Смекни!
smekni.com

Диференційований підхід до лікування і профілактики гострого післяпологового пієлонефриту (стр. 5 из 7)

Рецидиви гострого пієлонефриту протягом першого року відзначені у 2(15,4%) пацієнток, яким проводили стандартну терапію захворювання у післяпологовому періоді. У групі жінок, в якій застосовували тільки спіруліну, рецидив відзначений у 1(9,5%) хворої. При використанні комбінованої терапії у 1(7,1%) пацієнтки мав місце рецидив захворювання протягом року.

Отже необхідно відзначити, що лікування гострого післяпологового пієлонефриту представляє складну комплексну задачу. Необхідний строгий підбір антибактеріальних препаратів, які володіють широким спектром дії, і, разом з тим, на справляють токсичної дії на немовля при грудному годуванні. У зв'язку з вираженими імунними порушеннями при гострому післяпологовому пієлонефриті поліпшенню результатів лікування сприяє застосування імуномодулюючої терапії.

При середньотяжкому перебігу захворювання застосування імуномодулятора спіруліни у комплексі терапії сприяє нормалізації імунного статусу, якнайшвидшій інволюції клінічної симптоматики захворювання, зменшенню тривалості перебування на ліжку, зниженню витрат на лікування, зменшенню кількості рецидивів. Застосування імуномодулюючої терапії при тяжкому перебігу гострого післяпологового пієлонефриту також сприяє якнайшвидшому купіруванню явищ зниження показників як клітинної так і гуморальної ланки імунної системи. У той же час, деяким пацієнткам при тяжкому перебігу гострого післяпологового пієлонефриту у зв'язку з вираженими явищами ендотоксемії для поліпшення якості лікування необхідне включення до комплексу терапії 2-3 сеансів безперервного мембранного плазмаферезу.

З метою пошуку можливих шляхів профілактики післяпологового пієлонефриту нами проведений статистичний аналіз ступеня ризику розвитку ускладнення в залежності від різних клініко-лабораторних ознак. Загалом задача пошуку способу прогнозування ризику розвитку гострого післяпологового пієлонефриту зводилась до знаходження залежності частоти розвитку пієлонефриту від наявності або відсутності досліджуваних клініко-лабораторних ознак.

Для розв'язання задачі нами вивчена частота виявлення різних анамнестичних, клінічних і лабораторних даних у 2 групах пацієнтів. До першої групи (основної) увійшло 160 жінок, післяпологовий період у яких ускладнився явищами гострого пієлонефриту, до другої групи (контрольної) – 243 жінки, у яких не виявлено післяпологового пієлонефриту.

Нами вивчено 87 різноманітних клініко-анамнестичних і лабораторних ознак в основній і контрольній групах хворих. Виявлено різну частоту проявів ознак. Свідомо надлишковий масив даних дозволив врахувати можливі неочевидні зв'язки діагностичних ознак. З метою зменшення розмірів діагностичної матриці і спрощення практичного застосування розробленої схеми визначення ризику розвитку захворювання нами оцінена діагностична цінність усіх реєстрованих даних.

На етапі перевірки зв'язку між різними клініко-лабораторними ознаками і ризиком розвитку післяпологового пієлонефриту проведено аналіз таблиць спряженості аналізованих ознак. Вибір даної методики був визначений природою клінічних даних. Більшість аналізованих ознак не мали числового відображення, причому більшість із них оцінювалися лише як наявні або відсутні.

Виявлені 14 факторів, які мають статистично значимий вплив на збільшення ризику розвитку післяпологового пієлонефриту, для кожного з цих факторів обчислена відповідна кількісна, “бальна” характеристика (таблиця 1).

Таблиця 1.

Бальна характеристика факторів ризику

розвитку післяпологового пієлонефриту

1 2
Фактор ризику розвитку післяпологового пієлонефриту Кількість балів (прогностичний коефіцієнт)
Переміжна дилатація і гіпотонія сечовидільних шляхів під час вагітності 2,30
Висів кишкової палички із сечі 1,30
Висів інших уропатогенів із сечі 3,70
Інвазійні урологічні дослідження і лікувальні заходи 0,90
Гостра затримка сечовипускання, яка вимагає катетеризації сечового міхура або постійного уретрального катетера 1,80
Наявність в анамнезі перенесених гострих і хронічних запальних процесів у сечовидільних органах 4,60
Цистит 0,47
Висів патогенної флори із прямої кишки 0,36
Безсимптомна бактеріурія 1,78
Запальні захворювання статевих органів 4,14
Інфекції СВШ під час вагітності 1,37
Наявність інфекцій, які передаються статевим шляхом 1,10
Інфекційні захворювання статевих органів у партнера (епідидиміт, простатит, уретрит) 2,01
Порушення біоценозу, широке застосування антибактеріальних і протигрибкових курсів лікування в анамнезі 4,54

На підставі отриманої бальної оцінки факторів ризику розвитку післяпологового пієлонефриту нами запропонована діагностична матриця для складання об'єктивного прогнозу. Аналізуючи залежність між сумарною кількістю балів та імовірністю розвитку післяпологового пієлонефриту, встановлена наступна закономірність: при наростанні кількості балів імовірність прогнозу розвитку захворювання зростає.

