Смекни!
smekni.com

Лікування неатипової гіперплазії ендометрія у жінок з метаболічним синдромом в пременопаузі (стр. 4 из 6)

Основні скарги у пацієнток з’являлися на 2-3 місяці лікування та були пов’язані з гіпоестрогенією, яка настала. Менструалоподібна реакція в основній групі відзначена на 9,3% рідше (у 89,5%), ніж у групі порівняння (р<0,05). Побічні реакції внаслідок прийому агоніста ГнРГ були нівельовані прийомом тамоксифену по 10 мг двічі на день протягом 5 днів.

На момент завершення лікування в основній групі відбулося зниження ІМТ на 10,1% (до 24,3±1,9 кг/м2) (р<0,05), тоді як у групі порівняння, яка не одержувала корекції ІР, спостерігалося його збільшення до 28,7±2,3 кг/м2 (р<0,05). Через шість місяців після лікування групи не відрізнялися за величиною ІМТ від вихідних значень (р>0,05).

В основній групі маса жирової тканини в абдомінальній ділянці на третьому місяці терапії зменшилася на 15,6% від вихідної (до 41,7±3,1% від регіональної маси) (р<0,05), після лікування – на 34,3% від вихідної (р<0,05), тоді як у групі порівняння вона збільшилася на 20,9% від вихідних значень (з 49,1±4,1 до 59,6±4,4% регіональної маси) (р<0,05). Через 6 місяців після лікування в основній групі кількість жирової тканини в абдомінальній ділянці залишилася на рівні показників після лікування (р>0,05), тоді як у групі порівняння вона була вищою на 34,3% (р<0,05). Варто підкреслити, що в ході терапії маса жирової тканини в глютеофеморальній ділянці в групах не змінювалася (р>0,05). Корекція ІР привела до зниження коефіцієнта А/Г в основній групі на тлі лікування на 24,6% від вихідної величини (до 1,05±0,04 у. о) (р<0,05), тоді як показники групи порівняння (1,47±0,11 у. о) (р<0,05) були вищі та в процесі лікування не змінювалися.

У групах з ГЕ на тлі МС і без нього при проведенні терапії, вміст ЛГ і ФСГ вірогідно знизився (р<0,05). Разом із тим, у обстежених жінок не відзначені зміни концентрації пролактину (р>0,05). Рівень естрадіолу в основній групі при проведенні терапії знизився в 3,2 рази (р<0,05), тоді як у групі порівняння, жінки якої не одержували корекції ІР (і, вочевидь, відбулося посилення позагонадного синтезу естрогенів), рівень естрадіолу знизився тільки в 2,7 рази. У ході лікування концентрація прогестерону знизилася в основній групі на 28,9%, у групі порівняння – на 30,1% (р<0,05), а через 6 місяців після закінчення лікування повернулася до вихідних значень до лікування. Через 6 місяців терапії рівень вільного тестостерону в групі порівняння вірогідно не змінився (р>0,05), а в основній групі знизився на 15,4% (р<0,05), що знову підтвердило наше припущення про вплив ГІ й ІР на рівень андрогенів. Через 6 місяців після терапії рівень вільного тестостерону в основній групі повернувся до вихідних значень (р>0,05), а в групі порівняння залишився вищим за вихідні показники на 15,2% (р<0,05). Проведення терапії ГЕ сумісно із препаратами, що усувають ІР, привело до значного підвищення концентрації ГЗСС в основній групі, при цьому спостерігалося збільшення концентрації ГЗСС через 6 місяців після терапії вдвічі (до 64,2±4,4 мкг/мл) (р<0,05), тоді як показники групи порівняння за цей час не змінилися (р>0,05).

Прогнозованим результатом корекції ІР стало зниження в основній групі індексу ІР НОМА, який за період лікування в основній групі знизився в 2,3 рази (р<0,05), а через 6 місяців після завершення лікування був на 34,5% нижчим за вихідні величини (р<0,05), тоді як у групі порівняння він практично не змінювався (р>0,05). Інтегральний показник інсулінозалежної дисліпідемії – співвідношення ТГ/ЛПВЩ – в основній групі на тлі лікування знизився на 23,6% (р<0,05), тоді як у групі порівняння він збільшився вдвічі (р<0,05). Через 6 місяців після завершення терапії це співвідношення та його складові в основній і групі порівняння повернулися до вихідних значень до лікування (р>0,05).

Обчислення ЕМК і в основній, і в групі порівняння свідчили про атрофічні зміни ендометрія вже через 3 місяці терапії, які збереглися й до моменту завершення терапії.

При аналізі динаміки експресії РЕ в залозах було виявлено, що в основній групі їхня концентрація до 3-го місяця терапії знизилася на 27,2% від вихідної величини, а на 6-му місяці – ще на 45,6% від вихідного рівня. (р<0,05) Зниження концентрації РЕ в залозах за період терапії у групі порівняння було виражене вірогідно менше та склало 22,9%. (р<0,05). У стромі ми спостерігали аналогічну динаміку концентрації РЕ: в основній групі її зниження на 17,2% (р<0,05) було більше за групу порівняння, де вона знизилася на 11,2% (р<0,05). Після закінчення 6-місячного періоду спостереження в групі порівняння експресія РЕ в залозах відновилася до рівня IRS 8,2±0,9 у. о., тоді як в основній групі ця величина була на 15,6% нижчою (р<0,05), а в стромі розходжень у величині IRS не виявлено (р>0,05), і вона в 4,6 рази перевищувала показники до лікування (р>0,05). Паралельно відбулося зниження експресії РП в основній групі, у якій після лікування в залозах їхній вміст був на 40,4% меншим, ніж у групі порівняння (р<0,05), а в стромі не відрізнявся від значень групи порівняння (р>0,05). Через 6 місяців спостереження експресія РП у залозах була на 25,7% вищою, ніж в основній групі, у стромі – на 23,4% більшою (р<0,05).

