили, то вона теж не продається, продається тільки її послуга – праця, але не вищим навчальним закладом, а безпосереднім її носієм – людиною, яка пройшла спеціальний курс навчання і отримала відповідні знання. Основною продукцією навчальних закладів є нематеріальна (інтелектуальна) послуга особливого роду, що створює корисний результативний ефект, невтілений у матеріально-речову форму. І цією послугою виступають знання [8, с.3-7].

2. Попит на знання та їхня пропозиція на ринку праці

Зв'язок між ринком праці і ринком знань, попитом і пропозицією щодо фахових знань дозволяє представити наступну схему (рис. 2).

Представлена схема ілюструє взаємозв'язок попиту на знання та їхню пропозицію на ринку праці. Права частина схеми відображає процес визначення кількості осіб, які повинні володіти необхідними знаннями, щоб підготуватись до тієї чи іншої професії навчаючись на будь-якому освітньому рівні. Ідеал освітньої системи полягає в тому, що виступаючи за рівні можливості для усіх, вона в першу чергу заохочує найбільш талановитих і заповзятливих індивідів.

Ліва частина схеми відображає пропозицію на знання, що виявляється у вигляді переваги кількості стартових місць, рівні знань та їх якості. Оскільки схильності родин та інтереси працедавців (частково інспіровані державою) не збігаються, виникає дисбаланс на ринку знань і ринку праці. Число осіб, які прагнуть отримати відповідні знання не відповідає числу місць у системі вищої освіти, так само як і число майбутніх працівників не відповідає числу робочих місць.

Знання складаються з реальної кваліфікації (фактичні знання й уміння, необхідні для виконання робіт) і формальної кваліфікації (сертифікати, дипломи, ступені, титули, необхідні для кар'єри). В цьому випадку відповідність знань між ноу-хау, придбаними через навчання і вимогами до роботи не є відповідністю між ієрархіями сертифікатів про освіту і ієрархіями соціального стану. При цьому зростає роль елітних знань, які одержуються найчастіше в приватних навчальних закладах як країни так і за кордоном. Наприклад, диплом випускника Національного університету "Києво-Могилянська академія" чи Оксфордського університету (Велика Британія).

Рис.2. Попит на знання та їхня пропозиція на ринку праці


Окремо необхідно зупинитись на виробниках знань - навчальних закладах приватної форми власності. Вони займають цю нішу, реагуючи своєю пропозицією на деякі специфічні різновиди попиту на знання. Наявність такого попиту на особливі знання визначається цілим рядом факторів. По-перше, у процесі переходу до ринкової економіки формується порівняно нечисленний соціальний прошарок багатих людей («нові українці»), що в змозі оплачувати дорогі освітні послуги. До того ж «приватна школа» з високою платнею здобуває елітарний характер, стає закритою для дітей з інших верств населення, дитина захищається від «шкідливих впливів» і навколишньої агресії. Елітарність може добре послужити й у майбутньому, коли треба буде використовувати особисті зв'язки, корені яких у спільному навчанні в елітарних навчальних закладах.

По-друге, більш масовий попит на знання не настільки елітарних «приватних шкіл» обумовлений прагненням батьків забезпечити своїм дітям більш високий рівень освіти в порівнянні зі звичайними нормами і стандартами в знанні іноземних мов; по-третє, приватна школа може виникати як спосіб реалізації оригінальних педагогічних концепцій і модернізації самої технології процесу навчання й отримання нових знань. В усіх цих випадках помітне розкріпачення ринкових механізмів там, де попит і пропозиція на знання, приведена у відповідність до рівноваги і відбувається під взаємодією безпосередньо часто інтересів виробників знань та їх споживачів. Проте у визначеній мірі державне регулювання потрібне і для названого сектору ринку знань. Все це ускладнює взаємодію ринку знань і ринку праці.