Для практичного застосування розрахували кількісну характеристику даної залежності. Встановлена статистично достовірна розбіжність суми балів між групами з високим і низьким ризиком розвитку пієлонефриту. Сума балів прогностично значимих ознак у цих групах склала відповідно 10,44±0,63 і 5,21±0,45 (p=0,00008).

Використовуючи вищенаведену схему опису прогностичних ознак, нами проведена кількісна оцінка ступеня ризику розвитку післяпологового пієлонефриту. При наявності у вагітної суми балів, що дорівнює 9,81 (10,44-0,63), ми вважали, що ризик розвитку гострого післяпологового пієлонефриту дорівнює 100%. При наявності у вагітної суми балів прогностичних коефіцієнтів, що дорівнює 5,66 (5,21±0,45) вважали, що ризик виникнення гострого післяпологового пієлонефриту дорівнює 0%.

Проведення аналізу обмінних карт дозволило виявити 92 вагітних, які спостерігалися в жіночій консультації Центру охорони материнства і дитинства м. Донецька у 2003-2006 р.р., з різними ступенями ризику розвитку гострого післяпологового пієлонефриту.

Із них у 37(40,2%) мав місце сумнівний ступінь ризику розвитку захворювання, у 24(26,1%) виявлений середній ступінь ризику розвитку гострого післяпологового пієлонефриту, а у 31(33,7%) встановлений високий ступінь ризику розвитку гострого післяпологового пієлонефриту. Аналіз ступеня ризику проводили окремо у всіх триместрах вагітності. На підставі виявленого ступеня ризику розвитку захворювання нами проведений комплекс диференційованої профілактики захворюваності на гострий пієлонефрит у післяпологовому періоді.

Головним принципом профілактики гострого післяпологового пієлонефриту були заходи по усуненню виявлених факторів ризику. Основою профілактики гострого післяпологового пієлонефриту вважали диспансерне спостереження в жіночих консультаціях під час вагітності.

Диспансеризація вагітних з ризиком розвитку гострого післяпологового пієлонефриту складалася з наступних заходів:

не рідше одного разу на місяць загальний аналіз сечі, загальний аналіз крові;

один раз на 2 місяці – УЗД нирок;

один раз на місяць посіви сечі, калу, вмісту носоглотки на наявність патогенної мікрофлори;

один раз на місяць дослідження мікробіоценозу родових шляхів;

однократне проведення аналізу на наявність збудників “атипових” інфекцій, які передаються статевим шляхом, за допомогою полімеразної ланцюгової реакції.

У жіночих консультаціях проводили спостереження вагітних із сумнівним ступенем ризику розвитку гострого післяпологового пієлонефриту з контролем факторів ризику за вищенаведеною методикою. При середньому і високому ступені ризику розвитку захворювання спостереження доповнювали лікувальними заходами. Останні проводили або амбулаторно в умовах жіночої консультації з обов'язковим залученням куратора-уролога і терапевта, або здійснювали госпіталізацію пацієнтки у відділення патології вагітності на підставі належності до групи підвищеного ризику. Особливо актуальною вважали госпіталізацію в період від 16 до 24 тижнів, коли наростає секреція глюкокортикоїдів, які провокують захворювання. Проводили ретельний, “причіпливий” збір анамнезу хвороби і життя з “навідними” питаннями відносно дизурії, полакіурії, болю у животі, попереково-черевній ділянці, виявлення інтоксикації, ознобів і т.д. Вищенаведені заходи дозволили уникнути розвитку захворювання у всіх 92 жінок з групи ризику.

ВИСНОВКИ

Внимательно почитайте тот образец, какой я вам переслала – надо до тире писать все дословно!! Ибо так требует ВАК!!

У дисертаційній роботі вирішене актуальне наукове завдання –підвищення ефективності лікування і профілактики гострого післяпологового пієлонефриту яке полягає в розробці заходів комплексного диференційованого лікування захворювання з використанням методів імунокорекції та екстракорпоральної детоксикації, а також проведення профілактики захворювання у вагітних із груп підвищеного ризику розвитку захворювання.

Однією із характерних особливостей перебігу гострого післяпологового пієлонефриту є різний рівень ендотоксемії, що проявляється, зокрема, різним рівнем таких показників, як лейкоцитарний індекс інтоксикації і концентрація молекул середньої маси: при легкому перебігу рівень ЛІІ становить 2,18±0,35 відн. од., рівень МСМ 0,286±0,29 од. оп. щ., при середньоважкому перебігу рівень цих показників становить відповідно 2,62±0,44 відн. од. і 0,293±0,073 од. оп. щ., а при тяжкому перебігу гострого пієлонефриту рівень цих показників сягає 3,04±0,74 відн. од. і 0,902±0,013 од. оп. щ.