Особистий внесок здобувача. Автором особисто проаналізована наукова література по темі дисертації. Разом з науковим керівником визначені мета і завдання, сформульовані висновки роботи. Самостійно здобувачем проведені всі клінічні спостереження й лабораторні дослідження у хворих, експериментальні дослідження на тваринах, здійснені аналіз й узагальнення отриманих даних, їхня статистична обробка, написання й оформлення дисертації. Дисертант брав безпосередню участь у розробці рецептури й проведенні доклінічних випробувань лікарських засобів на основі ВДК, що були створені в Інституті хімії поверхні НАН України колективом авторів під керівництвом член-кор. А.А.Чуйко (керів. проекту - д.х.н., проф. Погорєлий В.К.). Експериментальні дослідження на білих щурах виконані автором особисто у віварії ВНМУ ім. М.І. Пирогова (зав. віварієм Л.О. Соловйова). Клінічне обстеження й лікування хворих та функціональні дослідження здійснені у відділі захворювань пародонту ДУ „Інститут стоматології АМН України” (зав. відділом – к.мед.н., с.н.с. Чумакова Ю.Г.). Біохімічні дослідження сироватки крові і тканин пародонту тварин, ротової рідини хворих та ІФА ясеневої рідини хворих здійснені здобувачем разом зі співробітниками науково-дослідної клініко-діагностичної лабораторії ВНМУ ім. М.І. Пирогова МОЗ України (зав. лаб. – к.м.н., с.н.с. Штатько О.І.)[*].
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи оприлюднені на Міжнародному форумі стоматологів «Современные достижения стоматологии» «ОДЕССА-ДЕНТА 2006» (Одеса, 2006), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми клінічної пародонтології” (Київ, 2007), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні досягнення пародонтології, імплантології та остеології» (Одеса, 2007).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових праць, з них 5 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 стаття в збірнику наукових праць, 2 тез в матеріалах науково-практичних конференцій. Отримано позитивне рішення про видачу патента на корисну модель.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 222 сторінках принтерного тексту і складається із вступу, огляду літератури, опису об’єктів і методів досліджень, 2 розділів власних досліджень, аналізу й обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури, що містить 362 джерела, з них 181 – іноземних авторів. Роботу проілюстровано 37 таблицями, 21 рисунком, 84 фотографіями.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
Матеріали та методи досліджень. Для вирішення поставленої мети і завдань роботи проведено експериментальні, клінічні і лабораторні дослідження.
В експериментальних дослідженнях використано 158 білих щура лінії Вістар імбредного розведення, проведено 4 експерименти на тваринах.
Клініко-лабораторне обстеження й лікування здійснено у 69 хворих на генералізований пародонтит (ГП) із хронічним та загостреним перебігом різного ступеню, віком від 22 до 63 років, з тривалістю захворювання від 2 до 10 років, без соматичної патології.
Експериментальні дослідження. Перший експеримент проведено протягом 6 днів на 33 білих щурах обох статей, віком 3 місяці, що утримувалися на раціоні віварію, з моделюванням асептичного запалення м’яких тканин порожнини рота („скипидарна” модель). Усі тварини були поділені на 4 групи: 1 – контрольна – модель запалення без лікування (9 щурів); у 2 групі – після моделювання запалення в якості лікувального засобу використовували 20% суспензію силіксу (9 тварин); у тварин груп 3 і 4 (відповідно 6 і 9 щурів) для лікування запалення застосовано комплексний імобілізований засіб з умовною назвою – фітосилард (склад: силікс - 90,7%, ехінацея - 9,3%) у двох різних концентраціях: 20% суспензію та 40% пастоподібну форму. В усіх групах затравку проводили за наступною методикою: розраховану індивідуальну дозу очищеного скипидару (0,4 мл/кг маси щура) інсуліновим шприцем з фіксованою канюлею та нанесеним на відстані 3 мм від кінця голки обмежувачем вводили під кутом у перехідну складку з вестибулярної сторони нижньої щелепи справа в проекції верхівок коренів першого-другого моляра. Методика лікування: відповідний засіб наносили на марлеву турунду та вводили щурам дослідних груп в передсінок рота з боку запалення на 3-4 хвилини. Силікс і фітосилард готували ex tempore кожного дня, поступово додаючи дистильовану воду до порошку препарату при ретельному розмішуванні. Лікування проводили щоденно, починаючи з другого дня досліду.
Реєстрацію клінічних даних проводили щоденно, починаючи з першого дня досліду і до зникнення клінічних симптомів запалення у тварин. Досліджували стан слизової оболонки щоки, наявність набряку (за асиметрією мордочки), ступінь відкривання рота та стан слизової оболонки ока. Стан слизової оболонки щоки оцінювали за допомогою проби Шиллера-Писарєва (у балах), реєстрували наявність ерозії або виразки. Асиметрію, що виникала в результаті набряку правої щоки, визначали за розміром мордочки щура за допомогою циркуля та логарифмічної лінійки (у балах). Ступінь відкривання рота також визначали за допомогою циркуля, введеного між різцями верхньої та нижньої щелеп до максимального відкривання, та логарифмічної лінійки, результат виражали у відсотках (%) до відповідного значення ступеню відкривання рота, отриманого у кожного щура до початку експерименту. Відмічали стан слизової оболонки ока на стороні ураження, ступінь запалення слизової ока виражали у балах. Після проведення морфометричних досліджень тварин виводили з експерименту під ефірним наркозом шляхом тотального кровопускання із серця. Безпосередньо проводили гематологічні дослідження. Виділяли тканини правої щоки і ясна зі сторони запалення та здорові тканини з протилежної сторони, відповідно. Зразки тканин заморожували й зберігали при температурі -70 0С у герметичному впакуванню до патоморфологічних досліджень.