Так, автор, зокрема відзначає, що в першому наближенні ринок знань складається як з ринку його індивідуальних споживачів (ринок загальних знань), ринку споживачів знань, які можуть їх застосувати на практиці (ринок прикладних знань), і ринку власне знань. У свою чергу, ринок власне знань складається з наступних сегментів: ринок органів управління знаннями, ринок освітніх і наукових програм, ринок державних освітніх стандартів, ринок освітніх установ тощо.

Особливості формування ринку знань визначаються також і його взаємодією з іншими ринками. Формування і функціонування ринку знань підкоряється, звичайно, загальним законам ринкової економіки, проте володіє поряд специфічними особливостями. Серед них виділяються наступні: високий динамізм знань; територіальна сегментація і локальний характер; значна швидкість обороту знань; висока чутливість знань до ринкової кон'юнктури; індивідуальність їх виробництва і застосування і т.п. Ринкові відносини з приводу виробництва знань мають свою специфіку, пов'язану з державним втручанням і їх регулюванням, а також з обмеженнями на приватнопідприємницьку діяльність; саме тут зберігається значний їх неринковий сектор.

Важливо відзначити і ту обставину, що у виробництві знань існують об'єктивні перешкоди для формування ринку знань на принципах «чистої» конкуренції. До їхнього числа варто віднести: унікальність і великомасштабність сфери освіти; диференціацію навчальних закладів, обумовлену творчим змістом діяльності професорсько-викладацького персоналу у цій сфері; широке поширення асоціацій користувачів знань, суспільства в цілому.

Разом з тим соціально-економічна криза в країні вкрай погіршує бюджетне фінансування сфери знань і нормальне функціонування навчальних закладів як виробників знань. Виникає реальна небезпека зниження освітнього потенціалу країни з далеко потенційно небезпечними наслідками. У цих умовах підвищується роль прогнозування попиту на знання як новий товар сфери маркетингу (про що було викладено вище), вивчення економічних механізмів функціонування і розвитку сфери знань, збагнення особливостей ринку знань і можливостей оптимального поєднання ринкових механізмів з державною політикою в сфері знань.


3. Проблеми та способи вирішення взаємозв'язку ринку освітніх послуг і ринку праці

Сьогодні значною є невідповідність потреби ринку праці у фахівцях із вищою освітою обсягам їх підготовки, оскільки поширення вищої освіти орієнтується передусім не на потреби економіки, а на необґрунтований попит молоді на певні спеціальності.

Наслідком є зростання безробіття серед випускників вищих навчальних закладів, збільшення соціального напруження в суспільстві. Масовими у вищих навчальних закладах І і ІV рівнів акредитації є випуски фахівців за спеціальностями «Бухгалтерський облік», «Правознавство», тоді як ринок праці перенасичений бухгалтерами, юристами, економістами. Наприклад, зараз навантаження на одну вакансію бухгалтера в середньому по Україні становить понад 20 осіб [8]. Так, лише в Луцьку бухгалтерів готують шість вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівня акредитації та чотири І–ІІ рівня акредитації. До того ж проблема невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції на регіональних ринках ускладнюється регіональними диспропорціями. Не менш важливою причиною дисбалансу на ринку праці є особисті фактори, зокрема такі, як низький рівень поінформованості студентів та випускників вищих навчальних закладів про вимоги на ринку праці та вибір «престижних» спеціальностей без урахування реальних можливостей працевлаштування після закінчення навчання.

Одним із важливих складників ринку праці є якість робочої сили. Роботодавці зацікавленості не тільки у фахівцях, а насамперед у висококваліфікованих працівниках, які володіють новітніми технологіями, знають сучасну техніку й обладнання. І завдання вищого навчального закладу – готувати таких фахівців. Якість підготовки залежить від багатьох чинників. Це і стан навчальної бази, і професійний рівень викладача, і здібності та мотивація до опанування професійних навичок самого студента. Тому на державному рівні вкрай потрібно здійснити комплекс заходів щодо забезпечення економічних і соціальних гарантій діяльності педагогічних працівників, створення умов для підготовки фахівців відповідно до вимог ринку праці.