Проведення терапії супроводжувалося зниженням концентрації РА в стромі та залозах, причому в основній групі у стромі це зниження склало 21,4% від вихідного до HSCORE 0,86±0,11 у. о. (р<0,05), а в групі порівняння – 34,7% від вихідної у залозах до HSCORE 0,51±0,08 у. о. (р<0,05). За період спостереження після лікування в основній групі експресія РА в залозах порівняно з показником наприкінці терапії не змінилася (р>0,05), а в групі порівняння повернулася до рівня до лікування. У стромі концентрація РА за цей час збільшилася до показника здорових жінок (HSCORE 1,46±0,13 у. о) (р<0,05).

Аналіз динаміки концентрації маркера проліферації Ki‑67 показав, що корекція ІР привела до більшого пригнічення проліферативної активності та зниження концентрації Ki‑67 після лікування в основній групі в залозах у 3,7 рази до IRS Ki‑67 3,1±0,8% (р<0,05), тоді як у групі порівняння експресія Ki‑67 знизилася тільки в 1,9 рази до IRS Ki‑67 5,6±1,1% (р<0,05). У стромі зміни експресії Ki‑67 в основній і групі порівняння не виявлено. Через 6 місяців після лікування проліферативна активність залоз ендометрія (IRS Ki‑67 6,4±0,9%) в основній групі була вдвічі нижчою, ніж у групі порівняння (IRS Ki‑67 12,4±2,1%) (р<0,05) й вихідних показниках (р<0,05), а в стромі – не змінилася (р>0,05).

Критеріями клінічного одужання були: настання аменореї або відновлення нормального менструального циклу. Стійка аменорея протягом перших трьох місяців терапії розвилася у 88,4% пацієнток основної групи та 88,8% групи порівняння (р>0,05). В основній групі аменорея була зафіксована у 51,8% пацієнток (на 29,6% більше, ніж у групі порівняння) (р<0,05). Частота гіперполіменореї в основній групі після лікування дорівнювала показникам групи порівняння, а після шести місяців спостереження була більш ніж утричі меншою (5,7%) (р<0,05). Відновлення нормального менструального циклу через шість місяців після лікування зафіксоване у 16,6% жінок групи порівняння, тоді як в основній групі їх було майже вдвічі більше (р<0,05) – і це дозволяє припускати, що саме корекція ІР сприяла відновленню овуляторних циклів (рис.2).


Рис.2. Ефективність лікування неатипової гіперплазії ендометрія у жінок з метаболічним синдромом в пременопаузі.

При проведенні терапії структура гістологічних станів ендометрія була представлена атрофічним ендометрієм, ендометрієм проліферативного й секреторного типів, простою та комплексною НГЕ, які мали різну частоту в групах.

Через 3 місяці терапії ендометрій атрофічного типу в основній групі зареєстрований у 53,8% жінок, в групі порівняння – у 48,1%, частота виявлення ендометрія секреторного типу в основній групі була в 1,7 рази вищою (25,7%), а проліферативного – в 1,9 рази нижчою (13,4%), ніж у групі порівняння (р<0,05). У групі порівняння ПНГЕ виявлена в 7,4%, тоді як в основній групі вона була наявна тільки в 3,8% випадків (р<0,05), а частота КНГЕ в групах вірогідно не відрізнялася (р>0,05).

Після лікування атрофія ендометрія була виявлена у 74,5% пацієнток основної групи та у 68,5% жінок групи порівняння (р>0,05). Усунення ІР, імовірно, зменшило інтенсивність позагонадного утворення естрогенів, що в основній групі виявилося в підвищенні в 3,4 рази секреторної трансформації ендометрія до 19,2% випадків та зниженні в 4,8 рази частоти ендометрія проліферативного типу - у 1,9% (р<0,05). Основна група та група порівняння не відрізнялись ні за частотою ПНГЕ, яка виявлена у 5,9 і 5,5% жінок відповідно, ні за частотою КНГЕ (3,9 і 3,7%) (р>0,05).

Через 6 місяців після закінчення терапії ендометрій атрофічного типу виявлений у 35,1% жінок у групі порівняння та у 38,4% в основній групі (р>0,05). Ендометрій проліферативного типу в основній групі виявлений у 5,7% пацієнток, що в 1,5 рази більше, ніж у групі порівняння (р<0,05). Варто підкреслити, що за 6 місяців спостереження після завершення терапії в групі порівняння ПНГЕ виявлена у 25,9% жінок, що було в 3,3 рази більше за аналогічний показник основної групи, а КНГЕ виявлена у 12,9% пацієнток, тобто вдвічі частіше, ніж у групі порівняння (р<0,05).

В цілому, ГЕ в основній групі рецидивувала через 3 місяці терапії в 5,8% випадків, із 3-го по 6-й місяць терапії – у 9,9%, за шість місяців спостереження після завершення терапії – у 13,8%, що в сумі складає 29,9% рецидивів. В групі порівняння ми одержали результати, які перевищували показники основної групи: через 3 та 6 місяців виявлено по 9,2% рецидивів ГЕ, за шестимісячний період спостереження після закінчення терапії – 38,8%, що в сумі складає 57,7% рецидивів. Це демонструє зниження частоти рецидивів ГЕ на тлі застосування розробленої нами схеми в основній групі в 1,9 рази (рис.2).