Тканини фіксували у 10% розчині нейтрального формаліну, потім заливали в парафін, готували зрізи, які забарвлювали гематоксилін-еозином і толуїдиновим синім, і вивчали їх під мікроскопом (Меркулов Г.А., 1969; Волкова О.В., Елецкий Ю.К., 1982).
Другий експеримент, з вивчення пародонтопротекторних ефектів препаратів силіксу, проведено на 33 білих щурах-самцях, вагою 140-160 гр, віком 3 місяці, на «перекисній» моделі пародонтиту (Козлянина Н.П., 1989), відтвореній у власній модифікації, де класичний варіант із згодовуванням тваринам переокисленої соняшникової олії було поєднано з локальним застосуванням останньої.
Усі тварини були розділені на 5 груп: 1 (8 щурів) – "контрольна" – тваринам щодня, протягом 45 днів, вводили в раціон харчування звичайну рафіновану соняшникову олію з розрахунку 5% від добової маси корму та додатково, 1 раз на день, наносили її на ясна нижньої щелепи за допомогою марлевого тампона, який поміщали в передсінок порожнини рота на 1-2 хв.; 2 (6 щурів) – "перекисна" модель – тваринам щодня, протягом 45 днів, вводили в раціон переокислену соняшникову олію з розрахунку 5% від добової маси корму і наносили її на ясна аналогічно групі 1; 3 (6 щурів) – "перекисна" модель + силікс – після моделювання пародонтиту (аналогічно групі 2) протягом 15 днів тваринам щоденно одноразово вводили 20% суспензію силіксу у передсінок порожнини рота з обох боків нижньої щелепи на 2-3 хв. за допомогою великого шприца; 4 (6 щурів) – "перекисна" модель + фітосилард – аналогічно групі 3 вводили 40% суспензію фітосиларду; 5 (7 щурів) – "перекисна" модель + фітосилард-Н – аналогічно групі 3 вводили композицію фітосиларду з німесулідом, який був добавлений для підсилення протизапальної дії і склав 3% від загальної маси препарату. Суспензії препаратів силіксу готували ex tempore для кожного дня експерименту. Тривалість експерименту склала 60 днів (45 днів – моделювання пародонтиту, 15 днів – лікування). По закінченні експерименту щурів піддавали евтаназії під ефірним наркозом тотальним кровопусканням із серця, робили забір крові, виділяли тканини ясен і блоки щелеп із зубами для подальших біохімічних, морфометричних і патоморфологічних досліджень.
Морфометричні дослідження включали визначення ступеня атрофії альвеолярного відростка щелеп по методиці А.В. Ніколаєвої (1965). Для гістологічного дослідження брали слизову оболонку ясен нижньої щелепи, фіксували в 10% розчині формаліну, потім готували зрізи, офарблювали їх і вивчали під мікроскопом. Біохімічними методами у гомогенатах тканин ясен і сироватці крові щурів визначали вміст малонового діальдегіду (МДА) (Стальная И.Д., Гаришвили Т.Г., 1977), активність супероксиддисмутази (СОД), лужної фосфатази і катепсину D (Покровский А.А., Арчаков А.И., 1968). У крові визначали морфологічні показники (розгорнутий аналіз крові).
У третьому експерименті оцінювали місцевоподразнюючу дію фітосиларду-Н (в гострому досліді при нанесенні на контактну ділянку слизової оболонки порожнини рота і губ) на 20 білих імбредних щурах обох статей, вагою 150-200 г, по 10 тварин в групі. Перед початком випробувань у тварин оцінювали стан слизової оболонки. Протягом 4-х наступних днів проводили обробку ротової порожнини композицією фітосиларду з німесулідом 4 рази протягом доби, витрачаючи на кожну тварину по 0,25 мл 20% водної суспензії препарату, яку рівномірно наносили на СОПР за допомогою атравматичного тампону протягом 30 секунд. Термін спостереження склав 7 днів (4 дні випробувань та 3 дні після закінчення обробки порожнини рота фітосилардом -Н).
Ступінь подразнення СОПР та губ оцінювали в балах за 4-значною шкалою: 1) СОПР: 0 – відсутність подразнення; 1 – втрата кольору, легке лущення; 2 – лущення в різних ділянках; 3 – поява виразок; 2) зони з’єднання губ: 0 – відсутність подразнення; 1 – легке почервоніння, лущення, сухість; 2 – зморщення і ламкість шкіри, невеликі виразки; 3 – кровотечі, розтріскування.