Безумовно, пріоритетною у відносинах на ринку праці є позиція роботодавців. Однак зараз більшість роботодавців розуміють її дуже вузько, вважаючи, що майже всі випускники вищих навчальних закладів є недостатньо кваліфікованими і не в змозі виконувати в повному обсязі на належному рівні поставлені виробничі завдання. Аргументом при цьому слугує недостатність у випускників практичних навичок, тим часом як самі роботодавці майже не вживають заходів для надання можливості проходження студентами вищих навчальних закладів виробничої практики, не дбають про співпрацю з навчальними закладами.

Ураховуючи зростання вимог роботодавців до рівнів знань і умінь випускників, слід визначити і таке явище, як дискримінація на ринку праці. У теоріях ринкової дискримінації наявні різні причини і механізми, які сприяють відтворенню соціальної нерівності в розподільчій системі ринкового механізму. В економічній теорії виділено декілька людей соціальної дискримінації на ринку праці.

Одна із них – модель особистих упереджень Г. Беккера [10]. Ця модель дає макроекономічну інтерпретацію дискримінаційного вибору роботодавців, соціальні стереотипи яких є підґрунтям їх економічних рішень у процесі найму робочої сили. Проте слід зауважити, що автор цієї моделі визначає факт дискримінації лише за етнічною та демографічною ознаками. На думку автора статті, слід окремо виділити дискримінацію на ринку праці стосовно випускників вищих навчальних закладів. При цьому тут виникають найрізноманітніші варіанти дискримінаційних переваг: по-перше, у ставленні роботодавця як такого; по-друге щодо кадрової політики адміністрації, яка не відповідає уявленням випускників вищих навчальних закладів.

Найважливішим дискримінаційним чинником є так зване «спотворення інформації» у процесі працевлаштування. Це має стосунок як до працівника, так і до роботодавця. Ідеться про те, що методи отримання, обробки та інтерпретації інформації у процесі прийняття рішень не є абсолютно надійні. Ця обставина пояснюється так: отримана на ринку інформація про параметри робочої сили має імовірний характер, що передбачає оцінювання індивідуальних якостей випускників ВНЗ на підставі екстраполяції «типово статистичних» випадків. Унаслідок цього інформація про якість робочої сили, яка концентрується у роботодавців, становить статистику вибірки, яка відображає найбільш типові переваги кадрового відбору з його сторони. І якщо навіть уявити, що переваги роботодавця базуються на об’єктивних критеріях, отримана ними інформація не може бути підставою для правильної оцінки професійних здібностей випускника вищого навчального закладу як конкретного претендента на одне робоче місце. Однак в умовах конкурентного ринку це призводить не лише до витрат зі сторони молодого фахівця, а й до невиправданих затрат суто економічного характеру самого роботодавця. Наприклад, якщо припустити, що кваліфікація випускника вищого навчального закладу не поступається категоріям фахівців, які мають переваги, то дискримінуючи роботодавці жертвують прибутками заради своїх упереджень.

Ураховуючи вищенаведене, вважаємо, що для ліквідації негативних протиріч слід забезпечувати взаємодію ринку праці та ринку освітніх послуг шляхом вивчення їх стану та розробки короткострокових прогнозів щодо можливостей працевлаштування. Для цього слід активізувати участь вищих навчальних закладів у вирішенні проблеми подолання дисбалансу ринку освітніх послуг та ринку праці, забезпечення економіки країни висококваліфікованою робочою силою. Як показує світовий досвід, маркетингові служби вищих навчальних закладів, котрі вивчають потреби ринку праці, вимоги роботодавців, мають стати невід’ємним складником структури управління вищого навчального закладу.

