ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ДЕГТЯРЬОВА ОКСАНА ВАЛЕРІЇВНА
УДК : 616.127 – 005.8 – 085 - 07
Клініко-діагностичне значення неоптерину у хворих на гострий коронарний синдром
14.01.11 – кардіологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Харків – 2008рік
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в ДУ «Інститут терапії імені .Л.Т.Малої АМН України»,м. Харків.
Науковий керівник:
- Заслужений діяч науки и техніки України, директор ДУ «Інститут терапії імені Л.Т. Малої АМН України», доктор медичних наук, професор Бабак Олег Якович
Офіційні опоненти:
- доктор медичних наук, професор Кравчун Павло Григорович, завідувач кафедри госпітальної терапії , клінічної імунології та алергології Харківського національного медичного університету МОЗ України;
- доктор медичних наук, професор Корж Олексій Миколайович, завідувач кафедри загальної практики – сімейної медицини Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України.
Захист відбудеться «27» червня 2008 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському національному медичному університеті МОЗ України за адресою: 61022, м. Харків, пр. Леніна, 4.
З дисертацієюможна ознайомитись в науковій бібліотеці Харківського національного медичного університету МОЗ України за адресою: 61022, м. Харків, пр. Леніна, 4.
Автореферат розісланий «06» травня2008 року.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради,доктор медичних наук, Фролова Т.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми.Актуальність теми обумовлена тим, що, незважаючи на загальні патогенетичні механізми, подібність багатьох клінічних проявів і підходів до лікування ГКС, залишаються недостатньо визначеними питання прогнозу тяжкість перебігу та виникнення ускладнень ГКС з підйомом сегмента ST і без підйому ST(ЛутайМ.І., 2001, Пархоменко О.М., 2002, Арутюнов Г.П., 2001, Граціанский М.О,2007, Braunwald E. 2000).
Останнім часом велика увага приділяється ролі запалення в патогенезі розвитку ГКС, як загострення перебігу хронічного атеросклеротичного процесу. Морфологічним субстратом ГКС являється формування уразливої атеросклеротичної бляшки, що втрачає стабільність під дією активованих макрофагів унаслідок порушення цілісності фіброзної покришки з відкриттям детриту ліпідної серцевини і приєднанням тромбозу (Libbу P; 2002). Реальність запальної теорії ГКС підтверджується підвищенням концентрацій цитокінів та СРБ, як маркерів системної запальної відповіді. Результати декількох популяційних досліджень сприяли формуванню представлень про значення СРБ, як фактора ризику з тяжкості перебігу та несприятливості прогнозу ГКС (L.Biasucci., 2001; R.De Winter., 1999;). Прозапальні цитокіни, такі як ІЛ-6, ІЛ-8, стимулюють iNOS та надлишковий синтез оксиду азоту кардіоміоцитами та ендотеліальними клітинами, що надає пряму токсичну дію на самі кардіоміоцити, активують процеси інтерстиціального росту й фіброзу, потенціюють негативну інотропну дію ().
Дані, що стосуються ролі протизапальних цитокінів у розвитку серцево-судинної патології, досить суперечливі, але спільним для них є висновок, що при ГКС виникає дисбаланс продукції про- і протизапальних цитокінів. Протизапальний циткін, а саме ІЛ-10 інгібіруює багато клітинних процесів, які відіграють важливу роль у прогресії атеросклеротичної бляшці, її розриві, тромбозі, продукцію металопротеїназ, експресію тканинного фактору й клітинну смерть, інгібірують продукцію ФНП-б і оксиду азоту (Smith D.A., Irving S.D., et al., 2001; Esposito K., Pontillo A., Giugliano F., Marfella R., 2003). Подальше визначення взаємовідносин між концентраціями цитокінів і клінічним перебігом ГКС дозволить пояснити їх роль у розвитку ускладнень перебігу ГКС та обгрунтовати лікарські засоби для корекції виявленних порушень.
Провідна роль у розвитку запальної реакції належить моноцитарно-макрофагальної активації. Додаткові підтвердження ролі запалення в процесі дестабілізації атеросклеротичного процесу та виникнення ГКС були отримані при вивченні неоптерина – низькомолекулярної гетероциклічної стабільної молекули, що утворюється в моноцитах/макрофагах і ін. клітках у процесі біотрансформації гуазитрифосфата (D.Fuch, 1998; 1999). Існує думка, що неоптерин є маркером моноцитарно-макрофагальної системи, може виступати як предиктор тяжкості перебігу та раннього розвитку ускладнень ГКС (Paul L.,2003). Проспективне багатоцентрове дослідження SIESTA (2003) звертає увагу на збільшення сироваткового неоптерину в залежності від клінічної форми ГКС. Невирішеними залишаються питання стосовно ролі неоптерину при окремих клінічних формах ГКС та його місце в ланцюгу імунозапальних механізмів дестабілізації атеросклеротичної бляшки. Не знайдено літературних даних що до зв’язку змін вмісту неоптерину з тяжкістю клінічного перебігу та виникненнями ускладнень ГКС.
Еволюція сучасних поглядів на терапію ГКС, а саме дії аторвастатину на рівень неоптерину, СРБ, ІЛ-6,8,10 на імунозапальний ланцюг його патогенезу довела, що за результатами багатьох багато центрових досліджень (4S, CARE, LIPID, HPS, SPARCL, PROVEIT-TIMI 22), особлива роль належить статинам. Спроможність статинів їх запобігати розриву та сприяти стабілізації атеросклеротичної бляшки досягається завдяки плейотропному ефекту одним з проявів якого є протизапальна дія (Бубнова М.Г., 2004, Волков В.І.,2006). Проте питання дії аторвастатину на рівень неоптерину, СРБ, ІЛ-6,8,10 та визначення оптимальної дозі і строків виявлення його плейотропного ефекту залишаються маловивченими.
Таким чином, всебічне визначення ролі імунозапальних механізмів, включаючи неоптерин, СРБ, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10, та їх взаємозв’язки в патогенезі клінічних форм ГКС та його ускладнень, обґрунтування оптимальної дози аторвастатину на основі вираженості його імуномодулючого ефекту має особливу цінність стосовно розуміння патогенетичних механізмів ГКС та уповільнення дестабілізації атеросклеротичної бляшки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота «Клініко–діагностичне значення неоптерину у хворих на гострий коронарний синдром» виконана відповідно тематики наукової роботи відділу гострого інфаркту міокарда ДУ «Інститут терапії імені Л.Т.Малої АМН України»: "Патогенетичне значення активації маркерів імунного запалення в розвитку різних клінічних форм гострого коронарного синдрому та фармакологічні підходи до її корекції" (номер державної реєстрації 0101U001830, 02.01-04.12). У рамках зазначеної теми дисертантом проведено обстеження хворих на різні форми ГКС, дослідження рівнів в крові неоптерину, СРБ, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10, а також вивчення дозазалежного ефекту впливу аторвастатину на їх вміст в сироватці крові.
Мета та завдання дослідження : підвищення ефективності ранньої діагностики та лікування ГКС у хворих ИХС шляхом вивчення ролі неоптерину та імунозапальних маркерів ( ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10,СРБ) як ранніх предикторів тяжкості перебігу, виникнення ускладнень, обґрунтування доцільності використання статинів при ГКС та вибір їх доз з позиції плейотропних протизапальних дій і динаміка зазначених показників на фоні лікування статинами.
Згідно з поставленою метою необхідно було вирішити наступні завдання:
1. Визначити рівень неоптерину при ГКС з та без підйому ST ( НС, ГКСБПST та ГКСЗПST).
2. Встановити рівень маркерів імунозапалення (СРБ, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10) при клінічних формах ГКС ( НС, ГКСБПST та ГКСЗПST).
3. Оцінити взаємозв’язок між неоптерином, маркерами імунозапалення (СРБ, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10)у хворих на різні форми ГКС.
4. Встановити взаємозв’язок між динамікою концентрацій неоптерину та маркерами імунозапалення і тяжкістю клінічного перебігу гострого коронарного синдрому та його ускладненнями.
5. Оцінити ефекти різних доз (20 та 40 мг/добу) аторвастатину на рівень неоптерину, СРБ, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10 та клінічний перебіг ГКС.
Об`єкт дослідження: різні форми ГКС ( НС, ГКСБПST та ГКСЗПST).
Предмет дослідження: неоптерин, СРБ, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10, взаємозв’язок показників, що вивчаються, між собою та клінічним перебігом захворювання, вплив терапії статинами на рівні неоптерину та маркерів імунозапалення маркерів.
Методи дослідження:загальноклінічні, імуноферментні, інструментальні дослідження, статистичні методи.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше показано, що ГКС, зумовлений процесом дестабілізації ІХС, супроводжується змінами механізмів моноцітарно-макрофагальної активації в поєднанні з активацією маркерів імунозапалення, прояви яких прямо пов’язані зі клінічним варіантом ГКС та важкістю перебігу. Встановлено, що рівень неоптерину збільшується у всіх хворих ГКС пропорціонально тяжкості його ускладнень. Виявлено, що активація прозапальних цітокінових процесів характеризується підвищенням вмісту в крові ІЛ-6, ІЛ-8 та СРБ, що наростала від НС до ГКСЗПST. Компенсаторне посилення активності протизапальних цітокінових механізмів, про що свідчить збільшення вмісту ІЛ-10 в крові, відбувається при НС, ГКСБПST і змінюється їх пригніченням, при ГКСЗПST та при виникненні тяжких ускладнень. Обґрунтовано, що дисбаланс між посиланням прозапальних процесів та зниженням активності протизапальних, що має місце при ГКСЗПST та ускладнених його варіантах, відображає зв'язок між інтенсивністю имунозапальних механізмів та тяжкістю ГКС.
Уперше запропоноване визначення рівня неоптерину та СРБ у якості раннього маркеру виникнення серцевої недостатності у хворих на ГКС.За результатами роботи отримано деклараційний патент України на винахід: «Процес прогнозування виникнення серцевої недостатності у хворих на різні клінічні форми гострого коронарного синдрому» (№ 26793 UA, МПК (2006) А61В 8/02; G01N30/00; G01N33/49).
Встановлено, що корекція імунозапальних порушень у хворих на ГКС досягається використанням аторвастатину в дозі 20 та 40 мг/добу, про що свідчить зниження рівня неоптерину, прозапальних цітокинів та СРБ, підвищення протизапального цітокину ІЛ-10. Отримані результати поповнили існуючи данні про доцільність раннього призначення при ГКС аторвастатину в оптимальній дозі 40 мг/добу для корекції імунозапальних порушень. Знайдено що плейотропна імуномоделююча дія розвивається через 28 днів терапії аторвастатином.