Показники клітинного і гуморального імунітету вивчені у 160 породілей на тлі гострого післяпологового пієлонефриту в порівнянні з даними 26 жінок контрольної групи з нормальним перебігом вагітності. При аналізі даних клітинного імунітету нами відзначена неоднорідність змін у хворих з різною тяжкістю перебігу захворювання.
У пацієнток з легким перебігом гострого післяпологового пієлонефриту не виявлено відхилення показників клітинної і гуморальної ланок імунної системи в порівнянні зі здоровими породіллями. У той же час, при середньотяжкому перебігу захворювання нами відзначено підвищення рівню і дисбаланс показників як клітинної, так і гуморальної ланок імунітету. Це, зокрема, виразилось у збільшенні кількості лімфоцитів Т-хелперів, зниженні кількості Т-супресорів, підвищенні концентрації класів імуноглобулінів, відповідальних у тому числі і за протиінфекційний імунітет.
У хворих з тяжким перебігом гострого післяпологового пієлонефриту ми визначали зміни, які характеризувалися зниженням кількості Т-лімфоцитів-хелперів, збільшенням кількості Т-супресорів, зниженням концентрації сироваткових імуноглобулінів. Дана ситуація була обумовлена, насамперед, високою вірулентністю каузальних мікроорганізмів, високим рівнем токсемії, руйнуванням природних захисних бар'єрів з формуванням септичного процесу.
З урахуванням порушень клітинної і гуморальної ланок імунітету у пацієнток із середньотяжкою і тяжкою формами перебігу гострого післяпологового пієлонефриту нами запропонована методика комплексного лікування захворювання з використанням імуномодулюючої терапії. Крім того, при виражених явищах синдрому ендогенної недостатності при тяжкому перебігу захворювання ця терапія доповнена проведенням безперевного мембранного плазмаферезу.
Основа імуномодулюючого лікування при гострому післяпологовому пієлонефриті полягала в тому, що на тлі “стандартної” комплексної терапії, яка включала антибактеріальну, діуретичну, десенсибілізуючу і дезінтоксикаційну терапію, додатково проводили імуномодулюючу терапію за допомогою препарату спіруліни. Крім того, прийом препарату спіруліни для профілактики рецидивів захворювання проводили протягом 4-6 місяців із 10-денними перервами після кожних 20 днів прийому.
Нами проведена оцінка порівняльної ефективності “стандартної” і імуномодулюючої терапії при середньотяжкому перебігу гострого післяпологового пієлонефриту. У даній групі із 40 породілей у 17(42,5%) проведена “стандартна” терапія (антибіотики, діуретики, десенсибілізатори, ентеросорбент сілард-П). У 23(57,5%) пацієнток до комплексу терапії була включена імуномодулююча терапія за допомогою спіруліни.
При цьому помірна анемія, яка відзначалась у всіх хворих цієї групи на початку захворювання, при проведенні “стандартної” терапії зберігалася і через 6 діб від початку лікування. У той же час, при використанні імуномодулюючої терапії показники концентрації гемоглобіну й еритроцитів не відрізнялися від рівня контрольної групи.
На початку захворювання у всіх пацієнток також був виявлений гіперлейкоцитоз: відповідно 14,21±4,01 109/л і 17,01±2,90 109/л (проти 7,29±0,53 109/л у контрольній групі, розбіжності достовірні, р<0,01). На 6 добу захворювання при використанні “стандартної” терапії цей показник усе ще сягав 12,03±4,21 109/л (р<0,01 у порівнянні з контролем, розбіжності достовірні), а при використанні імуномодуляторів кількість лейкоцитів у периферичній крові знижувалась до 6,25±1,87 109/л (розбіжності недостовірні, р>0,05).
Нами було виявлено зниження концентрації загального білка і фібриногену у породілей із середньотяжким перебігом гострого пієлонефриту. При надходженні у групі, де застосовували стандартну терапію, концентрація загального білка була зниженою до 51,54±2±35 г/л, а фібриногену – до 1,79±0,70 г/л, що достовірно нижче, ніж у контрольній групі (р<0,01). Подібними на початку захворювання були дані у породілей, яких лікували з використанням спіруліни: концентрація загального білка у них була зниженою до 53,03±1,24 г/л, а фібриногену – до 1,69±0,92 г/л.
На 6 добу після початку лікування у першій групі породілей рівень цих показників був усе ще нижчий, ніж у контрольній групі: відповідно 62,67±2,08 г/л і 1,92±0,80 г/л (р<0,05 при порівнянні обох показників з даними контрольної групи, розбіжності достовірні). У той же час у породілей із середньотяжким перебігом гострого пієлонефриту при використанні імуномодулюючої терапії вже на 6 добу відзначена нормалізація концентрації загального білка і фібриногену відповідно до 66,45±2,01 г/л і 2,86±1,07 г/л (розбіжності обох показників з контролем недостовірні, р>0,05).
Крім загальноклінічних показників, при надходженні і на 6 добу оцінювали також стан клітинного і гуморального імунітету породілей. При цьому на початку захворювання виявлена напруженість усіх ланок імунної системи породілей. Так, в обох групах породілей (де застосовувалася “стандартна” і модифікована терапія) відзначено достовірне підвищення кількості Т-лімфоцитів відповідно до 80,1±1,1% і 81,6±0,6% (р<0,01 у порівнянні з показниками контрольної групи). Одночасно в цих групах відзначене початкове підвищення кількості Т-лімфоцитів хелперів і зменшення кількості Т-супресорів.
Через 6 діб у пацієнток, які одержували стандартну терапію, усе ще зберігалася напруженість клітинної ланки імунітету: загальна кількість Т-лімфоцитів складала 77,2±1,8% (p<0,01), кількість Т-хелперів досягала 35,1±0,6% (p<0,05); обидва показники вищі, ніж у контрольній групі. Кількість Т-супресорів була зниженою до 13,0±2,0% (р<0,05). Динаміка відповідних показників при використанні імуномодуляторів була зовсім іншою: на 6 добу від початку лікування кількість Т-лімфоцитів наближалася до рівня показника в контрольній групі.
Зміни в гуморальній ланці імунітету у пацієнток із середньотяжким перебігом гострого післяпологового пієлонефриту полягали у початковому дисбалансі концентрації основних класів імуноглобулінів: підвищенні рівня Ig G і Ig M і зниженні концентрації Ig A. У той же час, якщо при проведенні “стандартної” терапії даний дисбаланс зберігався на 6 добу захворювання: концентрація Ig G була підвищеною до 15, 19± 0,22 г/л (р<0,05) і Ig M до 1,52±0,08 г/л (р<0,05), а концентрація Ig A залишалася зниженою до 2,03 ± 0,02 г/л (p<0,01), то при використанні імуномодулятора спіруліни динаміка концентрації імуноглобулінів була іншою. На 6 добу від початку терапії концентрація імуноглобулінів перелічених класів вірогідно не відрізнялася від показників контрольної групи.
Нами також проведений аналіз основних клінічних показників у породілей із середньотяжким перебігом гострого пієлонефриту як при “стандартній” терапії, так і при використанні імуномодуляторів. При порівнянні даних показників нами відзначено, що при проведенні “стандартної” терапії у породілей з гострим пієлонефритом нормалізація температури тіла мала місце в середньому на 7,21±2,64 добу, у той час як при проведенні модифікованої терапії у даного контингенту хворих температура тіла нормалізувалася вже на 4,98±1,72 добу (розбіжності достовірні, р<0,05). Болі в попереку при проведенні “стандартної” терапії зникали у пацієнток на 6,91±1,34 добу, а при використанні спіруліни – на 3,85±0,98 добу (р<0,05, розбіжності достовірні). Зміни в аналізах сечі, зокрема лейкоцитурія, зберігалися при середньотяжкому перебігу післяпологового пієлонефриту на тлі “стандартної” терапії протягом 11,4±2,07 діб, а при використанні спіруліни нормалізація цього показника відзначена вже на 5,31±0,56 добу (розбіжності достовірні, р<0,01).
Тривалість перебування на ліжку при середньотяжкому перебігу гострого післяпологового пієлонефриту склала 12,02±2,64 доби (за умови використання “стандартної” терапії). Якщо до комплексу лікування включали імуномодулюючі препарати, то тривалість його скорочувалась до 6,82±1,92 діб (р<0,01, розбіжності достовірні). Витрати на лікування даної групи породілей з гострим післяпологовим пієлонефритом при проведенні “стандартної” терапії склали 960,23±42,87 грн., при використанні спіруліни ці витрати були значно меншими і – 512,03±21,61 грн. (р<0,01).
Рецидиви гострого пієлонефриту протягом першого року відзначені у 3(17,6%) пацієнток, яким проводили стандартну терапію захворювання в післяпологовому періоді. У групі, в якій застосовували спіруліну, рецидив відзначений лише у 1(5,6%) хворої.
При тяжкому перебігу гострого післяпологового пієлонефриту в наших пацієнток була виявлена виражена вторинна імунодепресія на тлі вираженої ендотоксемії. У зв'язку з цим у частини породілей з тяжким перебігом захворювання, крім імуномодулюючої терапії з використанням спіруліни за вищеописаною методикою, використовували безперервний мембранний плазмаферез.
Плазмаферез проводили із 3-4 дня після пологів, коли вдавалося добитися стабілізації гемодинамічних показників. Проводили не більше 2-3 сеансів під контролем загальноклінічних, біохімічних показників, рівня ЛІІ і МСМ. Перерва між сеансами становила 3-4 дні.
Після 2-3 сеансів породіллі проводили контрольні аналізи крові, біохімічні й імунологічні дослідження. Після виписки із стаціонару жінка продовжувала прийом препарату спіруліни в тих же дозах протягом 4-6 місяців з 10-денними перервами після кожних 20 днів прийому.
Показанням до проведення безперервного мембранного плазмаферезу вважали: лихоманку вище 38,5 0С, яка зберігається протягом 3-4 діб, озноби, відсутність позитивної динаміки при ультрасонографічному дослідженні, наростання концентрації молекул середньої маси більше 0,9 од. опт. щ. і рівня ЛІІ понад 3 відн. од.
У даній групі пацієнток із 48 осіб у 13(27,1%) проводили модифіковану терапію, у 21(43,8%) – терапію з використанням лише імуномодуляторів, а у 14(29,1%), крім імуномодуляторів, використовували безперервний мембранний плазмаферез. Необхідно відзначити, що даний метод екстракорпоральної детоксикації проводили тільки за строгими показаннями, при наявності клініко-лабораторної картини прогресування ендотоксемії.