Маркетингова служба вищого навчального закладу повинна включати такі відділи: збору інформації та маркетингових досліджень, працевлаштування випускників, маркетингових комунікацій, планування підготовки за новими спеціальностями. Відділ збору інформації та маркетингових досліджень здійснює збір інформації, проводить маркетингові дослідження й аналізує зібрану інформацію. Відділ маркетингових комунікацій виконує такі функції, як реклама та налагодження зв’язків із громадськістю. Функціями відділу планування підготовки фахівців за новими спеціальностями є:

- визначення функцій, типових завдань і умінь, якими повинен володіти фахівець;

- внесення пропозицій до навчальної частини щодо рекомендованих для вивчення навчальних дисциплін. Достатність повноважень керівника служби маркетингу, ступінь використання керівництвом маркетингових досліджень, стан прогнозування і планування маркетингу, організаційна здатність щодо прогнозування потреб у нових фахівцях сприятимуть удосконаленню однієї із головних умов взаємодії і взаємозв’язку ринку освітніх послуг та ринку праці.


Висновки

У результаті проведеного дослідження можна зробити такі висновки:

- по-перше, "ринок знань"– це сфера формування попиту та пропозиції на інтелектуальні продукти і послуги.

- по-друге, необхідно виходити з того, що "маркетинг знань", має в собі сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених категорій. Тобто "знання" як економічна товарна категорія є системним поняттям, котре можна розкрити тільки комплексно.

- по-третє, фундамент нової економіки дає змогу говорити про нову роль знань, а саме як перетворення їх на важливіший фактор виробництва поруч із природними ресурсами, працею і капіталом; зростання значення людського капіталу та інвестицій в освіту і підготовку кадрів; важливість науки для забезпечення конкурентоспроможності та економічного зростання;

Співвідношення цих факторів відносно знань визначається платністю чи безкоштовністю цих послуг для індивідуального споживання.

Розміри такої вигоди індивідуальний споживач зіставляє з витратами, що він має понести для одержання тих чи інших знань.

Для вирішення проблеми взаємозв’язку ринку праці й ринку освітніх послуг потрібно:

1) розробити нові підходи щодо механізму взаємодії вищого навчального закладу та підприємств із питань забезпечення підготовки кадрів, відповідальності роботодавців за використання кваліфікованої робочої сили;

2) розробити механізм працевлаштування випускників вищих навчальних закладів із пристосуванням певного організаційно-розпорядчого механізму до умов ринкової економіки в суспільстві.


Список використаної літератури

1. Агабекян Р. Я., Авагян Г. Л. Современные теории занятости: Учеб. пособ. для вузов.– М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.– 190 с.

2. Богиня Д. Концентуальні підходи до визначення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці //Україна: аспекти пр.– 2009.– № 6.– С. 3–8.

3. Карлін М. І. Фінансове забезпечення закладів соціокультурної сфери // Фінанси України.– 2009.– № 1.–С. 43–45.

4. Кратт О. А. Оцінка наслідків зміни кон’юнктури ринку послуг вищої освіти на діяльність вищогонавчального закладу // Наук. вісн. Нац. гірничого ун-ту.– Д.: Вид-во НГУ, 2005.– № 4.– С. 45–54.

5. Куценко В., Удовиченко В., Опалєва І. Освіта як фактор стабільності та національної безпеки України //Економіка України.– 2008.– № 1.– С. 12–21.

6. Панкрухин А. П. Маркетинг образовательных услуг и маркетинговое образование: проблемы иперспективы в России // Наук. вісн. Нац. гірничого ун-ту.– Д.: Вид-во НГУ, 2005.– № 5.– С. 5–10.

7. Патора Р. Ринок освіти в системі кадрового забезпечення стратегічного розвитку країни.– Л.: Вид-воНац. ун-ту “Львів. політехніка”, 2002.– 338 с.

8. Петрова Т. Ринок освітніх послуг і ринок праці: проблеми взаємозв’язку та взаємодії // Україна:аспекти пр.– 2006.– № 34.– С. 3–7.

9. Статистичний щорічник “Волинь – 2005”.– Луцьк: Гол. упр. статистики

10. BeckerG. TheEconomicsofDiscrimination.– Chicago, 19711971 // Цит. за: Р. Эренберг, Р. Смит.Современная экономика тр.– М., 2006.– С. 463–469.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий